Чи це справді зяблик?

ЗЯБЛИКИ відомі по цілому світі. Вони є на всіх континентах, за винятком холодної Антарктики. Зяблики є навіть на багатьох океанічних островах. І переважно вони досить гарні. Візьмімо для прикладу американського щиглика (Carduelis tristis). Ці пташки «надають жвавості широким сільським просторам своїм яскравим жовто-чорним забарвленням... своїми хвилеподібними польотами над невидимими повітряними пагорбами та долинами і своїм солодким цвіріньканням» («Книжка про північноамериканських птахів», англ.).

Проте існує один вид зябликів з неперевершеною імпозантною красою — це дванадцятисантиметровий ґулдійський зяблик (Chloebia gouldiae), що живе в північній частині Австралії, особливо в евкаліптовій савані. Ви можете побачити його також у своїй країні як полоненого невільника у клітці. За однією енциклопедією, «це було одним з факторів зменшення їхньої кількості у минулі роки».

Внутрішня частина дзьоба зябликів розрахована на те, щоб тримати і лущити насіння. «Кожна насінинка попадає клином у паз, що біля піднебіння, і лущиться при стисканні нижньої щелепи. Тоді лушпина відкидається за допомогою язика, а серцевина з’їдається» («Птахи. Їхнє життя, їхні шляхи, їхній світ», англ.). А щодо ґулдійського зяблика, то «замість збирати [насінинки] на землі, він акробатично збирає їх з головки рослини або бере насінинку, причепившись до сусідньої гілочки» («Ілюстрована енциклопедія птахів», англ.).

Якщо вам колись вдасться зустрітися з ґулдійським зябликом, то вважайте, що це був привілей побачити таку кольорову маленьку пташку.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Ґулдійський зяблик

[Ілюстрація на сторінці 31]

Американський щиглик