Тимчасом інші народи були «відчужені від ізраїльського народу, і, оскільки [вони] були сторонніми, [їх] не стосувались угоди, пов’язані з обіцянкою; також у цьому світі [вони] не мали надії та перебували без Бога», адже не мали його схвалення (Еф 2:11, 12). Все ж, згідно зі священною таємницею про Потомство, Бог задумав злити свої благословення на «всі народи землі» (Бт 22:15—18). Засобом для досягнення цієї мети стала жертва Христа Ісуса: перед відчуженими неєврейськими народами відкрилась можливість стати «близькими до Бога завдяки крові Христа» (Еф 2:13). Більш того, ця жертва скасувала поділення між євреями і неєвреями, бо виконала Закон і усунула його зі шляху. Христос зміг «через стовп мук повністю примирити з Богом обидва народи в одному тілі, бо собою він знищив ворожість [поділення, зумовлене Закон-угодою]». Відтоді євреї і неєвреї мають однаково вільний доступ до Бога через Христа Ісуса, і у відповідний час неєвреї теж стали учасниками нової угоди та спадкоємцями Царства разом з Христом (Еф 2:14—22; Рм 8:16, 17; Єв 9:15).

апостол Павло мав це на увазі, коли писав: «Те, що Бог відкинув цих людей, означало примирення для світу» (Рм 11:15), адже в контексті говориться, що перед тими, хто не належав до єврейської громади відкрилась особлива нагода. Люди з інших народів отримали можливість приєднатися до останку вірних Богові євреїв, стати учасниками нової угоди і членами нового Божого народу — духовного Ізраїля. (Пор. Рм 11:5, 7, 11, 12, 15, 25.)