Добра новина, якої потребують усі

«Добра новина... є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен» (РИМ. 1:16).

1, 2. Чому ти проповідуєш «добру новину про царство» і на якій її особливості ти наголошуєш?

«МЕНІ приємно щодня ділитися доброю новиною». Мабуть, ти маєш такі ж почуття і деколи говориш про них. Як присвячений Свідок Єгови, ти розумієш, наскільки важливо проповідувати «цю добру новину про царство». Ти, ймовірно, напам’ять цитуєш Ісусове пророцтво про виконання цієї праці (Матв. 24:14).

² Проповідуючи «добру новину про царство», ти продовжуєш працю, яку розпочав Ісус. (Прочитайте Луки 4:43). Безперечно, ти передусім наголошуєш на тому, що невдовзі Бог втрутиться у справи людей. Під час «великого лиха» він покладе край фальшивій релігії та очистить землю від зла (Матв. 24:21). Ти, скоріш за все, також підкреслюєш, що Боже Царство відновить на землі Рай і на ній буде процвітати мир та щастя. По суті, «добра новина про царство» — це частина «доброї новини [переданої] Авраамові: “Через тебе отримають благословення всі народи”» (Гал. 3:8).

3. Чому можна сказати, що апостол Павло наголошував на «добрій новині» в Листі до римлян?

³ Але чи може статися так, що ми будемо надавати мало ваги одній з головних особливостей доброї новини, якої потребують усі люди? У Листі до римлян апостол Павло лише раз використовує слово «царство», але 12 разів вживає вислів (у мові оригіналу) «добра новина». (Прочитайте Римлян 14:17). Про яку особливість доброї новини так часто згадує Павло у своєму листі? Чому ця добра новина настільки важлива? І чому варто пам’ятати про це, коли ми проповідуємо «добру новину від Бога» людям у нашій території? (Марка 1:14; Рим. 15:16; 1 Фес. 2:2).

Чого потребували римляни

4. Про що проповідував Павло під час свого першого ув’язнення в Римі?

⁴ Корисно звернути увагу на теми, які висвітлював Павло під час свого першого ув’язнення в Римі. Ми дізнаємося, що, коли чимало юдеїв приходило провідати Павла, він «давав ґрунтовне свідчення про 1) Боже царство і наводив переконливі докази про 2) Ісуса». Яким був результат? «Декотрі повірили його словам, а інші — ні». Відтак Павло «гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, проповідував їм про 1) Боже царство і навчав про 2) Господа Ісуса Христа» (Дії 28:17, 23—31). Як бачимо, апостол розповідав про Боже Царство. Але на чому ще він наголошував? На тому, без чого не можна зрозуміти звістки про Царство — на ролі Ісуса в Божому намірі.

5. На якій важливій потребі наголошує Павло в Листі до римлян?

⁵ Усі люди мають знати про Ісуса і вірити в нього. У Листі до римлян Павло підкреслює цю потребу. На початку листа він пише, що віддано служить Богові, звіщаючи «добру новину про його Сина». Апостол додає: «Я не соромлюся доброї новини, оскільки вона є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен, хто вірить». Далі він згадує про час, «коли Бог через Христа Ісуса судитиме таємні справи людей згідно з доброю новиною, яку [він] звіщав». І Павло говорить: «Я ґрунтовно проповідував добру новину про Христа від Єрусалима аж до Іллірії»a (Рим. 1:9, 16; 2:16; 15:19). Чому, на вашу думку, Павло звертає увагу римлян на Ісуса Христа?

6, 7. Що можна сказати про появу збору в Римі і про тих, хто до нього належав?

⁶ Нам не відомо, як з’явився збір у Римі. Можливо, юдеї або прозеліти, котрі були на святі П’ятидесятниці 33 року н. е., повернулися до Рима християнами (Дії 2:10). Або ж правду в Римі поширювали купці та мандрівники, які стали християнами. Хоч би як там було, збір у Римі утворився задовго до написання Павлом листа близько 56 року н. е. (Рим. 1:8). Які люди належали до того збору?

⁷ Дехто походив з євреїв. Павло вітав Андроніка та Юнія як своїх «родичів», ймовірно, маючи на увазі своїх родичів-християн. Акила, який жив у Римі і виробляв намети, та його дружина Прискилла також походили з єврейського народу (Рим. 4:1; 9:3, 4; 16:3, 7; Дії 18:2). Але багато братів і сестер, котрим Павло посилав вітання, мабуть, належали до інших народів. Деякі християни могли належати до «дому кесаря», тобто бути рабами кесаря або дрібними чиновниками (Фил. 4:22; Рим. 1:6; 11:13).

8. В якому скрутному становищі перебували християни в Римі?

⁸ Кожен християнин в Римі був у скрутному становищі. У такому ж становищі перебуваємо й ми. Павло пояснив це так: «Всі люди згрішили й не можуть віддзеркалювати Божу славу» (Рим. 3:23). Безумовно, всім, до кого писав Павло, потрібно було визнати, що вони є грішниками, і повірити в Божі заходи, завдяки яким можна вийти з цього становища.

Важливо усвідомлювати свою гріховність

9. Яку можливість, за словами Павла, дає добра новина?

⁹ На початку Листа до римлян Павло говорив про чудову можливість, яку дає добра новина. Він писав: «Я не соромлюся доброї новини, оскільки вона є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен, хто вірить: спочатку єврей, а потім грек». Дійсно, спасіння було можливим. Однак відповідно до процитованих з Авакума 2:4 важливих слів про те, що «праведний житиме завдяки своїй вірі», необхідно було мати віру (Рим. 1:16, 17; Гал. 3:11; Євр. 10:38). А втім, як ця добра новина, котра веде до спасіння, пов’язана з фактом, що «всі люди згрішили»?

10, 11. Чому згадана в Римлян 3:23 думка не дивує одних людей, але дивує інших?

¹⁰ Перед тим як особа розвине життєдайну віру, вона повинна визнати, що є грішною. Думка про це не має дивувати тих, хто змалку вірить у Бога і трохи знайомий з Біблією. (Прочитайте Екклезіяста 7:20). Погоджуються такі люди з цією істиною чи ставлять її під сумнів, вони принаймні розуміють, що́ мав на увазі Павло, сказавши: «Всі люди згрішили» (Рим. 3:23). Все ж, виконуючи своє служіння, ми зустрічаємо багатьох людей, які не розуміють цього твердження.

¹¹ У деяких місцевостях людям загалом не прищеплюють з дитинства думки, що вони народжені в гріху або успадкували гріх. Щоправда, такі люди, скоріш за все, усвідомлюють, що допускаються помилок, мають небажані риси і, можливо, зробили щось погане. До того ж вони бачать, що інші перебувають у подібному становищі. Проте з огляду на своє виховання і походження людина насправді не розуміє, чому вона та інші є такими. По суті, у деяких мовах, якщо сказати, що хтось грішник, інші подумають, що йдеться про злочинця або принаймні того, хто порушує певні правила. Зрозуміло, людина, яка виховується у такому середовищі, не схильна думати про себе як про грішника в значенні, яке мав на увазі Павло.

12. Чому багато хто не вірить, що всі є грішниками?

¹² Навіть у країнах загальновизнаного християнства чимало хто не вірить, що всі є грішниками. Чому? Якщо ці люди при нагоді й ходять у церкву, вони вважають біблійну розповідь про Адама і Єву просто байкою або міфом. Іншим прищепили атеїстичні чи агностичні погляди. Такі особи сумніваються в існуванні Бога і тому не розуміють, що Всевишній встановив для людей моральні норми, недотримання яких веде до гріха. У певній мірі вони нагадують людей I століття, про котрих Павло сказав, що вони «у цьому світі... не мають надії та перебувають без Бога» (Еф. 2:12).

13, 14. а) Назвіть першу причину, чому тим, хто не вірить у Бога і в гріх, немає виправдання. б) До чого призводить багатьох їхнє невірство?

¹³ У Листі до римлян Павло наводить дві причини, чому такий погляд не міг мати виправдання тоді і не має виправдання тепер. Перша причина полягає в тому, що саме творіння свідчить про існування Творця. (Прочитайте Римлян 1:19, 20). Це узгоджується зі словами Павла, які він з Рима написав євреям: «Кожен дім хтось збудував, а той, хто збудував усе,— це Бог» (Євр. 3:4). Такий хід думок вказує на існування Творця, який побудував, тобто створив, увесь всесвіт.

¹⁴ Тож Павло мав вагому підставу написати римлянам, що кожному — включаючи стародавніх ізраїльтян,— хто поклоняється неживим образам, «немає виправдання». Те саме можна сказати про людей, які вдаються до статевої неморальності і збочень, замінивши природні статеві зносини між чоловіком і жінкою на протиприродні (Рим. 1:22—27). З огляду на таке міркування Павло справедливо робить висновок, що «як юдеї, так і греки — усі підвладні гріху» (Рим. 3:9).

Внутрішній свідок

15. Чим наділені всі люди і як це на них впливає?

¹⁵ Лист до римлян наводить другу причину, чому люди повинні усвідомити свою гріховність і потребу у визволенні зі скрутного становища. Про звід законів, які Бог дав стародавньому Ізраїлю, Павло пише: «Всі, хто згрішив під законом, за законом будуть суджені» (Рим. 2:12). Далі розвиваючи думку, він підкреслює, що люди з інших народів та етнічних груп, котрі необізнані зі зводом Божих законів, часто «з природи виконують те, чого вимагає закон». Чому вони зазвичай забороняють кровозмішення, вбивство і крадіжки? Павло вказує на причину, коли говорить, що люди мають сумління. (Прочитайте Римлян 2:14, 15).

16. Чому сумління саме по собі не захищає людину від гріха?

¹⁶ Однак, як можна помітити, саме по собі сумління, яке діє наче внутрішній свідок, не гарантує, що людина буде його слухатися. Це видно з прикладу стародавнього Ізраїля. Хоча ізраїльтяни були наділені сумлінням і мали чіткі Божі закони про крадіжку та перелюб, вони часто нехтували голосом сумління й порушували Закон Єгови (Рим. 2:21—23). Ізраїльтяни несли подвійну вину, тому, без сумніву, були грішниками, не виконуючи норм Бога та його волі. Це дуже шкодило їхнім стосункам з Творцем (Лев. 19:11; 20:10; Рим. 3:20).

17. Яке підбадьорення міститься в Листі до римлян?

¹⁷ З того, що ми розглядаємо в Листі до римлян, може вимальовуватися похмура картина становища людей, у тому числі нас, перед Всемогутнім. Але Павло на цьому не зупиняється. Цитуючи слова Давида з Псалма 32:1, 2, апостол пише: «Щасливі ті, чиї беззаконні вчинки прощені та гріхи закриті. Щаслива людина, якій Єгова не зарахує гріха» (Рим. 4:7, 8). Дійсно, Бог подбав про законне прощення гріхів.

Добра новина зосереджена на Ісусі

18, 19. а) На яку особливість доброї новини наголошує Павло в Листі до римлян? б) Що необхідно усвідомлювати, аби отримати благословення Царства?

¹⁸ Ти, можливо, думаєш: «Це справді добра новина!» Так воно і є з огляду на особливість доброї новини, на якій наголошував Павло в Листі до римлян. Як уже згадувалося, Павло сказав: «Я не соромлюся доброї новини, оскільки вона є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен» (Рим. 1:15, 16).

¹⁹ Ця добра новина зосереджена на Ісусовій ролі у виконанні Божого наміру. Павло міг з нетерпінням очікувати «дня, коли Бог через Христа Ісуса судитиме таємні справи людей згідно з доброю новиною» (Рим. 2:16). Кажучи це, Павло не применшував «царства Христа й Бога» або того, що́ Бог зробить за допомогою Царства (Еф. 5:5). Але він показав, що ми зможемо втішатися благословеннями під правлінням Божого Царства, якщо будемо усвідомлювати 1) своє грішне становище перед Богом і 2) чому заради прощення гріхів нам треба вірити в Ісуса Христа. Коли людина розуміє і приймає ці складові Божого наміру, а також усвідомлює, як з цим пов’язане її майбутнє, вона по праву може вигукнути: «Так, це справді добра новина!»

20, 21. Чому в служінні нам слід пам’ятати про добру новину, на якій наголошено в Листі до римлян, і що це принесе?

²⁰ Нам варто чітко пам’ятати про цю особливість доброї новини, коли виконуємо наше служіння. Павло наводить слова Ісаї, які пов’язує з Ісусом: «Кожен, хто ґрунтує свою віру на ньому, ніколи не розчарується» (Рим. 10:11; Ісаї 28:16). Головна звістка про Ісуса часто не дивує людей, які знайомі із записаним у Біблії про гріх. Для інших же ця звістка буде цілком новою, чимось невідомим або взагалі незрозумілим в їхній культурі. Коли такі особи починають вірити в Бога і довіряти Святому Письму, нам слід пояснювати їм Ісусову роль. У наступній статті ми розглянемо, як 5-й розділ Листа до римлян розкриває цю особливість доброї новини. Ти, мабуть, побачиш, наскільки корисна ця стаття для твого служіння.

²¹ Нам дуже приємно допомагати щиросердим людям розуміти добру новину, про яку неодноразово згадано в Листі до римлян, добру новину, що «є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен, хто вірить» (Рим. 1:16). Крім того, ми побачимо, як інші погоджуються зі словами, які Павло процитував у Римлян 10:15: «Які гарні ноги тих, хто звіщає добру новину про те, що добре!» (Ісаї 52:7).

[Примітка]

Бог виявляє нам свою любов

«[Буде] царювати... незаслужена доброта через праведність, яка приведе до вічного життя» (РИМ. 5:21).

1, 2. Про які два дари йдеться і який з них цінніший?

«НАЙБІЛЬШОЮ спадщиною римлян, яку вони залишили наступникам, був їхній закон і погляд, що життя слід вести відповідно до закону»,— сказав Дейвід Вільямс, вчений з Мельбурнського університету в Австралії. Проте існує спадщина або дар, що має значно більшу цінність. Це дар від Бога, завдяки якому можна мати його схвалення, бути праведними в Божих очах і сподіватися на спасіння та вічне життя.

² Те, як Бог дав людям цей дар, у певному розумінні пов’язане з правовими вимогами. У 5-му розділі Листа до римлян апостол Павло не викладає ці вимоги в сухому юридичному стилі. Натомість він починає розділ зворушливими словами: «Коли ми визнані праведними на основі віри, перебуваймо в мирі з Богом завдяки нашому Господу Ісусу Христу». Ті, хто отримав дар Бога, відчувають спонуку відповісти йому любов’ю. Саме так робив Павло. Він написав: «Бог влив свою любов у наші серця й зробив це через святий дух» (Рим. 5:1, 5).

3. Які запитання виникають?

³ Чому ж цей чудовий дар був необхідний? Як Бог міг справедливо й неупереджено дати його? І що кожен має робити, аби отримати дар? Знайдімо вичерпні відповіді та побачмо, як вони розкривають Божу любов.

Божа любов на противагу гріху

4, 5. а) Як Єгова велично виявив свою любов? б) Знання чого допоможе нам зрозуміти слова з Римлян 5:12?

⁴ З великої любові Єгова послав свого єдинородного Сина допомогти людям. Ось як про це сказав Павло: «Бог виявляє нам свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим. 5:8). Подумаймо над щойно згаданим твердженням: «Ми ще були грішниками». Усім варто дізнатись, як це сталося.

⁵ На початку Павло наводить таке пояснення: «Як через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть, так і смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5:12). Ми можемо розуміти це, адже Бог подбав, щоб було записано, як почалося людське життя. Єгова створив двох людей, Адама та Єву. Творець є досконалим, і такою була перша пара, наші прабатьки. Бог дав їм лише одну вказівку і сказав, що непослух тому закону приведе до смертного вироку (Бут. 2:17). Однак Адам і Єва вибрали згубний шлях, порушивши розсудливу вказівку Бога. Так вони відкинули його як Законодавця і Володаря (Повт. 32:4, 5).

6. а) Чому Адамові нащадки помирали перед тим, як Бог дав Мойсеїв закон, і після того? б) Що можна пояснити на прикладі такої хвороби, як гемофілія?

⁶ Тільки після того, як Адам згрішив, він народив дітей, передавши їм гріх з усіма його наслідками. Звичайно, вони, на відміну від Адама, не порушили Божого закону, а отже, не були звинувачені в тому самому гріху; також Адамові нащадки ще не мали жодного зводу законів (Бут. 2:17). А втім, вони успадкували гріх. Отож гріх і смерть панували й тоді, коли Бог дав ізраїльтянам закони, які чітко показували, що вони грішники. (Прочитайте Римлян 5:13, 14). Наслідок успадкованого гріха можна пояснити на прикладі певної спадкової хвороби чи вади, як-от середземноморської анемії або гемофілії. Ви, мабуть, читали, що син російського царя Миколи II і Олександри Федорівни, Олексій, успадкував кровоточивість, гемофілію. Щоправда, від такої спадкової хвороби страждають не всі діти в сім’ї, але вони можуть бути носіями. Цього не скажеш про гріх. Переданий Адамом гріх не оминає нікого. Він уражає кожного, завжди має фатальні наслідки і передається всім дітям. Чи можна визволитися з цього скрутного становища?

Що Бог дав через Ісуса Христа

7, 8. Які наслідки мало життя кожного з двох досконалих чоловіків?

⁷ Єгова з любові подбав про те, щоб люди могли визволитися з-під влади успадкованого гріха. Павло пояснив, що це стало можливим завдяки ще одному досконалому чоловікові, по суті, другому Адамові (1 Кор. 15:45). Але життя кожного з цих двох чоловіків по-різному позначилося на людях. Як саме? (Прочитайте Римлян 5:15, 16).

⁸ «Щодо дару, то з ним справи стоять не так, як з проступком»,— написав Павло. Адам був винен у тому проступкові і справедливо отримав суворий вирок — смерть. Але помер не лише він. Ми читаємо: «Проступок одного чоловіка приніс багатьом смерть». Справедливий вирок, винесений Адамові, стосується і всіх його недосконалих нащадків, у тому числі нас. Все ж потішає те, що досконалий чоловік, Ісус, залишив людям зовсім іншу «спадщину». Яку користь це принесло? Відповідь міститься в Павлових словах, що «усілякі люди були визнані праведними, щоб мати можливість отримати життя» (Рим. 5:18).

9. Що зробив Бог для того, аби визнати людей праведними, як записано в Римлян 5:16, 18?

⁹ Що означають грецькі слова, що лежать в основі вислову «визнані праведними»? Один перекладач Біблії написав: «Це юридична метафора, яка не є суто правовим терміном, але має юридичний підтекст. Йдеться про зміну в стосунках Бога з людиною, а не про внутрішню зміну людини... За допомогою цієї метафори Бога зображено як суддю, який приймає рішення на користь обвинуваченого, котрий немовби постав перед Божим судом як звинувачений у неправедності. А Бог знімає це звинувачення».

10. Що зробив Ісус, аби люди могли бути визнані праведними?

¹⁰ На основі чого «Той, Хто всю землю судить» справедливо, міг виправдати неправедну людину? (Бут. 18:25). З любові Бог найперше послав на землю свого єдинородного Сина. Ісус досконало виконав волю Батька, незважаючи на спокуси, злісне висміювання і наругу. Він зберігав свою непорочність до кінця, навіть померши на стовпі мук (Євр. 2:10). Ісус пожертвував своїм досконалим людським життям і так дав викуп, який міг звільнити, тобто відкупити, Адамових нащадків від гріха й смерті (Матв. 20:28; Рим. 5:6—8).

11. Чо́му відповідає викуп?

¹¹ В іншому місці Павло називає Ісусову жертву «відповідним викупом» (1 Тим. 2:6). Чо́му відповідав цей викуп? Адам приніс недосконалість і смерть мільярдам своїх потомків. Ісус же, як досконалий чоловік, міг би дати початок мільярдам досконалих людейa. Тому вважалося, що життя Ісуса і всіх його потенційних досконалих нащадків становило викупну ціну, яка рівноцінно покривала те, що втратив Адам та його недосконалі потомки. Однак Біблія не говорить, що якісь можливі нащадки Ісуса разом з ним заплатили викуп. У Римлян 5:15—19 сказано, що смерть лише одного чоловіка принесла звільнення. Так, Ісусове досконале життя відповідало Адамовому. Головна увага звертається і повинна звертатися на самого Ісуса Христа. «Через один вчинок [Ісуса], який привів до виправдання», через його слухняність і непорочність аж до смерті, усілякі люди мають можливість отримати безкоштовний дар та життя (2 Кор. 5:14, 15; 1 Пет. 3:18). Як це стало можливим?

Виправдання на підставі викупу

12, 13. Чому люди, які визнані праведними, потребують Божого милосердя і любові?

¹² Бог Єгова прийняв викупну жертву свого Сина (Євр. 9:24; 10:10, 12). Проте учні Ісуса на землі, включаючи його вірних апостолів, залишались недосконалими. Навіть якщо вони намагалися поводитись правильно, це їм не завжди вдавалось. Чому? Тому що вони успадкували гріх (Рим. 7:18—20). Але Бог не пустив усе на самоплив. Він прийняв «відповідний викуп» і хотів злити благословення викупу на своїх земних служителів.

¹³ Річ не в тім, що Бог був зобов’язаний застосувати викуп на благо апостолам та іншим людям, бо вони чинили певні добрі діла. Бог дає людям можливість черпати з викупу блага, оскільки виявляє до них милосердя і велику любов. Він вирішив зняти з апостолів та інших людей засуд, вважаючи їх вільними від успадкованої провини. Павло пояснив: «З огляду на цю незаслужену доброту ви були врятовані завдяки вірі; і це не ваша заслуга, а Божий дар» (Еф. 2:8).

14, 15. Яка нагорода очікувала людей, котрих Бог визнав праведними, і що ще вони мусили зробити?

¹⁴ Подумаймо, яким даром є те, що Всемогутній прощає людині успадкований гріх, а також вчинені нею проступки! Важко собі уявити, скільки гріхів люди чинили, перш ніж стати християнами, але Бог на основі викупу може їх пробачити. Павло написав: «Дар, який люди отримали після багатьох проступків, послужив тому, що їх було визнано праведними» (Рим. 5:16). Апостоли та інші особи, які одержали цей чудовий дар (визнання праведними), змогли поклонятися правдивому Богові з вірою. Яка нагорода чекає їх у майбутньому? «Ті, хто сповна отримує незаслужену доброту й дар праведності, матимуть життя і царюватимуть завдяки одному — Ісусу Христу». Дійсно, дар праведності приносить блага, які цілком протилежні наслідкам Адамового гріха. Цей дар пов’язаний з життям і благословеннями. (Рим. 5:17; прочитайте Луки 22:28—30).

¹⁵ Ті, кому дістався цей дар, визнані праведними і стають Божими духовними синами. Будучи співспадкоємцями з Христом, вони плекають надію воскреснути для життя в небі як справжні духовні сини, щоб «царювати» з Ісусом Христом. (Прочитайте Римлян 8:15—17, 23).

Бог виявляє любов до інших

16. Як ті, хто має земну надію, можуть отримати дар?

¹⁶ Не всі віддані християни, які вірять у Бога і служать йому, сподіваються «царювати» з Христом у небі. Багато людей мають біблійну надію, яку плекали Божі служителі і в дохристиянські часи. Вони надіються жити вічно в раю на землі. Чи можуть ці люди вже тепер отримати дивовижний дар від Бога і так бути визнаними праведними, сподіваючись на земне життя? За словами Павла, які він написав римлянам, можна чітко сказати «так»!

17, 18. а) Як Бог ставився до Авраама з огляду на його віру? б) Чому Єгова міг вважати Авраама праведним?

¹⁷ Павло згадував про чудовий приклад Авраама, чоловіка віри, котрий жив перед тим, як Єгова дав Ізраїлю звід законів, і задовго до того, як Христос відкрив шлях до небесного життя (Євр. 10:19, 20). У Біблії сказано: «Обітниця, що Авраам успадкує світ, була дана йому і його потомству не через закон, а через праведність, яка походить від віри» (Рим. 4:13; Як. 2:23, 24). Отож Бог вважав вірного Авраама праведним. (Прочитайте Римлян 4:20—22).

¹⁸ Це не означає, що під час свого багатолітнього служіння Авраам ніколи не грішив. Ні, мова не йде про таку праведність (Рим. 3:10, 23). А втім, з огляду на свою безмежну мудрість Єгова брав до уваги виняткову віру Авраама і вчинки, до яких його спонукувала віра. Наприклад, Авраам вірив в обіцяне «потомство», яке мало вийти з його роду. Цим потомством, нащадком, став Месія, тобто Христос (Бут. 15:6; 22:15—18). І «на основі викупу, який заплатив Христос Ісус», величний Суддя може пробачати колишні гріхи. Завдяки цьому Авраама та інших вірних людей дохристиянських часів очікує воскресіння. (Прочитайте Римлян 3:24, 25; Пс. 32:1, 2).

Уже тепер тішмося праведним становищем

19. Чому Божий погляд на Авраама підбадьорює сьогодні багатьох?

¹⁹ Те, що Бог з любові вважав Авраама праведним, має підбадьорювати теперішніх правдивих християн. Єгова не проголосив його праведним у тому розумінні, в якому він це робить стосовно помазаних духом «співспадкоємців з Христом». Члени тієї невеликої групи «покликані бути святими» і визнані «синами Бога» (Рим. 1:7; 8:14, 17, 33). Авраам же став «другом Єгови» і його було так названо ще до принесення викупної жертви (Як. 2:23; Ісаї 41:8). А як щодо правдивих християн, які надіються жити у відновленому земному Раю?

20. Чого Бог очікує від тих, кого сьогодні вважає праведними, як і Авраама?

²⁰ Ці люди не отримують «дару праведності» з надією на небесне життя через «визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус» (Рим. 3:24; 5:15, 17). Проте вони глибоко вірять у Бога та в усі його дари, і виявляють віру добрими вчинками. До таких вчинків належить те, що ці служителі «проповідують... про Боже царство і навчають про Господа Ісуса Христа» (Дії 28:31). З огляду на це Єгова може вважати їх праведними в тому ж розумінні, що й Авраама. Дар, який отримують такі особи — дружба з Богом, відрізняється від «дару» для помазанців. Все ж вони приймають цей дар з великою вдячністю.

21. Які благословення нас очікують завдяки любові і справедливості Єгови?

²¹ Якщо ви маєте надію втішатися вічним життям на землі, вам слід визнати, що ця можливість не залежить від ненадійних обіцянок людського правителя. Швидше, вона віддзеркалює мудрий намір Володаря всесвіту. Єгова крок за кроком сповняє свій намір. Ці кроки відповідають його справедливості. Крім того, вони свідчать про велику Божу любов. Отже Павло слушно сказав: «Бог виявляє нам свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим. 5:8).

[Примітка]