Невдовзі після того, як у домі фарисея Симона Ісус навчав про прощення, він вирушає у ще одну проповідницьку подорож по Галілеї. Це вже другий рік його служіння. Ісус подорожує не сам: його супроводжують 12 апостолів, а також деякі жінки, яких він «звільнив від злих духів та зцілив від хвороб» (Луки 8:2). Серед них Марія Магдалина, Сусанна та Іванна, чоловік якої служить у царя Ірода Антипи.

Чим більше людей дізнається про Ісуса, тим більше суперечок виникає довкола його діяльності. Так стається і тоді, коли приводять опанованого демоном чоловіка, який є сліпим і німим. Ісус зціляє його, і чоловік, звільнившись від демона, починає бачити і говорити. Люди просто вражені! Вони кажуть: «Хіба він не Син Давидів?» (Матвія 12:23).

Навколо будинку, де зупинився Ісус, збирається стільки людей, що він з учнями не може навіть поїсти. Проте не всі вважають, що Ісус — обіцяний «Син Давидів». Серед натовпу є книжники і фарисеї, які прийшли аж з Єрусалима. Але замість того, щоб навчатися в Ісуса або підтримувати його, вони кажуть людям, що «він має Вельзевула», а отже заодно з «правителем демонів» (Марка 3:22). Коли Ісусові родичі чують про ці суперечки, то приходять його забрати. Чому?

На цей час Ісусові брати ще не вірять, що він Божий Син (Івана 7:5). Їм не вкладається в голову, що Ісус, з котрим вони разом виростали в Назареті, може викликати такі суперечки. Брати вважають, що з Ісусом щось негаразд, і кажуть: «Він зійшов з розуму» (Марка 3:21).

Але на що вказують факти? Ісус щойно зцілив опанованого демоном чоловіка, який тепер бачить та говорить, і ніхто не може цього заперечити. Тож книжники і фарисеї намагаються знеславити Ісуса, висуваючи фальшиве звинувачення. Вони кажуть: «Він виганяє демонів не інакше, як з допомогою Вельзевула, правителя демонів» (Матвія 12:24).

Ісус знає думки книжників і фарисеїв, тому говорить: «Кожне царство, в якому виникає поділення, буде зруйноване, і кожне місто чи дім, в якому виникає поділення, не встоїть. Так само якщо Сатана виганяє Сатану, то він поділився сам у собі. Як же тоді встоїть його царство?» (Матвія 12:25, 26).

Які переконливі аргументи! Фарисеї знають, що декотрі юдеї виганяють демонів (Дії 19:13). Тому Ісус запитує: «Якщо я виганяю демонів з допомогою Вельзевула, то з чиєю допомогою виганяють їх ваші сини?» Іншими словами, їх самих можна звинуватити в тому, в чому вони звинувачують Ісуса. «А якщо я виганяю демонів за допомогою Божого духу,— продовжує Ісус,— то Боже Царство дійсно прийшло несподівано для вас» (Матвія 12:27, 28).

Здатність Ісуса виганяти демонів доводить, що він має владу над Сатаною. На підтвердження цього Ісус наводить приклад: «Як може хтось вдертися в дім сильного чоловіка та заволодіти його майном, якщо спочатку не зв’яже того чоловіка? Лише тоді він зможе пограбувати дім. Хто не зі мною, той проти мене, і, хто не збирає зі мною, той розсипає» (Матвія 12:29, 30). Зрозуміло, що книжники і фарисеї виступають проти Ісуса і цим показують, що є знаряддям в руках Сатани. Вони «розсипають», тобто відвертають людей від Божого Сина, якого підтримує сам Єгова.

Ісус перестерігає своїх противників, які йдуть за Сатаною: «Усе проститься синам людським, хоч би які гріхи вони чинили і які зневажливі слова говорили. Але якщо хтось говоритиме зневажливі слова проти святого духу, той ніколи не отримає прощення; на ньому тяжіє вічний гріх» (Марка 3:28, 29). Яким же небезпечним шляхом ідуть ті, хто приписує Сатані чуда, що явно були виконані за допомогою Божого духу!

Якщо книжники і фарисеї будуть заперечувати, що Ісус виганяє демонів Божою силою, то зневажать святий дух. Отже, вони мають вибрати, на чий бік стати: Бога чи Сатани. Ісус каже: «Якщо ваше дерево добре, то й плоди його добрі, а якщо ваше дерево погане, то й плоди його погані, бо дерево пізнає́ться по його плодах» (Матвія 12:33).

Твердити, що Ісус служить Сатані, тому що виганяє демонів,— безглуздо, адже насправді він приносить добрий плід. Як Ісус показав у своїй Нагірній проповіді, дерево не може бути поганим, якщо його плід добрий. А про що свідчать плоди фарисеїв — їхні безпідставні звинувачення Ісуса? Про те, що вони погані. Ісус говорить їм: «Роде гадючий, хіба ви, будучи грішними, можете говорити щось добре? Бо, чим переповнене серце, те говорять уста» (Матвія 7:16, 17; 12:34).

Наші слова відображають стан нашого серця і є підставою для суду. Тому Ісус продовжує: «Говорю вам: люди дадуть відповідь Судного дня за кожне марне слово, яке скажуть, бо за свої слова будеш визнаний праведним і за свої слова будеш засуджений» (Матвія 12:36, 37).

Хоча Ісус виконує могутні діла, книжники і фарисеї вимагають більшого: «Учителю, ми хочемо побачити від тебе якийсь знак». Навіть якщо вони особисто не бачили чуд Ісуса, в них є свідчення багатьох очевидців. Тому Ісус може сміливо сказати юдейським релігійним провідникам: «Неправедне і перелюбне покоління постійно шукає знак, але воно не отримає жодного, крім знаку, даного через пророка Йону» (Матвія 12:38, 39).

Ісусовим слухачам не треба здогадуватися, що він має на увазі. Ісус пояснює: «Як Йона був у череві велетенської риби три дні і три ночі, так само й Син людський буде в серці землі три дні і три ночі». Йону проковтнула велетенська риба, і коли вона викинула його на берег, то він ніби воскрес. Ісус передрікає, що помре і на третій день воскресне. Коли згодом так стається, релігійні провідники відкидають «знак, даний через пророка Йону», відмовляючись покаятися і змінитись (Матвія 27:63—66; 28:12—15). На відміну від них, ніневітяни відгукнулись на проповідування Йони і покаялись. Тому вони засудять це покоління. Ісус також каже, що його засудить цариця Шеви, яка прагнула послухати мудрість Соломона і захоплювалася нею. «А тут,— зауважує Ісус,— хтось більший від Соломона» (Матвія 12:40—42).

Ісус порівнює це неправедне покоління до людини, з якої вийшов нечистий дух (Матвія 12:45). Оскільки людина не заповнює вільне місце нічим добрим, злий дух повертається з сімома ще злішими духами, і вони опановують її. Ізраїльський народ, подібно до людини, з якої вийшов нечистий дух, не раз був очищений і залишав свої погані діла. Але ізраїльтяни відкидали пророків Бога, а тепер навіть противляться Ісусу — тому, хто справді має Божий дух. Отже, цей народ в набагато гіршому стані, ніж на початку.

Коли Ісус ще говорить, до натовпу підходять його мати та брати і стають скраю. Люди, які сидять біля Ісуса, кажуть: «Там надворі твоя мати з твоїми братами, вони хочуть побачитися з тобою». З подальшої відповіді Ісуса стає зрозуміло, наскільки близькими для нього є учні. Вони йому наче брати, сестри і матері. Показуючи рукою на своїх учнів, він говорить: «Моя мати і мої брати — це ті, хто слухає Боже слово і виконує його» (Луки 8:20, 21). Ісус дуже цінує родинні узи, але стосунки з учнями для нього цінніші. Які ж ми щасливі, що маємо духовних братів! Близькі стосунки з ними зігрівають наше серце, особливо коли інші не вірять нам чи осуджують нас і наші добрі вчинки.

Розмова Ісуса з фарисеями, в якій він їм докоряє, очевидно, відбувається в Капернаумі, що неподалік Галілейського моря. Пізніше того самого дня Ісус виходить з дому і йде на узбережжя. Там до нього сходиться багато людей. Ісус сідає в човен і, трохи відпливши від берега, починає навчати людей про небесне Царство. Він робить це за допомогою кількох прикладів, або притч. Ісус бере ці приклади з повсякденного життя, тому його слухачам легше зрозуміти різні грані вчення про Царство.

Спочатку Ісус розказує про сіяча. Коли той виходить сіяти, трохи насіння падає при дорозі, та його видзьобують птахи. Ще трохи — на кам’янисту землю, де мало ґрунту. Оскільки молоді рослини не можуть добре вкоренитись, то гинуть під палючим сонцем. Ще трохи насіння падає між терни, але як тільки воно сходить, терни заглушають його. А ще трохи падає на добрий ґрунт і починає давати плоди, «одне — у 100 разів більше, ніж було посіяно, інше — в 60, а ще інше — в 30» (Матвія 13:8).

Після цього Ісус порівнює Боже Царство з тим, як чоловік сіє насіння. Воно росте постійно — і коли чоловік спить, і коли встає. Однак «він не знає», як це відбувається (Марка 4:27). Насіння виростає саме по собі, родить зерно, і чоловік збирає врожай.

Потім Ісус наводить третій приклад. Чоловік сіє добре зерно, але поки люди сплять, приходить ворог і сіє серед пшениці бур’яни. Раби чоловіка запитують, чи не повиривати їм бур’яни. Він відповідає: «Не треба, щоб, вириваючи бур’яни, ви часом не вирвали й пшениці. Нехай і те, і те росте разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям спочатку позбирати бур’яни, позв’язувати їх у снопи і спалити, а потім зібрати до моєї комори пшеницю» (Матвія 13:24—30).

Багато слухачів Ісуса знаються на рільництві. Тож він згадує про гірчичне зерно, яке добре відоме цим людям. Виростаючи, це дрібне зернятко стає таким великим деревом, що в його вітті селяться птахи. Про цю насінину Ісус каже: «Небесне Царство подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посіяв на своєму полі» (Матвія 13:31). Наводячи цей приклад, Ісус не дає уроку з ботаніки. Він говорить про дивовижний ріст — про те, як щось зовсім маленьке може надзвичайно вирости або збільшитись.

Далі Ісус знову розповідає про щось дуже відоме багатьом його слухачам. Він порівнює небесне Царство до «закваски, яку жінка взяла й змішала з трьома великими мірами борошна» (Матвія 13:33). Хоча закваску не видно, вона викликає в тісті бродіння, і воно росте. Під дією закваски відбуваються ріст і зміни, які не відразу помітні для людського ока.

Навівши ці приклади, Ісус розпускає натовпи і повертається в дім, де зупинився. Невдовзі до нього приходять учні і просять пояснити значення прикладів.

ЧОГО НАС ВЧАТЬ ПРИКЛАДИ ІСУСА

Учні вже чули, як Ісус наводив приклади, але він ще ніколи не розповідав стільки за один раз. Тож вони запитують його: «Чому ти використовуєш приклади, коли навчаєш?» (Матвія 13:10).

Одна з причин — це те, що так Ісус сповнює біблійні пророцтва. У розповіді Матвія говориться: «Без прикладів він до них не говорив, щоб сповнити сказане через пророка: “Розкрию уста свої, наведу приклади і проголошу те, що приховувалось ще від заснування”» (Матвія 13:34, 35; Псалом 78:2).

Ісус наводить приклади і для того, щоб виявити стан серця людей. Багато з них бачить в Ісусі лише вмілого оповідача і чудотворця. Ці люди не сприймають його як Господа, якому треба підкорятися і за яким треба самовіддано йти (Луки 6:46, 47). Вони не хочуть міняти свої погляди і спосіб життя, не хочуть, щоб його звістка справляла на них глибокий вплив.

Відповідаючи на запитання учнів, Ісус пояснює: «Я навчаю їх за допомогою прикладів, бо, дивлячись, вони дивляться даремно, і, слухаючи, слухають даремно, і не розуміють суті сказаного. На них сповнюються слова з пророцтва Ісаї: “...серце тих людей огрубіло”» (Матвія 13:13—15; Ісаї 6:9, 10).

Однак не всі слухачі Ісуса є такими. Він говорить: «Щасливі ви, бо ваші очі бачать і ваші вуха чують. Правду кажу вам: багато пророків і праведних людей дуже хотіли побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули» (Матвія 13:16, 17).

Дванадцять апостолів та інші вірні учні мають сприйнятливе серце, яке не огрубіло. Тому Ісус каже: «Вам дано зрозуміти священні таємниці небесного Царства, а їм не дано» (Матвія 13:11). Оскільки учні щиро прагнуть зрозуміти почуте, він пояснює їм приклад про сіяча.

За словами Ісуса, «насіння — це Боже слово» (Луки 8:11). А ґрунт представляє серце людини. Це ключ до розуміння Ісусового прикладу.

Про насіння, посіяне на затоптаному ґрунті край дороги, він каже: «Приходить Диявол і забирає слово з їхніх сердець, щоб вони не повірили й не отримали спасіння» (Луки 8:12). Говорячи про насіння, посіяне на кам’янистій землі, Ісус має на увазі людей, які приймають слово з радістю, але воно не може глибоко вкоренитись в їхніх серцях. «Як настає лихо чи переслідування за слово», ці люди, так би мовити, падають. Справді, коли «приходить пора випробувань», можливо протидія з боку членів сім’ї чи інших людей, такі особи відпадають (Матвія 13:21; Луки 8:13).

А що сказати про насіння, яке падає між терни? Ісус пояснює, що це стосується людей, які чують слово, але їх поглинають «тривоги цього віку і багатство, яке вводить в оману» (Матвія 13:22). Все це заглушує слово, що є в їхньому серці, і воно не приносить жодного плоду.

Зрештою Ісус говорить, що добрий ґрунт вказує на людей, які чують слово і, розуміючи його суть, приймають всім серцем. Яким є результат? Вони «приносять плід». Через особисті обставини, наприклад похилий вік чи погане здоров’я, не всі приносять однакову кількість плодів: одні — в 100 разів більше, інші — в 60, а ще інші — в 30. Отож благословення у служінні Богові отримують ті люди, які «мають добре і чисте серце» і, «почувши слово, зберігають його і витривало приносять плід» (Луки 8:15).

Ісусове пояснення, мабуть, справляє велике враження на учнів, які прийшли до нього, бажаючи збагнути ці приклади. Ісус допомагає їм глибше зрозуміти ці істини, бо хоче, щоб вони передавали їх іншим людям. «Хіба світильник виносять для того, щоб поставити під кошик чи під ліжко? — запитує Ісус і продовжує: — Хіба ж не для того його виносять, щоб поставити на підставку?» Тому Ісус дає пораду: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає» (Марка 4:21—23).

НАГОРОДА — ГЛИБШЕ ЗНАННЯ

Отримавши пояснення прикладу про сіяча, учні хочуть дізнатися більше. Вони просять: «Поясни нам приклад про бур’яни на полі» (Матвія 13:36).

Своїм проханням вони показують, що ставляться до Ісусового навчання зовсім не так, як натовпи на березі моря. Очевидно, ті люди слухають, але не мають щирого бажання дізнатись про значення і застосування прикладів. Їм достатньо просто послухати Ісуса. Протиставляючи тим людям своїх допитливих учнів, які прийшли до нього за поясненням, Ісус каже:

«Звертайте увагу на те, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою відміряють і вам, та ще й додадуть» (Марка 4:24). Учні так і роблять: вони «відміря́ють» Ісусу щире зацікавлення та увагу, тому отримують нагороду — глибше знання і розуміння. Відповідаючи на запитання учнів стосовно прикладу про пшеницю і бур’яни, Ісус пояснює:

«Сіяч, який посіяв добре насіння,— це Син людський, поле — це світ, добре насіння — сини Царства, бур’яни — сини Злого, а ворог, який їх посіяв,— це Диявол. Жнива — це закінчення віку, а женці — ангели» (Матвія 13:37—39).

Пояснивши кожну деталь цього прикладу, Ісус говорить про його сповнення. Він каже, що під час закінчення віку женці, тобто ангели, відділять фальшивих християн, які нагадують бур’яни, від справжніх «синів Царства». «Праведні» будуть зібрані і зрештою сяятимуть «в Царстві свого Батька». А що станеться з «синами Злого»? Їх чекає знищення, через що вони «будуть плакати і скреготати зубами» (Матвія 13:41—43).

Далі Ісус наводить своїм учням ще три приклади. Спочатку він говорить: «Небесне Царство подібне також до скарбу, захованого в полі. Коли чоловік знайшов цей скарб, то сховав його і на радощах пішов, продав усе, що мав, і купив те поле» (Матвія 13:44).

«А ще,— продовжує Ісус,— небесне Царство подібне до мандрівного купця, який шукає гарних перлин. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, він пішов та зараз же продав увесь свій маєток і купив її» (Матвія 13:45, 46).

У цих прикладах Ісус говорить про готовність людини йти на жертви, аби здобути щось справді цінне. Учні добре розуміють приклад про дорогоцінну перлину: щоб придбати її, купець без зволікань продає «увесь свій маєток». Чоловік, який знаходить скарб у полі, також продає усе, що має, аби купити це поле. В обох випадках говориться про дорогоцінні скарби, які варто здобути і берегти. Ті, хто хоче задовольняти свої духовні потреби, теж ідуть на великі жертви (Матвія 5:3). Деякі слухачі Ісуса вже довели, що готові докладати великих зусиль, щоб задовольняти свої духовні потреби і бути правдивими послідовниками Ісуса (Матвія 4:19, 20; 19:27).

Зрештою Ісус прирівнює небесне Царство до невода, в який потрапила всіляка риба (Матвія 13:47). Рибу перебирають: добру збирають у посудини, а непридатну викидають. Як каже Ісус, саме так буде під час закінчення віку, коли ангели відділять неправедних від праведних.

Ісус займався символічним ловленням риби, коли запросив своїх перших учнів бути «ловцями людей» (Марка 1:17). Однак він каже, що його приклад про невід стосується подій, які відбудуться пізніше, «під час закінчення віку» (Матвія 13:49). Отож Ісус дає своїм апостолам зрозуміти, що в майбутньому відбудуться захопливі події.

Ті, хто чув приклади, які Ісус розповів з човна, тепер мають можливість ще більше збагатитися духовно. Ісус охоче пояснює «своїм учням... усе на самоті» (Марка 4:34). Він подібний до «господаря дому, котрий дістає зі своєї скарбниці нове і старе» (Матвія 13:52). Ісус наводить ці приклади не для того, щоб похизуватися своїм вмінням навчати. Він хоче поділитися зі своїми учнями істинами, які є немов безцінні скарби. Справді, він наставник, якому немає рівних!