У Федеративній Республіці Німеччини, в якій то країні ліси покривають 29 процентів земної площі, то до 1983 р., 34 проценти всіх лісових дерев уже були до якоїсь міри пошкоджені. До 1985 р., кількість ушкоджених дерев збільшилась на 53 проценти!

Вальдштербен — це теж ваша проблема!

ЧИ ВИ вмієте розгадувати загадки? Спробуйте розгадати оцю. Я вже століття давніший за вас, але знаходжу себе в небезпеці передчасної смерті. Хоч один, я складаюсь з багатьох, які, на жаль, зменшуються кількістю. І хоч я зелений, то мене звуть чорним. Хто я такий?

Якщо ви відповідаєте Чорний Ліс Німеччини (Баварський ліс), то ви розгадали загадку. Який же жаль, що густоросла темнозелена смерека й ялини, які колись укривали її нагір’я з яких то дерев ця місцевість одержувала свою назву, тепер гинуть від мовчазного вбивця. Але почекайте! Це не все.

„Ліси гинуть від Італії до Данії, так по цілій Європі”, сказав лісознавець-професор Пітер Шютт з Мюнхенського університету в 1983 р. З того часу, в світлі безпомилкового доказу, що ця проблема вже вторгується дальше на північ у Скандінавію, то в його словах тепер знаходиться ще більша серйозність.

Ця проблема існує в північній Америці теж, а особливо в Канаді, але вона ніде не стала такою серйозною як в Європі. І тому, що ліси відігравали таку славну роль у історії й міфології Німеччини, вкриваючи 29 процентів її земної площі, то це відповідно, щоб німецьке слово — Вальдштербен — уживалось описувати цю проблему „гинучого лісу”.

Крім того, коли не буде лісу, то по гірських місцевостях це витворить велике нещастя. Одно дослідження недавно надруковане в Мюнхені каже, що половині міст баварійського передгір’я загрожують „падаючі скали, обвали, й потопи”, які можуть „зробити дороги непроїжджими між селами”. Заявляють, що може статись подібне по інших альпійських місцевостях.

Але найбільша загроза є те, що коли не будуть старатись запобігти цієї проблеми, то так як перестерігає професор Шютт, „до наступних десятьох або двадцятьох років зруйнується наша лісова екологічна система”. Зруйнування екології зменшить кількість порід рослин і тварин. Це вплине на погоду, змінить клімат цілого світу. Це теж змінить зразок дощових опадів, загрожуючи резервам води й врожаєві.

Але, що сказати про здоров’я? Чи ж нам сподіватись доброго здоров’я якщо люди будуть вдихати те саме забруднене повітря, яке очевидно вбиває наші дерева? Одно німецьке дослідження заявляє, що відкрило співвідношення між поширенням і розміром Вальдштербена а поширенням хвороб дихальної системи в людини.

Чи ліси можливо зберегти?

„БАГАТО ударів повалюють найвищі дуби”. Так то писав англійський автор Джон Лилі у 16 столітті. Це слова пророчі Федеративній Республіці Німеччини, в якій то країні кількість заражених німецьких дубів продовжує збільшуватись. Звичайно, це не перший раз, що дерева стали заражені й всихають. Однак, ліси вже переживали багато століть. Чому ж тепер так дуже турбуються лісом?

Взагалі, хвороби дерев заражають тільки якийсь особливий вид дерева. Але тепер ці хвороби нищать майже всі головні види дерев центральної Європи. Ще ніколи в історії Вальдштербен не поширювався до так багатьох околиць одночасно, і так скоро, як тепер. Ушкодження дерев ще ніколи не було таке серйозне, неперебірливе, незважаючи на те, чи дерева ростуть на поганому чи на доброму грунті, лужному чи кислотному, по низьких чи високих місцевостях.

Крім того, колись було легко встановити причину всихаючих дерев — посуха, ушкодження комахами, деревна губка. Або, якщо дерева всихали через забруднене повітря від приблизного індустріального заводу, то було легко встановити точну отруйну речовину. Тому то коли лісова служба побачила перші ознаки зараження при кінці 1970 років, то як звичайно, підозрівала ці „нормальні” причини. Але, тоді вони бачили, що хвороба заражала все більше й більше видів дерева: сиву смереку; тоді ялину й сосну; пізніше бук, дуб, клен і ясен. Розтривожені, вони зауважували затримку росту все більше й більше дерев, а також дерева з псуючимся корінням, дерева в яких листя й голки жовтіли або зовсім відпадали. Ці, а також інші невідомі їм симптоми доказали, що вони мали справу з новим явищем. Що це нищило їхні ліси? Незабаром вони віднайшли відповідь на це запитання: кислотний дощ.

Роль кислотного дощу

Сірко-двоокис і оксиди азоту витворювались у гідроелектричних заводах, індустріальними паровими котлами, і автомашинами. Кислотний дощ формується, коли ці гази взаємодіють з парою формуючи розведений розчин сірчанної й азотної кислот. Ці шкідливі речовини можуть носитись на далеку відстань, навіть через міжнародні кордони.

Наприклад, Канада заявляє, що густі сірчанні виверження з гідроелектричних заводів у Сполучених Штатах Америки є головною причиною кислотного дощу, який нищить її ліси й водні шляхи. В Європі становище подібне, де кислотний дощ, можливо починаючись у центральній Європі, забруднює озера й ріки в Скандінавії, збільшує в них кислотність і вбиває рибу.

Коли земля вбирає в себе кислотний дощ, то він роздрібнює природні мінерали, як-от кальцій, калій й алюміній, насичуючи підгрунтя й таким чином відбирає від дерев та рослин важливе живлення. Але, додаткові дослідження виявляють, що це не є єдина причина на сьогоднішній Вальдштербен. Але старатись довести точної причини на це дуже розстроювало.

Не розв’язана загадка

Один метереолог признав: „Ми діємо неначе сліпі, хапаючися слона”. Справді, один шведський знавець лісогосподарства недавно списав 167 теорій, щоб ними пояснити причину проблеми.

І яка б не була причина, „то вже частково зняли вину з імпортованого сірко-двоокису”, пояснює американський журнал Смітсоніан, „принаймні в Баварському лісі”. Це тому, що в повітрі сьогодні є менше сірко-двоокису ніж було 15 років тому, і, так як зауважує Смітсоніан, „найменша кількість сірко-двоокису знаходиться по тих місцевостях по яких дерева найбільше ушкоджені”.

Здається, дослідження тепер доводить до висновку, що сліди отруйних металів, які вивергуються в атмосферу заводами, спалюючі природне паливо й вихлопні гази автомашин з’єднуються з кислотним дощем і нищать потрібне для дерев живлення в землі. Декотрі вчені кажуть, що через це постійне окислювання, то якась кількість мічених елементів правдоподібно розчиняються в землі, і коли коріння вбирає їх, то це не доставляє дереву потрібної води.

Ганс Мор, вчитель у Фрейберському університеті, заявляє, що трудність спричиняється азотом, сама речовина, якої рослини часто не одержують вдосталь. Він звертає увагу на дослідження, яке показує, що компаунди азоту в атмосфері збільшились на 50 процентів протягом минулих 20 років. Головно відповідальним за це збільшення є вихлопні гази автомашин; статичне випромінювання; огрівання домів газом, нафтою, і вугіллям; і видділення аміаку засобами господарства й сміттєспалювальними печами. Бернгард Ульріх з Гюттінгенського університету каже, що дерева не душаться тим, що знаходиться в повітрі, але затруюються тим, що знаходиться в землі. Інші вчені вказують пальцем на рівні озону, на зниження водного рівня, або на неефективні політики лісогосподарства.

„Новий спосіб дослідження”, зауважує журнал Смітсоніан, „доводить до того, що винуватим не є якісь одні частинки забруднення, але краще ще досі незнане взаємодіяння між ними так, що вплив цілого є більший за вплив його частинок”. Це дуже можливим. Є близько 3000 хімічних компаундів, які можуть забруднювати повітря. Вони вже протягом кількох десятиліть зосереджуються й постійно забруднюють ліси.

Доти, поки екологічна система могла поборювати наслідки забруднення, то все було гаразд. Але тепер, коли ще до цього появляються такі причини на хворобу, як мороз, посуха, і комахи, то дерева є заслабкі протидіяти.

Очевидно, багато факторів відповідають за повалення німецьких дубів. Вирішувати котрі з цих частинок забруднення є головно відповідальними за вимирання лісів є таке трудне й безглузде як би казати котрий з десятьох кранів, якими наповнюються резервуар є тим краном, який зрештою переповнив його.

Що тепер роблять про це?

Знаючи, що вже мусять негайно діяти, якщо хочуть уникнути найгіршого, то місцеві, державні, і федеративні уряди звертаються до „короткострокових розв’язань, щоб ними підтримувати дерева поки не віднайдуть довготривалої відповіді”, пояснив один журнал. Тимчасом проводять широкі дослідження, а навіть роблять аерозйомки інфрачервоних фотографій, щоб узнати міру ушкодження й що слід робити про це.

,Чому ж не насаджувати нових дерев, щоб заступити заражені?’ ви мабуть питаєте. Але відповідь не така проста, бо новонасаджені дерева теж виявляють ті самі симптоми, як заражені давніші. Навіть одобрюванням землі, щоб протидіяти недостачі живлення, здобули тільки малого успіху.

Тепер звертають великої уваги на те, щоб знижити забруднення повітря. Більш строго застосовують закони, якими регулюють індустрію, і в Федеративній Республіці Німеччини мають надію, що до середини 1990 років, цими законами зменшать кількість двоокис сірки до близько двох третіх теперішнього рівня, а окис азоту до половини.

Щедро знижують податок тим людям, які купують автомашини устатковані пристроями з каталізатором, для перемінення автомобільного вихлопу на майже нешкідливі гази, які дуже знижують забруднення повітря. Щоб ще більше зменшити забруднення, то безсвинцевий бензин продається за нижчі ціни від бензину з свинцем. В Австрії, протилежно більшості інших європейських країн, безсвинцевий бензин дуже досяжний. У Швейцарії, при кінці 1986 р., запровадили нові закони, щоб ними контролювати виділення шкідливих газів, з наміром продавати більше автомашин устаткованих пристроями з каталізаторами для применшення автомобільного забруднення.

Ці зусилля необхідні тому, що так як сказав директор інституту для лісогосподарства в університеті оброблювання землі в Відні, що Вальдштербен можна припинити тільки, коли знижать забруднення повітря до рівнів у 1950 роках. Але чи це реалістично робити такий висновок, якщо кількість автомобілів тільки в Німеччині, в якій є більше машинів на квадратну милю від якої-небудь іншої країни в світі, тепер є 19 разів більше ніж тоді?

Дослідження виявляють, що обмежувати швидкість значно зменшить забруднення. Однак, люди дуже противились цьому пропонуванню. Проте, декотрі водії, навіть у Німеччині, в якій то країні контролю швидкості немає, починають визнавати, що заради їхніх лісів — і не згадуючи нічого про власне життя — необхідно повільніше водити машини. Звичайно, інші люди самолюбно відкидають такі обмеження. Прикладом цього є водії, які наклеюють на буфери (пристрій, який послабляє дію поштовхів, ударів у автомобілів) наліпки „Моя машина діятиме без лісу”.

Тому то головним фактором у розв’язанні цієї проблеми є переконання людей, а також урядів, щоб вони співдіяли. Тому що забруднення повітря ігнорує національні кордони, то потрібно міжнародної політики. Дотепер ще не придумали з’єднаної програми в Європі, і це доводить до розчарування.

Чи можна щось більше вдіяти?

Багато людей вірять, що необхідно більше діяти. По суті, з цього почуття виникла нова політична партія в Німеччині називаючись Зелені. Дуже присвячена охороняти оточення, то пізно в 1970 му десятилітті цю партію визнали місцево, а також обласно. Зрештою, в 1983 р., партія вступила в німецький парламент, обравши 27 представників і привабивши 5,6 процентів популярних голосів.

Німецький вислів заявляє, що зелений колір — це колір надії. Але чи Зелені подають якусь надію на збереження лісів? Незважаючи на її добрі заміри й ідеалістичні мети, то партія таки здобула малого успіху. Багато людей вважають її бути політично наївною, пропонуючи прості розв’язання до складних проблем.

Однак, багато людей роблять практичні кроки, щоб зменшити забруднення повітря. Вони водять автомашини повільніше, менше подорожують, гуртуються, щоб їхати на роботу, заправляють машини безсвинцевим бензином, і додержують закони проти забруднення наставлені урядом. Але, здається, це не вистачає.

Дуже скоротити вживання автомашин, літаків, і індустріальних заводів, тоді як знижить забруднення повітря, то певно створить нові проблеми. Відповідь на Вальдштербен — дійсно для всіх проблем оточення — знаходиться десь інше.

Незважаючи на бойовий клич „Зберігайте наші ліси”, то людські зусилля збереження зазнали тільки обмежених успіхів. Навіть „добра новина” в рапорті з вересня 1986 р., мало потішає. У рапорті говорилось про „значну стійкість”, а це значить, що Вальдштербен ще поширюється, але не так скоро як колись.

Згідно з головними газетами в Німеччині, то між науковцями поширюється зростаюча безпорадність. Газета цитує професора Петра Шута з Мюнхенського інституту лісогоспорадства, який недавно сказав стурбованим слухачам: „Не обманюймо себе. Ми вже давно тому досягли межі наших можливостей”. Він перестеріг, що коли теперішні зусилля припиняти забруднення повітря не матимуть успіху, то „ми вже не маємо нічого іншого, щоб ним запобігти проблему”.

І як можна описувати надії на розв’язання проблеми забруднення повітря? Похмурі, безнадійні, або безрадісні — вибирайте собі. „Якість повітря не поліпшилась”, було сказано в швейцарській газеті Дай вельтвох. Тоді як „фізіологи заводів ще досі марнують багато часу, щоб узнати котрий газ заражає котре дерево і до якої міри,.. то колись збентежені водії автомашин знову оволодівають колишньою самовпевненістю і гонять автомашини швидше ніж слід. Продаж автомашин устатковані пристроями з каталізатором є в застої... Нічого не змінилось, крім того, що пожвавлене захоплення [Вальдштербеном] вже давно минуло”.

Але перш ніж настане той час, то Вальдштербен ще може погіршитись. Наприклад, у вересні 1986 року в вищецитованій газеті було сказано: „Культивовані рослини по низьких місцевостях починають нидіти; вишневі дерева північнозахідної Швейцарії загублюють свій смак, і землероби шукають поради в начальників господарства”. Подібне становище в Німеччині недавно довело штат Баден-Вурттемберг дослідити зв’язок між забрудненням повітря а ушкодженням фруктових дерев. Хоч досі ще немає статистики, то науковці заявляють, що особливо кісточкові дерева знаходяться в небезпеці.