Греція займала пд. частину гористого Балканського півострова і поблизькі острови в Іонічному морі на Зх. та в Егейському морі на Сх. На Пд. її омивало Середземне море. А пн. кордон визначити неможливо зокрема тому, що на початках мешканці Греції, яванівці, не були об’єднані в один народ. Однак пізніше Греція стала займати територію аж до Іллірії (на узбережжі Адріатичного моря) та Македонії. Можливо, македоняни і греки навіть мали спільне походження.

Грецькі яванівці були мореплавцями з найдавніших часів. Від пн.-зх. узбережжя Греції до «каблука» італійського «чобітка» — лише 160 км через протоку Отранто. На Сх. численні острови, що являли собою верхівки підводних гір, тягнулися ланцюжком через Егейське море і полегшували подорожі до Малої Азії. З пн.-сх. частини Егейського моря через вузьку протоку Геллеспонт (також відому як Дарданелли) можна було дістатися до Мармурового моря, а далі через протоку Босфор — аж до Чорного. Також у давнину грецькі кораблі, пливучи вздовж пд. узбережжя Малої Азії, подорожували до берегів Сирії та Палестини. За день корабель міг подолати близько 100 км. Тому, щоб листи Павла,— які він, мабуть, написав у Коринфі,— потрапили до фессалонікійців у Македонію, потрібно було тиждень або й більше, залежно від погодних умов і кількості зупинок у портах.

Грецький вплив поширювався за межі материкової Греції, оскільки багато грецьких поселень існувало в сусідніх землях. Численні острови, якими були всіяні Іонічне та Егейське моря, теж вважалися частиною Греції. До так званої Великої Греції (лат. Graecia Magna) належали і пд. Італія та Сицилія. Історія показує, що грецькі яванівці підтримували зв’язки, в тому числі торгові, з яванівцями з Таршішу (Іспанія), значно перевершуючи в цьому фінікійців. Подібні зв’язки існували між греками і яванівцями з Кіпру.