Втрачена віра

Нині існує багато причин, через які люди можуть втратити навіть ту віру, яка в них уже є. Серед них трагедії і клопоти щоденного життя. Професор Майкл Ґоулдер, приміром, служив парафіяльним священиком у Манчестері (Англія). Саме тоді, у 1958 році, в Мюнхені сталася авіакатастрофа, в якій загинуло багато футболістів з команди «Манчестер Юнайтед». У телепрограмі Бі-Бі-Сі диктор Джоун Бейквел повідомила, що Ґоулдер «почувався безпорадним, стикнувшись з таким великим людським горем». Як наслідок, він «втратив віру в Бога, котрий втручається в людську долю». Ґоулдер сказав, що «Біблія не є... безпомилковим Божим Словом», а радше «ненадійним словом людини, що містить лише фрагменти, написані справді під божественним натхненням».

Інколи віра просто зникає. Саме так сталося з письменником і диктором Людовиком Кеннеді. Він каже, що з дитинства «часами з’являлися сумніви й непевність [стосовно Бога]; [його] невір’я зростало». Скидається на те, що ніхто не міг дати обґрунтовані відповіді на його запитання. Загибель його батька в морі зруйнувала і так майже відсутню віру. Бог не відповів на молитви «охоронити нас від небезпек у морі й від насилля ворогів». Реконструйований пасажирський лайнер, на борту якого був його батько, атакували й знищили німецькі лінкори у час Другої світової війни. («Тільки витвір уяви. Прощавай, Боже» (англ.).

Дехто заперечує таку віру, немов ілюзію. «Життя після смерті — це не що інше, як віра людей, невпевнених у майбутньому,— говорить Людовік Кеннеді,— віра в те, що при останній сурмі вони почнуть веселитися й розважатися, навіть їстимуть ікру під звуки фанфар; усе це відбуватиметься у зеленому Едемському садку, де вони приємно проводитимуть час з особами, які відійшли перед ними, і з тими, хто, можливо, відійде після них». Але таке твердження викликає зустрічне запитання: що розсудливіше — вірити, що «ми маємо лише одне життя, і тому сповна користатися з нього», як натякає Кеннеді, чи вірити в Бога і його обітницю воскресіння?