У британському журналі Івенжеликол Квартерлі (Євангельський тримісячник) було сказано: „Одна з найбільших перешкод вірі в Всемогутнього, Вселюблячого Бога є очевидно незаслужене страждання людства в світі”.

Тому то декотрі люди винують Бога за те, що Він дозволяє — якщо дійсно не є причиною — стражданню продовжуватись. Теолог Джон К. Рот написав: „Історія сама обвинувачує Бога... Не ставтесь злегка до того, що є Божа відповідальність”.

Проте, багато релігійних мислителів ще від часу Августина, красномовно виправдували Бога за Його невинність. Філософ Лейбніц, у сімнадцятому столітті, створив вислів на це: теодосія, або „виправдання Бога”.— Дивіться сторінку 6.

Свідчення сучасної теології

Зусилля зняти з Бога відповідальність за нещастя продовжуються аж до цих пір. Мері Бейкер Едді, засновник Християнської наукової церкви, старалась розв’язати проблему кажучи, що нещастя немає! У творі Сайєнц енд гелт вит кі ту да скриптурс (Наука й здоров’я з ключем до Святого Письма), вона написала так: „Бог... ніколи не дав людині спроможності грішити... Отже, нещастя це тільки ілюзія (хибне уявлення про що-небудь), на яке дійсної основи немає”.— Курсив наш.

Інші люди виправдують Бога й кажуть, що в стражданні є якесь добро. Один рабин сказав: „Страждання облагороджує людину, очищує її думки від гордості й поверховості”. Подібної думки, декотрі теологи кажуть, що страждання на землі є „потрібне для того, щоб приготовити нас морально для життя під майбутнім небесним Царством”.

Але чи це правильно вірити, що Бог стягає або дозволяє нещастя, щоб ним очищувати або карати людей? Справді, люди поглинуті живцем у Сан-Рамон, мали малу нагоду поліпшити їхній моральний розвиток. Чи ж Бог пожертвував тих людей, щоб навчити пережилих уроку? Якщо так, то який же був цей урок?

Зрозуміло, людям дуже подобалась Кушнірова книжка Гвен бед тінгс гепен ту гуд піпл (Коли нещастя трапляється добрим людям?) Тому що автор сам зазнав біль страждання, то старався потішити своїх читачів, запевненням, що Бог добрий. Проте, Кушнір дивно пояснював причини на те, чому Бог дозволяє невинним людям страждати. „Бог бажає, щоб праведні жили спокійно й щасливо”, пояснив Кушнір, „але деколи навіть Він не може здійснити цього”.

Таким то чином Кушнір пропонував Бога, не злого, але слабкого, Бога, Який не є Всемогутній. Цікаво зауважити, що Кушнір таки заохочував своїх читачів молитись до Бога, щоб Він допоміг їм. Проте, Кушнір не був певний, як цей здогадно-обмежений Бог міг допомогти їм.

Стародавнє дебатування

Релігійні мислителі в світі ще до цих пір не могли переконливо оборонити Бога на потіху жертв нещастя. Може треба судити теологію, а не Бога!

Перевірка нещастя від Августина до Кальвіна

В СВОЇЙ книжці Ситі оф Год (Місто Бога), Августин, теолог у п’ятому столітті, сперечався, що людина, а не Бог, була відповідальна за нещастя. Августин написав так: „Бог, Автор природ, а не зла, створив людину праведною; але людина, бувши з своєї власної волі зіпсутою й справедливо осудженою, народжувала зіпсутих і осуджених нащадків... Таким то чином, з поганого вжитку свободи волі, почався цілий ланцюг нещасть”.

Зловживання свободою вибирати може пояснити багато, а навіть більшість нещасть, які мучили людей. Проте, чи свободу вибирати можна винуватити за таке нещастя, яке трапилось у Сан-Рамон? Чи ж багато лих не спричиняються обставинами над якими людина не має контролю? Навіть коли б людина добровільно вибирала зло, то чому ж люблячий Бог дозволяє нещастю продовжуватись?

У 16 столітті, французько-протестантський теолог, Жан Кальвін, так як Августин вірив, що декотрі люди є „приречені [Богом] стати дітьми й спадкоємцями небесного Царства”. Проте, Кальвін взяв справу до дальшого ступеня, і сперечався, що Бог прирік осіб „сприймати Його гнів” — засуджені на вічне прокляття!

У навчанні Кальвіна поміщались страхаючі натяки. Коли б людина постраждала, то чи це не було б доказом на те, що вона знаходилась між засудженими? Крім того, чи ж Бог не буде відповідальний за вчинки тих людей, яких життя Він прирікає? Таким то чином Кальвін ненавмисно зробив Бога творцем гріха! Кальвін казав, що „людина грішить через дозвіл дуже спонукальної й схильної волі”.— Інстрокшен ін Фейт (Навчання в вірі), написав Жан Кальвін.