У цій статті йдеться власне про таке значення слова «ненавидіти». Воно стосується надзвичайної відрази та цілковитої огиди до когось або чогось, а не злоби, неприязні чи бажання заподіяти шкоду. Чи Бог може мати таку ненависть? Зверніть увагу на слова з Приповістей 6:16—19: «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів».

З цих слів видно, що певні вчинки Бог ненавидить. Все ж він не обов’язково ненавидить людину, яка їх чинить. Бог бере до уваги обставини, що пом’якшують провину, такі як: плотські слабкості, умови життя, наслідки виховання чи невігластво (Буття 8:21; Римлян 5:12).

Коли є підстави для ненависті

Що, коли хтось знає Божу волю, але не бажає її виконувати? Така людина може сподіватись не на любов Бога, а на його осуд. Якщо хтось свідомо чинить те, що Єгова ненавидить, то цим викликає Його ненависть. У Біблії сказано: «Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля,— ненавидить душа Його» (Псалом 11:5). Для такої нерозкаяної людини не існує прощення. Про це чітко сказано в Листі апостола Павла до єврейських християн: «Якщо, отримавши точне знання правди, ми свідомо ходимо в гріху, то вже не залишається жертви за гріхи, а якесь страшне очікування суду і палюча ревність, що готова пожерти противників» (Євреїв 10:26, 27). Чому Бог любові так ставиться до затятих грішників?

Коли хтось свідомо чинить тяжкі гріхи, вони можуть стати невід’ємною частиною його особистості. Таку людину можна вважати вкрай зіпсованою та невиправною. Біблія прирівнює нерозкаяного грішника до леопарда, який не в стані позбутися своїх плям (Єремії 13:23, НС). Такий грішник чинить те, що в Біблії названо «вічним гріхом», за який уже немає прощення (Марка 3:29).

Невиправними грішниками були Адам і Єва, а також Юда Іскаріот. Бог створив Адама з Євою досконалими і чітко попередив їх про наслідки гріха. Вони добре розуміли Божий наказ. Адам з Євою згрішили свідомо і навмисно, тому не могли сподіватись прощення. Коли пізніше до них промовляв Бог, то не пропонував розкаятися (Буття 3:16—24). Юда був недосконалим, але часто перебував у товаристві Ісуса Христа. Попри це він став зрадником. Ісус назвав його «сином загибелі» (Івана 17:12). Біблія також показує, що Диявол є закоренілим грішником, якого чекає лише знищення (1 Івана 3:8; Об’явлення 12:12). Усі ці особи викликали Божу ненависть.

Та нас потішає знання про те, що не кожен грішник є пропащим. Єгова дуже терпеливий і не прагне карати тих, хто грішить через незнання (Єзекіїля 33:11). Він запрошує їх покаятися й отримати прощення. В Ісаї 55:7 сказано: «Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться,— і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато».