„На те що бавовну можливо вирощувати а збіжжя ні, більше стосується до урядів й політики допоміжних агентур ніж кількості опадів”, каже Ллойд Тімберлейк у своїй книжці Африканська криза.

Допомога для розвитку?

Уряди закордонних країн і агентури допомоги пропонують інші коштовні схеми. З цих також „користають їхні власні компанії й порадники та економії”, каже журнал у справах розвитку Люди. Ці схеми привабливі, тому що надають африканським країнам вид сучасності й їх також підтримується великими позиками. Це допомагає урядам декотрих африканських країн задовольняти багатим міським жителям, які то уряди покладаються на їхню допомогу, щоб залишатись при владі. Тому то по містах Африки бачимо першокласні готелі, університети, аеропорти, автостради, автомашини й розкоші, тоді як сільське населення є занедбане. Ці вбогі селяни дали ім’я своїм багатим сусідам живучим по містах. Свагілі мовою вони називають їх Вабензі, що значить „плем’я Мерседес-Бенц”.

Голодуючі африканці не завжди користають з залишків збіжжя, яке продається за дешеві ціни. Деколи цей залишок потрапляє в руки пожадливих комерсантів, або уряди одержуючі те збіжжя продають його за високі ціни, щоб зводити свої б’юджети.

Щоб задовольняти жителів міст, багато африканських урядів дуже знижують ціну господарських продуктів. Ця політика, згідно з науковим журналом Природа, „дуже сприяла на занепад сільського господарства, на голодування того самого міського населення, і зробила продуктивну Африку залежною від імпортованих харчів”.