Головний принцип, яким керуються критики, такий: вони припускають, що кожний біблійний вірш, котрий містить тільки слово Бог (єврейською ’Елогı́м), був написаний одним автором, а кожен вірш, у якому Бога названо по імені Єгова, написав інший автор — ніби один автор не міг вживати обидва слова ⁴.

⁸ Так само, коли в книзі якусь подію описано більш ніж один раз, це вважають доказом того, що над нею працювало кілька осіб, хоча і в іншій стародавній семітській літературі трапляються подібні приклади повторення. Крім того, припускають, що будь-яка зміна стилю говорить про зміну автора. Але навіть сучасні письменники змінюють стиль на різних етапах своєї творчості або в залежності від тематикиb.

¹⁰ Ґлісон Арчер молодший вказує на ще одну хибу в міркуваннях поборників «вищої» критики. За його словами, проблема полягає в тому, що представники «школи Велльгаузена виходили з голого припущення (яке вони навіть не спромоглися довести), що релігія ізраїльтян, як і будь-яка інша, мала чисто людське походження і що її слід вважати лише продуктом еволюції»⁶. Інакше кажучи, Велльгаузен та його послідовники виходили з припущення, що Біблія — це просто слово людини, і на цьому будували свої подальші міркування.

¹¹ У 1909 році «Єврейська енциклопедія» («The Jewish Encyclopedia») вказала на ще два недоліки в теорії Велльгаузена: «Аргументація, якою Велльгаузен полонив мало не всіх сучасних біблійних критиків, ґрунтується на двох припущеннях: по-перше, з розвитком релігії ритуали стають складнішими і, по-друге, старіші джерела описують більш ранні стадії формування ритуалів. Перше припущення суперечить факту існування примітивних культур, а друге спростовується наявними кодексами ритуалів, наприклад індійськими».