Як справи з дідусем і бабусею?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

«Ставши дідусем, я ніколи не думав, що внуки будуть зі мною такими ніжними. Вони є дарунком — милими, невинними посланцями для зміцнення теплих родинних зв’язків» (Етторе, дідусь).

ВСУПЕРЕЧ вищеописаним здоровим взаєминам, дідусі і бабусі, батьки й матері та внуки й внучки у наші дні не завжди добре вживаються разом. Ці три покоління, замість жити в злагоді, часто гризуться між собою. І який же результат? Посилення відчуття самотності й невдоволення серед старших людей, хто має внуків, тобто серед тих, хто часто найуразливіший та самітний, до кого не рідко члени родини звертаються за допомогою в час економічної кризи. А яка ситуація у вашій родині? Чи ви по-справжньому цінуєте дідуся та бабусю?

За декілька минулих десятиріч у світі відбулися великі соціальні зміни, які також вплинули й на родинні стосунки та взаємини, і, як наслідок, практично цілком зникла патріархальна родина. В Європі лише 2 відсотки старших людей живе зі своїми дітьми. В індустріально розвинутих країнах унаслідок зросту середньої тривалості життя людини та скорочення народжуваності кількість дідусів та бабусь дедалі збільшується. Вони складають 26 відсотків усього європейського населення, і, за одним опитом, опублікованим Європейським союзом, ця цифра «приречена на збільшення». Японія, говориться в газеті «Асахі івнінґ ньюс», «гордиться своєю традицією опікуватися пенсіонерами». Однак щораз частішає звичка, особливо в містах, залишати дідусів та бабусь у шпиталях і спеціалізованих клініках, хоч і в цьому часто немає жодної потреби. У Південно-Африканській Республіці, де за традицією до старших людей ставляться з гідністю, нині також переважає погана схильність цуратися старших людей, як про це пише кейптаунська газета «Кейп таймс». У цьому повідомленні наголошується на тому, що члени родин бажають урвати «якомога більше від життя» і що вони «обманюють себе, мовляв, оскільки відправили стареньку в дім, то зробили все, що від них вимагалося».

У тій самій газеті говорилось про певний випадок, коли троє синів відправили свою старшу матір у добрий будинок догляду за похилими віком і «обіцяли підтримувати та регулярно відвідувати її». Але як сталося насправді? «Спочатку вони відвідували її щодня. З бігом тижнів почали відвідувати її тричі на тиждень. Відтак — раз на тиждень. Після року — двічі-тричі на місяць і зрештою п’ять-шість разів на рік, а вкінці взагалі перестали навідуватися до неї». І як ця бабуся проводила свої довгі дні? Ми читаємо в розпачливому описі: «Вікно її кімнати виходило на подвір’я з деревом, і єдиними її живими товаришами були голуби та шпаки, що сідали на це дерево. Вона чекала їхнього прильоту, буцімто вони були її близькими родичами».

У результаті переймання жителями Південно-Африканської Республіки західного способу життя багато змушені шукати роботу в містах і те ж саме трапляється у родинах племінних общин. Але, окрім зміни соціальних умов, є ще інші чинники, через котрі нехтується дідусем і бабусею, а саме: зникнення людських якостей, що сприяють щасливому громадському та родинному життю, тобто доброти, поваги до ближнього, родинних почуттів, та панування духу егоїзму, гедонізму, гонору і непокори. За Святим Письмом, такий моральний занепад є ознакою «останніх днів» (2 Тимофія 3:1—5). Отже, замість поважати бабусю та дідуся і вважати їх джерелом духовного збагачення й стабільності, діти та внуки часто дивляться на них, як на тягар, що не дозволяє їм іти в ногу зі швидкими соціальними змінамиa.

Чимраз більшає розрив між поколіннями, і це призводить до неабиякої напруги, котра навіть ще більшає, коли старші живуть разом зі своїми родинами. А втім, колосальний внесок у родинне щастя можуть робити і самі бабуся та дідусь! Але які проблеми найчастіше постають між представниками різних поколінь і перешкоджають налагодженню теплих взаємин між бабусею і дідусем, дітьми та внуками? І як можуть дідусі та бабусі знову посісти своє важливе місце у родині?

[Примітка]

У чому полягають деякі проблеми?

Дідусь і бабуся, батьки та внуки — це три покоління, розділені всього лиш кількома десятиріччями, але в поглядах між ними часто лежить ціла прірва.

БАГАТО дідусів та бабусь пережили страхітливі часи другої світової війни з усіма її руйнівними наслідками. Їхні діти, либонь, були молодими під час протестів та економічного буму 60-х. Їхні внуки нині живуть у світі, позбавленому моральних цінностей. Сьогодні, коли у суспільстві стрімко змінюються загальноприйняті ідеали, одному поколінню не так вже й легко прищепити наступному визнання набутого ним досвіду. Чогось бракує, і власне це стримує представників різних поколінь від співпраці й взаємоповаги. Але чого саме?

Часто дідусі й бабусі, керуючись добрими мотивами, втручаються у родинне життя своїх одружених дітей, мовляв, батьки занадто суворі до їхніх внуків або ж, навпаки, дозволяють їм забагато. З другого боку, одне іспанське прислів’я каже: «Коли дідусь з бабусею карають, тоді недобрих внуків мають», бо схильні бути поблажливими. Інколи вони втручаються тому, що бажають, аби їхні діти не робили певних помилок, котрі, завдяки власному досвіду, вони тепер чітко бачать. Однак їм важко переосмислити життя й зрозуміти зміну стосунків зі своїми одруженими дітьми. Одружившись, діти нарешті здобули бажану самостійність і не хочуть терпіти таке втручання. Тепер, коли вони працюють і утримують свої родини, їм годі змиритися з тим, що хтось посягає на їхнє право самим вирішувати справи. Онуки, котрі гадають, що всі розуми поїли, обурюються з приводу різних правил та вказівок і, мабуть, дивляться на своїх дідусів та бабусь як на віджилих. У сучасному суспільстві дідусі та бабусі, здається, втратили свою привабливість. Дуже часто нехтується їхнім життєвим досвідом.

Коли припиняється розмова

Деколи непробивний мур обопільного нерозуміння відокремлює дідуся та бабусю від решти родини, навіть якщо вони й живуть зі своїми дітьми. На жаль, це трапляється якраз тоді, коли дідусі та бабусі мають навіть більшу потребу в любові, бо роки лягають великим тягарем на їхні плечі. Людині не обов’язково потрібно бути на самоті, щоб відчувати самотність. Якщо нема розмови й повага та любов переходять у поблажливість чи роздратування, то натомість з’являється повне відчуження й глибоке розчарування з боку бабусі та дідуся. Їхні найглибші почуття уражені. Педагог Джакомо Даквіно пише: «Любов у родині, яку недавно хтось прирівняв до застарілої марки автомобіля, далі залишається найліпшим ліком геріатрії. Чуйний вираз обличчя, люб’язна усмішка, добре слово чи приголублення допомагають значно ліпше, ніж багато різних ліків» («Воля старіти», італ.).

Ваш приклад може змінити ситуацію

Напруження, яке повстає в результаті зіпсутих стосунків у родині, також призводить до безупинних оскаржень одного покоління іншого. Один член родини може мати відчуття, що будь-котрі вчинки іншого завжди погані. Але лихі наслідки цього відчувають усі. Діти спостерігають за тим, як їхні батьки поводяться зі своїми та реакцію останніх. Хоча й у більшості випадків старші зносять образу мовчки, внуки таки бачать це, чують і запам’ятовують. Тому в майбутньому вони переймуть таку поведінку. Коли вони стануть дорослими, то, цілком ймовірно, поводитимуться зі своїми батьками так, як ті поводяться з бабусею та дідусем нині. Не можна уникнути біблійного принципу: «Що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Галатів 6:7).

Якщо внуки бачать, що їхні батьки ставляться до бабусі й дідуся з погордою, насміхаються з них, грубо перебиваючи їх, а то й використовуючи їх у власних інтересах, то з часом, коли підростуть, можуть подібно ставитися і до власних батьків. Просто тримати фотографію дідуся чи бабусі в рамці на креденсі недостатньо, їх слід дійсно поважати й любити. Через якийсь час ви можете зустрітися з подібним ставленням власних онуків. Кажуть, що феномен поганого ставлення до дідусів та бабусь нині дедалі поширеніший. У декотрих європейських країнах діють телефонні лінії для допомоги пригніченим старшим людям, на зразок тих, які вже існують для захисту дітей.

Егоїзм, гонор, брак любові — все це стимулює та посилює нестачу взаєморозуміння. Отже, кількість тих, хто хоче позбавитись дідуся чи бабусі, відправляючи їх у будинки догляду за похилими віком та інвалідами, чимраз зростає. Дехто не щадить грошей, аби тільки звільнитися від проблеми опіки старшими, відсилаючи їх у спеціалізовані центри, споряджені за останнім словом техніки, або ж у села для пенсіонерів, подібні до тих, що у Флориді чи Каліфорнії (США), де хоч і розміщено багато супермаркетів та центрів для розваг, але таки бракує приязної усмішки й ласки рідних та не вистачає обіймів онуків. Особливо у період вакацій багато родин шукають місця, куди б можна було «припаркувати» дідуся чи бабусю. В Індії часами ситуація навіть ще гірша, коли дідуся або бабусю просто залишають на поталу долі.

Проблема родинних стосунків ще більше ускладнюється розлученням. Лише 1 британська родина з 4-х має батька та матір. Кількість розлучень зростає по цілому світі. У Сполучених Штатах Америки щороку розлучується понад мільйон подружжів. Тому дідусь і бабуся несподівано опиняються віч-на-віч з подружньою кризою своїх дітей і, як наслідок, докорінними змінами у взаєминах з онуками. На додачу до труднощів у стосунках з колишнім зятем чи колишньою невісткою, їм слід зараджувати собі у разі «раптової появи «набутих» онуків», якщо, повідомляє італійська газета «Кор’єре салюте», «нові партнери їхніх синів чи доньок мають дітей від попереднього шлюбу».

«Проблиск надії у нашому житті»

А втім, теплі, ніжні взаємини з бабусею або ж з дідусем, байдуже, живуть вони з родиною чи ні, дуже корисні для всіх. «Робімо щось для наших дітей і внуків,— каже Риоко, бабуся з Фукуї (Японія),— і цього буде достатньо, аби мати проблиск надії у нашому житті». За результатами дослідження, проведеного газетою «Кор’єре салюте», група американських експертів повідомила: «Коли бабусі й дідусю пощастило мати глибокі, ніжні взаємини з онуками, то від цього велику користь мають не тільки діти, але й ціла родина».

А що можна зробити, аби подолати особисті труднощі, розрив між поколіннями та природжену схильність до самолюбства — чинники, що дуже негативно впливають на родинні стосунки? Ці запитання розглядатимуться у наступній статті.

[Вставка на сторінці 6]

«Коли людина старіє, то жахливим є те, що на неї ніхто не зважає» (Альберт Камус, французький романіст).

Живучи укупі в любові

Дорогі бабусю й дідусю!

Як ви поживаєте? Мені здається, що в мене нежить.

Дякую вам, що ви зі мною бавилися. Ми ходили до парку й до басейну. Мені дуже сподобалось.

Наступного року 11 лютого у нас буде шкільний концерт. Якщо ви зможете приїхати, то приїжджайте.

Дідусю й бабусю, ми дуже тішимось, коли ви приїжджаєте.

Будь ласка, бережіть себе, всього вам найліпшого. На вулиці холоднішає, вважайте, не застудіться.

Я з нетерпінням чекаю, коли ви приїдете й ми знову бавитимемось. Прошу передати привіт від мене Юмі й Масакі.

Міка (японка).

ЧИ ДІСТАВАЛИ ви колись від своїх онуків подібного листа? Якщо так, то, безсумнівно, ви дуже тішились ним. Такі листи свідчать про чудові й теплі стосунки між дідусем і бабусею та внуками. Але що необхідно, аби встановити, утримувати та зміцняти такі взаємини? І чим вони корисні для цих трьох поколінь?

Любов — «союз досконалости»

Рой і Джін, дідусь та бабуся з Британії, кажуть: «Головне правило, як на нашу думку, це визнавати принцип головування та вживатися одне з одним у любові». Ці два Свідки Єгови особливо звертають увагу на Колосян 3:14, де християнська любов описується як «союз досконалости». Любов породжує повагу, чуйність, приязнь та єдність у родині. Коли тато повертається з роботи додому, то всі рідні радісно біжать зустрічати його. Якщо в родині панує любов, то те саме відбувається, коли приїжджають дідусь і бабуся. «Дідусь з бабусею прийшли!»— в захопленні вигукує дитинча. Того вечора збільшена родина сідає за вечерю і дідусь, дотримуючись місцевої традиції, займає спеціально виділене для нього місце на чолі столу. Чи й ви уявляєте себе та свою родину в такій пройнятій любов’ю атмосфері? Чи й ви благословенні таким духом у родині?

«Сивизна — то пишна корона»

Вочевидь любов і повага до дідуся та бабусі повинна виявлятися повсякчас, а не лише під час особливих оказій. Ось чому належить постійно навчати дітей. Діти вчаться любити рідних та інших на прикладі своїх батьків. Такий приклад несе головні засади, як про це згадували багато з тих, у кого брали інтерв’ю на цю тему. Макая, батько з Бенін-Сіті (Нігерія), сказав: «Мені здається, що мій приклад поваги до батьків дружини також допомагає дітям бути покірними та ввічливими. Я звертаюся до тестя й тещі словами «тату» та «мамо». Мої діти чують це й розуміють, що я поважаю їх, як своїх батьків».

Якщо онуки не поважають своїх дідуся та бабусю, то це може непокоїти, та не стільки через провину дітей, скільки через те, що батьки не роблять своїм дітям зауваження. Деметріо, дідусь з Рима (Італія), каже: «Я бачу, наскільки моя донька та зять люблять нас, і, між іншим, вони також навчають наших онуків шанувати й поважати нас». Вряди-годи внуки можуть ставитись до бабусі й дідуся занадто фамільярно, буцімто вони є їхніми однолітками, або ж із почуттям вищості. На батьках лежить відповідальність виправляти такі тенденції. Пол, Свідок з Нігерії, каже: «Десь рік тому діти почали дивитись на мою матір з погордою. Коли я це помітив, то прочитав їм Приповістей 16:31, де сказано, що «сивизна — то пишна корона», а також нагадав їм, що бабуся є моєю ненькою. Подібно до того, як вони поважають мене, так повинні поважати і її. Також я розглянув з ними 10-й розділ книжки «Використовуй свою молодість якнайкраще»a (англ.) під заголовком «Як ти дивишся на своїх батьків?». Тепер їм зовсім не важко шанувати свою бабусю».

Користь від поліпшення родинних взаємин

Обопільна любов розвивається, навіть якщо члени родини живуть далеко одне від одного. Стівен, дідусь з Нігерії, каже: «Ми листуємось з кожним онуком і внучкою особисто. Ця справа вимагає багато часу, але наслідки поступового виховання та підтримування тісних взаємин з онуками величезні». У цьому плані важливу роль відіграють батьківські зусилля. Інші, відповідно до своїх можливостей, підтримують стосунки за допомогою телефону.

Джузеппе, дідусь з Барі (Італія), в котрого є 11 онуків та внучок, розповідає, як він плекає теплі дружні стосунки зі своєю близькою родиною: «На даний час три родини з шести, що входять до мого «клану», живуть далеко від мене. Але це не стоїть на заваді приємним стосункам та відвідуванням одні одних. У нас є звичай принаймні раз у рік збиратися усім разом — 24 чоловікам».

Якщо дідусь і бабуся живуть окремо і якщо візити одні до одних, телефонні дзвінки чи листи — явище не регулярне, то стосунки можуть охолонути. Приязнь слід виражати безупинно. Декотрі дідусі та бабусі, що в середніх літах, почуваються на силах і бажають жити окремо, бо все ще енергійні та не потребують сторонньої допомоги. Однак якщо вони повністю відокремлюють себе від своїх рідних, то з часом можуть виявити, що, коли потребуватимуть теплих почуттів, не отримають їх одразу.

Іншу корисну пораду дає Майкл, дідусь з Нігерії: «Я застосовую Ісусове золоте правило: чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Власне тому діти дуже люблять мене. У нас добрі стосунки». Далі він каже: «Якщо хтось з моїх онуків коїть щось таке, що мене засмучує, я розмовляю з ним. Але якщо це щось незначне, я просто забуваю».

Невеличкий подарунок, незначний вияв люб’язності з боку дідуся та бабусі викликають позитивну реакцію. Милі, підбадьорливі слова, а не постійне бурчання й невдоволення роблять родинне життя приємним. Якщо присвячувати час внукам, навчаючи їх забавних ігор та корисних трудових навичок, розповідаючи їм біблійні історії чи смішні подробиці з власного життя, це залишить у них теплі й тривкі спогади. Такі незначні, зате важливі речі роблять життя приємнішим.

Користь від взаємної поваги

«Дідусь і бабуся,— каже лікар Ґаспаре Велла,— повинні зважати, аби не протидіяти власним дітям чи конкурувати з ними стосовно права виховувати внуків». Він додає: «Бо вони виходитимуть за рамки свого впливу й ставатимуть батьками для своїх онуків». Така порада узгоджується із Святим Письмом, яке каже, що головна відповідальність виховувати дітей лежить на батьках (Приповістей 6:20; Колосян 3:20).

Дідусеві та бабусі легко давати пораду, бо вони володіють великим життєвим досвідом. А втім, їм слід зважати, аби не давати небажаної, а інколи непроханої поради. Рой і Джін кажуть: «Важливо розуміти, що на батьках лежить головна відповідальність навчати й виховувати своїх дітей. Подеколи створюється таке враження, що вони занадто суворі, а в інших випадках недостатньо дисциплінують дітей. Тому слід переборювати спокусу втручатися в їхні справи». Майкл і Шіна, інші дідусь і бабуся з Британії, підтверджують цю думку: «Якщо діти звертаються за нашою порадою, ми даємо її, але ми не обов’язково сподіваємось, що вони приймуть її, і не турбуємося, коли вони відкидають її». Стареньким батькам варто довіряти своїм одруженим синам та донькам. Таке довір’я поліпшує стосунки між трьома поколіннями.

Вівіан і Джейн, які живуть на півдні Англії, стараються завжди підтримувати дисциплінарні заходи свого сина та невістки щодо внуків, з котрими вони живуть: «Ми не намагаємось нав’язувати їм свої власні ідеї, якщо наші погляди розходяться з їхніми. Діти, усвідомивши, що ми підтримуємо їхніх маму й тата, навіть і не пробують підбурювати нас проти своїх батьків». У разі, коли батьки відсутні, дідусь і бабуся повинні бути обережними щодо виховання внуків. Гарольд з Британії каже: «Будь-котрі виховничі заходи з боку дідуся та бабусі під час відсутності батьків слід заздалегідь узгодити з батьками». Гарольд додає, що часто достатньо привітного, зате непорушного слова до внуків чи простого нагадування «того, що вимагають од них батьки».

Коли Крістофер, дідусь з Нігерії, помічає якісь прогріхи власних дітей, він не розмовляє про це в присутності внуків: «Я даю будь-які необхідні поради лише наодинці з батьками». У свою чергу батькам слід також докладати своїх зусиль, аби дідусь і бабуся були в пошані. «Дуже важливо,— говорить Карло, батько, що проживає в Римі (Італія),— аби ніколи не висловлювати невдоволення стосовно неправильної поведінки дідуся, бабусі чи інших членів родини в присутності дітей». Гіроко, мати з Японії, заявляє: «Коли виникає проблема із ріднею мого чоловіка, то спочатку я обговорюю її з чоловіком».

Виховна роль дідуся та бабусі

Кожна родина має свою історію, свої звичаї та свій досвід, які відрізняють її від інших. Загалом дідусь і бабуся є ланкою в історії родини. Згідно з одним африканським прислів’ям, «стара людина вмирає — це ніби багато книжок згоряє». Дідусь і бабуся передають згадки про рідних та важливі родинні події, а також родинні цінності, що часто об’єднують її коріння. Не говорячи вже про моральне керівництво Біблії, один фахівець сказав, що коли «молодь не знає про минуле, то вона росте без засад життєвого досвіду, що нагромадився до її появи на світ, вона позбавлена духовних цінностей, вона вагається й почувається непевно у стосунках з іншими» (Ґаетано Барлетта, «Дідусі й бабусі та внуки й внучки», італ.).

Внуки люблять слухати розповіді про те, коли мама, тато й інші родичі були молодими. Дивитися альбом з фотографіями може бути дуже повчальним і розважальним заняттям. А яка ж ніжність і теплота викликається розповідями про минулі події, зображені на фотографіях!

Редж і Моллі, дідусь і бабуся з Британії, що є Свідками Єгови, кажуть: «Щастя усміхнулося нам у тому, що ми можемо проводити час з онуками, не розриваючи їхніх тісних стосунків з мамою й татом, відповідати на багато їхніх запитань, гратися разом, читати разом, вчити їх писати, слухати, як вони читають, з любов’ю допомагати їм у шкільному навчанні».

Найчастіше дідусь, бабуся та батьки повторюють серйозну помилку у тому, що дбають лише про фізичний добробут своїх дітей та внуків. Вищезгадані Моллі й Редж кажуть: «Найбільший спадок, який ми можемо передати дітям та внукам, це виховати їх у правдивому знанні Божого Слова» (Повторення Закону 4:9; 32:7; Псалом 48:14; 78:3, 4, 6).

Діючи у гармонії з божественним навчанням

Боже Слово, Свята Біблія,— «діяльне». Воно здатне допомагати людям контролювати, а то й усунути такі негативні риси, як егоїзм та гордість (Євреїв 4:12). Ті, хто застосовує його навчання на ділі, живуть у спокійній та дружній родині. Одним з багатьох біблійних віршів, що допомагає трьом поколінням усунути усяку прірву між ними, є зокрема Филип’ян 2:2—4, що заохочує всіх виявляти любов та смиренність, аби зберігати єдність, ‘дбаючи не про своє, але і про інших’.

Діючи у гармонії з божественним навчанням, батьки та внуки також серйозно сприйматимуть напучення «віддячуватися батькам» та дідусям і бабусям з матеріального, економічного й духовного погляду (1 Тимофія 5:4). Маючи здоровий страх Єгови, вони глибоко шанують дідуся та бабусю, пам’ятаючи його слова: «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого» (Левит 19:32). Дідусь та бабуся виявляють доброту тим, що хочуть благополуччя своїм нащадкам: «Добрий лишає спадок і онукам» (Приповістей 13:22).

Дідусь і бабуся, батьки та внуки й онучки, байдуже, живуть вони разом чи ні, таки можуть мати обопільну користь від близьких взаємин, що ґрунтуються на любові та пошані, саме так, як написано в Приповістей 17:6: «Корона для старших — онуки, а пишнота дітей — їхні батьки».

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 8]

Родинна вечірка може зробити свій внесок в єдність родини.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Дідусь і бабуся дуже тішаться, коли їм пишуть листи.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Спільний перегляд родинного альбому може збагатити онуків.