Ісус активно проповідує вже близько двох років. Чи не настав час сповільнитись і віддавати служінню менше сил? Ні, навпаки. Ісус ще енергійніше береться за проповідування. Він вирушає «у подорож по всіх містах та селах [Галілеї] і там навча[є] у синагогах, проповіду[є] добру новину про Царство й зціля[є] людей від усіляких хвороб та недуг» (Матвія 9:35). Те, що він бачить, переконує його в необхідності розширити проповідницьку діяльність. Але як він це зробить?

Подорожуючи, Ісус зустрічає людей, які потребують духовного зцілення і потіхи. Вони нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха. Ісус проймається до них жалем і каже учням: «Жниво велике, а робітників мало. Тож благайте Господаря жнив, щоб він вислав робітників на свої жнива» (Матвія 9:37, 38).

Ісус знає, як допомогти людям. Він кличе 12 апостолів і розділяє їх по двоє. Цим шістьом парам проповідників Ісус дає чіткі вказівки: «Не виходьте на дорогу, яка веде до інших народів, і не заходьте в жодне самарійське місто, а йдіть до загублених овець з народу Ізраїля. Коли ж будете йти, проповідуйте: “Наблизилося Царство небесне”» (Матвія 10:5—7).

Царство, про яке вони мають проповідувати, Ісус вже згадував у зразковій молитві. Слова: «Наблизилося Царство» — означають, що серед людей присутній призначений Богом Цар, Ісус Христос. Але як учні доведуть, що є представниками цього Царства, тобто уряду? Ісус наділяє їх силою зціляти хворих і навіть воскрешати померлих. За все це апостоли не повинні брати жодної плати. Як же тоді вони подбають про свої потреби, наприклад про їжу на щодень?

Ісус каже учням не брати з собою у проповідницьку подорож ніяких речей і не складати в гаманці золото, срібло чи мідь. Їм не потрібно брати в дорогу ані торби, ані одягу на заміну, ані сандалій. Чому? «Бо робітник вартий своєї поживи»,— запевняє Ісус (Матвія 10:10). Люди, які з вдячністю приймуть звістку, подбають про основні потреби учнів. Ісус говорить: «До якого дому ввійдете, там і залишайтесь, аж поки не підете звідти» (Марка 6:10).

Ісус також навчає своїх учнів, як починати з господарем дому розмову про Царство: «Увійшовши в дім, вітайте його мешканців, і, якщо дім достойний, нехай мир, якого бажаєте йому, прийде в нього, а якщо не достойний, то нехай ваш мир повернеться до вас. Коли ж хтось вас не прийме або не слухатиме ваших слів, то, виходячи з того дому чи міста, обтрусіть порох зі своїх ніг» (Матвія 10:12—14).

Може так статись, що їхню звістку відкине навіть ціле місто або село. Що чекає на жителів таких місцевостей? Ісус говорить, що вони будуть суворо засуджені. Він пояснює: «Правду кажу вам: землı́ Содома і Гоморри в Судний день буде легше, аніж тому місту» (Матвія 10:15).

Перед тим як апостоли вирушають по двоє проповідувати, Ісус дає їм чудові настанови щодо служіння. Крім того, він з любов’ю перестерігає, що їхній праці будуть противитися: «Ось я посилаю вас як овець поміж вовків... Остерігайтесь людей, бо вони віддаватимуть вас місцевим судам і бичуватимуть у своїх синагогах. Через мене вас поведуть до правителів та царів» (Матвія 10:16—18).

Отже, послідовники Ісуса можуть зіткнутися з жорстоким переслідуванням. Проте він запевняє їх: «Коли вас віддадуть до суду, не тривожтеся, як і що говорити, бо тоді вам буде дано, що сказати. Адже не самі ви будете говорити: через вас говоритиме дух вашого Батька». Далі Ісус каже: «Віддасть брат брата на смерть, а батько дитину. Діти повстануть проти батьків та віддадуть їх на смерть. І за моє ім’я всі будуть вас ненавидіти, але хто витримає до кінця, той спасеться» (Матвія 10:19—22).

Оскільки проповідування — це дуже важлива праця, Ісус наголошує, що його послідовникам треба виявляти обачність, аби залишатися на волі і виконувати цю працю. Він говорить: «Коли ж вас переслідуватимуть в одному місті, втікайте до іншого, бо правду кажу вам: не встигнете обійти всі міста Ізраїля, як прийде Син людський» (Матвія 10:23).

Яке ж вчасне підбадьорення дає Ісус 12 апостолам! Які доречні настанови і перестороги! Однак можна не сумніватися, що слова Ісуса стосуються всіх, хто після його смерті і воскресіння братиме участь у праці проповідування. Ісус каже, що його учнів «всі будуть... ненавидіти», а не лише ізраїльтяни, до яких були послані апостоли. Також ми ніде не читаємо, що під час тої короткої проповідницької кампанії в Галілеї апостолів вели до правителів та царів або що родичі віддавали їх на смерть.

Безумовно, сказане апостолам стосується і майбутнього. Поміркуймо над Ісусовими словами про те, що учні не встигнуть обійти всі міста, «як прийде Син людський». Ісус має на увазі, що вони, проповідуючи про Боже Царство, не встигнуть обійти всю землю до того, як прославлений Цар Ісус Христос прийде в ролі призначеного Богом судді.

Апостоли не повинні дивуватися, що під час проповідування зіткнуться з переслідуванням. Адже Ісус чітко каже: «Учень не більший від свого вчителя, а раб — від свого господаря». Ісуса ненавидять і переслідують за проповідування про Боже Царство, і те саме чекає його учнів. Проте Ісус підбадьорює їх: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, але душу вбити не може; радше бійтеся того, хто може як тіло, так і душу погубити в геєні» (Матвія 10:24, 28).

Ісус не боїться переслідування і цим подає чудовий приклад. Згодом він навіть безстрашно піде на смерть, щоб залишитися вірним Всемогутньому Богу. Лише Єгова може погубити «душу» людини (тобто її надію на життя в майбутньому) або воскресити її і дати вічне життя. Як же це, мабуть, зміцнює апостолів!

Далі Ісус наводить своїм учням приклад, з якого видно, наскільки ніжно Бог турбується про них: «Хіба не продають двох горобців за одну дрібну монету? Однак жоден з них не впаде на землю без відома вашого Батька. Тож не бійтеся, ви цінніші від багатьох горобців» (Матвія 10:29, 31).

Звістка, яку Ісусові учні несуть людям, розділить сім’ї: деякі члени сім’ї приймуть її, а інші ні. Ісус пояснює: «Не думайте, що я прийшов принести на землю мир». Щоб прийняти біблійну правду, треба сміливості, тому Ісус зазначає: «Хто любить батька чи матір більше, ніж мене, той мене не гідний, і, хто любить сина чи дочку більше, ніж мене, той мене не гідний» (Матвія 10:34, 37).

Однак будуть і такі люди, які доброзичливо приймуть учнів Ісуса. Він каже: «Хто напоїть одного з цих малих хоча б кухлем холодної води, тому що той є учнем, нізащо не втратить своєї нагороди» (Матвія 10:42).

Отримавши від Ісуса настанови, перестороги і підбадьорення, апостоли вирушають «в дорогу і, йдучи від села до села, всюди звіща[ють] добру новину та зціля[ють] людей» (Луки 9:6).