Зібрання в орендованих залах і під будинками

Від самого початку провідницької діяльності в Гайані завжди було важко знайти підхожі місця для поклоніння. У 1913 році групка братів у Джорджтауні орендувала зал у Сомерсет-хаусі, який вони використовували протягом 45 років. До 1970 року лише два збори мали власні Зали Царства — збір «Чарлзтаун» у Джорджтауні та збір «Пальміра» у Бербісі, хоча в Гайані ще з 1967 року вже було понад 1000 вісників! Тож більшість зборів зустрічалося в орендованих приміщеннях, умови в яких були далеко не ідеальні.

Наприкінці 1950-х років, приміром, збір у місті Вісмар, розташованому на річці Дамерара, настільки зріс, що брати були змушені шукати зал для зібрань. Брати стали орендувати Ісландер-хол. Серед тижня вони збиралися на Школу теократичного служіння та службове зібрання, а в неділю ввечері на публічне зібрання і вивчення «Вартової башти». Але для того щоб усі теократичні заходи відбувалися на належному рівні, брати мусили докладати чималих зусиль. Спершу, щоб дістатись з Маккензі до Вісмара треба було на маленькому човні перетнути Дамерару. Один брат віз коробку з журналами, інший — коробку з рештою літератури, а третій перевозив різноманітні бланки та скриньки для пожертв. Адже ці речі треба було доставити ще перед початком зібрання і після нього усе це відвезти назад.

Також зібрання проводилися у так званих залах під будинками. Жителі Гайани будували будинки високо над землею на дерев’яних чи бетонних стовпах, аби у разі повені дім не затопило. Тож під будинками залишався простір і там можна було проводити зібрання збору. Однак в Гайані серед людей панувала думка, що, оскільки певна релігійна конфесія не має належного місця поклоніння, Бог не благословляє її.

Окрім того, зібрання в «залах під будинками» іноді переривалися, тому такі зустрічі виглядали доволі кумедно. Якось собака погнався за куркою. Налякана курка влетіла в «зал» і заскочила на голову шестилітній дівчинці. Та здійняла крик, від якого кожен на зібранні аж здригнувся. Після зібрання брати зі сміхом пригадували те, що сталося, але цей випадок знову показав, наскільки необхідне краще місце для поклоніння. До того ж зібрання у таких «Залах Царства» не викликали у зацікавлених особливого бажання приходити туди.

Будівництво Залів Царства

«За 32 роки, які я прослужив у зборі в Чаріті,— пригадує Фредерік Мак-Аман,— ми орендували п’ять «залів під будинками». Збираючись у таких приміщеннях, завжди слід було вважати, аби не гримнутись головою об дерев’яні балки. Одна сестра, яка несла на руках дитину, забула про це, і її малюк сильно вдарився головою. Сестра розповіла про це своєму батькові, який не був Свідком Єгови. Тож батьки цієї сестри дійшли висновку, що зборові конче потрібне власне місце для поклоніння. Мати сестри пожертвувала для збору ділянку землі, а батько погодився фінансувати будівництво Залу Царства. Невдовзі почалася будова. Сьогодні тут вже стоїть Зал Царства, який кілька разів реконструювали, і місцевий район також проводить у ньому одноденні і районні конгреси. Отож громада Свідків Єгови має тут чудове місце для поклоніння».

Спершу спорудження Залів Царства тривало місяцями. Це можна сказати і про побудову залу в Екелзі. Шерлок Пахала, який служив старійшиною у тому зборі, пригадує: «Наші зібрання відбувались у школі. Ми добре знали: якби у нас був свій Зал Царства, більше людей пізнали б правду. Але у Екелзі було мало вісників і всі вони жили бідно. Незважаючи на це, брати прийняли рішення будувати Зал Царства. Я шукав в тій території підхожу ділянку, але так нічого і не знаходив.

Тим часом брати з Джорджтауна позичили нам дві форми для виготовлення бетонних блоків і навчили, як це робити. Виготовлення перших 12 блоків забрало нам кілька годин, але з часом ми набули досвіду і це вдавалося нам, а особливо сестрам, доволі швидко. Також нелегко було дістати цемент, адже його видавали лише в обмеженій кількості. Тому мені довелося написати заяву із проханням. Аби отримати ту кількість цементу, яку нам виписали, я мусив вранці прибути до пристані та зайняти чергу. Потім було необхідно знайти вантажівку, яка б доставила цемент до Екелзі. Але щоразу на допомогу приходив Єгова. Хоча ми і далі не могли знайти ділянки».

Шерлок продовжує: «У 1972 році ми з Джулієт поїхали у відпустку до Канади і там відвідали мого двоюрідного брата, який не є Свідком Єгови. Він згадав, що має в Екелзі дві ділянки землі, але рідні, які мешкають там, занедбали ті землі. Тож він попросив моєї допомоги. Я погодився і розповів йому, що якраз ми шукаємо в Екелзі ділянку для Залу Царства. Мій брат без вагань сказав, що я можу вибрати собі якусь одну.

Під час будови ми не раз бачили руку Єгови. Хоча було важко знайти в достатній кількості необхідні будівельні матеріали, ми завжди давали собі раду, підшуковували заміну цим матеріалам і робота виконувалась. Окрім того, більшість братів не мали досвіду в такій роботі, і треба було добре все планувати, аби знайти вдосталь добровольців. Мій «Аустин» подолав сотні кілометрів, перевозячи братів на роботу і додому. Зрештою ми закінчили наш Зал Царства. На присвячення навіть приїхав і виголосив промову член Керівного органу Карл Клайн. Яке ж це було підбадьорення!»

Зали Царства, збудовані швидкісним методом

Ще в 1995 році більш ніж половина зборів Гайани збиралася в орендованих приміщеннях, у тому числі в «залах під будинками». Тому філіал організував будівельний комітет, який мав займатися цим питанням. У жовтні цього ж року брати збудували перший Зал Царства швидкісним методом. Це був Зал Царства у Махайконі, що за 50 кілометрів на схід від Джорджтауна на річці Махайконі. Якось один з місцевих мешканців, почувши, що Свідки Єгови збираються збудувати Зал Царства за чотири вихідні, сказав: «Якщо мова йде про курник — можливо, вам вдасться, але бетонний будинок — забудьте». Можете собі уявити, яким великим було здивування цього чоловіка через чотири тижні.

У країні, де панує почуття расової неприязні, будівництво Залів Царства засвідчило, що всі Свідки Єгови, незалежно від раси чи національності, працюють разом у правдивій християнській єдності. Одна літня жінка, котра спостерігала за будівництвом у Махайконі, розповіла районному наглядачеві: «Я бачила, як тут разом працювали представники аж шести національностей!»

[Ілюстрація на сторінці 194]

Зал Царства в Оріллі (Гайана).