Пекельний вогонь. Розгоряється чи згасає?

ПРОТЕСТАНТСЬКИЙ проповідник Джонатан Едвардс у XVIII столітті вселяв страх у серця колоніальних американців детальними описами пекла. Одного разу він змалював сцену, ніби Бог тримав грішників над полум’ям, як огидних павуків. Едвардс докоряв своєму зборові: «О грішники, ви підвішені на тонкій нитці над полум’ям божественного гніву, який палахкотить біля неї і готовий у будь-яку хвилю обпалити її та цілком спалити її».

Проте незабаром після цієї пресловутої проповіді Едвардса пекельне полум’я почало, так би мовити, мерехтіти й згасатиa. Книжка Д. П. Уолкера «Занепад пекла» (англ.) зазначає, що «в четвертому десятилітті XVIII століття доктрину про вічні муки відверто осуджували». У XIX столітті пекельне полум’я продовжувало згасати, і до середини XX століття поняття Едвардса про пекло як про «вогняну піч, де жертви вічно піддаються постійним мукам сумління і тіла», перестало бути темою розмов. «Під нападом сучасного інтелектуалізму і перевершене жахами Хіросіми та знищенням людей у концентраційних таборах,— говорить журналіст Джефрі Шелер,— жахливе уявлення про пекло втратило силу».

Багатьом проповідникам вогонь та сірка також прийшлися не по душі. Гарячі проповіді про жахи пекла вже не лунали з кафедр головних церков загальновизнаного християнства. Більшість теологів почали вважати пекло занадто застарілою темою для серйозного наукового перегляду. Декілька років тому один церковний історик досліджував питання про пекло для університетської лекції і перевірив картотеки декількох наукових журналів. Він не зміг знайти жодного заголовка про пекло. Згідно з журналом «Ньюсуїк», цей історик прийшов до висновку: «Пекло зникло. І ніхто цього не помітив».

Повернення пекла

Чи зникло? Не зовсім. Несподівано в останні роки доктрина про пекло знову спалахнула в деяких місцевостях. Опитування в Америці виявляє збільшення кількості людей, котрі говорять, що вірять у пекло, з 53% у 1981 році до 60% у 1990 році. Якщо додати до цього всесвітній швидкий зріст євангелічних рухів, які проповідують про пекло, то стає очевидним, що рішуче повернення пекла в розуми прихильників загальновизнаного християнства справді всесвітнє явище.

Але чи це пробудження торкнулося лише мирян, чи також досягнуло тих, хто стоїть за кафедрою? По суті, той пекельний вогонь, про який проповідував Джонатан Едвардс 250 років тому, ніколи не переставав проголошуватися з декотрих консервативних кафедр загальновизнаного християнства. У 1991 році в журналі «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт» було зауважено: «Навіть серед декотрих головних ліберальних віросповідань існують ознаки того, що теологи починають більш серйозно ставитися до ідеї про пекло, ніж кілька десятиліть тому». Зрозумілим є те, що після років нехтування пекельний вогонь знову повертається на всесвітню релігійну арену. Проте чи він зберіг своє полум’я?

Підняті запитання

У теолога В. Ф. Вольбрехта не було сумнівів: «Пекло є пеклом, і жодне людське бажання або думка не може пом’якшити вічне засудження». Багато парафіян не є такі впевнені. Хоч вони не мають сумніву щодо існування пекла, у них виникають запитання про природу пекла. Інший теолог визнає: «Пекло для мене також є незаперечною реальністю, про яку прямо свідчить Біблія, але сама його природа становить проблему». Так, для зростаючої армії теологів та мирян сьогодні не стоїть запитання «Чи існує пекло?», але «Що таке пекло?».

Як би ви відповіли? Що вам сказали про природу пекла? І чому щирі християни стривожені цією доктриною?

[Примітка]

Вічні муки. Чому ця доктрина навіює неспокій?

— Я чув, що ви прогнали свого пастора. Що трапилось?

— Він постійно говорив, що ми всі підемо в пекло.

— А що говорить новий пастор?

— Він теж говорить, що всі ми підемо в пекло.

— Де ж різниця?

— Попередній пастор говорив це так, неначе він був задоволений з цього, а новий говорить про це із жалем у серці.

ЦЯ ІСТОРІЯ, описана в гумористичній публікації, своєрідно відображує те, що багатьом учителям Біблії, а також мирянам не легко погодитися з доктриною про пекло. У глибшому розумінні це також підтверджує те, що сказав канадський теолог Кларк Г. Піннок: «Зі всіх теологічних догматів, що століттями бентежили людську свідомість, я думаю, жоден не став приводом такого неспокою, як загальне тлумачення, що пекло є місцем вічного покарання тіла і душі у свідомому стані».

Питання морального плану

Отже, чому багато хто занепокоюється через пекельні сцени, які представлені в загальновизнаному християнстві? (Дивіться інформацію у рамці). Професор Піннок підкреслює: «Поняття про те, що створіння у свідомому стані повинне вічно піддаватися тілесним та розумовим мукам, непокоїть до глибини душі, і думка, що це накладено на них за божественним наказом, противиться моєму переконанню, що Бог є любов».

Так, вчення про вічні муки являє собою проблему морального плану. Наприклад, щирі християни задумуються над питаннями, піднятими католицьким теологом Гансом Кюнгом: «Чи повинен Бог любові... вічно дивитися на це нескінченне, безнадійне, безжалісне, ненависницьке, жорстоке фізично-психологічне катування своїх створінь?» Кюнг продовжує: «Чи він такий жорстокосердий «позикодавець»? ...Що б ми подумали про людину, яка б так невблаганно і ненаситно задовольняла своє бажання помсти?»a Справді, як може Бог, який говорить у Біблії, щоб ми любили своїх ворогів, бажати вічно мучити своїх ворогів? (1 Івана 4:8—10). Не дивно, коли декотрі люди приходять до висновку, що природа пекла просто не сумісна з природою Бога і що в цій доктрині немає ніякої моралі.

Багато інших віруючих намагаються заглушити своє сумління тим, що уникають цих запитань. Зосередження своєї уваги на чомусь іншому все ж таки не розвіює цього збентеження. Тому розгляньмо цю розбіжність. Які моральні аспекти включає в себе ця доктрина? У журналі «Крісвел теолоджікл ревью» професор Піннок пише: «Вічне катування є нестерпним з огляду на мораль, бо воно змальовує Бога як кровожерну потвору, що підтримує вічний Освенцім для жертв, яким навіть не дозволяє померти». Він запитує: «Як може хтось, сповнений співчуття, спокійно розглядати таку ідею [традиційну доктрину про пекло]? ...Як християни можуть уявляти собі таке жорстоке та мстиве божество?»

Виявивши поганий вплив, який ця доктрина справила на людей, Піннок говорить: «Я хотів би дізнатися, які звірства чинили ті, хто вірив у Бога, що мучить своїх ворогів?» Він продовжує: «Чи це не є найбільш вражаючим поняттям, яке вимагає перегляду?» Справді, якщо така жорстокість приписується Богові, тоді не дивно, що вразливі миряни починають дивитися на пекельний вогонь ще з іншого боку. І що ж вони бачать? Іншу проблему, яка протистоїть ідеї про вічні муки.

Пекло і справедливість

Кожен, хто задумується над традиційною доктриною про пекло, приходить до висновку, що вона подекуди змальовує несправедливого Бога, бо противиться їхньому природному відчуттю справедливості. Яким чином?

Ви віднайдете відповідь на це, коли порівняєте доктрину про вічні муки з нормами справедливості, які дав Бог: «Око за око, зуба за зуба» (Вихід 21:24). Для власного переконання пристосуйте до доктрини про пекельний вогонь цей божественний закон, даний стародавньому Ізраїлю,— закон точної відплати. Який висновок ви можете зробити? Що тільки ті грішники, які завдавали вічних мук, заслуговують таких самих вічних мук — вічні муки за вічні муки. Але оскільки люди (якими б злими вони не були) можуть завдавати лише тимчасові муки, засудження їх на вічні муки створює диспропорцію між їхнім злочином та вічним покаранням у пекельному вогні.

Якщо сказати простіше, покарання було б занадто суворим. Воно було б набагато вищим, ніж «око за око, зуба за зуба». Взявши до уваги те, що Ісусові вчення пом’якшили поняття відплати, ви можете погодитись, що правдивим християнам було б важко побачити справедливість у вічних муках (Матвія 5:38, 39; Римлян 12:17).

Виправдання доктрини

Все ж таки багато віруючих намагаються виправдувати цю доктрину. Як? Британський автор Клайв С. Луїс відображає погляди більшості захисників цієї доктрини у своїй книжці «Проблема болю»: «Немає іншої доктрини, яку б я з більшою охотою усунув з християнства, ніж ця, коли б то було в моїх силах. Але вона повністю підтримується Святим Письмом і, зокрема, особистими словами Нашого Господа». Таким чином, прибічники визнають, що вічні муки відразливі, але водночас вважають цю доктрину обов’язковою, бо, на їхню думку, про це навчає Біблія. Теолог Піннок зауважує: «Визнаючи її неприємність, вони надіються довести свою непохитну вірність Біблії і певну доблесть у своєму віруванні в таку жахливу істину лише тому, що про це говорить Святе Письмо. Вони вважають, що безпомилковість Біблії ґрунтується на цій доктрині. Але чи справді так?»

Ви також, можливо, бажаєте знати, чи вірність до Біблії не залишає вам ніякого вибору, окрім прийняття цієї доктрини. А що ж справді говорить Біблія?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 5]

ТРИ СХОЖИХ ОПИСИ

Вестмінстерське віросповідання, яке прийняли багато протестантів, заявляє, що необраних до неба «буде піддано вічним мукам і буде покарано вічним знищенням». «У римсько-католицькому християнстві,— пояснює «Енциклопедія релігії»,— пекло вважається станом нескінченного покарання... у формі... страждання в огні та інших мук». Ця енциклопедія додає, що «православне християнство» поділяє «погляд, що пекло є місцем вічного вогню та покарання, яке чекає на проклятих» (том VI, сторінки 238—239, англ.).

Пекло. Вічні муки чи загальна могила?

ЧИ ВАМ вже говорили, що ранні отці церкви, середньовічні теологи та реформатори доводили, що муки в пеклі є вічними? Коли так, тоді вам може здаватися дивним те, що декотрі високоавторитетні дослідники Біблії сьогодні заперечують це. Одним з них є англієць Джон Р. В. Статт, який пише, що «Святе Письмо скеровує увагу на знищення і що «вічні муки у свідомому стані» є лише традицією, яка повинна поступитися перед вищим авторитетом Святого Письма» («Основи: євангелічно-ліберальний діалог», англ.).

Чому він прийшов до висновку, що в Біблії не знаходиться вчення про вічні муки?

Урок граматики

Його перший довід ґрунтується на граматиці. Він пояснює, що, коли Біблія говорить про кінцевий стан прокляття («геєнна»; дивіться рамку, сторінка 8), вона часто вживає слова, які стосуються «знищення»,— грецьке «дієслово аполумі (знищити) та іменник апо́лейя (знищення)». Чи ці слова стосуються мук? Статт підкреслює те, що коли дієслово «аполумі» є активним та перехідним, то воно означає «погубити» (Матвія 2:13; 12:14; 21:41). Отже, в Матвія 10:28, де переклад Хоменка говорить про те, що Бог може знищити «душу і тіло в пеклі», правильним розумінням є знищення у смерті, але не вічне страждання. У Матвія 7:13, 14 Ісус протиставляє «вузьку... дорогу, що веде до життя», і «широку дорогу, що веде до погибелі». Статт зауважує: «Було б дивним те, що люди, приречені на знищення, фактично не були б знищені». Тому він робить висновок: «Якщо вбити означає позбавити тіло життя, то пекло є позбавленням як тілесного, так і духовного життя, тобто припиненням існування» («Основи», сторінки 315—316).

Тлумачення описів пекельного вогню

Все ж таки багато релігійних людей погоджуватимуться з президентом організації Південних баптистів Морісом Г. Чапменом, який сказав: «Я проповідую буквальне пекло». Він додав: «Біблія говорить про нього як про «озеро огняне», і я не думаю, що до цього визначення можна щось додати».

Щоправда, зображення вогню у Біблії могло б викликати в уяві картину катування. Проте книжка «Основи» говорить: «Немає сумніву в тому, що через гострий біль опіку, якого ми всі колись могли зазнати, у нашому розумі вогонь пов’язується із «муками у свідомому стані». Але головним призначенням вогню не є спричинення болю, але остаточне знищення, як бачимо на прикладі сміттєспалювальних станцій по цілому світі» (сторінка 316). Якщо ви нагадуватимете собі цю чітку відмінність, то не будете вичитувати у Святому Письмі те, чого там, фактично, немає. Розгляньмо деякі приклади.

Стосовно тих, кого кидають у геєнну, Ісус сказав, що «їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь» (Марка 9:47, 48). Під впливом слів апокрифічної книги Юдити [«...нашле вогонь і черву на їхнє тіло, і вони плакатимуть у муках повіки» (Юдити 16:17, Хом.)] декотрі Біблійні коментарі твердять, що Ісусові слова натякають на вічні муки. Але апокрифічна, не натхнена Богом, книга Юдити не є критерієм для розуміння писання Марка. Біблійний вірш з Ісаї 66:24, на який, очевидно, натякав Ісус, повідомляє, що вогонь і черва знищують мертві тіла («трупи» — говорить Ісая) Божих ворогів. Немає й натяку на вічні муки у свідомому стані як у словах Ісаї, так і в словах Ісуса. Зображення вогню символізує остаточне знищення.

Об’явлення 14:9—11 говорить про тих, хто «буде мучений в огні й сірці... А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки»a. Чи це говорить про відчуття вічних мук у вогняному пеклі? Фактично, весь цей епізод говорить, що злі терплять муки, але вони не терплять їх вічно. Текст заявляє, що цей дим — очевидність того, що вогонь вже виконав свою роботу знищення, перебуває вічно, а не муки у вогні.

Об’явлення 20:10—15 (Деркач) говорить, що в «озері вогненному і сірчаному... вони будуть мучитись день і ніч на віки вічні». На перший погляд це, мабуть, звучить як доказ існування вічного катування вогнем у свідомому стані, але справді це не так. Чому? Серед усіх інших підстав є та, що «звір і лжепророк» та «смерть і пекло» опиняться у місці, яке тут називається «вогненне озеро». Вам, напевно, не важко зробити висновок, що звір, лжепророк, смерть і пекло не є буквальними особами, тому вони не можуть відчувати мук. Замість цього, Ґ. Б. Кард пише в книжці «Коментар Об’явлення святого Івана Богослова» (англ.), що «вогняне озеро» означає «згасання і цілковите забуття». Зрозуміти це не важко, бо сама Біблія повідомляє про це вогняне озеро: «Це друга смерть,— озеро огняне» (Об’явлення 20:14).

Розділення споріднених доктрин

Всупереч цим аргументам багато віруючих твердять, що слово «знищення» має інше значення, тобто означає вічні муки. Чому? Їхнє міркування знаходиться під впливом спорідненої релігійної доктрини — доктрини про безсмертя людської душі. І оскільки їхня церква століттями підтримує ці дві доктрини, то вони, мабуть, думають, що вірші, які говорять про знищення, насправді вказують на вічні муки. Підсумком цього є те, що безсмертну людську душу неможливо знищити, і багато хто робить такий висновок.

Але звернім увагу, що сказав англіканський священик Філіп Е. Х’юз: «Твердити, що тільки людській душі притаманне безсмертя, означає підтримувати погляд, якого у Святому Письмі взагалі немає, бо в біблійному розумінні людська природа завжди розглядається як неподільне поєднання духовного і тілесного... Боже початкове попередження щодо забороненого дерева — «в день їди твоєї від нього ти напевно помреш» — стосувалося чоловіка як тілесно-духовного створіння, і якщо він з’їсть від нього, то повинен померти як тілесно-духовне створіння. Немає й натяку на те, що якась його частина була невмируща, бо тоді його вмирання було б лише частковим» («Правдива картина походження і приречення людини в Христі», англ.).

Так само висловлюється теолог Кларк Піннок: «Ця концепція [що людська душа безсмертна] впливала на теологію вже довгий час, але вона не є біблійною. Біблія не навчає про природжене безсмертя душі». Єзекіїля 18:4, 20 і Матвія 10:28 підтверджують це. Крім того, сам Ісус говорив про свого мертвого друга Лазаря, що він «заснув». Ісус сказав, що має «розбудити його» (Івана 11:11—14, Дерк.). Отже, Лазар — людина, або людська душа, помер, але навіть після того, як минув деякий час, його можна було воскресити, привести назад до життя. Факти доводять це. Ісус воскресив Лазаря з мертвих (Івана 11:17—44).

Як ці вірші впливають на доктрину про вічні муки? У XVII столітті есеїст Вільям Темпл сказав: «Існують [біблійні вірші], які говорять про вкинення до невгасимого вогню. Але якщо ми не підійдемо до них з припущенням, що кинуте туди є незруйновне, ми зрозуміємо, що кинуте туди не буде вічно горіти, але буде знищене». Цей правильний висновок досі доречний, бо про це, по суті, навчає Біблія.

Незаперечним є те, що ви маєте вагомі причини поставити під сумнів поняття про вічні пекельні муки у свідомому стані. Або, можливо, ви бажаєте зробити більше, ніж лише ставити під сумнів це поняття, і дотримуватись поради професора теології Піннока, який сказав: «Цілий ряд вірувань щодо пекла, у тому числі про нескінченні муки, ...треба відкинути на основі гідної довір’я доктрини». Так, мораль, справедливість і, щонайбільше, Боже Слово Біблія радять вам зробити це.

Коли відкинете їх, то побачите, що вчення про справжню суть пекла є гідне довір’я. На цю тему ви можете почерпнути корисної інформації у книжці «Ви можете жити вічно в Раю на землі»b. Попросіть цю книжку у Свідків Єгови, коли зустрінетеся з ними. Прочитайте розділи: «Що стається після смерті?», «Яке місце є пекло?» і «Воскресіння – для кого, і де?». Ви зрозумієте, що вчення про справжню суть пекла не тільки гідне довір’я, але також пов’язане з перспективним майбуттям.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 8]

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ

У цій статті терміни «пекло» і «пекельний вогонь», як їх вживають теологи загальновизнаного християнства, стосуються грецького слова ґе́енна, що з’являється у «Новому Завіті» 12 разів (Матвія 5:22, 29, 30; 10:28; 18:9; 23:15, 33; Марка 9:43, 45, 47; Луки 12:5; Якова 3:6). Хоч багато перекладів Біблії передають це грецьке слово словом «пекло», деякі переклади транслітерують його як «геєнна». Це є «друга смерть,— озеро огняне», символ вічного знищення, про що говориться в останній книзі Біблії (Об’явлення 20:14).

Стосовно двох інших слів, перекладених часом словом «пекло», у «Біблійному словнику» (1914 рік) за редакцією Вільяма Сміта (англ.) зауважується: «Пекло... це слово, яке вживають наші перекладачі, і, на жаль, неправильно, як відповідник єврейського слова шеол. Мабуть, було б краще зберігати єврейське слово шеол або завжди передавати його словами «могила» чи «яма»... У Н[овому] З[авіті] слово гадес, як і шеол, часом означає лише «могилу»... Власне в цьому значенні віровчення говорять про нашого Господа, що «Він зійшов у пекло», яке в загальному означає стан померлого».

На відміну від геєнни, яка символізує остаточне знищення, шеол і гадес стосуються смерті в загальній могилі людства, звідки є можливість знову повернутися до життя (Об’явлення 20:13).

[Ілюстрація на сторінці 9]

Ісус збудив Лазаря зі смертного сну.