Зненавиджені за свою віру

«За Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти» (МАТВІЯ 10:22).

1, 2. Чи можете ви розповісти випадки з життя, коли Свідкам Єгови довелося зазнати випробувань через свої релігійні переконання?

ЧЕСНОГО крамаря з острова Крит заарештовують десятки разів; неодноразово він постає перед судами Греції. Понад 6 років він проводить у в’язниці далеко від дружини та п’ятьох дітей. В Японії 17-річного учня виключають зі школи, незважаючи на добру поведінку й те, що серед 42 учнів у класі він має найліпшу успішність. У Франції багато людей несподівано опиняються без роботи, хоча мають за плечима багато років старанної й добросовісної праці. Як пов’язані між собою ці випадки з реального життя?

² Усі ті люди — Свідки Єгови. В якому ж «злочині» їх звинувачували? По суті, в тому, що вони сповідували свою релігію. Виявляючи послух до вчень Ісуса Христа, крамар ділився своєю вірою з іншими людьми (Матвія 28:19, 20). Його засудили здебільшого на підставі архаїчного грецького закону, згідно з яким прозелітизм вважається кримінальним злочином. Учня виключили зі школи через те, що його навчене Біблією сумління не дозволяло брати участь в обов’язкових заняттях з японського виду фехтування, кендо (Ісаї 2:4). У Франції звільненим з роботи людям повідомили: єдиною причиною звільнення була їхня належність до релігії Свідків Єгови.

3. Чому більшість Свідків Єгови досить рідко зазнає́ великих страждань від рук інших людей?

³ Такі прикрі випадки не поодинокі; останнім часом з подібними проблемами стикаються Свідки Єгови і в інших країнах. Однак більшість Свідків Єгови досить рідко зазнає́ великих страждань від рук інших людей. По всьому світі люди Єгови мають чудову репутацію за свою добру поведінку, отже ні в кого не може бути обґрунтованих підстав бажати заподіяти їм якоїсь шкоди (1 Петра 2:11, 12). Люди Єгови не замишляють змов та не займаються небезпечною діяльністю (1 Петра 4:15). Навпаки, вони намагаються жити за біблійною порадою бути в послусі: перш за все Богу, а тоді — світським урядам. Вони сплачують передбачені законом податки та роблять усе від них залежне, аби ‘жити у мирі зо всіма людьми’ (Римлян 12:18; 13:6, 7; 1 Петра 2:13—17). Своєю працею біблійної освіти вони заохочують інших поважати закон, сімейні цінності та принципи моралі. Багато урядів дуже схвально відгукувалися про них як про законослухняних громадян (Римлян 13:3). А втім, як зазначалося у вступному абзаці, часом вони стикаються з відвертою протидією, а в деяких країнах навіть стають об’єктом урядових заборон. Чи це повинне нас дивувати?

«Кошти» учнівства

4. Чого, за словами Ісуса, може сподіватися людина, яка стає його учнем?

⁴ Ісус Христос не залишив жодних сумнівів стосовно того, що́ означатиме бути його учнем. «Раб не більший за пана свого,— казав він своїм послідовникам.— Як Мене переслідували,— то й вас переслідувати будуть». Ісуса зненавиділи «безпідставно» (Івана 15:18—20, 25; Псалом 69:5; Луки 23:22). Його учні могли сподіватися того самого — протидії без яких-небудь обґрунтованих причин. Ісус декілька разів попереджав їх: ‘Будуть вас ненавидіти’ (Матвія 10:22; 24:9).

5, 6. а) Чому Ісус заохочував своїх майбутніх послідовників «обрахувати кошти»? б) Тож, чому нам не слід бути в замішанні, якщо ми зіткнемося з протидією?

⁵ Тому Ісус настійно заохочував своїх майбутніх послідовників «обрахувати кошти» учнівства (Луки 14:28, Галущинський). Навіщо? Не для того, аби вирішити: ставати послідовником чи ні; обрахувавши кошти, вони були б сповнені рішучості виконати все до кінця, хоч би що це для них означало. Нам слід бути готовими витримати будь-яке випробування, будь-які труднощі, котрі може принести з собою привілей учнівства (Луки 14:27). Ніхто не змушує нас служити Єгові та бути послідовником Христа. Таке рішення є добровільним; але воно також свідоме. Ми знаємо наперед, що, увійшовши у присвячені стосунки з Богом, отримаємо величезні благословення, але разом з тим нас почнуть ‘ненавидіти’. Тож, зіткнувшися з протидією, ми не відчуваємо замішання. Ми ‘обрахували кошти’ і цілком готові сплатити їх (1 Петра 4:12—14).

⁶ Однак чому деякі люди, у тому числі й певні урядовці, хочуть чинити опір правдивим християнам? Щоб знайти відповідь на це запитання, було б корисно розглянути приклад двох релігійних груп, котрі існували в першому сторіччі нашої ери. До обох груп люди ставилися з ненавистю, але з різних причин.

Ненависть до тих, хто сам виявляв ненависть

7, 8. Які вчення відображали зневагу до язичників і як євреї почали ставитися до язичників у результаті тих учень?

⁷ У першому сторіччі нашої ери Ізраїль був під владою Римської імперії; у цей час юдаїзм, тобто єврейська релігійна система, в основному був у руках таких деспотичних лідерів, як фарисеї та книжники (Матвія 23:2—4). Ці фанатичні керівники взяли з Мойсеєвого Закону вказівки про відокремленість від інших народів та перекрутили їх, вимагаючи від людей ставитися з презирством до неєвреїв. Так вони поступово створили релігію, що закликала ненавидіти язичників, а це в свою чергу викликало ненависть з боку тих самих язичників.

⁸ Юдейським провідникам було досить легко проповідувати презирство до язичників, бо євреї за тих часів і так вважали язичників підлими створіннями. Ті релігійні керівники навчали, що єврейська жінка в жодному разі не може залишатися наодинці з язичниками, бо їх «підозрювали у похітливості». Єврейський чоловік не повинен був «залишатися із ними наодинці, оскільки їх підозрювали у кровопролитті». Молоко, яке надоїв язичник, можна було використовувати тільки тоді, коли хто-небудь з євреїв спостерігав за доїнням. Під впливом своїх керівників євреї трималися осторонь від інших та розвинули в собі підкреслене почуття виключності. (Порівняйте Івана 4:9).

9. До чого призвело вчення єврейських провідників стосовно неєвреїв?

⁹ Такі вчення про неєвреїв аж ніяк не сприяли добрим стосункам між євреями та язичниками. Язичники почали вважати євреїв людьми, котрі ненавидять усе людство. Римський історик Таціт (народився коло 56 року н. е.) зауважив стосовно євреїв, що «вони ставляться до всіх інших людей з цілковитою ненавистю, як до справжніх ворогів». Таціт також стверджував, що язичників, навернених в юдаїзм, вчили зректися своєї країни та вважати за ніщо свою сім’ю та друзів. У більшості випадків римляни толерантно ставилися до євреїв, котрі через свою чисельність здавалися досить грізним ворогом. Але повстання, учинене євреями 66 року н. е., призвело до жорстоких репресій з боку римлян, кульмінацією яких стало знищення Єрусалима в 70 році н. е.

10, 11. а) Як, згідно з Мойсеєвим Законом, треба було ставитися до чужинців? б) Чого ми можемо навчитися з того, що сталося з юдаїзмом?

¹⁰ Чи було щось спільне між таким поглядом на чужинців та формою поклоніння, якої навчав Мойсеїв Закон? Закон справді заохочував триматися окремо від інших народів, однак метою цього було захистити ізраїльтян, особливо їхнє чисте поклоніння (Ісуса Навина 23:6—8). Одночасно Закон вимагав, аби до чужинців ставилися справедливо й чесно, а також виявляли до них гостинність; відійти від цієї вимоги можна було лише тоді, коли чужинець виявляв явний непослух до ізраїльських законів (Левит 24:22). Єврейські релігійні провідники Ісусових днів відійшли від поміркованості у стосунках із чужинцями, якої з усією очевидністю навчав Закон. Отже, вони створили форму поклоніння, котра розпалювала ненависть і до котрої ставилися з ненавистю інші. Насамкінець єврейський народ у першому сторіччі втратив схвалення Єгови (Матвія 23:38).

¹¹ Чи можемо ми з вами чогось навчитися з того прикладу? Так. Самовдоволений склад розуму, почуття вищості та презирливе ставлення до людей, які не поділяють наших релігійних переконань, не узгоджується з чистим поклонінням Єгові, усе це аж ніяк не подобається йому. Розгляньмо приклад вірних християн у першому сторіччі. Вони не мали ненависті до нехристиян, а також не бунтувалися проти Риму. Незважаючи на це, їх ‘ненавиділи’. Чому? І хто?

Ранні християни. Хто їх ненавидів?

12. Які біблійні вірші чітко показують, що Ісус бажав, аби його послідовники мали зрівноважений погляд на нехристиян?

¹² Ісусові вчення ясно показують, що його учні повинні були мати зрівноважений погляд на нехристиян. З одного боку, він сказав, що його послідовникам слід бути відокремленими від світу, тобто остерігатися поглядів та поведінки, які несумісні з праведними шляхами Єгови. Вони мали дотримуватися нейтралітету щодо воєн та політики (Івана 17:14, 16). З іншого боку, Ісус не тільки не проповідував презирливого ставлення до нехристиян, але й наказував своїм послідовникам ‘любити своїх ворогів’ (Матвія 5:44). Апостол Павло заохочував християн: «Як твій ворог голодний,— нагодуй його; як він прагне,— напій його» (Римлян 12:20). Він також сказав християнам ‘робити добро всім’ (Галатів 6:10).

13. Чому єврейські релігійні провідники настільки противилися учням Христа?

¹³ Проте невдовзі Христові учні відчули на собі ненависть, яка походила з трьох різних джерел. По-перше, їх зненавиділи єврейські релігійні провідники. Не дивно, що християни відразу привернули їхню увагу! Вони дотримувалися високих принципів моралі та непорочності, а також палко, із завзятістю розносили звістку, що вселяла надію. Тисячі людей залишали юдаїзм та ставали християнами (Дії 2:41; 4:4; 6:7). Для юдейських релігійних провідників євреї, котрі стали учнями Ісуса, були не ким іншим, як відступниками! (Порівняйте Дії 13:45). Ці розгнівані провідники вважали, що християнство скасовує їхні традиції. Більш того, християни навіть відмовлялися від їхнього погляду на язичників! Починаючи з 36 року н. е., язичники також могли стати християнами та мати ту саму віру й ті самі привілеї, що і християни з-поміж євреїв (Дії 10:34, 35).

14, 15. а) Чому язичницькі поклонники почали ненавидіти християн? Наведіть приклад. б) Яка третя група людей почала ‘ненавидіти’ ранніх християн?

¹⁴ По-друге, християни також відчули ненависть з боку язичницьких поклонників. Так, наприклад, у стародавньому Ефесі досить прибутковою справою було виготовлення срібних храмків богині Артеміди. Але, коли Павло проповідував у тому місті, чимало ефесян відгукнулося на його звістку та полишило поклоніння Артеміді. Справа майстрів срібних виробів опинилася під загрозою, тож вони вчинили заколот (Дії 19:24—40). Дещо подібне сталося тоді, коли християнство поширилось на територію Віфінії (північний захід теперішньої Турції). Невдовзі після того як була написана остання книга Християнських грецьких Писань, намісник Віфінії, Пліній Молодший, повідомив, що язичницькі храми спорожніли, до того ж мало хто купував тепер корм для жертовних тварин. Вину за це поклали на християн, оскільки їхнє поклоніння не дозволяло приносити в жертву тварин та вклонятися ідолам; почалися гоніння (Євреїв 10:1—9; 1 Івана 5:21). Безсумнівно, поширення християнства торкнулося інтересів деяких привілейованих осіб, пов’язаних з язичницьким поклонінням; і ті, хто через це втратив як роботу, так і гроші, були дуже незадоволені.

¹⁵ По-третє, християн почали ‘ненавидіти’ націоналістично настроєні римляни. Спочатку християни були в очах римлян просто якоюсь невеликою і, можливо, фанатичною релігійною групою. Однак із часом лише належність до християнства вже була злочином, який карався смертю. Чому чесних громадян, котрі провадили християнське життя, почали вважати придатною мішенню для переслідувань та винищення?

Ранні християни. Чому їх ненавидів римський світ?

16. Як християни залишалися відокремленими від світу і чому через це до них почав неприязно ставитися римський світ?

¹⁶ Перш за все, римський світ ненавидів християн за те, що вони діяли згідно зі своїми релігійними переконаннями. Наприклад, вони залишалися відокремленими від світу (Івана 15:19). Вони не займали політичних посад і відмовлялися від військової служби. Унаслідок цього їх «представлялося як мертвих для світу людей і не корисних ні в яких життєвих справах», говорить історик Август Неандер. Те, що християни не були частиною світу, також означало для них уникати нечестивих шляхів розбещеного римського світу. «Невеличкі християнські общини завдавали сповненому жаги до задоволення язичницькому світові болю своїм благочестям і своєю порядністю»,— пояснює історик Вілл Дюрант (1 Петра 4:3, 4). Можливо, коли римляни переслідували й страчували християн, то намагалися цим змусити замовчати своє розтривожене сумління.

17. Із чого видно, що праця проповідування, яку в першому сторіччі виконували християни, була ефективною?

¹⁷ Християни першого сторіччя проповідували добру новину про Боже Царство з неослабною ревністю (Матвія 24:14). Близько 60 року н. е. Павло міг сказати, що добра новина була «проповідана всьому створінню під небом» (Колосян 1:23). Наприкінці першого сторіччя послідовники Ісуса зробили учнів по всій Римській імперії — в Азії, Європі та Африці! Навіть деякі члени «кесаревого дому» стали християнамиa (Филип’ян 4:22). У декого таке запопадливе проповідування викликало обурення. Ось що говорить Неандер: «Християнство неухильно поширювалося серед усіх верств населення та загрожувало повалити державну релігію».

18. Чому виявлення Єгові виключної відданості з боку християн спричинилося до напружених стосунків між ними та римським урядом?

¹⁸ Ісусові послідовники виявляли виключну відданість Єгові (Матвія 4:8—10). Можливо, саме через цей аспект їхнього поклоніння стосунки між християнами та Римом були настільки напруженими. Римляни толерантно ставилися до інших релігій, коли прихильники цих релігій поклонялись імператору. Ранні християни просто не могли брати участь у такому поклонінні. Вони вважали себе підзвітними владі, що стояла вище від влади Римської держави: вони підкорялися Єгові Богу (Дії 5:29). У результаті — хоч би яким добрим громадянином був християнин у всіх інших сферах життя, його вважали ворогом держави.

19, 20. а) Хто був найбільш відповідальний за поширення ганебних наклепів на вірних християн? б) Які фальшиві звинувачення висувались проти християн?

¹⁹ Проте була ще одна причина, чому вірних християн ‘зненавидів’ римський світ: люди охоче вірили ганебним наклепам про них, і відповідальними за поширення таких наклепів великою мірою були єврейські релігійні провідники (Дії 17:5—8). Близько 60 чи 61 року н. е., коли Павло був у Римі й невдовзі мав постати на суді перед імператором Нероном, видатні євреї того часу казали про християн: «Відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються» (Дії 28:22). Навряд чи наклепницькі розповіді про християн залишилися непоміченими Нероном. Як відомо, коли 64 року н. е. Нерона звинуватили у вчиненні величезної пожежі в Римі, він зробив козлом відпущення саме християн, котрих і так уже багато обмовляли. Здається, що ці події стали причиною хвилі жорстоких переслідувань, метою яких було винищити християн.

²⁰ Фальшиві звинувачення проти християн часто були сумішшю відвертої брехні та перекручених фактів щодо їхніх вірувань. Оскільки їхня релігія була монотеїстичною і вони не поклонялися імператору, на них почепили ярлик — «атеїсти». Деякі члени сімей християн самі не були християнами, а інколи навіть чинили їм опір; отже учнів Христа звинувачували в тому, нібито вони розбивають сім’ї (Матвія 10:21). Їх таврували як канібалів, і це звинувачення, за деякими джерелами, базувалося на кривотлумаченні слів Ісуса, які він сказав під час Господньої Вечері (Матвія 26:26—28).

21. З яких двох причин християн почали ‘ненавидіти’?

²¹ Отже, римляни ‘ненавиділи’ вірних християн із двох основних причин: 1) через їхні біблійні переконання і звичаї та 2) через фальшиві звинувачення на їхню адресу. Хоч би якими були ці причини, противники мали одне бажання — придушити християнство. Звичайно, справжніми підбурювачами до переслідування християн були надлюдські противники, невидимі злі духовні сили (Ефесян 6:12).

22. а) Які приклади показують, що Свідки Єгови намагаються ‘чинити добро всім’? (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 11). б) Що буде обговорюватись у наступній статті?

²² Подібно до ранніх християн, Свідки Єгови у наш час стали об’єктом ‘ненависті’ в різних країнах. Проте вони не мають ненависті до тих, хто не є Свідком; вони також ніколи не підбурюють до бунту проти урядів. Навпаки, по всьому світі їх знають як людей, котрі виявляють щиру любов — любов, що стоїть вище від будь-яких соціальних, расових та етнічних бар’єрів. Чому ж тоді їх переслідують? І як вони реагують на протидію? Ці запитання розглядатимуться в наступній статті.

Захист нашої віри

«В серцях своїх святіте Христа як Господа нашого. Завжди будьте готові відповісти розсудливо тим [«стати на захист перед кожним», НС], хто спитає вас, на чому грунтується ваша надія» (1 ПЕТРА 3:15, СМ).

1, 2. Чому Свідків Єгови не дивує протидія, але чого вони бажають?

У БІЛЬШОСТІ країн Свідків Єгови зазвичай вважають чесними та високоморальними людьми. Для багатьох вони — добрі сусіди, які не створюють жодних проблем. Однак нерідко — хоч би як парадоксально то здавалось — ці миролюбні християни зазнають несправедливих гонінь, і стається це як у розпалі військових конфліктів, так і в мирний час. Їх не дивує така протидія. Більш того, вони готові до цього. Адже вони знають, що вірні християни першого сторіччя нашої ери були об’єктом ‘ненависті’. Тож хіба людям, котрі сьогодні намагаються бути правдивими послідовниками Христа, можна сподіватися інакшого ставлення? (Матвія 10:22). Окрім того, Біблія говорить: «Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі,— будуть переслідувані» (2 Тимофія 3:12).

² Свідки Єгови не шукають переслідувань, їм також не приносять жодного задоволення пов’язані з цим труднощі, як-от штрафи, ув’язнення чи жорстоке поводження з боку інших. Вони бажають «провадити тихе й мирне життя», щоб безперешкодно проповідувати добру новину про Боже Царство (1 Тимофія 2:1, 2). Свідки Єгови цінують надану їм у більшості країн релігійну свободу, яка дає змогу продовжувати поклонятися Богу. Вони також намагаються робити все від них залежне, аби ‘жити в мирі зо всіма людьми’, включаючи представників людських урядів (Римлян 12:13; 13:1—7). За що ж тоді їх ‘ненавидять’?

3. Що можна назвати однією з причин, через яку Свідків Єгови несправедливо зненавиділи?

³ По суті, Свідків Єгови несправедливо зненавиділи з тих самих причин, через які переслідували ранніх християн. По-перше, багато з того, що Свідки Єгови роблять згідно зі своїми релігійними переконаннями, не всім до вподоби. Наприклад, вони ревно проповідують добру новину про Боже Царство, і часто люди неправильно розцінюють їхню ревність. В очах цих людей проповідування Свідків — це «агресивний прозелітизм». (Порівняйте Дії 4:19, 20). Вони також нейтральні щодо політики та воєн держав, і деколи люди роблять через це неправильний висновок, нібито Свідки є нелояльними громадянами (Михея 4:3, 4).

4, 5. а) Чому можна сказати, що Свідки Єгови стали мішенню для фальшивих звинувачень? б) Хто часто є головними підбурювачами до переслідування Свідків Єгови?

⁴ По-друге, Свідки Єгови є мішенню фальшивих звинувачень: як відвертої брехні, так і перекручених тлумачень їхніх вірувань. У результаті цього в деяких країнах вони стали об’єктом несправедливих нападок. Окрім того, оскільки Свідки прагнуть лікування без застосування крові, що узгоджується з їхнім бажанням підкорятися біблійному наказу ‘стримуватися від крові’, дехто несправедливо повісив на них ярлик «убивці дітей» та «культ самовбивць» (Дії 15:29). Але насправді Свідки Єгови високо цінують життя та прагнуть отримати найліпше можливе лікування як для себе, так і для своїх дітей. Обвинувачення, нібито величезна кількість дітей Свідків Єгови щороку помирає через відмову від переливання крові, цілком безпідставне. До того ж біблійна правда не завжди однаково впливає на всіх членів родини, отже Свідків також звинувачують у руйнуванні сімей. Однак ті, хто знайомий зі Свідками Єгови, знає, наскільки відповідально вони ставляться до сімейного життя. Вони намагаються дотримуватись біблійних настанов, згідно з якими чоловік і жінка мають любити та поважати одне одного, а діти повинні слухатися своїх батьків, без різниці, чи є батьки віруючими, чи ні (Ефесян 5:21—6:3).

⁵ У багатьох випадках головними підбурювачами до переслідування слуг Єгови виявлялися релігійні противники. Вони використовували свій вплив на політичні влади та засоби масової інформації, намагаючись придушити діяльність Свідків. Як же нам, Свідкам Єгови, слід реагувати на таку протидію, яка виникає або через наші переконання й діяльність, або через фальшиві звинувачення?

«Ваша поміркованість хай буде відома всім людям»

6. Чому так важливо мати зрівноважений погляд на людей поза християнським збором?

⁶ Перш за все нам треба мати правильний погляд — погляд Єгови — на тих людей, хто не поділяє наших релігійних переконань. Інакше ми можемо зайвий раз викликати вороже ставлення або докори з боку інших. «Ваша лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям»,— писав апостол Павло (Филип’ян 4:5). Як бачимо, Біблія заохочує нас мати зрівноважений погляд на людей поза християнським збором.

7. Що необхідно робити, аби залишатись ‘чистими від світу’?

⁷ З іншого боку, Святе Письмо недвозначно напоумляє нас ‘берегти себе чистими від світу’ (Якова 1:27; 4:4). У цьому вірші, як і в інших місцях у Біблії, слово «світ» стосується всіх людей, котрі не є правдивими християнами. Ми живемо в такому суспільстві й стикаємося з цими людьми на роботі, у школі та по сусідству (Івана 17:11, 15; 1 Коринтян 5:9, 10). Але ми бережемо себе чистими від світу, коли уникаємо поглядів, мови, а також поведінки, що не узгоджуються з Божими праведними шляхами. Також важливо усвідомлювати небезпеку близьких стосунків зі світом, особливо з тими людьми, котрі виявляють відверту зневагу до норм Єгови (Приповістей 13:20).

8. Чому порада залишатися чистими від світу не дає нам жодних підстав зневажати інших?

⁸ Проте, порада залишатися чистими від світу не дає нам жодної підстави самовпевнено принижувати тих, хто не є Свідком Єгови (Приповістей 8:13). Згадайте приклад єврейських релігійних провідників, про яких ішлося у попередній статті. Їхня релігія не мала схвалення Єгови: вона не сприяла добрим стосункам з неєвреями (Матвія 21:43, 45). Ці фанатики були високої думки про себе та з презирством дивилися на язичників. Ми не дотримуємось такого обмеженого погляду на людей, які не є Свідками, і не обходимося з ними із зневагою. Подібно до апостола Павла, ми бажаємо, аби всі, хто чує біблійну звістку правди, отримали Боже схвалення (Дії 26:29; 1 Тимофія 2:3, 4).

9. Як зрівноважений біблійний погляд має впливати на наші висловлювання про людей, котрі не поділяють наших вірувань?

⁹ Зрівноважений біблійний погляд також має впливати на те, як ми говоримо про людей, котрі не є Свідками. Тит отримав від Павла вказівку нагадувати християнам з острова Крит ‘не зневажати нікого, бути не сварливими, а тихими [«поміркованими», НС], виявляючи повну лагідність усім людям’ (Тита 3:2). Зверніть увагу: християни не повинні були зневажати «нікого», навіть нехристиян, які жили на Криті й були відомі за свою брехливість, обжерливість та лінивство (Тита 1:12). Це означає, що з біблійного погляду було б неправильно вживати зневажливі вислови стосовно людей, котрі не поділяють наших вірувань. Погордливе ставлення до людей не буде спонукувати їх прийняти поклоніння Єгові. Коли ж ми дивимось на інших у світлі поміркованих принципів зі Слова Єгови та відповідно поводимося з людьми, то цим ‘прикрашаємо науку’ Божу (Тита 2:10).

Коли мовчати і коли говорити

10, 11. Як Ісус показав, що він знає, коли а) «час мовчати»? б) «час говорити»?

¹⁰ В Екклезіяста 3:7 говориться, що є «час мовчати і час говорити». І тут постає складне питання: як визначити, коли зігнорувати противників, а коли висловитись на захист нашої віри? Ми можемо багато чого навчитись із прикладу людини, яка завжди досконало виявляла розважливість,— Ісуса (1 Петра 2:21). Він знав, коли був «час мовчати». Наприклад, коли первосвященики та старші фальшиво звинувачували Ісуса перед Пилатом, він «нічого на те не відказував» (Матвія 27:11—14). Ісус не хотів говорити нічого, що могло б завадити виконанню Божої волі стосовно нього. Натомість він бажав, аби його вчинки говорили самі за себе. Ісус знав, що навіть правда не виправить розумів і сердець тих гордих людей. Тому він зігнорував їхні обвинувачення. Він мовчав заради певної мети й не поступився (Ісаї 53:7).

¹¹ Проте Ісус також знав, коли був «час говорити». Іноді він прямо й відверто наводив контраргументи у бесідах зі своїми критиками, спростовуючи їхні фальшиві обвинувачення. Наприклад, одного разу книжники й фарисеї в присутності багатьох людей спробували дискредитувати Ісуса, заявивши, начебто він виганяє демонів силою Вельзевула. У цій ситуації Ісус вирішив не залишати фальшивого звинувачення без уваги. За допомогою залізної логіки та яскравого наочного прикладу він спростував те брехливе твердження. (Марка 3:20—30; дивіться також Матвія 15:1—11; 22:17—21; Івана 18:37). Дещо подібне сталося, коли після зради й арешту Ісуса силою привели в синедріон; первосвященик Кайяфа зажадав відповіді на лукаве запитання: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав,— чи Христос Ти, Син Божий?» Цього разу знов був «час говорити», бо промовчати для Ісуса означало б те саме, що заперечити своє месіанство. Тож він відповів: «Я!» (Матвія 26:63, 64; Марка 14:61, 62).

12. Які обставини спонукали Павла та Варнаву мужньо промовляти в Іконії?

¹² Розгляньмо також приклад Павла й Варнави. У Дії 14:1, 2 говориться: «І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували. Невірні ж юдеї підбурили та роз’ятрили душі поган на братів». Єврейські противники відкинули звістку, але цього їм було мало: вони розпочали наклепницьку кампанію, намагаючись викликати у язичників упереджене ставлення до християнa. Наскільки ж люто вони, напевно, ненавиділи християнство! (Порівняйте Дії 10:28). На думку Павла й Варнави, тепер прийшов «час говорити», інакше нові учні могли б знеохотитися через громадський осуд. Отже, «довгий час пробули вони [Павло та Варнава] там, промовляючи мужньо про Господа», тобто Єгову, який виявив своє схвалення, давши їм можливість чинити чуда. У результаті «пристали одні до юдеїв, а інші трималися апостолів» (Дії 14:3, 4).

13. Коли зазвичай «час мовчати», якщо хтось зводить на нас наклеп?

¹³ Як же ставитися до наклепів нам? Усе залежить від обставин. У деяких ситуаціях, зокрема тоді, коли завзяті противники намагаються втягнути нас у безцільний спір, було б добре застосувати принцип: «є час мовчати». Не слід забувати, що деякі люди просто не хочуть знати правди (2 Солунян 2:9—12). Спроби переконати людину, чиє горде серце відмовляється повірити, не увінчуються успіхом. Більш того, коли б ми поринули з головою у дебати з кожним, хто нападає на нас та фальшиво звинувачує у чомусь, то це відволікло б нас від набагато важливішої та винагородливої діяльності — допомагати щиросердим людям, які справді хочуть пізнати біблійну правду. Тому, зустрічаючись з опонентами, головна ціль яких — поширювати про нас неправдиву інформацію, нам слід триматися натхненої поради: «Уникайте їх» (Римлян 16:17, 18; Матвія 7:6).

14. Як ми можемо захищати свою віру перед іншими?

¹⁴ Безумовно, це не означає, що ми не захищаємо свою віру. Врешті-решт, є «час говорити». Ми щиро зацікавлені в тих чесних людях, на котрих звалюється цілий потік наклепницької, критиканської інформації про нас. Ми готові дати іншим чіткі пояснення щодо своїх щирих переконань і дуже радіємо, коли маємо таку можливість. Петро написав: «У серцях своїх святіте Христа як Господа нашого. Завжди будьте готові відповісти розсудливо тим [«стати на захист перед кожним», НС], хто спитає вас, на чому грунтується ваша надія. Але робіть це з повагою і лагідно» (1 Петра 3:15, СМ). Коли люди виявляють непідробне зацікавлення і просять нас довести наші релігійні переконання, які ми цінуємо всім серцем, або коли вони питають про фальшиві звинувачення, що їх висувають противники, ми зобов’язані стати на захист своєї віри й дати ґрунтовні біблійні відповіді. Окрім того, чудовим свідченням може стати наша добра поведінка. Якщо неупереджені спостерігачі побачать, як ми з цілого серця намагаємось жити згідно з Божими праведними нормами, для них стане очевидно, що висунуті проти нас обвинувачення — фальшиві (1 Петра 2:12—15).

Як реагувати на наклепницькі повідомлення?

15. Який приклад показує, що засоби масової інформації подають перекручені повідомлення про Свідків Єгови?

¹⁵ Деколи в засобах масової інформації з’являються перекручені повідомлення про Свідків Єгови. Так, наприклад, 1 серпня 1997 року в одній російській газеті було опубліковано наклепницьку статтю, в якій серед усього іншого говорилось, нібито Свідки категорично вимагають від своїх членів «відректися від дружин, чоловіків та батьків, якщо ті не приймають та не поділяють їхньої віри». Кожний, хто справді знайомий зі Свідками Єгови, знає, що це обвинувачення фальшиве. Згідно з Біблією, християни повинні з любов’ю та повагою ставитися до невіруючих членів сім’ї, і Свідки намагаються дотримуватись цієї настанови (1 Коринтян 7:12—16; 1 Петра 3:1—4). Хоч би як там було, стаття вийшла у світ, і багато читачів отримали недостовірну інформацію. Як ми можемо захищати свою віру, якщо нас фальшиво звинувачують?

16, 17 (також рамка на сторінці 16). а) Що зазначалось у «Вартовій башті» стосовно нашої реакції на неправдиві повідомлення у засобах масової інформації? б) За яких обставин Свідки Єгови можуть зробити певні кроки у відповідь на негативні повідомлення засобів масової інформації?

¹⁶ Знову ж таки, є «час мовчати і час говорити». Стосовно цього у «Вартовій башті» якось зазначалося: «Чи ми ігноруватимемо фальшиве повідомлення у засобах масової інформації, чи станемо на захист правди, використовуючи відповідні методи,— залежить від обставин, ініціатора критики та його мети». У деяких випадках найліпше було б зігнорувати такі негативні повідомлення, щоб зайвий раз не звертати уваги громадськості на неправдиву інформацію.

¹⁷ В інших випадках може бути власне «час говорити». Можливо, журналіст або кореспондент, який заслуговує довір’я, отримав неправильну інформацію про Свідків Єгови, але був би вдячний за відомості, що правдиво віддзеркалюють факти. (Дивіться інформацію в рамці «Як було виправлене перекручення фактів»). Коли негативні повідомлення в засобах масової інформації викликають упередження, що заважає нашій проповідницькій праці, представники філіалу Товариства Вартової башти можуть взяти на себе ініціативу, аби захистити правду в підхожий спосібb. Приміром, вони можуть доручити кваліфікованим старійшинам представити факти в якій-небудь телепередачі, бо відмова зробити це означала б, що Свідки Єгови не спроможні дати відповіді. Подібними питаннями займаються деякі Свідки, котрі, керуючись мудрістю, працюють згідно з указівками Товариства Вартової башти та його представників (Євреїв 13:17).

Законний захист доброї новини

18. а) Чому для проповідування нам не потрібно дозволу людських урядів? б) Що ми робимо, коли нам не дозволяють проповідувати?

¹⁸ Своє повноваження проповідувати добру новину про Боже Царство ми отримали з небесного джерела. Ісус, який доручив нам виконувати цю роботу, отримав ‘усяку владу на небі й на землі’ (Матвія 28:18—20; Филип’ян 2:9—11). Тому для проповідування нам не потрібно дозволу людських урядів. І все ж ми визнаємо, що релігійна свобода сприяє поширенню звістки про Царство. У тих країнах, де нам дана свобода поклоніння, ми будемо використовувати для її захисту юридичну систему. Там, де нам було відмовлено в такій свободі, ми намагатимемося в рамках закону отримати її. У таких випадках нашою метою є не соціальні реформи, а ‘оборона і [«законне», НС] утвердження Євангелії’c (Филип’ян 1:7).

19. а) Коли ми віддаємо ‘Богові — Боже’, які наслідки це може принести? б) Що ми рішучо настроєні робити?

¹⁹ Ми, Свідки Єгови, визнає́мо Єгову Всесвітнім Сувереном. Його закон — найвищий. Ми сумлінно підкоряємося людським урядам і в такий спосіб ‘віддаємо кесареве — кесареві’. Але ми не дозволимо нічому завадити нам виконувати набагато важливіший обов’язок — ‘віддавати Богові — Боже’ (Матвія 22:21). Ми повністю усвідомлюємо, що за це нас будуть ‘ненавидіти’ народи, але миримося з тим як з одним із аспектів кошту учнівства. Правнича історія Свідків Єгови у XX сторіччі свідчить про наше рішення захищати свою віру. З допомогою та підтримкою Єгови ми і надалі будемо ‘безупинно навчати і звіщати Євангелію’ (Дії 5:42).

[Примітки]