ПАВЛА знову ув’язнили в Римі. Однак обставини в час його другого ув’язнення були набагато суворіші, ніж першого разу. Це був приблизно 65 рік н. е. У липні 64 року н. е. в Римі спалахнула велика пожежа, яка завдала величезних збитків у 10 з 14 районів міста. Згідно з римським істориком Тацитом, імператор Нерон не зміг «покінчити зі злим поговором про те, що пожежа була влаштована за його наказом. І ось Нерон, щоб припинити чутки, знайшов винних і піддав найжорстокішим тортурам тих, хто своїми гидотами стягнув на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами... Величезну кількість людей засудили не так за злочинне підпалення міста, як за ненависть до роду людського. Їхня смерть супроводжувалася всякими знущаннями. Їх одягали в шкури диких звірів і кидали на розтерзання собакам, або ж їх розпинали на хрестах чи прирікали на смерть в огні і, коли наставала темрява, підпалювали для нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади... Такі знущання викликали до них співчуття, адже виглядало так, що їх винищували не заради блага суспільства, а через жорстокість однієї людини»a.

² Можливо, саме в час цих жорстоких переслідувань Павло знову став в’язнем у Римі. Тепер він був закований в кайдани. Він не сподівався звільнення, а чекав лише на остаточний вирок і страту.

Будучи на крок від смерті, Павло називає себе в листі тим, хто «з Божої волі став апостолом Христа Ісуса згідно з обітницею життя, що пов’язане з Христом Ісусом» (1:1). Павло знав, що на нього чекає життя, пов’язане з Христом. Він проповідував у багатьох головних містах знаного тоді світу — від Єрусалима до Рима, а можливо, навіть до Іспанії (Рим. 15:24, 28). Він пробіг шлях до кінця, залишаючись вірним (2 Тим. 4:6—8).

⁷ Нагорода варта того, аби за неї боротися (2:3—7). У зв’язку з цим Павло звертає увагу на Царського Нащадка, кажучи: «Пам’ятай: згідно з доброю новиною... Ісус Христос воскрес із мертвих і був нащадком Давида». Павло мав надію залишитися в єдності з цим Нащадком. І далі про свою майбутню страту він говорить з тріумфом: «Відтепер на мене чекає вінок праведності, яким Господь, праведний суддя, винагородить мене того дня, і не лише мене, але й усіх, хто полюбив його виявлення» (2:8; 4:8). Які ж щасливі всі ті, хто, озираючись на роки свого вірного служіння, може сказати такі ж слова! Але для цього необхідно вже тепер служити в непорочності, з любов’ю до виявлення Ісуса Христа, і мати таку ж впевненість, яку мав Павло, коли писав: «Господь мене визволить з усякого зла і спасе, щоб я успадкував його небесне царство. Йому належить слава на віки вічні. Амінь» (4:18).