Небувалий зріст у Бараміті

Ще одна місцевість в Гайані, де багато людей відгукується на звістку про Царство,— це Бараміта. Вона розташована на північному заході країни, і там живуть індіанці-кариби. Кариби — одні з найперших поселенців Карибського регіону, і саме від цього народу регіон отримав таку назву. Вони розмовляють карибською мовою.

Рубі Сміт, місцева жителька, карибка, зацікавилась правдою у 1975 році, отримавши від своєї бабусі буклет. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 181). Тоді Рубі було 16 років. Вона робила духовний поступ і в 1978 році охрестилася на конгресі «Переможна віра». Незабаром її родина через роботу переселилась до Джорджтауна. Там Рубі вийшла заміж за Юстаса Сміта. Хоча Юстас не розмовляв карибською, він разом з Рубі вирішив переїхати в Бараміту, аби розповісти звістку про Царство рідним Рубі та іншим людям. Рубі розповідає: «Єгова бачив наші серця і відповів на наші молитви, тому 1992 року ми поїхали до Бараміти».

Рубі продовжує: «Прибувши, я відразу стала свідчити тамтешнім людям. Ми проводили зібрання під нашим будиночком, який стояв на палях півтора метра над землею. Невдовзі стало приходити стільки людей, що ми були змушені винаймати намети. Коли чутка про зібрання розійшлась, то кількість присутніх зросла і зрештою на зібрання вже приходило аж 300 осіб! Оскільки я вільно розмовляла карибською, мені доручили перекладати «Вартову башту». Але як усі могли чути програму зібрань? Ми придбали недорогі радіопередавачі з мікрофонами, а присутні приносили свої радіоприймачі і налаштовувались на потрібну хвилю.

У цей час ми з Юстасом зрозуміли, наскільки братам потрібен Зал Царства. Підрахувавши необхідні кошти і обговоривши проект з іншими, ми взялися до роботи. Мій брат Сесл Берд пожертвував багато будівельних матеріалів, інші були готові допомогти своїми руками. Будівництво розпочалося у червні 1992 року, а закінчилося на початку наступного року, якраз перед Спомином. Ми були вражені, коли на промову, яку приїхав виголосити роз’їзний наглядач Ґордон Деніелз, прийшло аж 800 людей!

Група Свідків Єгови у Бараміті стала збором 1 квітня 1996 року, а 25 травня відбулося присвячення Залу Царства. Згодом цей Зал Царства розширили до 500 місць, тож тепер брати можуть проводити там спеціальні одноденні та районні конгреси. Як же чудово, що групка Свідків стала збором зі ста вісників, а зібрання збору, як правило, відвідує 300 осіб. І аж 1416 осіб прийшло на Спомин».

Величезні весілля

У місцевості Бараміта багато подружжів, які жили на віру, вирішили узаконити свої стосунки, аби відповідати біблійним нормам. Декому довелося докласти чималих зусиль, адже було необхідно виробити певні документи, як-от свідоцтво про народження. З допомогою братів вдалося встановити дати народження та інші дані, тож документи виробили, і ці пари законно одружилися.

Одного разу одночасно одружилось аж 79 пар. З приводу цього Едін Сілс, член Комітету філіалу, виголосив весільну промову. А через три дні 41 особа, а це переважно молодожони, захотіли стати неохрещеними вісниками.

Оскільки так багато людей у Бараміті цікавилися Божим Словом, це принесло пожиток усім тамтешнім людям. На присвяченні Залу Царства один старійшина сказав: «Бараміта стала осередком спокою та миру. І це завдяки тому, що понад 90 відсотків місцевих жителів регулярно відвідують зібрання».

У 1995 році ця місцевість постраждала від жахливої посухи. А як це переніс народ Єгови? Якось Джіліан Персад, котра працювала вчителькою в Бараміті, почула, що на поблизькому аеропорту приземлився літак. Вона хутко побігла туди і стала благати пілота взяти її з собою. Джіліан хотіла полетіти до Джорджтауна. Пілот погодився, і коли Джіліан прибула туди, то відразу пішла до філіалу, аби повідомити про те лихо, яке переживають брати.

Джеймс Томпсон, тодішній член Комітету філіалу, пригадує: «Керівний орган дозволив нам відвезти до Бараміти необхідні продукти і речі. Також літаком ми забрали 36 вісників, аби вони змогли побувати на обласному конгресі в Джорджтауні. Для багатьох це був перший обласний конгрес в їхньому житті».

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 181—183]

Єгова сповнив ‘бажання мого серця’

Рубі Сміт

Рік народження: 1959

Рік хрещення: 1978

Факти з біографії: карибка, вона відіграла ключову роль у поширенні доброї новини в індіанській резервації Бараміта, що в центральній частині Гайани.

Вперше я познайомилась зі Свідками Єгови у 1975 році. Тоді мені було 16 років. Пасинок моєї бабусі приніс їй буклет, і вона попросила мене перекласти його, оскільки не розмовляла англійською. Мене настільки вразили біблійні обітниці, про які я дізналась з буклета, що я заповнила купон і вислала його до філіалу. Коли мені прислали публікації, я почала вивчати їх і розповідати іншим біблійні істини, про які довідалась. Спершу розповідала про це своїй тітці та бабусі. На жаль, моєму татові не сподобалось таке моє заняття.

Незабаром почали свідчити моя бабуся та тітка. Тож сусіди стали приходити до нас, аби більше дізнатись про Біблію. Оскільки я багато читала, то стала усвідомлювати, що для того, щоб подобатись Єгові, мушу зробити деякі зміни: мені треба було зізнатися батькові, що я дещо вкрала з його майстерні, а також помиритися зі своїм братом. Я багато молилася і зрештою зробила це.

Якраз в той час філіал призначив на нашу територію спеціального піонера Шік Бакша. Однак брат Бакша не міг довго залишатись у нашій місцевості, тож він та інший брат, Юстас Сміт, який згодом став моїм чоловіком, вивчали зі мною Біблію через листування.

У 1978 році я поїхала до Джорджтауна на конгрес «Переможна віра». Прибувши, я відразу пішла до філіалу, аби сказати братам про своє бажання охреститися. Там призначили брата Альберта Смолла обговорити зі мною питання, які, зазвичай, розглядають старійшини з тим, хто хоче охреститися. Яка ж я була щаслива, коли поверталась до Бараміти охрещеною служителькою Єгови!

Я відразу із запалом взялась за проповідницьку працю. Оскільки було дуже багато зацікавлених, я попросила їх виділити хоч якесь місце для поклоніння. Там щонеділі я перекладала для них на карибську мову «Вартову башту», яка була доступна лише англійською. Але батько противився таким моїм заняттям і наполягав, щоб в неділю я залишалась вдома. Тож я таємно записувала статті на касету і передавала братові, який програвав їх на зібраннях. У той час наші зібрання відвідувало приблизно 100 людей.

Невдовзі через роботу наша сім’я переїхала до Джорджтауна, а бабуся перебралась у село Метьюс-Рідж. Хоча у Бараміті залишилась моя тітка, однак вона перестала проповідувати. Отож на деякий час діяльність Царства зупинилась.

У Джорджтауні я познайомилась з Юстасом Смітом особисто і невдовзі ми одружилися. Хоча Юстас не розмовляв карибською, ми обоє хотіли повернутись в Бараміту, аби далі розвивати в людей інтерес до правди. У 1992 році наше бажання сповнилося. Приїхавши в Бараміту, ми відразу зайнялись проповідуванням і почали проводити зібрання. За деякий час на зібрання вже приходило аж 300 осіб!

Після вивчення «Вартової башти» ми проводили уроки письменності. Дуже нам допомагала у цьому наша старша донька Йоланда. Тоді вона мала лише 11 років і була неохрещеним вісником. Сьогодні Йоланда і наша молодша донька Меліса служать сталими піонерами.

У 1993 році завдяки благословенню від Єгови у Бараміті з’явився Зал Царства. Також Єгова дав нам старійшин, «дари у вигляді людей», які розмовляли карибською і могли брати провід у зборі (Еф. 4:8). А 1 квітня 1996 року наша група стала збором «Бараміта». Окрім того, великою радістю для мене є те, що до нашого збору належить моя мама, бабуся й майже усі мої брати і сестри. Справді, Єгова сповнив ‘бажання мого серця’ (Пс. 37:4).

[Ілюстрація]

Ми з Юстасом сьогодні.