«НА ПОЧАТКУ Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1). Ці слова добре відомі багатьом людям. У такому простому і водночас урочистому реченні вперше згадується головна Особа, про яку розповідає Святе Письмо,— Всемогутній Бог, Єгова. Перший вірш Біблії показує, що Бог створив неосяжний Усесвіт і нашу планету. У подальших віршах описані довгі періоди, символічно названі днями, впродовж яких Бог влаштовував нашу земну домівку. В них розповідається про появу всіх чудових створінь на землі.

Вінцем земного творива стала людина. Вона була створена за Божим образом, тобто могла віддзеркалювати такі риси Єгови, як любов і мудрість. Бог створив чоловіка із земного пороху та назвав його Адамом. Єгова поселив його в раю — Едемському саду, де насадив дерева, які давали багато чудових плодів.

З часом Єгова побачив, що чоловікові потрібна пара. Тож Бог створив з Адамового ребра жінку і привів її до нього. Адам назвав свою дружину Євою. В захопленні чоловік промовив перші поетичні слова: «Оце тепер вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого». Після цього Бог сказав: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом» (Буття 2:22—24; 3:20).

Бог дав Адамові та Єві два накази. По-перше, вони мали обробляти землю та дбати про неї і поступово наповнювати свою земну домівку нащадками. По-друге, їм було заборонено їсти плід з одного дерева, що росло у величезному саду, «з дерева знання добра і зла» (Буття 2:17). Якби вони послухалися цього наказу, то не померли б. Слухняністю Богові чоловік і жінка могли показати, що визнають його своїм Правителем, люблять його і є його вдячними дітьми. Без сумніву, в них були всі підстави цілим серцем слухатися Творця. Досконалі люди не мали жодної вади. Біблія говорить: «Побачив Бог усе, що вчинив. І ото,— вельми добре воно!» (Буття 1:31).

(Буття, розділи 1 і 2)

ЗАДОВГО до появи людей Бог створив чимало невидимих духовних істот — ангелів. В Едемі один ангел збунтувався проти Бога, тому його було названо Сатаною Дияволом. Він хитрістю схилив Єву до непослуху, і вона їла плід із забороненого Богом дерева.

Використавши змія як знаряддя, Сатана натякнув, ніби Єгова приховує від людей щось дуже бажане й цінне. Цей ангел сказав Єві, що вони з чоловіком не помруть, якщо їстимуть заборонений плід. По суті, Сатана звинуватив Бога в тому, що він обманює своїх земних дітей. Диявол намагався переконати Єву, що завдяки непослуху Богові люди матимуть більше знання і свободи. Така думка її дуже привабила. Але то була явна брехня — перша брехня у світі. Насправді йшлося про Божу верховну владу, про те, чи Бог має право керувати людьми і чи він володарює справедливо на добро своїм підданим.

Єва повірила брехні Сатани. Вона зажадала цей плід, а тоді попробувала його. Потім вона дала його чоловікові, і він також їв. Через це вони стали грішниками. Такий здавалося б невинний учинок був насправді бунтом. Адам і Єва свідомо порушили наказ Творця, відкинувши правління того, хто дав їм усе, в тому числі досконале життя.

За це Бог притягнув бунтівників до відповідальності. Він пообіцяв, що прийде Нащадок, тобто Визволитель, і знищить Сатану, якого в Біблії названо змієм. Бог не зразу виконав смертний вирок щодо Адама та Єви. Цим він виявив милість до їхніх майбутніх потомків. Крім того, діти Адама і Єви могли сподіватися визволення від жахливих наслідків бунту в Едемі. Таке визволення мав дати призначений Богом Визволитель. Коли писалася Біблія, Бог на її сторінках поступово розкривав свій намір стосовно майбутнього Спасителя.

Творець вигнав Адама і Єву з раю. Тепер, щоб прогодувати себе, вони мали в поті чола порати землю за межами Едемського саду. Згодом Єва завагітніла й народила свого первістка, Каїна. Пізніше їм народилися інші сини та дочки, а серед них Авель і Сиф — прабатько Ноя.

(Буття, розділи 3—5; Об’явлення 12:9)

ЗЕМЛЯ наповнювалась людьми, а разом з ними ширився гріх і зло. Пророк Енох попереджав людей, що одного дня Бог знищить усіх безбожників. Попри це на землі ставало дедалі більше зла. Навіть деякі ангели збунтувалися проти Єгови: вони покинули призначене їм місце в небі та взяли собі людські тіла. Сповнені хтивості, вони вибирали собі дружин з-поміж людей. Такий неприродний зв’язок призводив до появи надзвичайно потужних та агресивних велетнів, названих у Біблії нефілім. Вони ще більше поширювали насилля і кровопролиття. Богові було боляче дивитися, як деградує його земне створіння.

Після Енохової смерті в тому зіпсованому світі жив один праведний чоловік — Ной. Він з родиною робив те, що було правильним у Божих очах. Бог вирішив зберегти життя Ноєві та іншим живим істотам, коли постановив знищити злий світ. Він наказав цьому чоловікові побудувати ковчег — величезне прямокутне судно. У ньому мали врятуватися Ной з родиною і тварини різних видів. Ной послухався Бога і кілька десятиліть будував ковчег. Крім того, він був «проповідником праведності» (2 Петра 2:5). Ной попереджав людей про майбутній потоп, але вони не звертали уваги на його слова. І ось настав день, коли Бог сказав Ноєві ввійти в ковчег разом з рідними та зібрати туди тварин. Єгова зачинив двері ковчега, і після цього ринув дощ.

Упродовж 40 днів і ночей ішла шалена злива, аж поки ціла земля не покрилась водою. Загинули всі злі люди. Декілька місяців во́ди потопу сходили з землі, і ковчег опустився на гору. Так врятувалися люди, які провели в ковчезі цілий рік. Із вдячності за порятунок Ной приніс Єгові жертву. Бог запевнив Ноя та його родину, що більше не спровадить на землю потопу, який би знищив усе живе на ній. Як видиму запоруку і нагадування про цю обіцянку Єгова дав веселку.

Після всесвітнього потопу люди отримали від Бога додаткові заповіді. Він дозволив їм їсти м’ясо тварин, однак заборонив споживати кров. Бог також наказав Ноєвим нащадкам заселяти землю. Але деякі з них не послухалися цієї вказівки і під проводом Німрода почали будувати височезну вежу в місті Бабелі, пізніше названому Вавилоном. Вони відмовилися коритись Божому наказу розселятися по цілій землі. Проте Бог розладнав плани бунтівників, вчинивши замішання їхньої мови, і вони почали розмовляти різними мовами. Ці люди вже не могли порозумітися між собою, тому покинули будівництво і розійшлись по землі.

(Буття, розділи 6—11; Юди 14, 15)

ПІСЛЯ потопу минуло близько 350 років. У багатому місті Урі, що лежало на території сучасного Іраку, жив патріарх Авраам. Він мав надзвичайну віру в Бога. Але вона мала бути випробуваною.

Якось Єгова сказав Авраамові покинути рідний край і переселитись у чужу землю, яку згодом почали називати Ханааном. Для Авраама це стало випробуванням віри, але він без вагань послухався Бога. Авраам узяв своїх домашніх, у тому числі дружину Сарру та племінника Лота, і подався в далекий Ханаанський край, де став жити в наметах. Єгова уклав з Авраамом угоду, пообіцявши зробити його нащадків великим народом. У майбутньому всі родини землі мали отримати через нього благословення. Авраамові нащадки повинні були заволодіти Ханаанським краєм.

Авраам і Лот розбагатіли, бо мали численні череди овець і великої рогатої худоби. Оскільки Авраам не був самолюбним, він дозволив Лотові першому вибрати територію для проживання. Лот обрав родючі землі неподалік річки Йордан та оселився біля міста Содома. Однак чоловіки Содома були аморальними людьми, і Єгова вважав їхні гріхи надзвичайно огидними.

Згодом Бог Єгова ще раз запевнив Авраама, що його нащадків буде так багато, як зір на небі. Авраам повірив цій обіцянці. Проте його люба дружина Сарра була бездітною. Коли Авраам мав 99 років, а Сарра майже 90, Бог повідомив, що їм народиться син. Так і сталося: невдовзі Сарра народила Ісака. Щоправда, Авраам мав також інших дітей, але тільки через Ісака повинен був прийти обіцяний в Едемі Визволитель.

З часом праведний Лот і його сім’я оселились у Содомі, проте він не перейняв звичаїв неморальних жителів того міста. Коли Єгова вирішив знищити Содом, то звелів ангелам попередити про це Лота. Ангели підганяли Лота з рідними, спонукуючи покинути місто. Треба було втікати не озираючись. Тоді Бог послав сірчаний та вогняний дощ на Содом і сусіднє місто Гоморру, знищивши всіх розбещених мешканців. Лот з двома дочками врятувались, але його дружина оглянулася на місто, шкодуючи, мабуть, за втраченим майном. За цей непослух вона поплатилася життям.

(Буття 11:10—19:38)

ЄГОВА знав, що у визначений час найдорожча йому особа зазна́є страждань і помре. Про це символічною мовою сказано в Буття 3:15. З однієї біблійної історії видно, на яку велику жертву піде Бог заради людства. Єгова сказав Авраамові принести в жертву свого улюбленого сина Ісака.

Авраам мав велику віру в Бога. Пригадайте, Єгова пообіцяв йому, що Спаситель, або Нащадок, буде одним із потомків Ісака. Авраам був переконаний, що Бог здатний воскресити Ісака, тому покірно приготувався принести в жертву свого сина. Але в останній момент Божий ангел зупинив Авраама. Єгові дуже сподобалося те, що Авраам був готовий пожертвувати найдорожчим для нього. Тож Бог повторив цьому вірному патріархові свою обіцянку.

Пізніше Ісак мав двох синів, Ісава та Якова. На відміну від Ісава, Яків більше цікавився духовними справами і за це був винагороджений. Бог змінив його ім’я на Ізраїль, і 12 синів цього чоловіка стали головами Ізраїльських племен. А як його родина стала великим народом?

Більшість синів Якова почали заздрити своєму молодшому братові Йосипу та продали його в рабство до Єгипту. Але Бог поблагословив цього вірного й відважного юнака. Спочатку Йосип зазнавав жахливих труднощів, та згодом єгипетський фараон дав йому велику владу, в тому числі право розпоряджатися всіма продуктами харчування. Це було дуже своєчасно, адже саме тоді лютував голод і Яків вислав кількох своїх синів до Єгипту, щоб купити харчів. Після зворушливої зустрічі з братами, які розкаялись у скоєному, Йосип простив їм і запросив усіх рідних переселитись до Єгипту. Вони отримали найкращу землю і з часом стали великим та сильним народом. Йосип розумів, що це Бог покерував подіями так, аби сповнилися Його обіцянки.

Решту свого життя Яків провів в Єгипті серед своєї чимраз більшої родини. На смертному ложі він передрік, що майбутній Нащадок, тобто Визволитель, стане могутнім Правителем і народиться цей Правитель з потомків його сина, Юди. Через багато років Йосип перед смертю виголосив пророцтво про те, що Бог виведе з Єгипту нащадків Якова.

(Буття, розділи 20—50; Євреїв 11:17—22)

ЧИ ЛЮДИНА залишиться вірною Богові навіть у час тяжких випробувань? Чи буде слухняною, якщо це не приносить жодної матеріальної вигоди? На ці запитання дав відповідь чоловік, якого звали Йов.

Коли ізраїльтяни ще були в Єгипті, на території, яка тепер називається Аравією, жив Авраамів родич Йов. За тих днів перед Богом у небі зібралися ангели, прийшов теж бунтівник Сатана. Перед усіма ангелами Єгова сказав, що повністю довіряє своєму відданому слузі, Йовові. Бог навіть сказав, що Йов вирізняється своєю непорочністю серед усіх людей. Але Сатана твердив, що Йов служить Богові лише тому, що Він благословляє і захищає його. Сатана заявляв, що, коли забрати від Йова все, він прокляне Єгову.

Тож Єгова дозволив Сатані позбавити Йова спочатку майна і дітей, а пізніше забрати й здоров’я. Йов не міг зрозуміти, чому Бог допустив такі страждання, бо не знав, що за цим стоїть Сатана. Незважаючи на це, Йов не збунтувався проти Бога.

Незабаром до Йова прийшли троє фальшивих друзів. У своїх довгих промовах, які займають чимало сторінок книги про Йова, вони намагалися переконати цього чоловіка, ніби Єгова карає його за якісь приховані гріхи. Вони навіть твердили, що Бог недолюблює своїх слуг і не довіряє їм. Але Йов не погодився з їхнім хибним міркуванням. Цей вірний чоловік упевнено сказав, що зберігатиме непорочність аж до смерті!

Проте Йов помилявся в тому, що надто переймався власним виправданням. Тоді промовив молодший чоловік на ім’я Елігу, який був свідком усієї дискусії. Елігу докорив Йовові, що той не до кінця розумів однієї дуже важливої істини. Вона стосується доведення правомірності влади Бога Єгови, яка є значно серйознішою справою, ніж оправдання навіть найбільш відданої людини. Елігу також рішуче докорив фальшивим друзям Йова.

Тоді сам Бог виправив хибні міркування Йова. Вказавши на численні дива творива, Єгова показав Йовові, наскільки людина мізерна в порівнянні з Творцем. Йов смиренно прийняв виправлення від Бога. Відтак «дуже ніжний у виявах почуттів та милосердний» Єгова повернув Йовові здоров’я, подвоїв його колишнє багатство і поблагословив його десятьма дітьми (Якова 5:11). Йов зберіг непорочність у тяжких випробуваннях і цим дав чітку відповідь на закид Сатани, ніби люди за вкрай важких обставин зречуться Бога.

(Книга Йова)

БАГАТО років сини Ізраїля жили в Єгипті, де стали великим народом. Але з’явився новий фараон, який не знав Йосипа. Цей жорстокий тиран боявся, що ізраїльтяни будуть могутнім народом, тому він зробив їх своїми рабами і наказав топити в річці Ніл їхніх новонароджених хлопчиків. Проте одна відважна матір зберегла життя своєму синові, поклавши його в кошик між очеретом. Фараонова дочка знайшла хлопчика, назвала його Мойсеєм і виховувала при єгипетському дворі.

Коли Мойсеєві виповнилося 40 років, він, захищаючи раба-ізраїльтянина, вбив єгипетського наглядача. Тому він мусив утекти в чужий край. А коли Мойсеєві було 80, Єгова послав його назад до Єгипту. Там він мав прийти до фараона і вимагати звільнення Божого народу.

Фараон категорично відмовився відпустити ізраїльтян. Тож Бог вразив Єгипет десятьма карами. Щоразу, коли Мойсей з’являвся перед фараоном і давав йому нагоду уникнути наступної кари, цей правитель зухвало зневажав Мойсея і його Бога Єгову. Зрештою десята кара принесла смерть усім первісткам того краю. Але ті, хто послухався Єгову і покропив одвірки своїх домів кров’ю жертовних ягнят, врятували своїх перворідних. Ангел, посланий знищувати первістків, обминав такі доми. Відтоді на згадку про цей чудесний порятунок ізраїльтяни щороку відзначали свято Пасхи.

Втративши свого первістка, фараон наказав Мойсеєві та всім ізраїльтянам вийти з Єгипту. Вони без зволікань організували вихід народу. Але невдовзі фараон змінив свою думку і погнався за ними з численним військом та колісницями. Здавалося, при березі Червоного моря ізраїльтяни потрапили в пастку. Однак Єгова розділив води моря й ізраїльтяни перейшли по сухому дну на другий берег між двома стінами води. Коли єгиптяни погналися за ними, Бог відпустив води, і вони з гуркотом ринули на фараона та його військо.

Через деякий час ізраїльтяни стали табором біля гори Сінай. Там Єгова уклав з ними угоду. Послуговуючись Мойсеєм як посередником, Бог дав Ізраїлю закони, котрі були для народу охороною і давали провід майже у кожній сфері життя. Коли Ізраїль вірно слухався Єгову, тоді мав його захист і навіть ставав благословенням для інших народів.

А втім, більшість ізраїльтян не повірили Богові й цим дуже засмутили його. Тому Єгова водив їх пустелею аж 40 років. Пізніше Мойсей призначив праведного чоловіка, Ісуса Навина, новим провідником народу. Тепер Ізраїль був готовий увійти до землі, яку Бог обіцяв Авраамові.

(Вихід; Левит; Числа; Повторення Закону; Псалом 136:10—15; Дії 7:17—36)

ЗАДОВГО до входу ізраїльтян у Ханаанський край Єгова пообіцяв віддати його Авраамовим нащадкам. Ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином уже були готові ввійти до Обіцяної землі.

Бог засудив ханаанців до знищення, бо вони занечистили край ганебними статевими збоченнями та жахливим кровопролиттям. Тому ізраїльтяни, завойовуючи ханаанські міста, мусили їх винищувати.

Але перш ніж увійти в ту землю, Ісус Навин посилає двох розвідників до Єрихона. Вони зайшли в помешкання жінки на ім’я Рахав. Ця жінка прийняла їх і переховувала в себе, хоча й знала, що вони ізраїльтяни. Рахав повірила в ізраїльського Бога Єгову, коли почула, як він рятував та оберігав свій народ. Вона взяла з розвідників слово, що ізраїльтяни не знищать її та її рідних.

Пізніше, коли ізраїльтяни ввійшли до Ханаанського краю і виступили проти Єрихона, Єгова в надприродний спосіб повалив мури цього міста. Військо Ісуса Навина вдерлося в місто і сплюндрувало його, але зберегло життя Рахав та її родині. За шість років Ісус Навин зумів захопити більшість Обіцяної землі. Згодом цей край розділили поміж ізраїльськими племенами.

Під кінець свого довгого життя Ісус Навин скликав ізраїльтян. Нагадавши цим людям про те, як Єгова дбав про їхніх прабатьків, Ісус Навин заохотив їх вірно служити своєму Богові. Однак після смерті Ісуса Навина та його близьких помічників ізраїльтяни відвернулись від Єгови і стали служити фальшивим богам. Майже 300 років цей народ не до кінця дотримувався законів Єгови. Увесь той час Єгова дозволяв ворогам — филистимлянам та іншим народам — гнобити ізраїльтян. Коли ж ізраїльтяни благали Єгову про допомогу, він давав їм суддів, щоб визволяти від ворогів. Усіх суддів було 12. 

Цей період ізраїльської історії описаний у книзі Суддів. Першого суддю звали Отніїлом, а останнього — Самсоном, який був найсильнішим чоловіком на землі. Головний урок, який підкреслюється в книзі Суддів, полягає в тому, що слухняність Єгові приносить благословення, а неслухняність — біду.

(Ісуса Навина; Суддів; Левит 18:24, 25)

ПІСЛЯ судді Самсона пророком і суддею в Ізраїлі служив Самуїл. Ізраїльтяни хотіли бути такими, як інші народи, тому постійно просили настановити над собою царя. Хоча це прохання було образою для Єгови, він наказав Самуїлові послухатися ізраїльтян. Бог обрав царем скромного чоловіка на ім’я Саул. Проте з часом Саул став зарозумілим і неслухняним, тому Єгова більше не вважав його царем. Бог сказав Самуїлу призначити іншого царя — юнака, якого звали Давидом. Але повноправним царем Давид став роками пізніше.

Ще будучи юнаком, Давид пішов провідати своїх братів, котрі служили при Сауловому війську. Усі воїни жахалися одного ворожого вояка, велетня Ґоліята, який насміхався з ізраїльтян та їхнього Бога. Це дуже обурило Давида, і він прийняв виклик велетня. Маючи лише пращу та кілька камінчиків, Давид вийшов на двобій з противником, який був зростом майже три метри. Ґоліят почав глузувати з Давида. Але юнак відповів, що він ліпше озброєний, бо воює в ім’я Бога Єгови. Давид повалив Ґоліята лише одним камінцем, а потім його ж мечем відрубав йому голову. У паніці військо филистимлян кинулося врозтіч.

Попервах Саул був приємно вражений відвагою Давида і настановив його командувачем свого війська. Та згодом Давидові успіхи почали викликати в Саула гірку заздрість. Давидові довелося рятувати власне життя втечею і декілька років жити у вигнанні. Попри все це він залишався відданим цареві, який намагався його вбити. Давид і далі вважав, що Саул призначений Богом Єговою. Після того як Саул загинув у бою, Давид, згідно з обіцянкою Єгови, став царем.

Давид від усього серця прагнув побудувати храм для Єгови. Але Єгова сказав, що це зробить його син Соломон. За вірність Бог винагородив Давида, уклавши з ним угоду про те, що від нього походитиме особлива царська династія. У ній мав народитися Визволитель — обіцяний в Едемі Нащадок. Його ще названо Месією, що означає «Помазанець», призначений Богом. Єгова пообіцяв, що Месія буде Правителем уряду, тобто Царства, котре стоятиме вічно.

З глибокої вдячності Богові Давид зібрав на будівництво храму величезну кількість будівельних матеріалів і дорогоцінних металів. Він теж написав чимало натхнених псалмів. Під кінець життя Давид сказав: «Дух Господній говорить в мені, а слово Його — на моїм язику» (2 Самуїла 23:2).

(1 Самуїла; 2 Самуїла; 1 Хронік; Ісаї 9:6; Матвія 21:9; Луки 1:32; Івана 7:42)

ЯКИМ було б життя, якби цілий народ і його правитель корилися Єгові як Володареві та слухалися його законів? Це стало очевидним в Ізраїлі протягом 40-річного правління царя Соломона.

Перед смертю Давид призначив Соломона спадкоємцем царського престолу. Бог запитав його уві сні, чого він прагне. Соломон попросив мудрості та знання, щоб справедливо й мудро судити народ. Єгові це дуже сподобалося, і він дав Соломонові розумне та проникливе серце. Якщо Соломон залишатиметься слухняним, Єгова поблагословить його багатством, славою і довгим життям.

Соломон прославився своїми мудрими рішеннями. Якось дві жінки сперечалися про те, хто з них є справжньою мамою немовляти. Тоді цар дав наказ розрубати немовля навпіл і віддати кожній по половині. Одна жінка погодилась, але справжня мама стала благати, щоб дитину віддали тій жінці. Соломон одразу зрозумів, що справжньою матір’ю хлопчика є та співчутлива жінка. Тому він віддав дитину їй. Невдовзі весь Ізраїль почув про таке мудре рішення, і люди зрозуміли, що Соломон має Божу мудрість.

Одним із найбільших досягнень Соломона стало будівництво храму Єгови. Ця велична споруда в Єрусалимі була центром правдивого поклоніння Богові. Під час урочистого відкриття храму Соломон молився: «Ось небо та небо небес не обіймають Тебе,— що ж тоді храм той, що я збудував?» (1 Царів 8:27).

Слава про Соломона сягнула інших країв, навіть таких віддалених, як аравійська Шева. Цариця Шеви приїхала до Соломона, щоб побачити його славу, багатство і щоб випробувати глибину його мудрості. Її настільки вразила царева мудрість і достаток Ізраїлю, що вона почала вихваляти Єгову за те, що він посадив на трон такого мудрого керівника. Завдяки благословенню Єгови Соломонове правління було найбільш вдалим і мирним в історії стародавнього Ізраїлю.

На жаль, Соломон не зумів до кінця керуватися мудрістю Єгови. Знехтувавши Божим наказом, він взяв собі сотні жінок, чимало з яких поклонялися чужоземним божкам. Поступово дружини віддалили його серце від Єгови, і Соломон почав поклонятися ідолам. Бог сказав Соломонові, що частина його царства буде відірвана від нього. Лише невеликий клаптик Ізраїлю залишиться за його родом з огляду на обітницю, яку Давид отримав від Бога. Хоча Соломон став невірним, Єгова й далі дотримувався угоди про Царство, укладеної з Давидом.

(1 Царів, розділи 1—11; 2 Хронік, розділи 1—9; Повторення Закону 17:17)

КНИГА Псалмів — це найбільша біблійна книга. Вона містить тексти священних пісень. Її укладали понад тисячу років. У книзі Псалмів записані надзвичайно вишукані та зворушливі слова віри. Вона передає глибину різних людських почуттів: радість, захоплення, вдячність, а також смуток, тугу і розкаяння. Усе це свідчить, що укладачі псалмів довіряли Богові й щиро любили його. Розгляньмо кілька думок з цього поетичного твору.

Єгова — законний Правитель, гідний поклоніння і хвали. «Ти, чиє ім’я Єгова,— тільки ти Всевишній над усією землею» (Псалом 83:18, НС). У багатьох псалмах звучить хвала Єгові за те, що він створив зоряне небо, дива природи і чудове людське тіло (Псалом 8; 19; 139; 148). Інші псалми прославляють Єгову як того, хто рятує і захищає відданих йому людей (Псалом 18; 97; 138). Ще інші звеличують Бога за його правосуддя і за те, що він приносить полегшення пригнобленим та карає злих (Псалом 11; 68; 146).

Єгова дає допомогу і розраду тим, хто любить його. Найвідомішим псалмом, мабуть, є 23-й Псалом. У ньому Давид зображає Єгову як дбайливого Пастиря, котрий водить і захищає своїх овець та піклується про них. Слова з Псалма 65:3 нагадують служителям Бога, що Він «молитви вислухує». Людина, яка вчинила серйозний гріх, знайде велику розраду в 39-му і 51-му Псалмах. У них Давид висловлює своє щиросерде каяття за тяжкі гріхи. Він сподівається прощення від Єгови. У Псалмі 55:23 міститься заохочення довіряти Єгові та класти на нього всі свої тягарі.

Через Царство Месії Єгова змінить світ. У кількох псалмах згадується про Месію, який мав стати Царем. Другий псалом говорить, що прийде Цар, який знищить ворожі йому народи. А 72-й Псалом показує, що цей Правитель усуне голод, несправедливість і гніт. У Псалмі 46:10 сказано, що Бог через Месіанське Царство припинить усі війни та знищить усяку зброю. Псалом 37 розповідає, що більше не буде лиходіїв, а праведні люди житимуть вічно на землі в мирі та злагоді.

(Книга Псалмів)

ЧИ Єгова є мудрим Правителем? Це можна побачити з того, які поради він дає. Чи вони практичні? Чи сприяють ліпшому та змістовнішому життю? Мудрий цар Соломон уклав сотні прислів’їв, які стосуються майже всіх сфер життя. Розгляньмо кілька з них.

Довіра до Бога. Довіра до Єгови наближає нас до нього. Соломон написав: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Приповістей 3:5, 6). Довіра до Бога виявляється в тому, що людина шукає його порад і слухається його. Ця довіра сповнює життя глибоким змістом і потішає Боже серце. Завдяки такій довірі та слухняності Єгова може дати відповідь на спірне питання, порушене його ворогом, Сатаною (Приповістей 27:11).

Мудра поведінка у стосунках з іншими. Божі поради для чоловіків, дружин і дітей своєчасні за наших днів, як ніколи. «Радій дружиною своєї молодості»,— каже Бог чоловікові, заохочуючи його зберігати вірність дружині (Приповістей 5:18—20, НС). Заміжня жінка знайде у книзі Приповістей яскравий опис того, якою має бути вправна дружина. Вона завойовує похвалу свого чоловіка і дітей (Приповістей, розділ 31). Дітям радиться слухатися батьків (Приповістей 6:20). Ця книга також наголошує на важливості дружби і показує, що усамітнення призводить до себелюбства (Приповістей 18:1, НС). Друзі можуть добре або погано впливати на нас, тому треба обачно їх вибирати (Приповістей 13:20; 17:17).

Мудрі поради для особистого життя. Книга Приповістей містить безцінні поради щодо того, як уникати зловживання алкоголем, дбати про свій емоційний стан і не піддаватися негативним емоціям. У ній також пояснюється, чому варто бути працьовитим (Приповістей 6:6; 14:30; 20:1). Ця книга попереджає, що той, хто покладається на людський розум, а не на Божі поради, зазна́є нещастя (Приповістей 14:12). Вона заохочує захищати свій розум і серце від згубного впливу, тому що «з нього [серця] походить життя» (Приповістей 4:23).

Мільйони людей по цілому світі переконалися, що такі поради мають справжню цінність. Тож ми маємо всі підстави вважати Єгову своїм Правителем.

(Книга Приповістей)

ЗГІДНО з Божим передреченням, після смерті Соломона, який відійшов від чистого поклоніння, Ізраїль розділився на дві держави. Рехав’ам, Соломонів син і спадкоємець, був жорстоким. Через це десять племен Ізраїля збунтувалися й утворили північне царство. Два племені залишились відданими цареві з Давидової династії, який правив в Єрусалимі. Вони утворили південне царство Юди.

Обидва царства мали бурхливу історію, здебільшого через безвір’я та неслухняність їхніх царів. Царство Ізраїлю було набагато гіршим від царства Юди, бо його царі від самого початку заохочували народ поклонятися фальшивим богам. Такі пророки, як Ілля та Єлисей, чинили могутні діла, навіть воскрешали померлих, але Ізраїль знову й знову коїв зло. Зрештою Бог допустив, щоб Ассирія знищила північне царство.

Царство Юди проіснувало лише на сто з лишком років довше, ніж царство Ізраїлю. Проте й на нього прийшла кара від Бога. Усього кілька юдейських царів відгукнулись на попередження Божих пророків і старалися повернути народ до Єгови. Скажімо, цар Йосія почав очищати Юду від фальшивої релігії та відновив храм Єгови. Тоді було знайдено оригінал Закону, який Бог дав ізраїльтянам через Мойсея. Йосія був вражений прочитаним і тому ще з більшим завзяттям здійснював релігійну реформу.

На жаль, наступники Йосії не продовжували його справи. Тому Єгова дозволив вавилонському цареві підкорити Юду і зруйнувати Єрусалим та храм. Того, хто пережив знищення, забрали в неволю до Вавилону. Бог сказав, що євреї перебуватимуть у вигнанні 70 років, а їхній край залишатиметься пусткою. Після цього євреям, як і передрік Бог, буде дозволено повернутись на рідну землю.

Проте краєм уже не правили царі з Давидової династії, аж поки не прийшов обіцяний Визволитель, Месія. Правління більшості царів, котрі сиділи на Давидовому троні в Єрусалимі, виявило, що недосконалі люди не здатні належно правити. Тільки Месія буде насправді успішним царем. Єгова сказав останньому земному цареві з Давидової династії «скинути корону», аж поки не прийде «Той, Хто має право» стати Царем над людством (Єзекіїля 21:31, 32).

(1 Царів; 2 Царів; 2 Хронік, розділи 10—36; Єремії 25:8—11)

ЗА ЧАСУ правління царів Ізраїлю та Юди серед народу з’явилась особлива група чоловіків — пророки. Вони мали надзвичайну віру та відвагу і звіщали Божі слова. Пророкування цих людей стосувалося чотирьох головних тем.

1. Знищення Єрусалима. Задовго до знищення і спустошення Єрусалима Бог через пророків, зокрема Ісаю та Єремію, почав попереджати про ті події. Використовуючи яскраві о́брази, вони пояснювали, чому Бог розгнівався на це місто. Хоча воно вважалося центром поклоніння Єгові, там процвітала фальшива релігія, моральне розтління та насилля (2 Царів 21:10—15; Ісаї 3:1—8, 16—26; Єремії 2:1—3:13).

2. Відновлення чистого поклоніння. Після 70 років вавилонської неволі Божий народ мав отримати свободу. Люди повинні були повернутися на свою спустошену батьківщину та відбудувати храм Єгови в Єрусалимі (Єремії 46:27; Амоса 9:13—15). За 200 років наперед Ісая передрік, що завойовником Вавилона стане цар Кір. Він мав звільнити Божий народ і дозволити йому відновити чисте поклоніння. Ісая навіть передав подробиці того, як військо Кіра здобуде місто (Ісаї 44:24—45:3).

3. Прихід і життя Месії. Месія народиться в місті Віфлеємі (Михея 5:1). Він буде смиренним і в’їде в Єрусалим на ослі (Захарія 9:9). Хоча Месія буде лагідним та доброзичливим, його не любитимуть і багато хто відвернеться від нього (Ісаї 42:1—3; 53:1, 3). Він зазнає жорстокої смерті, але не помре назавжди. Завдяки жертовній смерті й воскресінню Месії розкаяні люди отримають прощення своїх гріхів (Ісаї 53:4, 5, 9—12).

4. Месія править над усією землею. Правління недосконалих людей неспроможне принести справжній мир та злагоду. Це під силу лише Месіанському Царю, якого в Біблії названо Князем миру (Ісаї 9:6, 7; Єремії 10:23). Під його правлінням мир пануватиме не тільки серед усіх людей, але й серед тварин (Ісаї 11:3—7). Уже не буде хвороб (Ісаї 33:24). Навіть смерть зникне назавжди (Ісаї 25:8). У Царстві Месії померлі воскреснуть до життя на землі (Даниїла 12:13).

(Ісаї, Єремії, Даниїла, Амоса, Михея і Захарії)

МОЛОДИЙ Даниїл був дуже відданий Єгові. Його забрали в неволю у Вавилон ще до знищення Єрусалима. Даниїлові разом з іншими євреями, вигнаними з підкореного царства Юди, поневолювачі дали трохи свободи. За своє довге життя у Вавилоні Даниїл отримав чимало благословень від Бога. Він навіть був урятований від смерті в лев’ячій ямі й отримав видіння про далеке майбутнє. Найголовніші Даниїлові пророцтва стосувалися Месії та його правління.

Даниїл довідується, коли прийде Месія. Даниїлові було виявлено, що «Владика Месія» прийде до Божого народу через 69 тижнів-років після наказу відбудувати єрусалимські мури. Звичайний тиждень має сім днів, а тиждень, що складається з років, має відповідно сім років. Цей наказ вийшов 455 року до н. е., тобто через багато років після Даниїлової смерті. Відраховуючи від того часу 69 «тижнів», які становлять 483 роки, ми приходимо до 29 року н. е. У наступному розділі цієї брошури ми побачимо, що́ відбулося того року. Даниїл також передрік, що Месія буде «погублений» як жертва примирення за людські гріхи (Даниїла 9:24—26).

Месія стане Царем у небі. У дивовижному видінні неба Даниїл бачив Месію, який був «подібний на людського сина». Він наблизився до трону самого Єгови. Бог дав йому «панування й славу та царство», яке існуватиме вічно. Єгова відкрив Даниїлові ще інші чудові подробиці щодо Месіанського Царства, зокрема те, що разом з Царем правитиме група осіб, яких названо «народом святих Всевишнього» (Даниїла 7:13, НС; 7:14, 27).

Царство усуне світові уряди. Бог наділив Даниїла здатністю розтлумачити сон, який збентежив вавилонського царя Навуходоносора. Цареві приснилася велетенська статуя. Вона мала золоту голову, срібні груди та руки, мідний живіт і стегна, залізні ноги та стопи, зроблені із суміші заліза й глини. Камінь, який відколовся від гори, вдарив у крихкі стопи статуї і розтрощив її на порох. Даниїл пояснив, що різні частини статуї символізують світові держави, наприклад, золота голова символізує Вавилон. Ті держави мали послідовно змінювати одна одну. Пророк передрік, що Боже Царство буде встановлене за часу правління держави, яка існуватиме під кінець цього злого світу. Воно розтрощить усі світові уряди, а тоді правитиме вічно (Даниїла, розділ 2).

Даниїл дожив до глибокої старості й побачив падіння Вавилона. Цар Кір захопив його, як і передрікав Даниїл. Невдовзі євреї були визволені з неволі, і це сталося точно після 70-річного запустіння їхньої батьківщини. На чолі з вірними правителями, священиками і пророками євреї відбудували Єрусалим та храм Єгови. Але що мало відбутися в кінці 483-річного пророчого періоду?

(Книга Даниїла)

1. «На початку...»

2. 4026 рік до н. е. Створення Адама

3. 3096 рік до н. е. Смерть Адама

4. 2370 рік до н. е. Потоп

5. 2018 рік до н. е. Народився Авраам

6. 1943 рік до н. е. угода з Авраамом

7. 1750 рік до н. е. Йосип проданий у рабство

8. до 1613 року до н. е. Випробування Йова

9. 1513 рік до н. е. Вихід з Єгипту

10. 1473 рік до н. е. ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином входять до Ханаану

11. 1467 рік до н. е. завойовано більшість земель Ханаану

12. 1117 рік до н. е. Саул помазаний на царя

13. 1070 рік до н. е. Бог обіцяє Давидові Царство

14. 1037 рік до н. е. Соломон стає царем

15. 1027 рік до н. е. збудовано храм в Єрусалимі

16. прибл. 1020 рік до н. е. написано Пісню над піснями

17. 997 рік до н. е. Ізраїль поділився на два царства

18. прибл. 717 рік до н. е. Укладено книгу Приповістей

19. 607 рік до н. е. Єрусалим знищено; початок вигнання у Вавилон

20. 539 рік до н. е. цар Кір завойовує Вавилон

21. 537 рік до н. е. євреї повертаються в Єрусалим з вигнання

22. 455 рік до н. е. Відбудовано мури Єрусалима; починається період 69 тижнів-років

23. після 443 року до н. е. Малахія написав пророчу книгу