Вони знайшли справжній мир у неспокійному краї

«Потвора сектантського насилля вирвалась з клітки»,— говорилось в одному повідомленні 1969 року. Саме тоді почали загострюватися заворушення — нинішній період неспокою в Північній Ірландії.

СЕКТАНТСЬКЕ насилля і вбивства стали повсякденною справою, відколи протестантські й католицькі вбивці, «шаленці по обидва боки» політичного та релігійного поділу, посилили боротьбу за владу в Ірландії. З того часу «майже за 30 років насилля понад 3600 чоловік було вбито і тисячі скалічено», повідомляє «Айріш таймс».

Звичайно, ця боротьба не нова. Вона вже кілька століть турбує Ірландію. Недавніми роками найгірші її наслідки відчувалися в Північній Ірландії, але і по цілій Ірландії життя людей затьмарене озлобленістю й розбратом, які вона спричинила.

За таких обставин вже понад сто років Свідки Єгови вказують на справжнє розв’язання проблем, які турбують цей неспокійний край. Цим розв’язанням є Боже Царство під правлінням Ісуса Христа (Матвія 6:9, 10). У 1969 році, на початку заворушень, в Ірландії було 876 Свідків Єгови. Тепер їх там більше 4500 у понад 100 зборах. Ось кілька розповідей людей, які відмовились від діяльності в політичних та воєнізованих організаціях.

«Коли я виросту, то вступлю в ІРА!»

Майклa виховувався католиком в Ірландській Республіці. У школі він дізнався дещо про історію Ірландії та її багатостолітній конфлікт з Великобританією. Ще в дитинстві він почав глибоко ненавидіти англійців, яких вважав «гнобителями ірландського народу». У десятирічному віці Майкл сказав своїй бабці: «Коли я виросту, то вступлю в ІРА!» (Ірландська республіканська армія). «Я отримав ляпаса, якого пам’ятаю до сьогодні»,— каже він. Пізніше він дізнався, що його дідусь був у Британській армії протягом Першої світової війни. Одного разу бабця мусила заслонити дідуся собою, щоб не дати членам ІРА застрелити його.

Все одно, коли Майкл виріс, то хотів чимось допомогти своїм одновірцям-католикам у Північній Ірландії. Він каже: «У той час мені здавалося, що ІРА — це єдина організація, яка чимось допомагає католикам Північної Ірландії». Запалившись справедливою, на його думку, справою, Майкл вступив в ІРА і навчився користуватись зброєю. Трьох його друзів застрелили протестантські бойовики в Північній Ірландії.

З часом Майкл розчарувався в збройній боротьбі: його, наприклад, турбувала запекла ворожнеча між різними воєнізованими групами. Сидячи у в’язниці за діяльність в ІРА, він молився, щоб Бог допоміг йому знайти справжній шлях до тривалого миру й справедливості. Через якийсь час до нього додому прийшли Свідки Єгови. Однак на перешкоді стали старі упередження. Ті Свідки були англійцями. Йому перешкоджала слухати закореніла ненависть. «Я не завжди ставився до них привітно, коли вони приходили,— каже він,— але вони не переставали приходити й розмовляти зі мною, і поступово я зрозумів, що Боже Царство покладе край усім політичним та соціальним несправедливостям, які я намагався побороти» (Псалом 37:10, 11; 72:12—14).

Перелом наступив, коли одного вечора Майкл зустрівся з командиром ІРА і той сказав йому: «Маю для тебе нове завдання». «Я відчув, що мушу прийняти рішення в цю хвилину,— каже Майкл,— отже глибоко вдихнув і сказав: «Тепер я Свідок Єгови», хоча тоді ще не був охрещений. Я просто знав, що хочу стати слугою Єгови». «Тебе слід поставити до стінки і розстріляти»,— відповів командир. Незважаючи на погрози, Майкл вийшов з ІРА. Мужності йому додало те, що він дозволяв словам Єгови впливати на свій розум і серце. «З часом дружина й дехто з моїх дітей також присвятили своє життя Єгові. Тепер ми маємо в серці справжній мир і завжди будемо вдячні Єгові за те, що він дозволив нам пізнати правду і брати участь у розповсюдженні мирної звістки в неспокійному краї» (Псалом 34:15; 119:165).

Нейтральність — справжній захист

«Я виріс у сільській місцевості графства Деррі в Північній Ірландії,— каже Патрік.— У дитинстві я не знав нічого, окрім заворушень. Те середовище глибоко вплинуло на мій світогляд і мислення». Під впливом крайнього націоналізму Патрік розвинув екстремістські погляди й глибокі антибританські упередження. Він бачив, як релігійні люди по обидва боки політичної боротьби порушують основоположні християнські принципи, а також елементарні принципи людської порядності. Як наслідок, він зовсім відвернувся від релігії і зрештою став атеїстом та закоренілим марксистом. (Порівняйте Матвія 15:7—9; 23:27, 28).

«Мої найраніші дитячі спогади — це голодування в’язнів-республіканців на півночі краю,— розповідає Патрік.— Вони глибоко вплинули на мене. Пам’ятаю, як я вивішував ірландські прапори і малював скрізь, де тільки міг, антибританські графіті. У віці всього 15 років я був розпорядником на похороні одного зі страйкарів, які оголосили голодовку; він помер у тюрмі». Як багато інших людей, втягнутих у сум’яття й замішання, Патрік брав участь у бунтах і маршах протесту, борючись за те, що він вважав соціальною справедливістю й рівністю. Він розвинув близьку дружбу з кількома крайніми націоналістами, багато з яких були ув’язнені британською владою.

«Після цього,— каже Патрік,— я з економічних причин перебував якийсь час в Англії. Поки я був там, британська поліція заарештувала одного з моїх друзів, який мав завдання влаштувати вибух бомби». Хоча Патрік усе ще дуже співчував націоналістичній справі, його погляди почали змінюватися. Він зрозумів, що його упередження проти англійців були зовсім безпідставні. «Я також зрозумів,— каже він,— що діяльність бойовиків насправді не вирішить проблем і не усуне несправедливості, яка пригнічувала мене. Серед керівників воєнізованих організацій було надто багато корупції та інших пороків» (Екклезіяста 4:1; Єремії 10:23).

Згодом Патрік повернувся до Північної Ірландії. «У той час один товариш познайомив мене зі Свідками Єгови». Вивчаючи з ними Біблію, Патрік побачив, як насправді можна вирішити людські конфлікти і розбрат. Біблійні принципи почали впливати на його розум і серце, і він зробив швидкий духовний прогрес (Ефесян 4:20—24). «Тепер,— каже він,— замість плести інтриги про скинення існуючого порядку, я проповідую біблійну звістку миру навіть у лоялістських територіях, куди раніше взагалі не наважувався заходити. По суті, в період, коли в Белфасті було багато сектантських убивств, Свідки Єгови були єдиними людьми, які могли вільно пересуватися між лоялістськими та націоналістичними територіями без броньованих автомобілів». У той час він, як і інші Свідки в Північній Ірландії, побачив, що нейтральність, якої дотримувалися також ранні християни, є справжнім захистом (Івана 17:16; 18:36). Патрік закінчує: «Я відчув полегшення, дізнавшись, що Єгова через Ісуса Христа встановить справжню справедливість і визволить від гніту всіх людей» (Ісаї 32:1, 16—18).

«Пістолети були моїм єдиним захистом»

«Я виріс по інший бік політичного та релігійного поділу,— розповідає Вільям.— Я був занурений у протестантські упередження, і відчував сильну ненависть до всього католицького. Тому навіть не ходив до католицького магазину, якщо цього можна було уникнути, і лише раз був в Ірландській Республіці. Я вступив у різні протестантські групи й організації, як наприклад, Оранський орден — організацію, присвячену справі збереження протестантської релігії та способу життя». У віці 22 років Вільям вступив до Оборонного полку Ольстеру, підрозділу британської армії, який набирається з місцевих жителів. Більшість його членів — протестанти. Цей хлопець був готовий вбивати, щоб захистити свою спадщину. «Я мав кілька пістолетів і без вагань ужив би їх при потребі. Один я завжди тримав під подушкою вночі».

Але наступила зміна. «Коли я працював з одним із Свідків Єгови, ремонтуючи старий дім, то почав усвідомлювати, що вони мають щось особливе. Цей співробітник сильно вплинув на мене. За роботою я міг задати йому багато запитань, які турбували мене, стосовно заворушень, релігії та Бога. Його прості, чіткі відповіді допомогли мені зрозуміти, ким Свідки Єгови є насправді — об’єднаною, ненасильницькою і політично нейтральною організацією людей, які відзначаються своєю любов’ю до Бога і ближнього» (Івана 13:34, 35).

Через чотири місяці біблійного вивчення Вільям вийшов з усіх релігійних та політичних організацій, до яких він належав. «Це для мене був значний крок,— пригадує він,— тому що я мусив відмовитися від дорогих мені давніх традицій». Але його найбільше випробування було ще попереду. «Через ситуацію в Північній Ірландії пістолети були моїм єдиним захистом. Бойовики ІРА вважали мене «виправданою ціллю». Тому було дуже важко розстатися зі зброєю». Але поступово біблійні поради, наприклад з Ісаї 2:2—4, змінили його світогляд. Він зрозумів, що справжнім захистом для нього є Єгова, як це було для християн першого століття. Тоді Вільям здав свої пістолети.

«Зараз я дуже тішуся, що маю глибоку й тривалу дружбу з людьми, яких раніше вважав би смертними ворогами,— каже Вільям.— Також справжнім джерелом радості є можливість нести біблійну звістку надії в території, які раніше для мене були забороненими. Роздумуючи над тим, як на мене і мою сім’ю вплинула правда, я відчуваю велику вдячність до Єгови та його організації».

«Я не бачив смислу в тому, що відбувається»

Роберт і Тереза мали зовсім різне походження. «Я виховувався у відданій протестантській сім’ї,— розповідає Роберт.— Деякі мої родичі брали участь у діяльності воєнізованих організацій. Сам я вступив до Оборонного полку Ольстеру у віці 19 років. Багато часу я проводив, патрулюючи район, де жила Тереза. Одного разу мене зняли зі звичного вечірнього патрулювання і дали інше завдання. Того вечора було підірвано патрульну машину, в якій я мав би їхати. Два солдати загинули, а два інші були поранені».

Роберт почав задумуватись про сенс життя. «Я завжди вірив у Бога, але, думаючи про ситуацію в Північній Ірландії, я не бачив смислу в тому, що відбувається. Я почав молитись до Бога, щоб, коли він дійсно існує, показав мені правильний спосіб життя. Пам’ятаю, як я казав Богові, що десь мусить бути одна правдива релігія!» Всього через кілька днів Роберта відвідав Свідок Єгови і залишив йому літературу. Того вечора, пізно прийшовши з патрулювання, Роберт почав читати її і закінчив о п’ятій ранку. «Я швидко зрозумів, що це правда,— каже він,— і побачив, що все походить з Біблії» (2 Тимофія 3:16). З ним було розпочате біблійне вивчення, і через короткий час він присвятив своє життя Богові.

«Свідки завжди скеровували нас до Біблії»

Тереза походила з католицької сім’ї з глибокими націоналістичними симпатіями. «Молодою дівчиною я вступила в Шин фейнb,— признається Тереза.— Далі я почала підтримувати діяльність воєнізованих організацій — допомагала здобувати кошти для збройної боротьби і передавала в ІРА інформацію про події в моїй місцевості. Також я брала участь у бунтах та обкидувала камінням поліцію і військові патрулі».

Коли деякі члени Терезиної сім’ї почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови, вона теж зацікавилась. Сила Божого Слова справила на неї могутній вплив. «Свідки завжди скеровували нас до Біблії, щоб показати відповіді на наші запитання,— каже вона.— Обіцянка з Даниїла 2:44 відкрила мені очі. Я зрозуміла, що Боже Царство є справжнім засобом для усунення усієї несправедливості, з якою я боролась». Вона відчувала щораз більшу відразу до звірств, учинених бойовиками. Тереза не могла зрозуміти, наприклад, як порядна людина, наділена співчуттям, могла тішитися новиною, що внаслідок терористичного акту було вбито або покалічено солдатів і цивільних, а в їхні сім’ї прийшли горе й розпач. Вона також відгукнулася на правду з Біблії і дозволила Божим принципам впливати на її мислення. Тереза присвятила своє життя Богові і невдовзі охрестилась (Приповістей 2:1—5, 10—14).

На зібранні Свідків Єгови в одному зі зборів Північної Ірландії Тереза зустрілася з Робертом. Вона розповідає: «Коли я вперше побачила Роберта, мені було важко повірити, що я так спокійно і мирно розмовляю з людиною, яку донедавна вважала б частиною британської воєнної машини. Боже Слово допомогло мені усунути глибоко вкорінену ненависть і упередження». Ці молоді люди побачили, що їх вже не розділюють ненависть та упередження через різні традиції і культури; навпаки, тепер вони мали багато спільного. Найбільше їх об’єднувала любов до Бога Єгови. Роберт і Тереза одружились. Тепер вони співпрацюють, щоб у цьому неспокійному краї доносити людям усякого походження й віросповідання Божу звістку правдивого миру.

Інші люди в Ірландії мали подібну історію. Слухаючи вчення натхненого Божого Слова і приймаючи їх, вони звільнилися від «філософії та марної омани» людей (Колосян 2:8). Тепер ці люди повністю покладаються на Божі обіцянки, записані в Біблії. Вони щасливі, що з кожним, хто хоче послухати, можуть поділитися надією на мирне майбутнє, зовсім вільне від сектантського та будь-якого іншого насилля (Ісаї 11:6—9).

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 10]

Боротьба воєнізованих організацій ідеалізована в настінних зображеннях по цілій Північній Ірландії.