Світовий голод. Включено в ньому не є тільки харчі

„У сухій Африці голодує 35 мільйонів людей”

„Голод і бюрократизм морять континент”

„Посуха, смерть і розпач”

ВИ ВЖЕ правдоподібно бачили багато таких заголовків у недавні роки. Переважно такі заголовки супроводжуються малюнками голодуючих дітей, остовпілих і з спухлими животами, брудних біженських таборів наповнених дуже схудними людьми, сонцем спалених краєвидів з порозкиданими по них кістяками здохлих тварин — усі ці види переслідують нас, відмовляючись зникати з пам’яті.

Газетні рапорти також холодні. Спеціальне видання журналу Кур’єр, офіційне видання Організації Об’єднаних Націй, безжалісно звертає нам увагу на те, що десять років тому люди були життєрадісні й додає: „Але, сьогодні мусимо признати, що жалюгідна доля людей в світі позбавлених привілеїв стало погіршується. Близько 500 мільйонів людей нидіючих у вбогості, живуть під загрозою щоденного голоду”. Світова продовольча програма ООН підраховує, що „кожного року в країнах, що розвиваються, 15 мільйонів діточок умирає через недоїдання”, а це значить норма смертності 30 разів вища від норми в розвинених країнах. І, згідно з Банком міжнародних розрахунків, то 200 мільйонів людей в Африці — більше як 60 процентів населення того континенту — мають менше харчів як потрібно для виживання.

З другого боку, ви можливо вже читали життєрадісні рапорти, вихваляючі успіхи генетичного інженерства, які обіцяють схрещення нових високоврожайних порід, які не будуть піддаватись хворобі або посусі. Для збільшення продуктивності розвивають нові й зовсім перетворені техніки сільського господарства. Уряди та агентства цілого світу впускають у хід різні програми допомоги. Продовольча й сільськогосподарська організація ООН підраховує, що коли б справедливо розповсюджували ввесь харч, якого вирощують у світі, то це виходило б на 3000 калорій на день для кожної особи в світі, більше як потрібно для більшості людей. По суті, по декотрих країнах, уряди навіть платять землеробам вирощувати менше врожаю, щоб зменшити надмір і зробити ціну стійкою. Усе це дає вигляд, що вже майже немає голоду.

Але, обдумуючи ці факти, одна річ стає ясною. Проблема харчування голодуючих людей в світі не така, якою вона здається бути. Науковці та землероби можливо знають, як технологічно вирощувати більше харчів. Уряди та світові агентства можуть пропонувати ймовірні задуми й програми, щоб ними розв’язувати одну проблему або другу. Однак, здається є деякі заховані фактори, перепони, до дійсного успіху, через які загубляють боротьбу проти голоду. Чому ж? Які ж є декотрі з цих захованих факторів? І, дійсно, чи можливо нагодувати голодуючих людей в світі?

[Рамка на сторінці 3]

Смерть через голодування

„ЗОВСІМ здорова доросла людина, коли б дати їй води а не харчів, помре від 50 до 70 день. Стаючи слабосилою через недоїдання, людина майже завжди вмирає на інші хвороби. Людина вмирає, коли її тіло, зморене голодом, з’їдає само себе. Тіло зберігає в собі не більше як денну потребу своєї основної енергії, солодкого вуглеводу, і зуживши цей запас, починає виділяти енергію окисленням (сполучення якої-небудь речовини з киснем) жиру в формі жирних кислот або кетонних ядер. Коли не стачає жиру, то тіло тоді мусить роздрібнювати протеїну в мускулах та інших важливих тканинах, повільно знищуючи серце, нирки, селезінку й інші тілесні органи. Часто живіт напухає і надувається через ненормальне скупчення рідин. Тоді, як тіло нидіє, то шкіра всихається, кості стають крихкі й людина лисіє. Кров’яний тиск знижується. У дітях, мозок перестає розвиватись. Імунна система ламається, звичайно доводячи до смертних хвороб. Кишки атрофуються (зменшення розмірів окремих органів, яке супроводиться занепадом їхніх життєдіяльностей). Людина втрачає зір, слух, і мову. Тіло старається знижити потребу енергії, і через це температура знижується часто нижче від нормальної. Зрештою, тілесна система зовсім занепадає і людина вмирає через цілковите пошкодження тілесних органів”.— Наукова секція часопису Нью-Йоркський час, 1 січня 1985 року.

Голод серед достатку. Чому?

● „Це факт, що коли б зрахувати кількість усіх вирощених хлібних злаків і вирощування всіх інших харчових урожаїв, і ще до того всіх продукованих харчів, то кількість і якість тих харчів вистачить нагодувати всіх 5 більйонів людей”.— Монреальський Газет.

● „З 1974 року, країни, що розвиваються, взагалі збільшували продукцію харчів 3,4 проценти щороку і таким чином постачили більше харчів. Протягом минулого десятиліття продукція харчів у країнах латинської Америки й Азії збільшилась на більше як 32 проценти”.— Лос-Анджелес час.

ПРОБЛЕМА з голодуванням ще далеко від розв’язання. Все-таки, все більше й більше вмільців на цьому полі визнають, що дійсна проблема не в тім, що бракує харчів. Здається вони погоджуються, що відповідальним за голодування, а також недоїдання мас людей по цілому світі є щось більше ніж брак харчів. Дійсно, у цьому маємо суперечність: голод серед достатку. Чому? Хоч проблема дуже складна, то є кілька основних факторів сприяючих на неймовірність цього стану.

Неправильні першості

Розвинути ефективну сільськогосподарську систему дуже коштовно. Добриво, пестициди, новомодні машини, поліпшені види зерна дуже коштовні. Засоби зберігання, промисловий транспорт, і будування систем обводнення також дуже коштовні й беруть багато часу. Очевидно, коли країни, що розвиваються, хочуть зробити успіх у постачанні людям харчів, то мусять охоче пожертвувати велику частину свого багатства. Країни, які вже зробили це, Китай та Індія, дві найбільш населені країни світу, зробили значний успіх у харчуванні свого народу.

На нещастя, більшість країн, що розвиваються не мали цього успіху, особливо країни Африки, в яких голод стає сталою й зростаючою проблемою. У рапорті від ФАО (Світова продовольча організація) на 13 районній конференції в Зімбабве в липні 1984 року було відверто сказано: „Коренем проблеми в справі харчів є те, що член-країни не дали сільському господарству першого місця”. Чому ж ні?

Спостерігачі звертають увагу на те, що уряди багатьох новонезалежних країн Африки й інших часто порівнюють сільське господарство з колоніалізмом і відсталістю. Вони вірять, що один спосіб, яким можна успішно розвинутись є індустріалізувати їхні народи. Щоб поширити такі політики, то уряди мають нахил допомагати розвиваючимся індустріям по малих, а також більших містах, і занедбують землеробів по сільських місцевостях. Замість витрачати гроші на розвинення й поліпшення систем обводнення й транспорту, або спонукувати землеробів вирощувати більше харчів, то декотрі уряди довільно знижують ціну харчів, щоб допомогти міським робітникам і новим індустріям. Такими політиками уряди зменшили сільську місцевість на господарство тільки для прожитку, перемінюючи колись самодостатні країни, які навіть колись продавали харч, на країни, які тепер мусять купувати його.

Змінюючийся побут

Занедбання сільських місцевостей довело до того, що дуже багато сільського населення вибралось до міст шукати в них роботи. Дослідження показують, що в 1960 році десять процентів африканців мешкали по містах, але в 1980 році це збільшилось на 20 процентів. Кажуть, що коли б цей напрям не завернувся, то до кінця цього століття половина людей Африки мешкатимуть по містах. Звичайно, це ще більше пошкодить сільському господарству й продукуванню харчів.

Але це не все. Тому що там немає достатніх складів і засобів транспорту, то дуже трудно перевозити врожай від ферм на продаж по містах. Крім цього, вже немає попиту на такі місцеві злаки, як просо й їстівний маніок, тому що жителі містів вимагають харчів, яких легко приготовляти, як-от хліб і рис. Через це землероби не мають спонуки вирощувати більше таких харчів, і жителі по містах мусять імпортувати харч. Записи показують, що від 1960 до 1982 років імпорт хлібних злаків у Африку збільшився в четверо, тоді як місцева продукція була меншою від норми росту населення.

Крім коштовності імпортування харчів, то високий кошт енергії, потрібної оперувати нові індустрії теж збільшує проблему про голод по багатьох країнах, що розвиваються. Наприклад, рапорти від Найробі, Кенії показують, що „шістдесят процентів зовнішніх закордонних заробітків іде на оплату нафти імпортованої з інших країн”. Сусідня Уганда „витрачає всі свої закордонні заробітки, 10 мільйонів доларів щомісяця, купувати нафту”.

Щоб полегшити цей тягар, уряди тих країн, що розвиваються часто ухвалюють політику, яка тільки погіршує проблему голодування. Наприклад, одно дослідження показує, що близько половина сільсько-господарської землі Центральної Америки насаджують урожаєм, який продається за готівку — цукор, каву та тютюн — замість дуже потрібними злаками. Подібно, багато країн тропічної Африки вирощують суниці й гвоздики на продаж у Європі, або худобу, вівці та козли на продаж арабським країнам, тоді як їхній власний народ голодує.

Політика голоду

Суспільна й політична нестійкість багатьох країн, що розвиваються теж погіршує проблему з харчуванням. Згідно з одним підрахунком, то з 1960 року в Африці було більше як 12 війн, 50 державних переворотів, 13 випадків підступного вбивства державних діячів, і переміщення багатьох біженців. По багатьох інших країнах світу ситуація є подібна. Все це, не тільки шкодить нестійкому сільському господарству, але теж дуже обтяжає вже напружену економію через великі витрати на військове озброєння. Здається, нації більше цікавляться запасанням арсеналів зброєю ніж годуванням голодуючих людей.

Наприклад, недавно виявилось, що одна східноафриканська держава, яка одержала 2 більйони (СШ) доларів військової допомоги, витратила близько 100 мільйонів на святкування десятої річниці своєї революції, тоді як шість мільйонів її народу вмирає з голоду, тому що настала страшна посуха.

Полонення вбогістю

Зі всіх невиявлених фактів спричиняючих всесвітній голод, то вбогість мабуть є найбільш вкорінена. „Надлишок злаків не є все, що є потрібне харчувати голодуючих людей світу”, каже Барбара Годделстон, авторитетний фахівець у справах міжнародної харчової допомоги. „У світі вже є надлишок хлібних злаків. Необхідно зовсім передати спроможність купувати їх таким країнам, як Африка”. Але як це станеться, то самі фахівці не знають.

Тимчасом, навіть по тих країнах маючих харч, багато людей є такі вбогі, що не можуть купувати його. Наприклад, рапорт з Гани показує, що „годування шістьох членів звичайної родини три рази на день коштуватиме шість разів більше від середньої норми доходу працюючої пари повнолітніх”. Тоді як заможні оточують себе коштовними імпортованими харчами, то вбогі голодують. По тих околицях де немає робіт, ситуація може бути дуже безнадійною. „Нічого іншого тільки цілковитою перевіркою суспільного й економічного становища та поставлення його на першому місці... світ може вступити на економічний й демографічний [наука, що вивчає населення] шлях, який зменшуватиме замість збільшувати голодування”, каже Лестер Браун з інституту Ворлдвач.

Допомога — чи вона полегшує становище?

Оскільки вбогі нації не мають сільськогосподарських засобів вирощувати харчу, ані грошей купувати його на конкурсному міжнародному ринку, то як же вони харчуються? Відповідь на це запитання така: дуже мало харчують самих себе. Багато тих людей покладаються на міжнародну допомогу харчування, і в крайніх випадках, на соціальну допомогу. Сьогочасно дають таким країнам усього 45 мільйонів тонн харчової допомоги на рік і це вистачає доповнити потребу тих країн. Але чи країни, яким дійсно потрібно допомоги одержують її, то це інакша справа.

На міжнародній сцені харч став сильним засобом політичного хитрування, і ті країни в яких є надмірність харчів добре знають це. „Коли багатства стають обмежені, тоді більше допомоги йде вашим друзям”, сказав один начальник уряду США. „Усі інші уряди те саме роблять”, він продовжував. Отже, яку, і скільки допомоги країна, що розвивається, одержує залежить від того, до якої політики вона пристає. Однак, тому що по таких країнах немає добрих засобів транспорту, то здебільше це значить, що люди мешкаючі по сільських місцевостях ніколи не одержують допомоги.

Хоч харчова допомога є дуже важливою, то це тільки тимчасовий захід. „Через регулярну харчову допомогу, бідніші країни”, каже канадський Глоб енд мейл, „стали залежні від розвинутих країн. Вони загубили спонуку вирощувати свій власний харч і багато землі лежить необробленої”. Хоч нації, даючі допомогу, здебільше домагаються від націй одержуючі її економічних реформ або довгострокових планувань, то часто такі засоби вважаються бути втручанням у внутрішні справи країни й ці часто доводять до повстань і насильства. Крім того, через гріхопадіння людини, то дуже мало людей знають або дійсно дбають про денне становище людей живучих по віддалених місцевостях. У часи крайніх випадків, люди дають допомогу, але часто така допомога замала й прибуває запізно.

Зворотний бік справи

Наш короткий перегляд виявив, що проблема голодування справді неймовірна. Але те, що ми тут обговорювали є тільки одна сторона цієї справи — голодуючі й зубожілі маси людства в Африці або по інших країнах, що розвиваються. Що ж сказати про розвинених країн? Багато країн, що розвиваються покладаються на ці країни за допомогу, тепер і в передбаченій майбутності. Як же цим країнам продовжувати давати допомогу? Чи вони можуть розв’язати цю складну проблему харчування голодуючих людей? Яка є майбутність? Дійсно, яка ж надія на харчування голодуючих людей світу?

[Рамка на сторінці 5]

Розпачливі африканці забезпечують себе харчами

ДЕСЯТКИ мільйонів людей в принаймні 20 африканських країнах голодують, недоїдають, або вмирають з голоду. Мільйони цих осіб є діти. Вони метушаться попід ноги жінкам по ринках, старанно шукають тих кількох зерен або квасоль падаючих на землю. Те що знайдуть, вони або з’їдають або складають у посуд для жебри. Деколи вони жують викинене волокнисте стебло городини, висмоктують з нього сік, а м’якуш випльовують.

Вони шарять мурашники й в них шукають зерно. Жінки, протягом цілих днів, розбивають великі, затверділі гнізда термітів, шукаючи в них диких злаків. Багато збирають козлячий гній, вибираючи з нього нерозтравлені кісточки пальмового насіння, якого тварини проковтнули, але не жували. Жінки товчуть сухе листя й траву на порошок у якому немає поживи — єдиний харч багатьох людей. Інші солять і варять листя прибрані з дерев. Часто землероби мусять споживати зерно, якого купили для посіву.

Діти одягнені в лахміття — декотрі нагі крім сап’яну (тонка, м’яка козляча шкіра) навішаного на дуже схудлому тілі. Часто вночі дуже холодно, і голодні люди скоро мерзнуть і піддаються таким хворобам, як пневмонія, кашель і гарячка.

Різні агентства допомоги влаштовують центри для розповсюдження харчів, але провізій не вистачає й дуже мало голодуючих людей одержують потрібних харчів. В одному такому центрі, сотня голодуючих дітей стоять, оточені канатом, і дивляться як інші їдять. Мати носить свою чотирилітню дитину, важучу тільки десять фунтів, таку ослаблу, що не може ходити.

В іншому розподільному центрі, мати несла свою трилітню дочку важучу тільки шість з половиною фунтів. Рапорт каже так: „Ребра й грудна кістка дитини так прилегли до шкіри натягненої голодом, що здається зараз прорвуться. Її руки та ноги всохлись неначе ті патички”.

Такий ступінь голодування називають маразм, стан у якому тіло, зморене голодом, починає виснажувати само себе. Обличчя дітей — схожі на обличчя старих людей. Їх можна бачити по всіх голодом спустошених країнах Африки.

[Ілюстрації на сторінках 6, 7]

Є вдосталь харчів для всіх... однак, мільйони голодують

[Відомості про джерело]

Фото ФАО/Б. Імебор

Годуючи голодних людей світу. Які ж надії?

У ПІДЗЕМНОМУ підвалі в Міссурі, США, 160 акрів (65 га) площі є збережено 2,6 більйони фунтів (1,2 більйон кг) масла, сира, і порошкового молока, упакованого від стіни до стіни та від підлоги до стелі. Це є частиною всенародного зберігання додаткового харчу, якого уряд закуповує від землеробів близько 3 більйони доларів вартості на рік. Коштує ще 58 мільйонів доларів на рік більше тільки підтримувати ті склади. Крім того, кожного року уряд дає землеробам багато більйонів доларів грошової допомоги, щоб вони заорювали 20 процентів своєї землі під пар зменшувати продукцію харчів.

Чи цей образ достатку натякає, що, коли б якимсь способом, віднайшли справедливий спосіб розповсюджувати людям харч, то це значитиме кінець світового голодування? Чи ті країни світу, яким бракує харчів, можуть назавжди розраховуватись на цю мабуть безмежну достатність харчів?

Відповідь на ці запитання є дуже важлива, тому що, не тільки голодуючі маси по країнах, що розвиваються покладаються за харчами на ті нації в яких є надмірність, але багато розвинених країн мусять купувати харч від цих націй. Рапорти показують, що такі розвинені країни, як Радянський Союз, Японія, і декотрі європейські суспільства закуповують більшість залишкових харчів, тому що мають гроші заплатити за них. Доти поки країни з надмірністю харчів будуть могли вирощувати харч і продавати його за добру ціну, то продовжуватимуть постачати його. Проте, маємо вказівки на те, що це становище не буде назавжди тривати.

Загрозливі спостереження

Дивлячись у майбутність, то більшість аналістів бачать, що попит перевершуватиме постачання. Багато звертають увагу на те, що постачання харчів у світі поступово вирівнюється, тоді як попит постійно збільшується. Вони бачать, що ущелина між постачанням а попитом збільшується. Що ж сприяє цьому?

Загально визнають, що погана погода є фактором. Довге, гаряче літо в 1980 році в Сполучених Штатах і часто погана погода в Радянському Союзі насправді довели до серйозного неврожаю. Проте, спеціалісти людської екології кажуть, що ці неврожаї, це дійсно є наслідок намагання здобувати більшу кількість вироблюваної й ефективної продукції харчів. Колись як землероби обробляли менше землі й насаджували більше різних врожаїв, то так дуже не розраховувались на добру погоду. Але тепер, коли обробляють землю сучасними комерційними способами, то засаджують тисячі, а навіть мільйони акрів тим самим урожаєм.

Напружене хліборобство виснажує продуктивність грунту. Грунт обробляють рік за роком, насаджуючи той самий урожай, без насичення орного шару поживними органічними речовинами. Крім того, вітер і вода поступово руйнують багато найкращого грунту в світі. Наприклад, у Айова, вітер і вода у середньому роз’їдають і руйнують десять тонн, або одну десяту дюйма (0,25 см) чорного грунту на акер кожного року. Дослідження Службою зберігання грунту показує, що зруйнування одного дюйма (2,5 см) орного шару зменшує продукцію кукурудзи на близько 6 процентів. Служба перестерігає, що коли до кількох наступних десятиліть не зменшать норми роз’їдання землі, то продукція кукурудзи в Сполучених Штатах зменшиться так багато, як одна третина.

Продуктивність зменшується через ще іншу причину. Продуктивний грунт дуже скоро зникає. Підвищені ціни нерухомого майна, коштовність пального, хімікатів, робітничої праці, сільськогосподарських машин і низька ціна продуктів через надвишок — усі дуже збільшують тиск для малих землеробів продавати землю. Як наслідок цього, так багато як один мільйон акрів (0,4 мільйон га) урожайного грунту вживається для будування на ньому житлових масивів, крамничих центрів, резервуарів, і доріг (автострад) кожного року в Сполучених Штатах.

„Через велику надмірність урожаю, світовий голод, і тому що з сільськогосподарства є малий доход, то ясно, що теперішня система не діє”, сказав один економіст від міністерства сільського господарства в США.

Які ж надії на майбутність?

Переглянувши обидві сторони цієї справи — становище в країнах, що розвиваються, яким бракує харчів і в розвинених країнах у яких є лишок харчів — то до якого висновку нам приходити відносно майбутнього годування голодуючих людей світу? „Зі всіх злигоднів, які мучать людство, здається жодна не є більш розв’язна — і в той самий час більш непіддатлива — ніж голод”. Такий то висновок зробив часопис Нью-Йоркський час у серії статей про голод. Звертаючи увагу на те, що „незадовільність доходу і вбогість” є дійсними причинами світового голоду, стаття продовжує й каже: „Аж поки не розв’яжемо ці непіддатливі суспільні й економічні проблеми, то жодні програми допомоги або контролювання народженості не викорінять голодування людей в світі”.

Очевидне питання таке: Хто ж може розв’язати ці „непіддатливі суспільні й економічні проблеми” і довести до справжнього поліпшення? Чи ж який-небудь науковець, економіст, землероб чи політичний діяч є такий розумний й сильнодіючий, щоб міг розв’язати всі суспільні, економічні та політичні перепони й усунути пожадливість, самолюбність, і честолюбність для того, щоб дати допомогу голодуючим людям світу? „Засоби вирощування багато більш урожаю вже близько”, було сказано в вищезгаданій статті в часописі Час. „Але ніхто не є певний як доставляти його людям у потребі”.

Це тривожне становище передсказав Ісус Христос цими словами: „Голод... настане місцями”, і „на землі тривога народів, не знаючих виходу”. (Матвія 24:7; Луки 21:25, НС) Хоч Ісусові слова не описують докладно як і чому настане такий голод, то вони таки докладно описують сьогоднішню дійсність.

Звичайно, це одна річ передсказувати ці труднощі, але зовсім інша розв’язати їх. Так як уже було сказано, вирощування більше харчів не розв’яже проблеми голодування. Потрібно чесного й справедливого керівництва під праведним урядом. Ісус Христос навчив Своїх послідовників молитись за таким урядом: „Нехай прийде Царство Твоє”.— Матвія 6:10.

Під тим праведним Царством, продуктивна спроможність землі відновиться: „Бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагнений край — збірником вод джерельних”. (Ісаї 35:6, 7) Наслідком цього „земля врожай свій дала”, і „на землі буде збіжжя багато, на гірському верху”.— Псалом 67:7; 72:16.

Тоді ніхто не буде голодувати через брак купівельної спроможності. Всі, багаті, а також убогі, будуть ділитись земельним даром. У дусі пророцтва Ісаї 55:1 усе людство запрошується: „О, всі спрагнені,— йдіть до води, а ви, що не маєте срібла,— ідіть, купіть живности — й їжте! І йдіть, без срібла купіть живности, і без платні вина й молока!”

Яке ж благословення це буде жити під Божим Новим Ладом у якому „праведність домуватиме!” — 2 Петра 3:13, НС.

[Ілюстрації на сторінці 10]

„Земля врожай свій дасть”