Можна відповісти одним словом — ні. Вже в Бутті, у першій книзі Біблії, читаємо, що душа — це не те, що ми маємо, а те, чим ми є. Про створення першої людини, Адама, там пишеться: «І стала людина живою душею» (Буття 2:7). Не́·феш — єврейське слово, вжите тут у значенні душа, у Святому єврейському Письмі з’являється понад 700 разів, причому воно ні разу не вказує на існування окремої, ефірної, духовної частини людини. Навпаки, душа є матеріальною, реальною, фізичною.

Прочитайте собі наведені нижче вірші у власній Біблії, бо у кожному з них вживається єврейське слово не́·феш. Вони чітко показують, що душа може йти на ризик, наражатися на небезпеку (Плач Єремії 5:9; Суддів 12:3); торкатися чогось (Йова 6:7); її можна схопити (Псалом 70:3); вона може хотіти їсти, мучитися постом і знесилитися від голоду й спраги, потерпати від виснажливої хвороби чи стомитися від смутку (Повторення Закону 12:20; Псалом 35:13; 69:11; 106:15, Дерк.; 107:9; 119:28, Дерк.). Інакше кажучи, оскільки ваша душа — це ви самі, то вона відчуває все те, що відчуваєте виb.

Тож не дивно, що про душу у Святому єврейському Письмі «Американська енциклопедія» (англ.) пише: «Суть старозавітного уявлення про людину полягає в її цілісності, а не у спілці душі й тіла». І далі: «Про нефеш... ніколи не говориться, що вона функціонує окремо від тіла».