Як визначити слабкість, злісність і каяття

ГРІХ — це порушення праведних норм Єгови, те, що ненавидять християни (Євреїв 1:9). На жаль, усі ми інколи грішимо. Усі ми боремося проти успадкованої слабкості і недосконалості. Все ж таки в більшості випадків, якщо ми визнаємо свої гріхи перед Єговою і старанно намагаємося не повторювати їх, то можемо приступати до нього з чистим сумлінням (Римлян 7:21—24; 1 Івана 1:8, 9; 2:1, 2). Ми вдячні Єгові, що на основі викупної жертви він приймає наше священне служіння, незважаючи на наші слабкості.

Якщо хтось впав у серйозний гріх через слабкість тіла, йому негайно потрібна допомога від пастирів згідно з порядком, описаним в Якова 5:14—16: «Чи [духовно] хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви... а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись».

А втім, якщо присвячений християнин учинив великий гріх, потрібно щось більше, окрім особистого визнання його перед Єговою. Старійшини мусять зробити певні кроки, оскільки в небезпеці чистота збору і мир у ньому (Матвія 18:15—17; 1 Коринтян 5:9—11; 6:9, 10). Можливо, старійшинам треба визначити: чи особа розкаялася? Що довело до гріха? Чи гріх є наслідком хвилинної слабкості? Чи він став звичаєм? Визначити це не завжди просто і не все завжди цілком очевидно, тому необхідно уміти розрізняти.

Проте що, коли гріх зумовлений постійним чиненням лиха і поганою поведінкою? Тоді старійшинам ясно, що робити. Апостол Павло, розбираючи серйозну справу в коринтському зборі, сказав: «Вилучіть лукавого з-поміж себе самих!» (1 Коринтян 5:13). Злим людям немає місця в християнському зборі.

Як встановити ступінь слабкості, злісності і каяття

Як старійшинам взнати, чи людина розкаюється?a Це не просто. Подумайте, приміром, про царя Давида. Він вчинив перелюб, а потім фактично вбивство. Все ж Єгова залишив його живим (2 Самуїла 11:2—24; 12:1—14). А тепер подумайте про Ананія і Сапфіру. Вони хитро намагалися обманути апостолів, лицемірно показуючи себе щедрішими, ніж були насправді. Серйозна справа? Так. Настільки серйозна, як вбивство і перелюб? Навряд! Однак Ананій і Сапфіра поплатилися життям (Дії 5:1—11).

Чому вироки різні? Давид вчинив серйозний гріх через тілесну слабкість. Коли йому вказали на те, що зробив, він покаявся, і Єгова простив йому, хоча й Давид був суворо покараний проблемами у своєму домі. Ананій і Сапфіра згрішили в тому, що лицемірно брехали, стараючись обманути християнський збір, і таким чином ‘Духу Святому і Богові неправду говорили’. Це виявило ознаку злого серця. Тому-то вони були покарані суворіше.

В обох випадках Єгова виніс вирок і його вирок був правильним, оскільки Бог випробовує серця (Приповістей 17:3). Людські старійшини не можуть робити цього. Отже, як старійшинам розрізнити, коли серйозний гріх є ознакою більше слабкості, ніж злісності?

По суті, усі гріхи нечестиві, однак не всі грішники нечестиві. Один і той самий гріх може бути ознакою слабкості в одної людини і злісності в іншої. Насправді, у чиненні гріха є доля як слабкості, так і злісності грішника. Одним з вирішальних факторів є те, як грішник дивиться на вчинене і що збирається робити стосовно цього. Чи він виявляє дух каяття? Старійшинам необхідно бути проникливими, щоб відчути це. Як їм набути проникливості? Апостол Павло пообіцяв Тимофієві: «Збагни [«постійно роздумуй», НС], що я говорю, а Господь дасть тобі розуміння [«проникливість», НС] у всьому» (2 Тимофія 2:7, Хоменко). Якщо старійшини смиренно ‘постійно роздумують’ над натхненими словами Павла та інших письменників Біблії, вони набудуть необхідної проникливості, аби правильно розглядати грішника у зборі. Тоді їхні рішення будуть відбивати мислення Єгови, а не їхнє власне (Приповістей 11:2; Матвія 18:18).

Як це зробити? Один спосіб — дослідити, як Біблія описує нечестивих людей, а тоді подивитися, чи такий опис стосується особи, з якою розбираються.

Відповідальність за скоєне і каяття

Першими людьми, котрі вибрали шлях злісності, були Адам і Єва. Вони збунтувалися проти божественної суверенної влади, незважаючи на те що були досконалими і повністю обізнаними із законом Єгови. Варто зауважити, як вони зреагували, коли Єгова вказав їм на те, що вони зробили: Адам — звинуватив Єву, а Єва звинуватила змія! (Буття 3:12, 13). Порівняйте це з глибоким смиренням Давида. Коли він усвідомив свій смертний гріх, то прийняв відповідальність і благав прощення, говорячи: «Згрішив я перед Господом!» (2 Самуїла 12:13; Псалом 51:6, 11, 12).

Старійшини добре роблять, якщо беруть до уваги ці два приклади, розбираючись з випадками серйозного гріха, особливо з тими, що стосуються перелюбу. Чи грішник, як Давид, коли усвідомив свій гріх, відверто приймає догану і розкаяно звертається до Єгови за допомогою і прощенням, чи він шукає способу применшити те, що зробив, можливо звинувачуючи когось іншого? Правда, людина, яка згрішила, може хотіти пояснити, що довело її до цього, і можуть бути обставини, теперішні або минулі, які старійшинам, мабуть, слід взяти до уваги, вирішуючи, як допомогти грішнику. (Порівняйте Осії 4:14). А втім, він мусить визнати, що він є той, хто згрішив, і що він відповідає за це перед Єговою. Пам’ятайте: «Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає» (Псалом 34:19).

Коли зло увійшло у звичку

У книзі Псалмів неодноразово згадуються нечестиві люди. Такі вірші можуть більше допомогти старійшинам розрізнити, чи людина в загальному зла, чи слаба. Приміром, розгляньте натхнену молитву царя Давида: «Не хапай мене з грішними й тими, хто чинить безправство, хто плете своїм ближнім про мир,— але зло в їхнім серці!» (Псалом 28:3). Зауважте, що грішні люди згадані паралельно з тими, хто «чинить безправство». Людина, котра згрішила через тілесну слабкість, мабуть, зупиниться, як тільки усвідомить скоєне. Однак якщо хтось «чинить» зло так, що воно стає частиною життя, це може бути ознакою злого серця.

Давид згадав у цьому вірші також іншу особливість злісності. Подібно Ананію і Сапфірі, нечестива людина говорить добре, але має погане в серці. Вона може бути лицемірною, як фарисеї за днів Ісуса, котрі ‘назовні здаються людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня’ (Матвія 23:28; Луки 11:39). Єгова ненавидить лицемірство (Приповістей 6:16—19). Якщо хтось лицемірно намагається приховати серйозні гріхи, навіть говорячи із судовим комітетом, або неохоче погоджується тільки з тим, що вже відомо іншим, відмовляючись покаятися до кінця, то це може бути серйозною ознакою злого серця.

Гордовите нехтування Єговою

Інша характерна риса нечестивої людини описана в 10-му псалмі. Там ми читаємо: «Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим... Зневажає він Господа» (Псалом 10:2, 3). Як нам дивитися на присвячених християн, котрі є гордими і зневажають Єгову? Безсумнівно, це нечестивий склад розуму. Людина, яка грішить через слабу силу волі, кається і докладає зусиль змінити життя, як тільки збагне свій гріх або хтось вкаже їй на нього (2 Коринтян 7:10, 11). Натомість, коли людина грішить через докорінну зневагу Єгови, що́ може стримати її від постійного повторення гріха? Якщо вона горда, незважаючи на лагідну пораду, як же у неї може бути смирення, необхідне для щирого і правдивого каяття?

Розгляньмо тепер слова Давида в тому ж псалмі трохи нижче: «Чому нечестивий зневажає Бога? І говорить в серці своїм: «Ти не будеш карати ніколи!» (Псалом 10:13, Дерк.). Нечестива людина у християнському зборі знає різницю між добром і злом, але не вагається чинити зло, коли думає, що їй це зійде з рук. Якщо немає загрози викриття, вона дає волю грішним схильностям. На відміну від Давида, така людина робитиме все, аби уникнути покарання, якщо її гріхи стануть очевидними. Така людина дуже зневажає Єгову. «Нема страху Божого перед очима його... [Він] не цурається злого» (Псалом 36:2, 5).

Шкода, завдана іншим

Звичайно, гріх уражає більше, ніж одну людину. Приміром, перелюбник грішить проти Бога, ошукує свою дружину і дітей, а якщо співучасниця перелюбу заміжня, він обманює також її родину; крім цього, перелюбник ганьбить добре ім’я збору. Як він на все це дивиться? Чи жалкує він щиро і чи кається по-справжньому? Чи він виявляє дух, описаний у 94-му псалмі: «Доки будуть пишатись злочинці? Вони тиснуть народ Твій, о Господи, а спадок Твій вони мучать... Вдову та чужинця вбивають вони і мордують сиріт та й говорять: «Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів»? (Псалом 94:4—7).

Вірогідно, що гріх у зборі не стосується вбивства. Однак дух, показаний тут,— дух готовності обманути інших заради себе— старійшини можуть виявити під час розслідування. Також зарозумілість є ознакою нечестивця (Приповістей 21:4). Це абсолютно протилежно духові християн, котрі готові пожертвувати собою задля братів (Івана 15:12, 13).

Застосування божих принципів

Ці вказівки не дані для того, щоб встановлювати правила. Натомість вони допомагають зрозуміти дещо з того, що Єгова розглядає, як справді нечестиве. Чи людина відмовляється відповідати за скоєний гріх? Чи грішник безсоромно знехтував порадою, яка вже давалась стосовно цієї ж справи? Чи звичка чинити серйозний гріх вкоренилася? Чи грішник виявляє очевидну зневагу до закону Єгови? Чи намагався він неодноразово приховати гріх і водночас, можливо, погано впливав на інших? (Юди 4). Чи зусилля приховати гріх тільки посилювалися, коли переступ став відомим? Чи грішник зовсім не надає значення шкоді, якої він завдав іншим та імені Єгови? Який його склад розуму? Чи він виявляє гордість і зарозумілість після того, як йому лагідно дали біблійну пораду? Чи є в нього щире бажання не повторювати помилки? Якщо старійшини побачать те, що вказує на відсутність каяття, вони можуть дійти висновку, що зроблений гріх є ознакою злісності, а не просто тілесної слабкості.

Навіть розбираючись з людиною, котра, як видається, має злі нахили, старійшини не повинні переставати закликати його навернутися до праведності (Євреїв 3:12). Нечестивець може покаятися і змінитися. Якщо б такого не могло статися, чому б Єгова заохочував ізраїльтян: «Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться,— і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато»? (Ісаї 55:7). Можливо, під час судового засідання старійшини відчують помітні зміни в серці грішника, які відобразяться в розкаяній поведінці і складі думок.

Навіть у час вилучення особи старійшини, як пастирі, заохочуватимуть її покаятися і намагатимуться навернути її до ласки Єгови. Згадайте «лукавого» з Коринта. Очевидно, він змінився, і згодом Павло рекомендував відновити його в зборі (2 Коринтян 2:7, 8). Подумайте теж про царя Манасію. Безсумнівно, він був дуже нечестивим, однак зрештою він покаявся і Єгова прийняв його каяття (2 Царів 21:10—16; 2 Хронік 33:9, 13, 19).

Правда, є гріх, який не буде прощений,— це гріх проти святого духу (Євреїв 10:26, 27). Тільки Єгова визначає, хто зробив такий гріх. Люди не мають уповноваження робити це. Старійшини відповідають за те, щоб тримати збір духовно чистим і допомагати розкаяним грішникам навертатися. Якщо вони проникливо і покірно виконують це і їхні рішення відбивають мудрість Єгови, то Єгова благословлятиме їх як пастирів.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 29]

Ананій і Сапфіра лицемірно обманювали святий дух, виявляючи злісність серця.