Отже, виконуючи роль Викупника (Ґое́л), Єгова мстився за зло, завдане його служителям. Завдяки цьому він очищав своє ім’я від обвинувачень тих, хто, дивлячись на біди Ізраїля, зневажав Його (Пс 78:35; Іс 59:15—20; 63:3—6, 9). Як Родич і Викупник цілого ізраїльського народу і кожного його члена зокрема, Єгова вів «справу» ізраїльтян, аби відновити справедливість (Пс 119:153, 154; Єр 50:33, 34; Пл 3:58—60; пор. Пр 23:10, 11).

Близький родич (євр. ґое́л) ставав «викупником» (Рт 2:20; 3:9, 13), а у випадку вбивства — «месником за кров» (Чс 35:12). Право стати викупником (ґое́л), очевидно, надавалося в такому порядку: 1) брат; 2) дядько; 3) син дядька; 4) інший кровний родич (Лв 25:48, 49; пор. порядок у Чс 27:5—11).

Згідно з Законом, якщо бідність змусила ізраїльтянина продати свої спадкові землі чи будинок у місті або навіть продати самого себе в рабство, то «його близький родич» (ґое́л) мав право «викупити [ґаа́л]» те, що той продав; це могла зробити і сама людина, якщо в неї з’являлися кошти (Лв 25:23—27, 29—34, 47—49). Приклад того, як ґое́л послуговувався своїм правом, можна знайти в книзі Рут. Коли Рут розповіла своїй свекрусі Ноомі про те, що підбирала колоски на полі Боаза, Ноомі сказала: «Цей чоловік — наш родич. Він один з наших викупників» (Рт 2:20). Боаз погодився стати їхнім викупником і уклав угоду перед суддями та свідками, але зробив це лише після того, як ближчий родич відмовився від цього права (Рт 3:9, 12, 13; 4:1—17).

Людина, яка скоїла навмисне вбивство, не мала права шукати притулку в одному з міст-сховищ. Натомість судді після розгляду справи видавали її в руки «месника [ґое́л] за кров» (близького родича жертви), який мав покарати її смертю.