Причина суперечок

НЕВДОВЗІ після того, як Ісус побував на гостині в Симона, він вдруге йде проповідувати до Галілеї. Коли він обходив Галілею минулого разу, з ним були його перші учні — Петро, Андрій, Яків та Іван. Тепер же його супроводжують дванадцять апостолів, а також кілька жінок, серед яких Марія Магдалина, Сусанна та Іванна, чоловік котрої служить у царя Ірода.

Чим більшого розмаху набирає служіння Ісуса, тим більше суперечок виникає довкола його діяльності. До Ісуса приводять опанованого демоном чоловіка, який, крім того, сліпий і німий. Ісус зцілює того чоловіка і звільняє його від влади демона. Коли він починає говорити і бачити, люди просто вражені. Вони кажуть про Ісуса: «Хіба він не Син Давидів?»

Довкола будинку, де зупинився Ісус, збирається стільки людей, що він з учнями не може навіть поїсти. Але не всі з цих людей вважають, що Ісус — це обіцяний «Син Давидів». З Єрусалима прийшли книжники і фарисеї, щоб його знеславити. Коли родичі Ісуса чують, що він став причиною таких хвилювань, то приходять його забрати. Чому?

По-перше, рідні брати Ісуса ще не повірили, що він Божий Син. По-друге, їх дуже дивує, що довкола нього виникають суперечки і хвилювання. На їхню думку, це не властиво Ісусу, котрого вони знають з дитинства, яке разом провели в Назареті. Тому вони думають, що в Ісуса з’явились якісь психічні відхилення. «Він зійшов з розуму»,— кажуть вони і хочуть забрати його звідти.

Проте багато хто бачив, як Ісус зцілив опанованого демоном чоловіка. Книжники і фарисеї знають, що це неможливо заперечити. Тому, щоб знеславити Ісуса, вони кажуть людям: «Він виганяє демонів не інакше, як за допомогою Вельзевула, правителя демонів».

Знаючи їхні думки, Ісус кличе до себе книжників та фарисеїв і говорить: «Кожне царство, в якому виникає поділення, буде спустошене, і кожне місто чи дім, в якому виникає поділення, не встоїть. Так само якщо Сатана виганяє Сатану, то в ньому самому виникло поділення, і як же тоді встоїть його царство?»

Які ж переконливі аргументи! І, оскільки фарисеї заявляють, що дехто з них виганяє демонів, Ісус запитує: «Якщо я виганяю демонів з допомогою Вельзевула, то з чиєю допомогою виганяють їх ваші сини?» Іншими словами, їх самих можна звинуватити в тому ж, в чому вони звинувачують Ісуса. Отже, Ісус попереджає: «А якщо я виганяю демонів за допомогою Божого духу, то Боже царство пройшло повз вас».

Здатність Ісуса виганяти демонів доводить, що він має владу над Сатаною. На підтвердження цієї думки Ісус наводить приклад: «Як може хтось вдертися в дім силача та заволодіти його добром, якщо спочатку не зв’яже того силача? І лише тоді він зможе пограбувати дім. Хто не зі мною, той проти мене, і хто не збирає зі мною, той розсипає». Зрозуміло, що фарисеї виступають проти Ісуса, і цим вони показують, що є знаряддям в руках Сатани. Їхня мета — «розсипати», тобто відвернути ізраїльтян від Ісуса.

Тож Ісус перестерігає своїх противників, які йдуть за Сатаною, що «зневагу проти духу прощено не буде». Він пояснює: «Хто скаже слово проти Сина людського, тому буде прощено, а хто говоритиме проти святого духу, тому не буде прощено ані в цій системі, ані в прийдешній». Ці книжники і фарисеї чинять саме такий непростимий гріх — у своїй злості вони приписують Сатані чуда, які явно були виконані за допомогою святого духу. Матвія 12:22—32; Марка 3:19—30; Луки 8:1—3; Івана 7:5.

Ісус засуджує фарисеїв

СПРОСТОВУЮЧИ закиди своїх противників, Ісус наводить переконливий аргумент: якби він виганяв демонів силою Сатани, то це означало б, що Сатана поділився сам у собі. Він каже: «Якщо дерево добре, то й плоди його добрі, а якщо дерево спорохнявіле, то й плоди гнилі, бо дерево пізнає́ться по його плодах».

Нерозсудливо твердити, ніби Ісус приносить добрий плід, тобто виганяє демонів, завдяки тому, що служить Сатані. Якщо плід добрий, то дерево не може бути поганим. З іншого боку, погані плоди фарисеїв — їхні абсурдні звинувачення і безпідставне переслідування Ісуса — доводять, що це вони погані. «Роде гадючий,— вигукує Ісус,— хіба ви, будучи злими, можете говорити щось добре? Бо чим переповнене серце, те говорять уста».

Оскільки наші слова свідчать про стан серця, то нас судять на підставі наших висловлювань. Ісус говорить: «Кажу вам: за кожне марне слово люди дадуть відповідь Судного дня, бо за свої слова будеш визнаний праведним і за свої слова будеш засуджений».

Хоча Ісус виконав уже багато могутніх діл, однак книжники і фарисеї просять його: «Учителю, ми хочемо побачити від тебе якийсь знак». Навіть якщо ці чоловіки, які прийшли з Єрусалима, особисто не бачили чуд Ісуса, то в них є переконливі свідчення очевидців. Тому Ісус говорить цим юдейським провідникам: «Зле і перелюбне покоління постійно шукає знака, але воно не отримає жодного, окрім знака пророка Йони».

Пояснюючи, що він має на увазі, Ісус продовжує: «Як Йона був у череві велетенської риби три дні і три ночі, так само й Син людський буде в серці землі три дні і три ночі». Коли Йона вийшов з риби, яка його проковтнула, він, образно кажучи, воскрес. Отже, Ісус передрікає, що він помре і на третій день повернеться до життя. І все ж пізніше, коли Ісус дійсно воскресає, юдейські провідники відкидають «знак пророка Йони».

Тому Ісус говорить, що в час суду ніневітяни, які покаялися після проповідування Йони, воскреснуть і засудять юдеїв, що відкинули Ісуса. Він наводить ще одну паралель: цариця Шеви приходила з краю землі, щоб послухати Соломонову мудрість, і дивувалася з того, що бачила й чула. «А тут,— зазначає Ісус,— хтось більший від Соломона».

Далі Ісус розповідає приклад про людину, з якої вийшов нечистий дух. Але вона не заповнює вільне місце нічим добрим, внаслідок чого її опановують сім ще зліших духів. Ісус говорить: «Власне так буде з цим злим поколінням». Ізраїльський народ не раз був очищений і вже робив кроки до виправлення — це можна прирівняти до тимчасової відсутності нечистого духа. Але те, що ізраїльтяни неодноразово відкидали Божих пророків, а тепер противляться навіть самому Христу, ясно показує: народ в набагато гіршому стані, ніж на початку.

Коли Ісус ще говорить, приходять його мати та брати і зупиняються біля людей, що зібралися. Хтось каже Ісусу: «Там твоя мати з братами твоїми, вони хочуть поговорити з тобою».

«Хто моя мати і хто мої брати? — запитує Ісус і, показуючи рукою на своїх учнів, говорить: — Ось моя мати і брати мої! Бо кожен, хто виконує волю мого небесного Батька, є мені братом, і сестрою, і матір’ю». Цими словами Ісус пояснює, що хоч які дорогі для нього родинні узи, але стосунки з учнями для нього дорожчі. Матвія 12:33—50; Марка 3:31—35; Луки 8:19—21.

Ісус навчає за допомогою прикладів

РОЗМОВА Ісуса з фарисеями, в якій він їм докоряє, очевидно, відбувається в Капернаумі. Пізніше того самого дня Ісус виходить з дому і йде до Галілейського моря, куди сходиться багато людей. Там він сідає у човен і, трохи відпливши, починає навчати про небесне Царство людей, які залишилися стояти на березі. Він робить це за допомогою притч, або прикладів, взятих з повсякденного життя.

Спочатку Ісус розказує про сіяча, який вийшов сіяти. Одне насіння падає при дорозі, але його видзьобують птахи. Інше насіння падає у ґрунт, який тонким шаром вкриває каміння. Оскільки молоді рослини не можуть вкоренитись достатньо глибоко, то вони гинуть під палючим сонцем. Ще інше насіння падає між терни, але терни виростають і заглушують його. А ще трохи насіння падає на добру землю і починає давати плоди у сто, в шістдесят і в тридцять разів більше, ніж було посіяно.

В іншому прикладі Ісус порівнює Боже Царство з чоловіком, який сіє насіння. Минають дні, чоловік лягає спати і встає, а весь цей час насіння росте, хоча він не знає як. Насіння виростає саме по собі і родить зерно. Коли зерно дозріває, чоловік збирає врожай.

Ісус наводить третій приклад про чоловіка, який посіяв добре насіння, але «поки люди спали», прийшов ворог і посіяв серед пшениці бур’яни. Слуги чоловіка питають його, чи не повиривати їм бур’яни. Але той відповідає: «Не треба, щоб, вириваючи бур’яни, ви часом не вирвали й пшениці. Нехай і те, і те росте разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям спочатку позбирати бур’яни, позв’язувати їх у снопи і спалити, а потім піти та зібрати до моєї комори пшеницю».

Далі Ісус розказує людям, які стоять на березі, ще два приклади. Він пояснює, що «небесне Царство» подібне до гірчичного зернятка, яке посіяв чоловік. Ісус каже, що це насіння найдрібніше з усіх, але коли виростає, то стає найбільшою городньою рослиною. Воно робиться деревом, і в його вітті селяться птахи.

Сьогодні дехто закидає, що існує дрібніше насіння, ніж гірчичне. Але Ісус, наводячи цей приклад, не дає уроку ботаніки. З-поміж насіння, яке було відоме мешканцям Галілеї в той час, гірчичне зернятко дійсно було найдрібнішим. Слухачі зрозуміли, що Ісус хотів за допомогою цього прикладу розповісти про надзвичайний ріст.

Насамкінець Ісус порівнює «небесне царство» із закваскою, яку жінка взяла і поклала в три великі міри борошна. З часом заквасилося все тісто.

Навівши ці п’ять прикладів, Ісус розпускає людей і повертається у дім, де він зупинився. Невдовзі туди приходять дванадцять апостолів та інші учні.

Чого нас вчать приклади Ісуса

Учнів зацікавив новий метод навчання, який Ісус використав, промовляючи до людей на узбережжі. Звичайно, вони вже чули, як Ісус наводив приклади, але він ще ніколи не розповідав стільки за один раз. Тож вони питають: «Чому, коли ти навчаєш, то постійно використовуєш приклади?»

Перш за все тому, що цим він сповнює такі пророчі слова: «Розкрию уста свої та наведу приклади, і сповіщу те, що приховувалось ще від заснування світу». Але є також інша причина. Він використовує приклади, щоб виявити стан серця людей.

Насправді більшість людей бачать в Ісусі лише вмілого оповідача і чудотворця. Вони не сприймають його як Господа, якому треба служити і за яким треба самовіддано йти. Вони не хочуть міняти свої погляди і спосіб життя, не бажають, щоб його звістка справляла на них аж такий сильний вплив.

Тому Ісус каже: «Я навчаю їх за допомогою прикладів, бо, дивлячись, вони дивляться надаремно, і, слухаючи, слухають надаремно, і не розуміють суті сказаного. На них сповнюються слова з пророцтва Ісаї: “...Бо їхнє серце огрубіло”».

Однак далі Ісус говорить: «Щасливі ви, бо очі ваші бачать і вуха ваші чують. Правду кажу вам: багато пророків і праведних людей дуже хотіли побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули».

Дванадцять апостолів і ті, хто прийшов з ними, мають сприйнятливе серце. Тому Ісус каже: «Вам дано зрозуміти священні таємниці небесного царства, а їм — ні». Оскільки учні Ісуса хочуть зрозуміти значення прикладів, він пояснює їм приклад про сіяча.

Ісус розповідає, що «насіння — це Боже слово», а земля — це серце. Про насіння, посіяне у тверду землю при дорозі, він каже: «Приходить Диявол і забирає слово з їхніх сердець, щоб вони не повірили й не отримали спасіння».

Кам’янисте місце, куди впало інше насіння, представляє серця людей, які приймають слово з радістю. Але через те що слово не може глибоко вкоренитись у їхніх серцях, вони відпадають, коли приходить пора випробувань.

Насіння, що падає між терни, зображає людей, які чують слово, але тривоги, багатство та втіхи цього життя поглинають їх і повністю заглушують слово. Такі люди нічого не доводять до кінця.

А коли насіння падає на добру землю, то, за словами Ісуса, це означає, що люди з добрим та чистим серцем, почувши слово, зберігають його і витривало приносять плід.

Які ж благословення отримали учні, звернувшись до Ісуса за поясненням цих прикладів! Ісус хоче, щоб люди розуміли його приклади і навчались через них правди. Він запитує: «Хіба світильник приносять для того, щоб поставити під мірильну посудину чи під ліжко?» Ні, «його приносять, щоб поставити на підставку». Ісус додає: «Тож звертайте увагу на те, як ви слухаєте».

Поблагословлені додатковими повчаннями

Отримавши пояснення прикладу про сіяча, учні хочуть дізнатися більше. «Поясни нам,— просять вони Ісуса,— приклад про бур’яни на полі».

Учні Ісуса ставляться до його навчання зовсім не так, як люди, що слухали його на березі моря. Ті люди не мають щирого бажання дізнатись про значення прикладів, їм достатньо просто послухати Ісуса. Протиставляючи тим людям своїх допитливих учнів, які прийшли до нього в дім, Ісус каже:

«Якою мірою міряєте, такою буде відміряно й вам. І буде навіть додано». Учні «відміря́ють» Ісусу щиру цікавість та увагу, і тому поблагословлені додатковими повчаннями. Отже, відповідаючи на питання своїх учнів, Ісус пояснює:

«Сіяч, який посіяв добре насіння,— це Син людський, поле — це світ, добре насіння — сини царства, бур’яни — сини Злого, а ворог, який посіяв їх,— це Диявол, жнива — закінчення цієї системи, а женці — ангели».

Пояснивши кожну деталь цього прикладу, Ісус показує, як він сповниться. Ісус каже, що під час закінчення цієї системи женці, тобто ангели, відділять фальшивих християн, які нагадують собою бур’яни, від справжніх «синів царства». На «синів Злого» чекатиме знищення, а сини царства, «праведні», сяятимуть, як сонце, в царстві свого Батька.

Далі Ісус розповідає своїм допитливим учням ще три приклади. Спочатку він говорить: «Небесне царство можна прирівняти також до скарбу, захованого в полі. Коли чоловік знайшов цей скарб, то сховав його і на радощах пішов, продав увесь свій маєток і купив те поле».

«А ще,— продовжує Ісус,— небесне царство можна прирівняти до мандрівного купця, який шукає гарних перлин. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, він пішов та зараз же продав увесь свій маєток і купив її».

Ісус подібний до чоловіка, який знайшов захований скарб, і до купця, який знайшов дорогоцінну перлину. Ісус, так би мовити, продав усе, коли залишив почесне становище на небі, щоб стати простою людиною. І тепер на землі він зносить ганьбу та запекле переслідування, доводячи, що гідний бути Правителем Божого Царства.

Послідовники Ісуса також повинні продати все, щоб отримати величну нагороду — стати співправителями Христа або земними підданими Царства. Чи для нас справи Божого Царства також є значно ціннішими, ніж все інше в житті, і чи ми дорожимо ними, наче скарбом та дорогоцінною перлиною?

У кінці Ісус прирівнює «небесне царство» до невода, в який потрапила всіляка риба. Рибу перебирають, непридатну викидають, а добру залишають. Як каже Ісус, саме так буде під час закінчення цієї системи: ангели відділять злих від праведних, віддавши злих на знищення.

Ісус започаткував символічне ловлення риби, коли наказав своїм першим учням бути «ловцями людей». Під наглядом ангелів ця праця триває вже багато століть. Нарешті настає час витягти «невід», який символізує працю проповідування про Царство. Завдяки цій праці у невід потрапляє всіляка риба.

Непридатну рибу знищують, а добру залишають. Якщо ми, подібно до учнів Ісуса, прагнемо дізнатися і зрозуміти більше, то будемо поблагословлені не лише додатковими повчаннями, але й вічним життям. Матвія 13:1—52; Марка 4:1—34; Луки 8:4—18; Псалом 78:2; Ісаї 6:9, 10.