У брошурі, виданій 1999 року Національною Академією Наук США, зазначається: «Найяскравішим прикладом видоутворення [процесу виникнення нових видів] є дарвінові в’юрки — 13 видів в’юрків, котрі Дарвін вивчав на Галапагоських островах».

У 1970-х роках дослідницька група на чолі з Пітером і Розмарі Ґрант почала вивчення тих 13 видів. Учені помітили, що після року засухи вижили переважно птахи, які мали дещо більший дзьоб. А оскільки основною відмінністю між видами в’юрків є форма і розмір дзьоба, спостереження дослідницької групи мало вкрай важливе значення. У брошурі зазначається: «На думку Ґрантів, якби засуха траплялась на цих островах раз на 10 років, нові види в’юрків виникали б приблизно кожних 200 років».

Щоправда, в цій брошурі замовчуються деякі важливі факти. Приміром, після посухи популяція в’юрків з меншими дзьобиками знову стала найбільш численною. Тому 1987 року Пітер Ґрант і студент Лайл Гібс помістили в науковому виданні «Природа» (англ.) статтю, у якій розповідалося про «зміну напряму добору». У 1991 році Ґрант зауважив, що зі змінами погодних умов «усередині популяції під дією природного добору відбувається домінування то одних, то інших ознак». Також, як помітили вчені, різні «види» в’юрків піддаються схрещуванню і їхнє потомство значно краще пристосоване до даних умов існування. На думку Ґрантів, якщо схрещування продовжувати, то через 200 років відбулося б злиття двох «видів».

Насправді, дарвінові в’юрки не стали чимось «зовсім новим». А те, що в’юрків схрещують, ставить під сумнів методи класифікації, з допомогою яких декотрі еволюціоністи дають визначення видові.