Першого дня заснування християнського збору 33 р. н.е., 3000 новоохрещених християн ,ділились одні з одними чим хто що мав, обідали й молились’. З якої ж доброї причини? Щоб могли підкріпити їхню новознайдену віру ,перебуванням у науці апостольській’.— Дії 2:41, 42.

Євреї й новонавернені християни зійшлись у Єрусалимі тільки на свято П’ятидесятниці. Але ті, які прийняли християнську віру, бажали довше залишитись, щоб більше навчитись і підкріпити їхню нову віру. Через це виникла проблема з харчами й приміщенням. Декотрі відвідувачі не взяли з собою досить грошей, тоді як у інших було забагато їх. Отже, вони вносили матеріальні потреби до загального фонду й роздавали кому чого було потрібно.— Дії 2:43-47.

Як вони подбали про харчування й приміщення? Апостоли, діючи як урядове тіло, організували збирання й розповсюдження пожертвованих речей. Таким то чином, перші зображення християнського збору показують, що його члени не вважали своїх матеріальних речей бути їхніми власними, але речі, які мали вживатись заради цілого збору. (Дії 2:44; 4:32) Крім того, „хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів,— і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав”.— Дії 4:34, 35.

Вони зовсім добровільно продавали земельне майно й поділялись одні з одними. Ніхто не був під обов’язком продавати або жертвувати; і цим теж не заохочувалось убозтво. Це не значить, що більше заможні члени збору продавали все своє майно й ставали вбогі. Краще, співчуваючи співвіруючим під тодішніми обставинами, вони продавали майно й жертвували всі гроші для того, щоб постачити потрібного на поширювання інтересів Царства.— Порівняйте з 2 пос. до Коринтян 8:12-15.

Близько 20 років після свята П’ятидесятниці 33 р. н.е., апостол Павло пригадав Коринтянському зборові про потребу деякої пожертви. „А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для церков [зборів, НС] галатійських”, він пише. Тоді він додає цю пораду: „А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду. А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму”. Здається, ціла родина, заможна чи вбога, вирішувала хто може скільки дати, тому що складки мали робитись у „власному домі”.— 1 Коринтян 16:1-3.