НЕВДОВЗІ Ісус з апостолами покидає Єрусалим і йде до Галілеї. Вже настала весна, і на полях колоситься збіжжя.

Що дозволяється робити в суботу?

ІНШОЇ суботи Ісус приходить у синагогу неподалік від Галілейського моря. Серед присутніх є чоловік із сухою правою рукою. Книжники й фарисеї уважно спостерігають, чи Ісус зцілить його. Зрештою вони запитують: «Чи дозволяє Закон зціляти в суботу?»

Релігійні провідники юдеїв вважають, що закон про суботу дозволяє зціляти лише у тому випадку, коли існує загроза життю. Вони навчають, наприклад, що в суботу не можна ні вправляти кістку, ні накладати пов’язку при розтягненні. Тож книжники і фарисеї, ставлячи Ісусу це питання, шукають приводу звинуватити його.

А втім, Ісус знає їхні думки. Також він розуміє, що вони тримаються крайніх поглядів на те, яка робота порушує закон про суботу, і що такі погляди не узгоджуються з Писаннями. Тому Ісус вирішує викрити їхнє неправильне мислення, хоча усвідомлює, що це викличе запеклу суперечку. Він говорить чоловіку із сухою рукою: «Встань і вийди на середину».

Звертаючись до книжників і фарисеїв, Ісус запитує: «Якби хтось з вас мав одну вівцю і вона в суботу впала б у яму, то чи ви не взяли б і не витягнули її?» Оскільки вівця — це майно господаря, то він не залишить її в ямі до наступного дня, бо вона може захворіти і господар зазнає збитків. Крім того, у Біблії сказано: «Праведний дбає про душу своєї худоби».

Після цього Ісус каже: «Наскільки ж людина цінніша від вівці! Тому Закон дозволяє робити добро в суботу». Релігійні провідники не мають що сказати на такий логічний, продиктований співчуттям довід. Вони мовчать.

Ісуса обурює і разом з тим засмучує їхня впертість та глупість. Подивившись довкола, він говорить чоловіку: «Простягни руку». Той простягає — і його рука стає здоровою.

Фарисеї не тішаться, що хворий чоловік зцілився. Натомість, вийшовши із синагоги, вони відразу починають змовлятися з прибічниками Ірода, щоб убити Ісуса. До політичної партії прибічників Ірода належить і релігійна секта садукеїв. Зазвичай ця партія відверто ворогує з фарисеями, але тепер всі вони об’єднуються проти Ісуса. Матвія 12:9—14; Марка 3:1—6; Луки 6:6—11; Приповістей 12:10; Вихід 20:8—10.

Сповнюється пророцтво Ісаї

КОЛИ Ісус дізнається, що фарисеї та прибічники Ірода задумали його вбити, він разом з учнями йде до Галілейського моря. Туди до нього стікаються величезні натовпи людей з усієї Палестини та з інших областей. Ісус зціляє багатьох людей, тож всі тяжкохворі хочуть якнайближче підійти і доторкнутись до нього.

Людей дуже багато, тому Ісус каже учням постійно мати напоготові човен. Коли Ісус трохи відпливає від берега, натовп не тіснить його. Він може навчати прямо з човна або дістатись до інших місць на узбережжі і допомагати людям там.

Учень Матвій говорить, що своїми ділами Ісус сповняє «промовлене через пророка Ісаю». Далі Матвій цитує це пророцтво:

«Ось мій слуга, якого я вибрав, мій любий, який до вподоби душі моїй! Нехай зійде на нього мій дух, і він роз’яснить народам, що таке справедливість. Він не буде ні сперечатися, ні голосно кричати, і ніхто не почує його голосу на головних вулицях. Надломленої очеретини він не зламає і тліючого лляного ґнота не загасить, аж поки не встановить справедливості. І на його ім’я народи покладатимуть надію».

Любий слуга, який до вподоби Богові,— це, звичайно, Ісус. Він роз’яснює людям, що таке справжня справедливість, яку затьмарили традиції фальшивої релігії. Фарисеї в суботу навіть не допомогли б хворій людині через те, що неправильно тлумачать Божий Закон. Роз’яснюючи людям, що таке Божа справедливість, Ісус звільняє їх від важкого тягаря непотрібних традицій, і за це релігійні провідники хочуть його вбити.

Що означають слова «він не буде ні сперечатися, ні голосно кричати, і ніхто не почує його голосу на головних вулицях»? Коли Ісус зціляє людей, то «забороняє їм розповідати про себе». Він не хоче, щоб про нього голосно кричали на вулицях або збуджено поширювали неправдиві чутки.

Крім того, Ісус несе потіху людям, які подібні до надломленої очеретини — зігнуті та пригнічені. Вони — наче тліючий лляний ґніт, їхнє життя ледь-ледь жевріє. Ісус не ламає надломленої очеретини і не гасить тліючого ґнота. З умінням, ніжністю і любов’ю він підтримує сумирних людей. Справді, народи можуть покладати надію на Ісуса! Матвія 12:15—21; Марка 3:7—12; Ісаї 42:1—4.

Ісус вибирає апостолів

МИНУЛО майже півтора року з того часу, як Іван Хреститель назвав Ісуса Агнцем Божим і Ісус почав своє проповідницьке служіння. Тоді його першими учнями стали Андрій, Симон Петро, Іван і, можливо, Яків (брат Івана), а також Пилип і Натанаїл (якого теж звуть Варфоломієм). Згодом до них приєдналось багато інших.

Тепер Ісус готовий вибрати апостолів. Вони стануть його близькими друзями й отримають особливе навчання. Але перш ніж їх вибрати, Ісус іде на гору і всю ніч проводить у молитві, мабуть, просячи у Бога мудрості та благословень. Коли ж настає день, він кличе своїх учнів і вибирає з-посеред них дванадцятьох. Але оскільки вони продовжують навчатись від Ісуса, то їх і далі називають його учнями.

Шестеро з дванадцяти апостолів — це перші учні Ісуса, згадані вище. Ісус вибирає також Матвія, якого покликав з контори, де збирають податки. Інші п’ятеро — це Юда (якого теж звуть Тадеєм), Юда Іскаріот, Симон Кананіт, Хома і Яків, Алфеїв син. Цього Якова також називають Меншим, можливо, тому, що він менший на зріст або молодший від іншого апостола Якова.

Ці дванадцятеро ходять з Ісусом вже деякий час, і він добре їх знає. Дехто з них є його родичами. Яків і його брат Іван, очевидно, двоюрідні брати Ісуса. Крім того, Алфей, можливо, є братом Йосипа, названого батька Ісуса. Тож апостол Яків, син Алфея, також доводиться Ісусу двоюрідним братом.

Безперечно, Ісус знає імена всіх своїх апостолів. А чи ви знаєте їх? Спробуйте запам’ятати, що двоє мають ім’я Симон, двоє — Яків і двоє — Юда. Брата Симона звати Андрієм, а брата Якова — Іваном. Так можна запам’ятати імена восьми апостолів. Решта четверо: збирач податків (Матвій), учень, який потім сумнівався (Хома), учень, покликаний з-під дерева (Натанаїл), а також його друг Пилип.

Одинадцятеро апостолів родом з Галілеї, де виростав Ісус. Натанаїл походить з Кани. Пилип, Петро і Андрій з Віфсаїди, але згодом Петро та Андрій переселились до Капернаума, де, мабуть, жив і Матвій. Яків та Іван займались рибальством і, очевидно, також жили в Капернаумі або десь поблизу. Здається, що Юда Іскаріот, який пізніше зрадив Ісуса, був єдиним апостолом з Юдеї. Марка 3:13—19; Луки 6:12—16.

Найвідоміша проповідь усіх часів

ОСЬ одна з найбільш відомих сцен у біблійній історії — Ісус сидить на схилі гори і виголошує знамениту Нагірну проповідь. Це відбувається біля Галілейського моря, скоріш за все, неподалік Капернаума. Провівши всю ніч у молитві, Ісус щойно вибрав зі своїх учнів дванадцять апостолів. Потім разом з ними він спускається на рівне місце на схилі гори.

Мабуть, Ісус дуже втомився і йому хочеться поспати. Але довкола нього надзвичайно багато людей. Дехто прийшов аж з Юдеї та Єрусалима, подолавши близько 100 кілометрів. Інші прибули з півночі, з приморських земель Тира й Сидона. Вони прийшли послухати Ісуса і зцілитися від хвороб. Серед присутніх є навіть люди, яких мучать демони, злі ангели Сатани.

Коли приходить Ісус, всі хворі підходять до нього, щоб доторкнутись, і він зціляє їх. Потім Ісус, очевидно, піднімається трохи вище, сідає і починає навчати натовп, який розмістився перед ним на рівному місці. Тільки подумайте: жоден з Ісусових слухачів не страждає від якоїсь серйозної хвороби!

Люди хочуть послухати вчителя, який здійснює такі дивовижні чудеса. Однак Ісус виголошує проповідь у першу чергу для своїх учнів, які, мабуть, розмістилися найближче до нього. Щоб ця проповідь принесла пожиток і нам, її записали Матвій та Лука.

Розповідь Матвія в чотири рази довша за розповідь Луки. Крім того, як видно з порівняння Матвія 6:9—13 з Луки 11:1—4 та Матвія 6:25—34 з Луки 12:22—31, дещо з того, що Матвій записав як частину цієї проповіді, Лука пов’язує з іншими періодами служіння Ісуса. Але в цьому немає нічого дивного: Ісус, вірогідно, не раз навчав того самого, тож Лука записав деякі його повчання, відносячи їх до інших обставин.

Чому Нагірна проповідь така цінна? Не тільки тому, що вона має глибокий духовний зміст, а й тому, що Ісус викладає свої істини просто і зрозуміло. Він говорить про повсякденні справи і про те, що знайоме людям. Тому ті, хто намагається узгодити своє життя з Божою волею, легко розуміють думки Ісуса.

Хто по-справжньому щасливий?

Кожен хоче бути щасливим. Ісус це добре розуміє і тому на початку Нагірної проповіді говорить про тих, хто по-справжньому щасливий. Неважко здогадатися, що це відразу полонить увагу його численних слухачів. Але його перші слова, мабуть, здаються багатьом суперечливими.

Звертаючись до своїх учнів, Ісус каже: «Щасливі ви, бідні, бо царство Боже — ваше. Щасливі ви, хто голодує тепер, бо ви будете насичені. Щасливі ви, хто плаче тепер, бо ви будете сміятися. Щасливі ви, коли... інші вас ненавидять... Радійте у той день і веселіться, бо в небі вас чекає велика нагорода».

Так описує початок проповіді Лука. Але, згідно з Матвієм, Ісус говорить, що також щасливі лагідні, милосердні, чисті серцем і миротворці. За словами Ісуса, такі люди щасливі, бо вони успадкують землю, їм буде виявлено милосердя, вони побачать Бога і їх буде названо Божими синами.

Коли Ісус говорить про щастя, то не має на увазі лише веселощі і радість, які відчуває людина, коли розважається. Справжнє щастя набагато глибше: це відчуття вдоволення, радість від здійснення сподівань і від досягнення життєвих цілей.

Як зазначає Ісус, по-справжньому щасливі люди усвідомлюють свої духовні потреби і засмучуються через свій гріховний стан, вони пізнають Бога і служать йому. Такі люди щасливі, навіть коли їх ненавидять і переслідують за виконання Божої волі, адже вони знають, що догоджають Богу й отримають від нього нагороду — вічне життя.

Однак багато Ісусових слухачів, як і деякі люди сьогодні, вважають щасливими тільки тих, хто багатий і живе у своє задоволення. Ісус знає, що це не так. Тому він говорить щось зовсім протилежне, дивуючи багатьох своїх слухачів:

«Горе вам, багачі, тому що ви отримуєте свою втіху сповна. Горе вам, хто є ситий тепер, бо ви будете голодувати. Горе вам, хто сміється тепер, бо ви будете тужити й плакати. Горе вам, коли всі люди вас хвалять, бо їхні прабатьки те саме робили і лжепророкам».

Що Ісус має на увазі? Чому горе тим, хто багатий, хто любить веселощі і тим, хто шукає похвали від людей? Тому що у житті людини, яка має і цінує все це, вже не знаходиться місця для служіння Богові, проте тільки служіння Богові приносить справжнє щастя. З іншого боку, Ісус не має на увазі, ніби людина щаслива лише тому, що вона бідна, голодна або сумна. Однак часто саме такі знедолені люди приймають Ісусові вчення і в результаті отримують справжнє щастя.

Потім Ісус звертається до учнів, кажучи: «Ви — сіль землі». Звичайно, він не хоче сказати цим, що учні є буквальною сіллю. Сіль має властивості зберігати від зіпсуття. Біля жертовника у храмі Єгови лежала велика купа солі, і священики, які там служили, брали її, щоб солити жертви.

В якому розумінні учні Ісуса є «сіллю землі»? Вони подібні до солі в тому, як впливають на людей. Звістка, яку вони несуть, зберігає життя тим, хто відгукується на неї. Ця звістка вчить таких людей виявляти постійність, відданість і вірність, а також захищає їх від духовного та морального зіпсуття.

«Ви — світло для світу»,— каже Ісус своїм учням. Світильник не накривають кошиком, а ставлять на підставку, тому Ісус говорить: «Подібно й ваше світло нехай світить перед людьми». Відгукуючись на це заохочення, учні Ісуса відкрито проповідують і подають яскравий приклад того, як жити за біблійними принципами.

Високі норми для послідовників Ісуса

Релігійні провідники нещодавно змовлялися вбити Ісуса, бо вважають його порушником Божого Закону. Тому, продовжуючи Нагірну проповідь, Ісус каже: «Не думайте, що я прийшов скасувати Закон та Пророків. Не скасувати я прийшов, а виконати».

Ісус з великою повагою ставиться до Божого Закону і заохочує до цього інших, говорячи: «Хто порушить одну з цих найменших заповідей і навчатиме того людей, буде названий “найменшим” у небесному царстві», тобто така особа взагалі не ввійде в Царство.

Ісус не тільки не нехтує Божим Законом, він навіть засуджує спосіб мислення, який може довести людину до порушення Закону. Згадавши, що Закон наказує: «Не вбивай», Ісус додає: «Проте кажу вам: кожен, хто не припиняє гніватись на свого брата, теж буде відповідати перед судом».

Тривалий гнів дуже небезпечний, адже може довести навіть до вбивства, тому Ісус показує на прикладі, яких зусиль треба докласти заради примирення. Він навчає: «Коли ж ти принесеш дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши дар перед жертовником і піди звідти: спочатку примирися з братом, а тоді повернись та принеси свій дар».

Звертаючи увагу на сьому з Десяти заповідей, Ісус продовжує: «Ви чули, що сказано: “Не чини перелюбу”». Однак він засуджує навіть спосіб мислення, який може довести до перелюбу. «А я вам кажу: кожен, хто не припиняє дивитись на жінку, щоб розпалитись до неї пристрастю, уже вчинив з нею перелюб у своєму серці».

Ісус говорить тут не про випадкову неморальну думку, він має на увазі постійні роздуми про перелюб — коли хтось «не припиняє дивитись». Такі роздуми викликають пристрасне бажання, яке при слушній нагоді може призвести до перелюбу. Як не допустити цього? Ісус показує на прикладі, що, можливо, доведеться вжити крайніх заходів: «Якщо твоє праве око доводить тебе до спотикання, вирви його й викинь... Також якщо права рука доводить тебе до спотикання, відсічи її і викинь».

Люди переважно готові пожертвувати буквальною частиною тіла, яка вражена хворобою, щоб врятувати своє життя. Але, згідно зі словами Ісуса, ще важливіше «відкинути» все, навіть щось таке цінне, як око чи рука, щоб захистити себе від неморальних думок і вчинків. Ісус пояснює: якщо людина цього не зробить, вона буде вкинена в геєну. (Геєна — це великий смітник поблизу Єрусалима, в якому постійно горить вогонь, і вона символізує вічне знищення).

Також Ісус обговорює, як поводитися з людьми, які кривдять і ображають інших. «Не противтеся злій людині,— радить він.— Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву». Ці слова Ісуса не означають, що у разі нападу людина не повинна захищати себе чи своїх рідних. Ляпас дають не для того, щоб завдати фізичної шкоди, а щоб зневажити. Ісус говорить, що коли нас провокують на бійку або сварку буквальним ляпасом чи образливими словами, то неправильно відповідати тим самим.

Звернувши увагу на Божий Закон, який наказує любити свого ближнього, Ісус далі говорить: «А я вам кажу: не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів». Він наводить переконливу підставу для цього: «Так ви станете синами вашого небесного Батька, адже він наказує сонцю своєму сходити над злими і добрими».

Ісус завершує цю частину своєї проповіді таким напученням: «Тож будьте досконалі, як і ваш небесний Батько». Ісус не говорить, що люди можуть бути досконалими у повному розумінні цього слова. Але, наслідуючи приклад Бога, вони можуть любити навіть своїх ворогів. У паралельному місці в Луки сказано: «Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний».

Молитва і довіра до Бога

Продовжуючи проповідь, Ісус засуджує лицемірство людей, які виставляють на показ свою удавану побожність. «Коли даєш милостиню,— каже він,— не сурми перед собою, як це роблять лицеміри».

«Також,— продовжує Ісус,— коли молитесь, не будьте як лицеміри, котрі люблять молитися, стоячи в синагогах та на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди». Він навчає: «Ти ж, коли молишся, увійди до своєї кімнати і, зачинивши за собою двері, помолися до Батька, якого не видно». Ісус не засуджує прилюдних молитов, адже він сам не раз молився з іншими. Натомість він засуджує молитви, які промовляються, щоб вразити слухачів і отримати від них похвалу.

Ісус радить: «Молячись, не повторюйте одне і те ж, як люди з інших народів». Ісусові слова не означають, що повторення саме по собі є неправильним. Якось він сам молився, «благаючи про те саме». Ісус засуджує повторювання «одного і того ж», як це роблять люди, які перебирають чотки і механічно повторюють завчені молитви.

Щоб навчити своїх слухачів молитися, Ісус дає їм зразкову молитву, в якій міститься сім прохань. У перших трьох виражається належне визнання Божої верховної влади і його намірів. Це прохання про те, щоб освячувалось ім’я Бога, прийшло його Царство і щоб виконувалась його воля. Решта чотири — це особисті прохання: про хліб на кожен день, прощення гріхів, допомогу в спокусі і про визволення від Злого.

Ведучи далі, Ісус застерігає, що надмірна зосередженість на матеріальних речах може стати пасткою. Він заохочує: «Перестаньте складати собі скарби на землі, де нищить їх міль та іржа і де злодії вломлюються та крадуть». Такі скарби не тільки недовговічні, вони не роблять нас ціннішими в очах Бога.

Тому Ісус каже: «Натомість складайте собі скарби на небі». Ми складаємо такі скарби, коли ставимо служіння Богу на перше місце у своєму житті. Якщо ми це робимо, то ніхто не зможе зменшити нашу цінність в очах Бога і позбавити нас обіцяної ним нагороди. Ісус додає: «Де скарб твій, там буде і серце твоє».

Далі, говорячи про пастку матеріалізму, Ісус наводить приклад: «Око — це світильник тіла. Отже, якщо око твоє зосереджене на чомусь одному, то й усе тіло твоє буде ясне; проте якщо твоє око зосереджене на тому, що зле, то й усе тіло буде темне». Здорове око для тіла — все одно, що запалений світильник у темному місці. Але щоб око добре бачило, воно має бути зосереджене на чомусь одному. Якщо ж око бачить нечітко, то людина не може правильно оцінювати побачене. Тоді матеріалістичні цілі стають важливіші за служіння Богу, внаслідок чого «усе тіло» робиться темним.

Ісус підкреслює цю думку переконливим прикладом: «Ніхто не може бути рабом двох панів, бо якщо одного з них він буде любити й горнутися до нього, то іншого він обов’язково зненавидить або принаймні ним знехтує. Не можете бути рабами Бога і Багатства».

Давши цю пораду, Ісус запевняє своїх слухачів, що їм не треба надмірно турбуватися про свої матеріальні потреби, якщо вони ставлять служіння Богу на перше місце в своєму житті. «Поспостерігайте уважно за птахами небесними,— каже Ісус,— вони не сіють, не жнуть, не збирають у комори, але ваш небесний Батько їх годує». Тоді він запитує: «Хіба ви не цінніші від них?»

Потім Ісус показує на польові лілії і говорить, що «навіть Соломон у всій своїй славі не наряджався так, як котрась із них». Ісус веде далі: «Тож якщо Бог так одягає рослинку в полі... то чи ж не одягне він вас, маловіри?» Насамкінець Ісус каже: «Ніколи не тривожтеся і не кажіть: “Що нам їсти?” або “Що пити?” або “У що одягатися?” (...) Ваш небесний Батько знає, що ви всього цього потребуєте. Отже, і далі шукайте найперше царства і Божої праведності, а все те інше вам додасться».

Дорога до життя

Іти дорогою, яка веде до життя,— означає твердо триматися Ісусових вчень. Але це нелегко. Фарисеї, наприклад, схильні суворо судити інших, і багато хто, мабуть, наслідує їх. Тому далі в Нагірній проповіді Ісус застерігає: «Перестаньте судити, щоб і вас не судили. Бо яким судом судите ви, таким судитимуть і вас».

Дуже небезпечно йти за фарисеями, які схильні до критиканства. Як пише Лука, Ісус підкреслює цю думку, наводячи такий приклад: «Чи може сліпий вести сліпого? Хіба не впадуть обидва в яму?»

Надмірно критикувати інших, перебільшувати їхні помилки і постійно прискіпуватися — це серйозна провина. Тож Ісус запитує: «Як можеш казати братові: “Дозволь мені вийняти скалку з твого ока”, якщо у тебе в оці колода? Лицеміре! Спочатку вийми зі свого ока колоду і тоді чітко побачиш, як вийняти з братового ока скалку».

Це не означає, що Ісусові учні, спілкуючись з іншими людьми, не повинні керуватися проникливістю, адже Ісус їм говорить: «Не давайте святого псам і не кидайте перлин свиням». Істини з Божого Слова — святі. Їх можна прирівняти до перлин. Якщо хтось, наче пес або свиня, не виявляє вдячності за ці дорогоцінні істини, учні Ісуса мають залишити цю людину і шукати тих, хто охочіше їх послухає.

Ісус у своїй проповіді вже говорив про молитву, але тепер він пояснює, наскільки важливо бути наполегливим у молитвах. «Невпинно просіть,— заохочує він,— і отримаєте». Підкреслюючи, що Бог готовий відповідати на молитви, Ісус наводить такий приклад: «Хіба хтось з вас дасть своєму синові камінь, якщо той попросить хліба? (...) Тому, якщо ви, будучи злими, вмієте давати добрі дари своїм дітям, наскільки ж більше ваш небесний Батько дасть усього доброго тим, хто просить у нього!»

Потім Ісус дає правило поведінки, яке стало дуже відомим і зазвичай називається Золотим правилом. Він каже: «Тож усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви». Жити за цим правилом означає робити іншим добро і ставитись до них так, як хочемо, щоб ставились до нас.

Іти дорогою, яка веде до життя, нелегко, і це видно з подальшої настанови Ісуса: «Увіходьте вузькими ворітьми, оскільки є широка і простора дорога, яка веде до знищення, і багато хто йде нею. Натомість вузькі ворота й тісна дорога ведуть до життя, і мало хто знаходить її».

Ісус попереджає, що стати жертвою обману дуже легко. Він говорить: «Стережіться фальшивих пророків, які приходять в одежі овечій, а всередині — хижі вовки». За словами Ісуса, фальшивих пророків можна розпізнати за їхніми вченнями і поведінкою, так само як можна відрізнити погане дерево від доброго за його плодами.

Далі Ісус пояснює, що не слова людини свідчать про те, що вона є учнем Ісуса, а її діла. Дехто називає Ісуса своїм Господом, але якщо такі люди не виконують волі його Батька, то їх стосуються Ісусові слова: «Скажу їм: “Я ніколи не знав вас! Відійдіть від мене всі, хто чинить беззаконня”».

На закінчення своєї проповіді Ісус робить такий важливий підсумок: «Кожен, хто чує ці слова та виконує їх, буде подібний до розсудливого чоловіка, який побудував свій дім на скелі. І полив дощ, прийшла повінь, подули вітри й налетіли на дім, але він не завалився, бо його фундамент був закладений на скелі».

«А кожен, хто чує ці слова та їх не виконує,— продовжує Ісус,— буде подібний до чоловіка безглуздого, який побудував свій дім на піску. І полив дощ, прийшла повінь, подули вітри й налетіли на дім, так що він аж завалився, і великим було його падіння».

Коли Ісус закінчує свою проповідь, народ дуже дивується тому, як він навчає. Бо він навчає як той, хто має владу, а не як релігійні провідники.

Сильна віра сотника

КОЛИ Ісус виголошує Нагірну проповідь, у нього позаду приблизно половина його земного служіння. Це означає, що Ісусу залишилося коло року і дев’яти місяців, щоб завершити доручену йому працю.

Ісус входить у місто Капернаум, який є свого роду опорним пунктом його діяльності. Тут до нього звертаються з проханням юдейські старійшини. Їх послав сотник римської армії, язичник, тобто неєврей.

Улюблений слуга сотника тяжко захворів і лежить при смерті. Сотник хоче, щоб Ісус зцілив його слугу. Юдеї палко благають виконати прохання сотника. Вони кажуть: «Він гідний того, щоб ти допоміг йому, бо він любить наш народ і навіть збудував для нас синагогу».

Ісус відразу ж іде разом з ними. Але коли вони вже наближаються до дому сотника, той посилає своїх друзів, щоб вони сказали: «Пане, не турбуйся, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мій дах. І я вважаю себе негідним прийти до тебе».

Яке ж смирення виявляє цей римський офіцер, що звик віддавати накази! Очевидно, він турбується також про Ісуса, бо розуміє, що за традицією юдеї не повинні спілкуватися з неюдеями. Навіть Петро сказав одного разу: «Ви добре знаєте, що закон не дозволяє юдею наближатися до людини іншого походження або спілкуватися з нею».

Мабуть, сотник не хоче, щоб Ісус мав неприємності, порушивши цю традицію, тому через друзів передає таке прохання: «Скажи лише слово — і мій слуга зцілиться. Бо я сам людина підвладна, а також маю у своєму підпорядкуванні воїнів і одному кажу: “Іди” — і він іде, іншому: “Прийди” — і він приходить, а своєму рабу: “Зроби це” — і він робить».

Коли Ісус чує його слова, то дивується: «Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої сильної віри». Ісус зціляє слугу сотника і, користуючись нагодою, пояснює, що благословення, які відкинули безвірні юдеї, будуть даровані віруючим неюдеям.

«Багато хто прийде зі сходу і заходу,— каже Ісус,— та сяде за столом з Авраамом, Ісаком і Яковом у небесному царстві, а сини царства будуть викинені геть у темряву. Там вони будуть плакати й скреготати зубами».

«Сини царства... викинені геть у темряву» — це юдеї за походженням, які не прийняли можливості бути правителями з Христом, що була надана в першу чергу їм. Авраам, Ісак і Яків представляють Божий устрій Царства. Таким чином Ісус показує, що язичники будуть запрошені, образно кажучи, сісти за небесний стіл «у небесному царстві». Луки 7:1—10; Матвія 8:5—13; Дії 10:28.

Ісус розвіює смуток вдови

НЕВДОВЗІ після того, як Ісус зцілив слугу сотника, він вирушає до міста Наїна, яке лежить більш як за 30 кілометрів на південний захід від Капернаума. З ним ідуть його учні та великий натовп людей. Коли вони підходять до Наїна, вже, мабуть, вечоріє. Назустріч їм з міста рухається похоронна процесія: ховають молодого хлопця.

Його мати у розпачі — вона вдова і в неї померла єдина дитина. Після смерті чоловіка її могла потішати думка, що вона має сина. Усі її надії, бажання і прагнення повністю зосереджувались на його майбутньому. Але тепер у неї немає нікого, в кому вона могла б знайти потіху. Разом з прибитою горем жінкою до місця поховання йдуть інші мешканці міста.

Вигляд цієї згорьованої жінки зворушує Ісуса до глибини душі. Лагідно, але з твердістю, яка вселяє впевненість, він говорить їй: «Не плач». Його поведінка і дії привертають увагу всіх, хто присутній там. Тож, коли Ісус підходить до нош і торкається їх, люди, які несуть ноші, зупиняються. Мабуть, присутні не можуть зрозуміти, що́ він збирається робити.

Щоправда, ті, хто прийшов з Ісусом, не раз бачили, як він чудом зціляв людей. Але, очевидно, вони ще ніколи не бачили, щоб він когось воскресив з мертвих. Чи він може це зробити? Звертаючись до померлого, Ісус наказує: «Юначе, кажу тобі: встань!» Хлопець підводиться і сідає! Він починає говорити, а Ісус віддає його матері.

Побачивши, що мертвий дійсно ожив, одні люди кажуть: «Великий пророк з’явився серед нас», а інші: «Бог звернув увагу на свій народ». Звістка про це чудо швидко розходиться по цілій Юдеї та по всіх околицях.

Іван Хреститель досі сидить у в’язниці і хоче більше довідатись про те, що може робити Ісус. Учні Івана розповідають йому про ці чуда. Як Іван реагує на це? Луки 7:11—18.

Чи Івану бракує віри?

ІВАН Хреститель сидить у в’язниці вже майже рік, і йому розповідають про воскресіння сина вдови з Наїна. Але Іван хоче дізнатись, як сам Ісус пояснює значення цього, тому посилає до нього своїх двох учнів. Вони запитують Ісуса: «Ти — Той, хто має прийти? Чи нам чекати іншого?»

На перший погляд це дивне запитання, оскільки майже два роки тому Іван бачив, як Божий дух сходив на Ісуса під час хрещення, і чув, як Бог висловив Ісусу своє схвалення. Можливо, дехто вважає, що запитання Івана свідчить, ніби його віра ослабла. Але це не так. Якби Іван почав сумніватись, то після розмови з його учнями Ісус не висловлювався б про нього так схвально. Чому ж тоді Іван ставить це запитання?

Імовірно, Іван хоче, щоб Ісус сам підтвердив, що є Месією. Це дуже підбадьорило б Івана, який мучиться у в’язниці. Але за Івановим запитанням, мабуть, стоїть щось більше. Скоріш за все, він хоче дізнатись, чи не має прийти після Ісуса ще хтось — якийсь наступник, котрий виконає все, що було передречено стосовно Месії.

Згідно з біблійними пророцтвами, які знає Іван, Божий Помазанець має стати царем та визволителем. Однак після Ісусового хрещення минуло вже багато місяців, а Іван і далі у в’язниці. Тому запитання Івана могло б звучати, по суті, так: «Чи ти дійсно той, хто встановить видиме Боже Царство, чи нам чекати ще когось — наступника, який сповнить усі чудові пророцтва про славу Месії?»

Замість того щоб просто сказати Івановим учням: «Звичайно, я той, хто має прийти!» — Ісус відразу дає їм можливість самим побачити чіткий доказ: він зціляє багатьох людей від різних недуг і тяжких хвороб. Потім він говорить учням: «Ідіть і розкажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені стають чистими, глухі чують, мертві воскресають, а бідним звіщається добра новина».

Інакше кажучи, у своєму запитанні Іван, мабуть, висловлює сподівання, що Ісус зробить більше, ніж уже робить, і, можливо, звільнить самого Івана. Проте Ісус говорить Івану не очікувати більшого, ніж чудес, які він чинить.

Коли Іванові учні пішли, Ісус говорить людям, що Іван є «посланцем» Єгови, передреченим в Малахії 3:1, і пророком Іллею, передреченим в Малахії 4:5, 6. Таким чином Ісус вихваляє Івана, ставлячи його нарівні з іншими пророками давнини. Він говорить: «Правду кажу вам: серед народжених жінками не з’являвся ніхто, більший від Івана Хрестителя, проте найменший у небесному царстві — більший від нього. Але, починаючи від днів Івана Хрестителя й дотепер, мета, якої люди прагнуть досягти,— це небесне царство».

Слова Ісуса: «Найменший у небесному царстві — більший від нього» — вказують на те, що Іван не ввійде в небесне Царство. Іван приготував дорогу для Ісуса, але помре ще до того, як Христос укладе угоду зі своїми учнями, згідно з якою вони будуть правити разом з ним у його Царстві. Ось чому Ісус говорить, що Іван не ввійде в небесне Царство. Натомість Іван буде жити на землі під правлінням Божого Царства. Луки 7:18—30; Матвія 11:2—15.

Горді та смиренні

ЗГАДАВШИ про достоїнства Івана Хрестителя, Ісус звертає увагу на гордих і непостійних людей, які оточують його. Він каже: «Це покоління подібне до малих дітей, які сидять на ринковій площі й кричать своїм товаришам: “Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали, ми голосили, а ви з горя не били себе в груди”».

Що Ісус має на увазі? Він пояснює: «Прийшов Іван — не їсть і не п’є, а люди кажуть: “Він має демона”, прийшов Син людський — їсть і п’є, а люди все одно кажуть: “Цей чоловік — ненажера та п’яниця, приятель збирачам податків і грішникам”».

Людям неможливо догодити. Їм нічого не подобається. Іван був назореєм і зрікся особистих благ, виконуючи наказ ангела «не пити вина та жодного п’янкого напою». А люди кажуть, що він має демона. Ісус же не веде аскетичного життя, живе як звичайна людина, а його звинувачують у надмірностях.

Як же важко догодити цим людям! Вони наче «товариші», які не хочуть танцювати, коли інші діти грають їм на сопілці, і не хочуть горювати, коли ті голосять. І все ж Ісус каже: «Мудрість доводить свою праведність вчинками». Вчинки — це докази, які чітко показують, що звинувачення, висунуті проти Івана та Ісуса, абсолютно безпідставні.

Потім Ісус докоряє трьом містам — Хоразіну, Віфсаїді та Капернауму, де він здійснив більшість своїх могутніх діл. Ісус каже, що, якби він зробив ці діла у фінікійських містах Тирі і Сидоні, вони б покаялись у мішковині й попелі. Засуджуючи Капернаум, який, очевидно, служив опорним пунктом його діяльності, Ісус проголошує: «У Судний день землі содомській буде легше, ніж тобі».

Далі Ісус перед усіма людьми прославляє свого небесного Батька. До цього його спонукує розуміння того, що Бог заховав дорогоцінні духовні істини від мудрих та розумних, а відкрив їх смиренним, подібним до немовлят людям.

Зрештою, Ісус звертається до всіх з таким сердечним запрошенням: «Прийдіть до мене, всі струджені та обтяжені, і я відсвіжу вас. Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, тому що я лагідний та смиренний — і знайдете відсвіження для своїх душ, бо ярмо моє зручне і ноша легка».

Як Ісус відсвіжує людей? Він звільняє їх з рабства традицій, якими їх обтяжили релігійні провідники. До таких традицій належать, наприклад, суворі правила стосовно суботи. Також він пояснює, як можуть знайти полегшення ті, хто страждає від гніту політичної влади, і ті, кого через власні гріхи мучить сумління. Ісус пояснює таким людям, як вони можуть отримати прощення і розвинути близькі стосунки з Богом.

Зручне ярмо Ісуса — це цілковите присвячення Богові, а також можливість служити нашому співчутливому і милосердному небесному Батькові. А легка ноша, яку Ісус пропонує взяти всім, хто приходить до нього,— це послух до записаних у Біблії Божих заповідей, від яких залежить життя. І виконувати ці заповіді зовсім не обтяжливо. Матвія 11:16—30; Луки 1:15; 7:31—35; 1 Івана 5:3.

Урок милосердя

ІСУС, мабуть, все ще перебуває в Наїні, де він недавно воскресив сина вдови, або ж в одному з поблизьких міст. Фарисей, на ім’я Симон, хоче ближче познайомитися з людиною, яка виконує такі чудеса. Тож він запрошує Ісуса на обід.

Ісус бачить у цьому можливість допомогти тим, хто буде у Симона, і приймає його запрошення, подібно як раніше він приймав запрошення від збирачів податків і грішників. Але коли він входить у дім Симона, то його зустрічають холодно — зовсім не так, як заведено зустрічати гостей.

Ноги людини, яка ходить у сандаліях по запилених дорогах, швидко втомлюються і забруднюються, тому гостинні господарі за звичаєм обмивають гостю ноги прохолодною водою. Але Ісусу ноги не обмивають. Також його не вітають поцілунком, як це прийнято, і його голову не намащують пахучою олією на знак гостинності.

Під час обіду, коли гості напівлежать за столом, в кімнату без запрошення тихо входить жінка. У місті всім відомо, що вона веде розпусне життя. Мабуть, вона знайома з вченнями Ісуса і чула, як він запросив усіх обтяжених приходити до нього за відсвіженням. Жінку глибоко зворушило все, що вона побачила і почула, тому вона розшукала Ісуса.

Жінка підходить ззаду до Ісуса і присідає біля його ніг. Плачучи, вона зрошує слізьми його ноги і витирає їх своїм волоссям. Вона бере пляшечку з пахучою олією, яку принесла з собою, і, цілуючи ноги Ісуса, виливає на них олію. Симон спостерігає за всім цим з осудом. «Якби цей чоловік був пророком,— думає він,— то знав би, що за жінка торкається його — таж вона грішниця».

Ісусу відомі його думки, тому він каже:

— Симоне, хочу тобі щось розповісти.

— Слухаю, Учителю! — відповідає той.

— В одного позикодавця було два боржники,— починає Ісус.— Один заборгував йому п’ятсот денаріїв, а другий — п’ятдесят. І, оскільки вони не мали чим сплатити борг, позикодавець великодушно простив їм обом. То котрий же з них любитиме його більше?

— Думаю, той, кому прощено більше,— байдуже відповідає Симон, оскільки йому здається, що це запитання зовсім не стосується справи.

— Ти розсудив правильно,— каже Ісус, і, подивившись на жінку, говорить Симону: — Бачиш цю жінку? Коли я ввійшов у твій дім, ти не дав мені води, щоб обмити ноги. А ця жінка зросила їх слізьми та витерла своїм волоссям. Ти не зустрів мене поцілунком, вона ж, відколи я ввійшов, не перестає ніжно цілувати мої ноги. Ти не намастив мені олією голови, а вона намастила мені ноги пахучою олією.

Своїм вчинком жінка показала, що щиро розкаюється у гріхах. Тож Ісус закінчує такими словами: «Кажу тобі: її гріхи, хоча й численні, прощаються, бо вона виявила велику любов. Кому ж мало прощається, той і любить мало».

Ісус аж ніяк не виправдовує і не толерує неморальності. Натомість цей випадок показує, що Ісус Христос зі співчуттям і розумінням ставиться до тих людей, які оступаються, але потім шкодують про це і звертаються до нього за допомогою. Як же відсвіжають цю жінку слова Ісуса: «Твої гріхи прощено... Твоя віра врятувала тебе. Іди з миром». Луки 7:36—50; Матвія 11:28—30.