Згодом до мене долучився Михаїл Тріантафілопулос, який охрестив мене влітку 1935 року, коли минуло більше року після початку мого повночасного служіння! Тоді не було громадського транспорту, отже ми всюди ходили пішки. Найбільшою проблемою для нас було переслідування з боку духівництва, яке намагалося робити все можливе, щоб зупинити нас. Тому ми зустрілися з великим упередженням. Однак, незважаючи на перешкоди, праця свідчення виконувалась і про ім’я Єгови було широко оповіщено.

Одного разу брат Тріантафілопулос і я проповідували в селі Мурікі, що в окрузі Беотія. Ми поділили село на дві частини, і я, оскільки був молодший віком, почав працювати в горішньому кінці села. Раптом знизу долинули крики. Поспішаючи вниз, я подумав: «Б’ють брата Тріантафілопулоса». Селяни зібралися в місцевій кав’ярні, а священик бігав туди-сюди і був дуже розлючений. Він кричав: «Ці люди називають нас «насінням Змія»!»

Священик вже поламав ціпок об голову брата Тріантафілопулоса, і тому лице брата було залите кров’ю. Я витер йому кров, і ми змогли піти геть. Після трьох годин ходьби ми прийшли в місто Фіви. Тут у лікарні братові надали медичну допомогу. Ми заявили про цей інцидент у поліцію, і там завели судову справу. Проте священик використав свої зв’язки й зрештою був виправданий.

Коли ми працювали в містечку Левкас, прихильники одного з політичних лідерів тієї околиці «заарештували» нас, привели до сільської кав’ярні і там інсценували судове засідання. Той політичний лідер і його люди почали по черзі ходити перед нами, виголошуючи промови — просторікуваті звернення до нас, і погрожувати кулаками. Всі вони були п’яні. Так продовжувалось від полудня до заходу сонця, їхнім тирадам не було кінця, але ми залишалися спокійними, продовжували посміхатися, заявляючи про свою невинність, і мовчки молилися до Бога Єгови про допомогу.

Коли смеркло, нас звільнили два поліцаї. Вони завели нас у поліцейське відділення і там добре з нами поводилися. Той політичний лідер, щоб оправдати свої дії, прийшов наступного дня і звинуватив нас у пропаганді, направленій проти короля Греції. Тому поліція відіслала нас у супроводі двох чоловіків до міста Ламії для подальшої перевірки. Ми були під арештом сім днів, і тоді в наручниках нас відвели до міста Ларіси на суд.

У Ларісі на нас чекали наші християнські брати, які вже знали про цей випадок. Їхня любов до нас справила на охоронців сильне враження. Нашого адвоката, а він був Свідок Єгови й колишній підполковник, добре знали у тому місті. Коли він прийшов на суд і виступив у наш захист, звинувачення проти нас було визнано фальшивим і нас відпустили.

Загальний успіх проповідування Свідків Єгови викликав більшу протидію. У 1938—1939 роках вийшли закони, що забороняли прозелітизм, і у зв’язку з цим Михаїла й мене багато разів притягували до суду. Пізніше філіал порадив нам працювати нарізно, щоб не привертати зайвої уваги до нашої діяльності.