Іван продовжує розповідати, що він бачив: «І душі стятих [«страчених сокирою», НС] за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою» (Об’явлення 20:4б). Серед цих царів будуть помазані християнські мученики, які при розкритті п’ятої печатки питали Єгову, скільки ще часу вони чекатимуть, поки Бог помститься за їхню кров. У той час їм було дано білу одежу й наказано ще трохи почекати. Але тепер Бог помстився за них, коли через Царя над царями й Господа над панами спустошив Вавилон Великий, знищив народи і вкинув Сатану до безодні (Об’явлення 6:9—11; 17:16; 19:15, 16).

11. а) Як слід розуміти вислів «страчені сокирою»? б) Чому можна казати, що кожен зі 144 000 помер жертовною смертю?

¹¹ Чи ж усі 144 000 царських суддів були буквально «страчені сокирою»? Мабуть, відносно мало з них було страчено у такий спосіб. Цей вислів, безумовно, стосується всіх помазаних християнських мучеників, котрі так або інакше зазнали мучеництваb (Матвія 10:22, 28). Безсумнівно, Сатана хотів би стратити сокирою їх усіх, але не всі Христові помазані брати помирають як мученики. Багато з них умирають від хвороб або через старий вік. Проте вони теж належать до тієї групи, яку бачить тепер Іван. Смерть кожного з них є свого роду жертовною смертю (Римлян 6:3—5). Крім того, жоден з них не був частиною світу. Тому світ зненавидів їх усіх, і в його очах вони були мертві (Івана 15:19; 1 Коринтян 4:13). Ніхто з них не вклонявся звірині чи її образові, а коли вмирали, жоден з них не мав на собі знамена звірини. Всі вони померли переможцями (1 Івана 5:4; Об’явлення 2:7; 3:12; 12:11).