На якийсь час жертвування тварин було важливою частиною поклоніння, вимагаючи, щоб священики виконували потрібні церемонії. Брахмани надбали великої влади й з цього розвинувся брахманізм. «Священиків боялись і обожнювали більш, ніж богів,— каже Т. У. Орган,— тому, що вони мали владу знищувати ворогів тільки зміною ритуалу». Як жертовні обряди ускладнювались усе більше й більше, то виник напрям аскетизму, або штучного придушення в собі природних тілесних бажань і потягів.

Основний догмат був сансара. Його запропоновано найпізніше в упанішадах, збірник індуських священних писань, які правдоподібно датуються з першої половини першого тисячоліття до н. е. Вони навчали, що після смерті й перехідного перебування на небі або в пеклі, особа перевтіляється з однієї живої істоти на людину або тварину, вищого або нижчого рівня, за вимогами закону карми. Мета в житті є досягти мокші, тобто звільнення душі круговороту перевтілення і злиття її з божественним абсолютом — Брахмою.

У ведизмі поклоняється багатьом богам. Але, так як каже в книжці Поняття індійської філософії (англ.), поклонники стали незадоволені, і тому «мало-помалу нахилялися до монотеїзму, полягаючи в поклонінні єдиному богові... Одним процесом згрупували всіх попередніх богів... [щоб] створити зрозумілого бога». Брахма став неособовим богом без прикмет і рис уособлений в різних божествах.

Бажання здобути стану мокші грунтується на тім, що історик Уїлл Дурант каже є «огидою проти життя.., таємниче в індуській думці». Те похмуре і безнадійне відношення є гарно ілюстроване в Маїтрі упанішад де питає: «У цьому ж тілі, мучене бажанням, гнівом, пожадливістю, оманою, страхом, занепадом духу, заздрістю, розлученням від бажаного, з’єднанням з небажаним, голодом, спрагою, старезністю, смертю, хворобою, смутком і цьому подібними, яка ж користь задовольняти бажанням»?

У другій половині 19 століття, священик Рамакрішна з Калькутти, старався гармоніювати індуїзм з тим що гадав було найкращим ученням Західної релігії. Він заявляв, що так як вода має різні назви в різних мовах, то на цьому самому принципі благають «Сат-чітананда, тобто вічного інтелігентного-блаженства, до якого дехто звертається по назві Бог, інші Аллах, дехто як Єгова, а дехто як Харі, інші Брахман». Навіть «як людина може підніматись на дах хати по драбині або бамбуці або східцях або мотузком, то в такі самі різноманітні способи можна приступати до Бога... Різні віровчення це тільки різні шляхи які ведуть до Всемогутнього».

Така терпимість дозволяє велике відхилення від наміченого індуського поклоніння, даючи можливість декотрим сектам поклонятись головно Брахмі (брахманізм), іншим поклонятись Вішну (вішнуїзм), а ше іншим Шіві (шіваїзм).