«Мені подобається допомагати людям,— каже Айван, британський полісмен.— Привабила різноманітність роботи. Не всі знають, що на розкриття злочинів припадає тільки 20—30 відсотків роботи поліції. Ми більшою мірою працюємо для загального блага. Протягом одного дня звичайного патрулювання доводиться мати справу і зі смертю, і аварією, злочином або ж зарадити безпомічній старенькій. Особливо приємно повернути батькам дитину, що загубилась, та допомогти жертві злочину подолати шок від того, що з нею сталося».

Охорона правопорядку. Сподівання і острах

НА ПОЧАТКУ XIX сторіччя багато англійців виступали проти створення професійної поліції, яка мала б уніформу. Вони побоювалися, що збройні сили в руках уряду поставлять під загрозу їхні свободи і що поліція перетвориться на мережу шпіонів, як це сталося під керівництвом Жозефа Фуше у Франції. Однак усі мусили добре подумати над питанням: «А що буде без поліції?»

Лондон був уже найбільшим і найбагатшим містом у світі, беззаконня ширилося і ставало дедалі небезпечнішим. Ані добровільні нічні сторожі, ані «ловці злодіїв», ані детективи карного поліцейського суду з Боу-Стрит не спроможні були захистити людей та їхнє майно. Клайв Емслі у своїй книжці «Англійська поліція. Політична і соціальна історія» (англ.) пише: «Приходило щораз чіткіше усвідомлення того, що у цивілізованому суспільстві немає місця злочинності й безладу». Отже, лондонці, сподіваючись кращого, погодились на створення поліції під керівництвом сера Роберта Піляa. З вересня 1829 року констеблі Великого Лондона, одягнені у форму, почали патрулювання.