Різні грані та вияви гріха. У Біблії поняття «гріх» (євр. хатта́т; грец. гамартı́а) часто пов’язується з такими словами, як «провина» (євр. аво́н), «переступ» (євр. пе́ша; грец. пара́басіс) та «проступок» (грец. пара́птома). Усі ці слова близькі за значенням, але кожне з них вказує на окрему грань або форму гріха.

Переступи, злочини і порушення. Іноді гріх Біблія називає «переступом». Грецьке слово пара́басіс («переступ») зазвичай стосується випадків, коли людина порушує встановлені обмеження і виходить за рамки чого-небудь, скажімо закону. Матвій використовує дієслово параба́йно в розповіді про те, як фарисеї і книжники запитали Ісуса, чому його учні «порушують традиції своїх прабатьків», а Ісус у відповідь запитав їх, чому вони «порушу[ють] Божу заповідь заради своїх традицій» і цим позбавляють сили Боже слово (Мт 15:1—6). Це дієслово також може означати «відступати; відходити», як це сталося у випадку Юди, який «знехтував» своїм служінням і апостольством (букв. «відійшов») (Дії 1:25). У деяких грецьких текстах те саме дієслово вживається, коли йдеться про того, хто «переступає межі і не перебуває у вченні Помазанця» (2Ів 9, ED).

У Єврейських Писаннях, коли йде мова про людей, які грішили тим, що «порушували», «обходили» або «не виконували» Божу угоду чи якісь конкретні накази, вживається слово ава́р (Чс 14:41; Пв 17:2, 3; ІсН 7:11, 15; 1См 15:24; Іс 24:5; Єр 34:18).

Апостол Павло показав, що слово пара́басіс тісно пов’язане з порушенням закону. Він написав: «Де немає закону, там немає і переступу» (Рм 4:15). Тож, якщо немає закону, грішника не можна звинуватити в переступі. Павло та інші письменники Грецьких Писань послідовно вживають слово пара́басіс (а також параба́тес, «той, хто переступає закон») в контексті закону. (Пор. Рм 2:23—27; Гл 2:16, 18; 3:19; Як 2:9, 11.) Адам не послухався чіткого Божого наказу і тому був винен у «переступі» — порушенні встановленого закону. Його дружина, хоча й була обманена, теж вчинила переступ (1Тм 2:14). Закон-угода, яку Мойсей отримав через ангелів, була додана до угоди з Авраамом, щоб «виявляти переступи» і віддати «все під варту гріха». Через Закон-угоду всі Адамові нащадки, в тому числі ізраїльтяни, офіційно визнавались винними у гріху; також вона чітко показувала, що всі люди потребують прощення і спасіння, які можливі завдяки вірі в Ісуса Христа (Гл 3:19—22). Тому, якби Павло знову жив за Мойсеєвим законом, то, по суті, знову був би «тим, хто переступає закон» і підлягав би його осуду; так він відкинув би Божу незаслужену доброту, яка уможливлювала звільнення від такого осуду (Гл 2:18—21; пор. Гл 3:1—4, 10).