буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є» (1 Коринтян 3:12, 13).

¹¹ А що могло статися з усіма цими спорудами, коли б виникла пожежа? Для нас відповідь на це запитання є такою ж очевидною, як і для тих людей, що жили за часів Павла. Саме така доля спіткала Коринт у 146 році до н. е., коли римський генерал Мумій завоював місто та віддав його на знищення вогнем. Як і слід було сподіватись, багато споруд із дерева, сіна й соломи згоріли дотла. А міцні будинки з каменю, прикрашені сріблом та золотом,— що сталося з ними? Немає сумніву, що вони вціліли. Зацікавлені, котрих Павло навчав у Коринті, напевно, щодня проходили повз такі будівлі — ці горді кам’яні переможці, які не здалися під натиском стихії, у той час як їхні менш стійкі сусіди вже давно були поховані під шаром попелу. Як же яскраво Павло проілюстрував свою думку! Навчаючи інших, слід пам’ятати: ми також є будівничими. Необхідно застосовувати найліпші й найбільш довговічні матеріали, і тоді можна буде сподіватися, що наше діло не виявиться марним. Які ж довговічні матеріали у нас є й чому важливо їх використовувати?

Їхнє діло не могло встояти у ‘вогні’. Але про який вогонь говорив Павло?

13. Що розуміється під вогнем у Павловій ілюстрації та про що слід пам’ятати всім християнам?

¹³ Вогонь, з яким час від часу стикаємося усі ми,— це випробування нашої віри (Івана 15:20; Якова 1:2, 3). Християнам у Коринті (це також стосується і нас з вами) потрібно було знати, що всі, кого ми навчаємо правди, зазна́ють випробувань. Якщо ми навчаємо погано, наслідки можуть бути прикрими. Павло попереджає: «І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь»c (1 Коринтян 3:14, 15).

14. а) В якому розумінні християни, котрі роблять учнів, можуть ‘мати шкоду’ та як вони можуть спастися, немов через огонь? б) Як можна зменшити ризик утрати?

¹⁴ Ці слова й справді змушують задуматись! Якщо ви наполегливо працюєте, допомагаючи людині стати учнем, а потім бачите, як вона через спокуси чи переслідування кінець кінцем залишає дорогу правди, це може завдати великого болю. Саме такі почуття Павло й мав на увазі, говорячи, що в подібних випадках ми зазнаємо шкоди, або втрати. Пережити це може бути настільки важко, що, як пише Павло, ми спасаємося «як через огонь». Ми можемо почувати себе як людина, котра під час пожежі втратила все своє майно й ледве врятувалася сама. Що можна зробити зі свого боку, аби зменшити ризик утрати? Будувати з довговічних матеріалів! Коли у процесі навчання ми намагатимемося досягнути сердець своїх зацікавлених, будемо спонукувати їх до цінування таких важливих християнських рис, як мудрість, розважність, страх Єгови та справжня віра, то таким способом будуватимемо з довговічних, вогнестійких матеріалів (Псалом 19:10, 11; Приповістей 3:13—15; 1 Петра 1:6, 7). Особи, котрі набувають таких рис, і надалі виконуватимуть волю Єгови; вони мають незламну надію на те, що залишаться жити вічно (1 Івана 2:17).