Невдовзі вони підпливають до прекрасної родючої долини Генісарет, що поблизу Капернаума, і причалюють. Але щойно вони виходять на берег, як люди впізнають Ісуса і розходяться по всій околиці, щоб знайти хворих. Їх приносять на ношах, і тільки-но вони торкаються торочок Ісусового вбрання, як повністю одужують.

Тим часом люди, які бачили, як Ісус чудом нагодував народ, вже помітили, що він пішов. Коли з Тіверії прибувають човни, люди сідають в них і пливуть до Капернаума шукати Ісуса. Знайшовши його, вони питають: «Учителю, коли ти сюди прибув?» Але, як ми пізніше побачимо, Ісус їм докоряє.

«Правдивий хліб з неба»

ПОПЕРЕДНІЙ день справді був багатий на події. Ісус чудом нагодував тисячі людей і втік від тих, хто хотів зробити його царем. Вночі він ішов по розбурханому Галілейському морю, врятував Петра, який почав тонути, коли пішов по воді під час бурі, і заспокоїв море, щоб човен з його учнями не розбився.

Тепер, коли Ісус перебуває неподалік Капернаума, до нього приходять люди, яких він чудом нагодував на північно-східному березі Галілейського моря. Вони запитують: «Коли ти сюди прибув?» Ісус докоряє їм, кажучи, що вони шукають його лише заради того, щоб ще раз безкоштовно поїсти. Він заохочує їх працювати не заради поживи, яка псується, а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя. Тож люди питають: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?»

Ісус називає тільки одне «діло», причому найважливіше: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого Він послав».

Однак люди не вірять в Ісуса, хоча він виконує так багато чуд. Неймовірно, але навіть після всього того, що він зробив, його питають: «Який тоді покажеш нам знак, щоб ми повірили тобі? Що ти зробиш? Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі, про що написано: “Він дав їм хліб з неба”».

У відповідь на прохання про знак, Ісус говорить про Джерело всіх чуд:

— Не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, оскільки Божий хліб — це той, хто походить з неба і приносить життя світові.

— Господи,— кажуть вони,— дай нам цього хліба, бо ми хочемо мати його постійно.

— Я — хліб життя,— пояснює Ісус.— Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і хто вірить у мене, більше ніколи не відчуватиме спраги. Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене. Усе, що дає мені Батько, прийде до мене. Я ж ніколи не прожену того, хто приходить, бо я зійшов з неба, щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав. І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: аби з усіх, кого ти мені дав, я не втратив жодного, а щоб воскресив їх в останній день. Адже воля мого Батька полягає в тому, аби кожен, хто бачить Сина та вірить у нього, мав вічне життя.

Почувши Ісусові слова: «Я — хліб, який зійшов з неба», юдеї починають нарікати. Для них Ісус — син звичайних земних батьків, і не більше. Тому, подібно до мешканців Назарета, вони заперечують: «Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір. Як він може говорити: “Я зійшов з неба?”»

«Перестаньте нарікати,— відповідає Ісус.— Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її; і я воскрешу її в останній день. У Пророках написано: “І всі вони будуть навчені Єговою”. Кожен, хто чув, що́ говорить Батько, і прийняв його вчення, приходить до мене. Це не означає, що якась людина бачила Батька; його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька. Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя».

І знову Ісус повторює: «Я — хліб життя. Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли. А цей хліб походить з неба, щоб кожен їв і не помирав. Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме повіки». Справді, виявляючи віру в Ісуса, якого послав Бог, люди можуть отримати вічне життя. Жоден хліб, навіть манна, не може дати цього!

Розмова про хліб з неба, очевидно, почалась невдовзі після того, як люди знайшли Ісуса поблизу Капернаума. Але обговорення цього питання продовжується і досягає кульмінації, коли Ісус навчає в синагозі Капернаума.

Багато учнів покидає Ісуса

КОЛИ люди, які були чудом нагодовані хлібом і рибою, повернулись зі східного берега Галілейського моря і знайшли Ісуса, у них зав’язалась розмова про хліб з неба. Тепер Ісус, очевидно, продовжує цю розмову в синагозі Капернаума і навчає, що він — правдивий хліб з неба.

Далі Ісус каже: «Хліб цей — то моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя». Два роки тому, весною 30 року н. е., Ісус сказав Никодиму, що Бог так полюбив світ, тобто людство, що віддав для його спасіння свого Сина. І тепер Ісус показує, що кожен, хто буде, образно кажучи, їсти його тіло — тобто виявляти віру в жертву, яку він незабаром дасть,— може отримати вічне життя.

Але ці слова обурюють людей. «Як цей чоловік може дати нам їсти своє тіло?» — питають вони. Ісус хоче допомогти своїм слухачам зрозуміти, що їсти його тіло треба символічно. Щоб підкреслити це, він промовляє слова, які можуть здатися ще обурливішими, коли розуміти їх буквально.

«Якщо не будете їсти тіло Сина людського та пити його кров,— каже Ісус,— то не матимете в собі життя. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя, і я воскрешу його в останній день. Бо моє тіло — це правдива пожива, а моя кров — правдивий напій. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з ним».

Безперечно, якби Ісус пропагував людожерство, то його вчення дійсно було б варте осуду. Але, без сумніву, Ісус не закликає буквально їсти тіло і пити кров. Він підкреслює, що всі, хто хоче досягти вічного життя, мають виявляти віру в жертву, яку він принесе, коли віддасть своє досконале людське тіло і проллє свою кров. Але навіть багато учнів Ісуса не намагаються зрозуміти його вчення. Вони тільки обурюються: «Що він таке говорить? Як це можна слухати?»

Знаючи, що багато учнів нарікає, Ісус каже: «Невже це стало для вас каменем спотикання? А що ви скажете, коли побачите, як Син людський піднімається туди, де був раніше? (...) Слова, які я вам говорив,— духовні; вони дають життя. А втім, серед вас є такі, що не вірять».

Ісус веде далі: «Ось чому я сказав вам: ніхто не може прийти до мене, якщо цього не дозволить Батько». Після цих слів чимало учнів покидають Ісуса і вже не йдуть за ним. Тож Ісус звертається до дванадцятьох апостолів: «Може, і ви хочете піти?»

Петро відповідає: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя. Ми повірили і переконались, що ти — Святий і посланий Богом». Який же чудовий приклад відданості! Хоч цілком можливо, що Петро та інші апостоли також не до кінця зрозуміли значення Ісусових слів.

Відповідь Петра сподобалась Ісусу, однак він говорить: «Хіба я вибрав не усіх вас дванадцятьох? Та один з вас — наклепник». Він має на увазі Юду Іскаріота. Мабуть, саме тоді Ісус помічає, що Юда почав сходити на погану дорогу.

Зовсім недавно Ісус розчарував людей, які хотіли зробити його царем, і тепер вони, можливо, думають: «Хіба він може бути Месією, якщо відмовляється зайняти належне Месії становище?» Це ще одне питання, яке їх дуже турбує. Івана 6:51—71; 3:16.

Ісус перебуває, мабуть, в Капернаумі, коли до нього з Єрусалима приходять фарисеї та книжники. Вони шукають приводу звинуватити його в порушенні релігійних правил. «Чому твої учні порушують традиції своїх прабатьків? — питають вони.— Приміром, вони не миють рук, коли збираються їсти». Серед законів Бога такого наказу немає, але коли хтось не дотримується традиції мити руки аж по лікті, фарисеї вважають це тяжкою провиною.

Ісус нічого не відповідає на їхнє звинувачення, але вказує їм на те, що вони самі свідомо порушують Божий Закон. «А чому й ви порушуєте Божу заповідь заради своїх традицій? — запитує він.— Наприклад, Бог сказав: “Шануй батька і матір”, а також “Нехай той, хто злословить батька чи матір, помре”. Ви ж говорите: “Достатньо сказати батькові чи матері: «Все, що я маю, чим ти міг би скористатися від мене,— це дар, присвячений Богові»,— і можна взагалі не шанувати батька”».

Справді, фарисеї вчать, що відтоді, як гроші, майно чи будь-що інше присвячується Богові, воно належить храму і не повинне використовуватись ні для чого іншого. Але фактично присвячений дар залишається в дарівника. Таким чином син може, наприклад, проголосити, що його гроші або майно — це «корван», тобто дар, присвячений Богові чи храму, і так ухилитися від свого обов’язку допомагати стареньким батькам, навіть якщо вони дуже цього потребують.

Ісус відчуває справедливе обурення через те, що фарисеї злісно перекручують Божий Закон, і тому каже: «Так ви заради своєї традиції позбавили сили Боже слово. Лицеміри, Ісая влучно пророкував про вас: “Ці люди шанують мене своїми устами, але серце їхнє далеко від мене. Проте даремно вони поклоняються мені, бо видають людські заповіді за Божі вчення”».

Люди, можливо, трохи відійшли назад, щоб фарисеї могли ставити Ісусу запитання. Тепер, коли фарисеям немає що сказати на таке різке звинувачення, Ісус кличе натовп підійти ближче до нього. «Послухайте і зрозумійте,— каже він,— людину опоганює не те, що входить в уста, а те, що виходить з її уст,— саме це опоганює людину».

Згодом, коли Ісус з учнями заходить в один дім, учні питають його: «Ти знаєш, що твої слова стали для фарисеїв каменем спотикання?»

Ісус відповідає: «Кожна рослина, яку посадив не мій небесний Батько, буде вирвана з коренем. Тож полиште їх. Це сліпі провідники. А якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть в яму».

Коли Петро від імені учнів просить детальніше пояснити їм, що опоганює людину, Ісус дивується. «Невже ви й досі не розумієте? — запитує він.— Невже не знаєте: все, що входить в уста, потрапляє до нутрощів і виходить у стічний рів? Однак те, що виходить з уст, походить із серця, і саме воно опоганює людину. Із серця, наприклад, походять злі думки, вбивства, перелюб, блуд, злодійство, лжесвідчення і богохульство. Саме це опоганює людину, а коли вона їсть немитими руками, це її не опоганює».

Ісус не виступає проти звичайних норм гігієни. Він не хоче сказати, що не треба мити руки перед готуванням і споживанням їжі. Натомість Ісус засуджує лицемірство релігійних провідників, які хитрощами обходять справедливі закони Бога, вимагаючи дотримуватись небіблійних традицій. Отже, людину опоганюють грішні вчинки і, як показує Ісус, вони походять із серця.