² Так у книзі Ісуса Навина — шостій у Єврейських Писаннях — описано падіння Єрихона, яке відбулося майже 3500 років тому. Та чи було це насправді? Багато прихильників так званої вищої критики, не вагаючись, скажуть «ні»a. Вони стверджують, що книга Ісуса Навина, як і п’ять попередніх книг Біблії, складається з легенд, написаних через багато століть після згаданих у них подій.

Наскільки можна довіряти «вищій» критиці?

4—6. Наведіть деякі гіпотези з «вищої» критики Велльгаузена.

⁴ Становлення так званої вищої критики Біблії почалось у XVIII—XIX століттях. У другій половині XIX століття німецький критик Юліус Велльгаузен виклав свою теорію про те, що перші шість книг Біблії, у тому числі книга Ісуса Навина, були написані в V столітті до н. е., тобто приблизно через тисячу років після згаданих у них подій. Однак він зазначив, що вони містять матеріал, який був написаний раніше ¹. Цю теорію включили в 11-те видання «Британської енциклопедії», опубліковане 1911 року. У ній говорилося: «Книга Буття була укладена після [вавилонської] неволі на основі священицького джерела (P) того періоду, а також давніших несвященицьких джерел, які суттєво відрізняються від P мовою, стилем і релігійними уявленнями».

⁵ На погляд Велльгаузена та його послідовників, події, описані в найстаріших частинах Єврейських Писань, були «не стільки реальною історією, скільки поширеними переказами давнини»². Ті ранні оповіді вони вважали лише відображенням історії Ізраїлю пізніших часів. Наприклад, вони заявляли, що ворожнечі між Яковом та Ісавом насправді не існувало, а розповідь про це відображає ворожнечу між ізраїльським та едомським народами.

⁶ Ці критики також вважали, що Мойсей ніколи не отримував наказу зробити ковчег угоди і що ніколи не існувало намету, який був осередком поклоніння ізраїльтян у пустині. Вони твердили, що священицькі повноваження остаточно закріпились за нащадками Аарона лише за декілька років перед тим, як вавилоняни знищили Єрусалим. А це, на думку критиків, відбулося на початку VI століття до н. е.³

7, 8. Які «докази» своїх теорій наводив Велльгаузен і чи були вони переконливі?

⁷ Але які «докази» вони мали для підтвердження своїх ідей? Біблійні критики заявляють, що можуть виділити кілька різних документів, з яких начебто складається текст перших книг Біблії. Головний принцип, яким керуються критики, такий: вони припускають, що кожний біблійний вірш, котрий містить тільки слово Бог (єврейською ’Елогı́м), був написаний одним автором, а кожен вірш, у якому Бога названо по імені Єгова, написав інший автор — ніби один автор не міг вживати обидва слова ⁴.

⁸ Так само, коли в книзі якусь подію описано більш ніж один раз, це вважають доказом того, що над нею працювало кілька осіб, хоча і в іншій стародавній семітській літературі трапляються подібні приклади повторення. Крім того, припускають, що будь-яка зміна стилю говорить про зміну автора. Але навіть сучасні письменники змінюють стиль на різних етапах своєї творчості або в залежності від тематикиb.

9—11. Наведіть деякі значні недоліки сучасної біблійної критики.

⁹ Чи існує надійне обґрунтування для цих теорій? Аж ніяк. Один коментатор зауважив: «Критика, в ліпшому разі, базується на гіпотезах і припущеннях: завжди можна щось поправити, спростувати чи замінити. Вона є звичайним розумуванням, тому їй властиві сумніви і здогадки, що є невід’ємною частиною будь-яких розумувань»⁵. А біблійна критика базується на «гіпотезах і припущеннях» у більшій мірі, ніж будь-яка інша.

¹⁰ Ґлісон Арчер молодший вказує на ще одну хибу в міркуваннях поборників «вищої» критики. За його словами, проблема полягає в тому, що представники «школи Велльгаузена виходили з голого припущення (яке вони навіть не спромоглися довести), що релігія ізраїльтян, як і будь-яка інша, мала чисто людське походження і що її слід вважати лише продуктом еволюції»⁶. Інакше кажучи, Велльгаузен та його послідовники виходили з припущення, що Біблія — це просто слово людини, і на цьому будували свої подальші міркування.

¹¹ У 1909 році «Єврейська енциклопедія» («The Jewish Encyclopedia») вказала на ще два недоліки в теорії Велльгаузена: «Аргументація, якою Велльгаузен полонив мало не всіх сучасних біблійних критиків, ґрунтується на двох припущеннях: по-перше, з розвитком релігії ритуали стають складнішими і, по-друге, старіші джерела описують більш ранні стадії формування ритуалів. Перше припущення суперечить факту існування примітивних культур, а друге спростовується наявними кодексами ритуалів, наприклад індійськими».

12. Що можна сказати про слушність біблійної критики з позиції археології?

¹² Чи можливо якимсь чином перевірити теорії «вищої» критики, щоб переконатись, правильні вони чи ні? У «Єврейській енциклопедії» далі говориться: «Погляди Велльгаузена майже повністю ґрунтуються на суто текстуальному аналізі, і їх необхідно доповнити науковими археологічними дослідженнями». Чи з плином часу археологія підтвердила слушність теорій Велльгаузена? Відповідь знаходимо в «Новій британській енциклопедії»: «Археологічна критика, схоже, підтверджує достовірність характерних історичних подробиць навіть з найдавніших періодів [біблійної історії] і ставить під сумнів теорію про те, що оповіді у П’ятикнижжі [події, описані в найдавніших книгах Біблії] є відображенням історії значно пізніших часів».

13, 14. Чому «вища» критика Велльгаузена попри свою хитку основу є досі популярною?

¹³ Чому ж біблійна критика попри всі свої недоліки настільки популярна серед сучасних інтелектуалів? Тому що вона говорить те, що їм хочеться почути. Один вчений XIX століття пояснив: «Особисто я вітаю цю книжку Велльгаузена більше, ніж інші книжки, оскільки пекуче питання щодо історії Старого Завіту, на мій погляд, нарешті вирішено так, що це узгоджується з принципом еволюції людини, який я не можу не застосовувати до історії всієї релігії»⁷. Очевидно, «вища» критика якнайліпше відповідала його упередженим поглядам еволюціоніста. І зрештою обидві теорії служили одній меті. Так само як еволюція усуває необхідність вірити в Творця, «вища» критика Велльгаузена наводить на думку, що не потрібно вірити у те, що Біблія натхнена Богом.

¹⁴ У нашу добу раціоналізму припущення, що Біблія є словом не Бога, а людини, цілком задовольняє інтелектуалівc. Їм набагато легше повірити, що пророцтва були записані після згаданих у них подій, аніж визнати, що то були справжні передречення. Вони заперечують біблійні оповіді про чудеса, називаючи їх міфами, легендами чи казками, і навіть не припускають думки, що це могло відбуватись насправді. Проте такий погляд є упередженим і не дає підстав сумніватись у достовірності Біблії. Біблійна критика має серйозні недоліки, і своїми нападами на Біблію вона не змогла довести, що Біблія не є Словом Бога.