Поширення фундаменталізму

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ. Декілька десятиліть тому він являв собою лише невеличку течію у протестантизмі. Як же все змінилося! За словами релігійного коментатора Брюса Б. Лоренса, ще 30 років тому мало хто міг передбачити, що наприкінці XX століття фундаменталізмa стане таким важливим і навіть докучливим питанням для обговорення засобами масової інформації та предметом університетських досліджень.

Але саме так і сталося. Газетні повідомлення про буйні вуличні демонстрації, убивства, рух проти абортів, політичний тиск з боку релігійних груп, які впливають на громадську думку, та прилюдні багаття з книжок, котрі потрапили до категорії блюзнірських,— все це постійні нагадування про дії фундаменталістів. В італійському фінансовому щотижневику «Мондо економіко» писалося, що майже скрізь фундаменталізм «іде в наступ в ім’я Бога».

Фундаменталістів часто зображають радикальними фанатиками, які виношують змови та виконують терористичні акти. Людей застерігають про зріст таких груп, як «Комуніоне е Лібераціоне» в католицизмі, «Ґаш Емунім» у юдаїзмі та Християнська коаліція у північноамериканському протестантизмі. Чому ж фундаменталізм поширюється? Що стимулює цей рух? Може, це «Божа помста», як думає французький соціолог Жіль Кепель?

[Примітка]

Фундаменталізм. Що це таке?

ЗВІДКИ взявся фундаменталізм? Наприкінці минулого століття ліберальні теологи стали пристосовувати свої вчення до наукової критики Біблії і таких наукових теорій, як еволюція. Це похитнуло довіру людей до Біблії. У відповідь консервативні релігійні провідники в Сполучених Штатах Америки встановили так звані засади віриa. На початку XX століття вони опублікували обговорення цих засад у серії книжок за назвою «Засади: свідчення про віру» (англ.). Від англійського слова фундаменталз (засади) і походить термін «фундаменталізм».

У першій половині XX століття фундаменталізм час від часу привертав до себе увагу. Наприклад, у 1925 році релігійні фундаменталісти притягнули до суду Джона Скопеса, шкільного вчителя у штаті Теннессі (США). Цей випадок став відомий як процес Скопеса. Що ж накоїв той учитель? Він викладав теорію еволюції, а це суперечило закону штату. Тоді дехто ще вважав, що фундаменталізм проіснує недовго. У 1926 році протестантський журнал «Християнське століття» (англ.) писав, що ця течія є «нещирою і штучною» і що «вона зовсім не має рис, необхідних для конструктивних досягнень або виживання». Якою ж помилковою виявилася та оцінка!

Починаючи з 1970-х років, фундаменталізм неодноразово обговорювався у новинах. Професор Мирослав Вольф з Духовної семінарії Фуллера (штат Каліфорнія, США) говорить: «Фундаменталізм не тільки вижив, а й процвітає». Сьогодні слово «фундаменталізм» стосується не лише рухів у протестантизмі, ця течія спостерігається також в інших релігіях, таких, як католицизм, іслам, юдаїзм та індуїзм.

Протидія сучасним поглядам

Чому ж фундаменталізм поширюється? Дослідники цієї течії вважають, що її поширення зумовлене, принаймні частково, сучасною моральною та релігійною непевністю. Колись усе було більш-менш стабільним, бо існували тверді моральні переконання, які базувалися на традиційних віруваннях. Тепер ці вірування ставлять під сумнів або й зовсім відкидають. Немало мислячих людей стверджують, що Бога немає і що людина самотня у байдужому Всесвіті. Багато науковців вчать, що людство виникло внаслідок випадкової еволюції, а не сповнених любові вчинків Творця. У людській ментальності панує вседозволеність. Світ переживає занепад моральних цінностей на всіх рівнях суспільства (2 Тимофія 3:4, 5, 13).

Фундаменталісти прагнуть відновити старі переконання, і дехто з них намагається змусити своє суспільство чи націю жити за старими правильними, на їхню думку, моральними та доктринальними засадами. Вони роблять усе можливе, щоб примусити інших жити за «правильним» моральним кодексом та системою догматів віри. Фундаменталісти твердо переконані, що вони праві, а всі інші — ні. Професор Джеймс Барр у своїй книжці «Фундаменталізм» (англ.) говорить, що термін фундаменталізм «часто вважають неприємним та зневажливим словом, яке в багатьох асоціюється з обмеженістю, нетерпимістю, мракобіссям та фанатизмом».

Нікому не подобається, щоб його називали обмеженим, нетерпимим або фанатичним, тому й не всі погоджуються стосовно того, кого визнавати фундаменталістом, а кого ні. Проте існують певні аспекти, які характеризують релігійний фундаменталізм.

Як розпізнати фундаменталіста

Релігійний фундаменталізм виявляється зазвичай у намаганнях зберегти, як вважається, споконвічні традиції та релігійні вірування певної культури та протистати тому, в чому вбачається світський дух. Не можна сказати, що фундаменталісти чинять опір усьому сучасному. Дехто з них дуже ефективно використовує сучасні засоби зв’язку для популяризації своїх поглядів. Але вони борються проти секуляризації суспільстваb.

Деякі фундаменталісти сповнені рішучості не тільки зберегти традиційний спосіб життя або структуру доктрин для себе, але й нав’язати їх іншим, тобто змінити соціальний лад так, щоб він відповідав поглядам фундаменталістів. Наприклад, католицький фундаменталіст не обмежиться особистою відмовою від абортів. Він скоріш за все буде тиснути на законодавців своєї країни, щоб вони прийняли закон про заборону абортів. Згідно з газетою «Репуббліка», у Польщі католицька церква, щоб домогтися ухвали закону про заборону абортів, провадила «війну», використовуючи всю свою силу та вплив». Такі дії церковного керівництва мало в чому відрізняються від учинків фундаменталістів. Протестантська християнська коаліція у Сполучених Штатах Америки вела подібні «війни».

Фундаменталісти передусім відрізняються своїми глибоко вкоріненими релігійними переконаннями. Наприклад, протестантський фундаменталіст буде переконаним, що текст Біблії слід розуміти буквально, і, напевно, віритиме, що Земля була створена за шість буквальних днів. Католицький фундаменталіст не піддаватиме сумніву непогрішимість папи.

Зрозуміло, чому слово «фундаменталізм» в уяві людей пов’язується з непоміркованим фанатизмом і чому поширення фундаменталізму викликає тривогу в тих, хто не є прибічником цієї течії. Як окремі особи, ми можемо не погоджуватися з фундаменталістами та жахатися їхніх політичних інтриг і учинків, деколи насильницьких учинків. Більш того, фундаменталісти одної релігії можуть бути налякані вчинками фундаменталістів іншої релігії! Проте багато мислячих людей стривожені причинами, які викликають поширення фундаменталізму,— ростом моральної розбещеності, втратою віри та відкиненням духовності у сучасному суспільстві.

Чи фундаменталізм — це єдина відповідь на посилення таких тенденцій? Коли ні, то що ж є альтернативою?

[Примітки]

Ліпший шлях

СВІДКИ ЄГОВИ стурбовані занепадом духовності у світі та неморальністю і релігійною непевністю, якими просякнуте суспільство. Тому їх деколи називають фундаменталістами. Але чи вони дійсно є фундаменталістами? Ні. Хоч вони мають тверді релігійні переконання, вони не є фундаменталістами у тому розумінні, в якому вживається це слово. Вони не тиснуть на політичних лідерів, щоб сприяти поширенню певних поглядів, і не вдаються до демонстрацій та насильства проти тих, хто з ними не погоджується. Свідки Єгови знайшли ліпший шлях. Вони наслідують свого Керівника, Ісуса Христа.

Свідки Єгови переконані, що релігійна правда існує і що її можна знайти в Біблії (Івана 8:32; 17:17). Але Біблія вчить християн бути доброзичливими, добрими, лагідними та поміркованими — ці риси не можуть вживатися з фанатизмом (Галатів 5:22, 23; Филип’ян 4:5, НС). У біблійній книзі Якова християн заохочується розвивати «мудрість, що зверху вона», і ця мудрість «насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна [«поміркована», НС], покірлива, повна милосердя та добрих плодів». Яків додає: «Плід правди сіється творцями миру» (Якова 3:17, 18).

Свідки Єгови пам’ятають, що Ісус дуже турбувався правдою. Він сказав Понтію Пилату: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду» (Івана 18:37). Але, безстрашно обстоюючи правду, він не прагнув нав’язати свої переконання іншим. Натомість він звертався до людських розумів і сердець. Він знав, що його небесний Отець, «добрий та праведний» Бог, сам вирішить, як і коли стерти з лиця землі брехню та несправедливість (Псалом 25:8). Тому Ісус не намагався створити тиск на тих, хто з ним не погоджувався. Навпаки, не хто інший, як ортодоксальні релігійні провідники намагалися створити тиск на Ісуса (Івана 19:5, 6).

Свідки Єгови мають тверді переконання щодо релігійних доктрин і незмінні моральні цінності. Вони, як і апостол Павло, впевнені, що є «один Господь, одна віра, одне хрищення» (Ефесян 4:5). Вони також добре знають Ісусові слова: «Тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її» (Матвія 7:13, 14). Проте вони не намагаються примусити інших дотримуватися їхніх вірувань. Натомість вони наслідують апостола Павла та ‘благають’ усіх тих, хто хоче, ‘примиритися з Богом’ (2 Коринтян 5:20). Це ліпший шлях, бо так робить Бог.

Релігійний фундаменталізм у сьогоднішньому розумінні цього слова — це щось зовсім інше. Фундаменталісти використовують багато методів, у тому числі насильство, щоб нав’язати свої принципи суспільству. Чинячи так, вони стають невід’ємною частиною політичної системи. Проте Ісус сказав, що його послідовники не повинні бути «частиною світу» (Івана 15:19, НС; 17:16; Якова 4:4). Відповідно до цих слів, Свідки Єгови дотримуються суворого нейтралітету в політичних суперечках. Крім того, як визнала італійська газета «Фуоріпаґіна», вони «нікого ні до чого не примушують; будь-хто вільний прийняти або відкинути те, що вони кажуть». До чого веде такий підхід? Мирна біблійна звістка Свідків приваблює усіляких людей, навіть тих, хто колись був фундаменталістом (Ісаї 2:2, 3).

Світ з незмінними цінностями

Свідки розуміють, що людям не під силу вирішити проблеми, які тривожать фундаменталістів. Не можна примусити когось повірити в Бога або прийняти чиїсь особисті переконання. Деякі найбільші в історії жахіття, наприклад хрестові походи, середньовічна інквізиція та «навернення» індіанців, сталися саме через припущення, що такий спосіб переконання можливий. Але якщо ви вірите у Бога, ви цілком покладатиметеся на його розсуд.

Згідно з Біблією, Бог обмежив час, коли людям дозволено порушувати його закони і спричиняти цим біль і страждання. Цей час вже майже вийшов. Ісус вже править як Цар у Божому небесному Царстві, і незабаром те Царство почне діяти, усуне людські уряди та візьме на себе щоденні турботи, пов’язані з правління людством (Матвія 24:3—14; Об’явлення 11:15, 18). Внаслідок цього на всій землі настане рай, сповнений миру та праведності. Тоді не буде більше непевності щодо того, як слід поклонятися правдивому Богові. «Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній» (Псалом 37:29). Такі вічні цінності, як сердечна доброзичливість, правда, справедливість та доброта, запанують на користь усьому слухняному людству.

Мріючи про цей час, псалмоспівець поетично пише: «Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються, правда з землі виростає, а справедливість із небес визирає. І Господь дасть добро, а земля наша дасть урожай свій. Справедливість ходитиме перед обличчям Його, і кроки свої на дорогу поставить» (Псалом 85:11—14).

Хоч ми не можемо змінити світ, але, як окремі особи, навіть сьогодні можемо розвивати благочестиві риси. Отже, ми можемо намагатися бути такими людьми, яких Бог бажав би мати своїми поклонниками у новому світі. Тоді ми будемо серед покірних, про яких згадував псалмоспівець: «Покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим» (Псалом 37:11). Бог підтримує та благословляє тих, хто чинить його волю, і він обіцяє їм чудове майбутнє. Апостол Іван сказав: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1 Івана 2:17).