Чи можна довіряти історії?

ЖИТИ без знання подій минулого — те саме, що втратити пам’ять. Без історії видаватиметься, ніби ви, ваша сім’я, рід або навіть нація не маєте коріння, не маєте минулого. І тоді сьогодення також втратить основу, а разом з тим і своє значення.

Історія може бути невичерпною криницею життєвих уроків. Вона допоможе нам уникнути старих помилок. Як сказав один філософ, ті, хто забуває минуле, приречені повторити його помилки. Завдяки історії ми можемо познайомитись з давніми цивілізаціями, захопливими відкриттями, цікавими особистостями та різними світоглядами.

Але оскільки історія пов’язана з людьми та подіями давніх часів, як впевнитися, що вона правдива? Коли хочемо навчитися чогось з минулого, то інформація, безперечно, повинна базуватися на достовірних фактах. А коли відкриємо правду, то мусимо прийняти її, навіть якщо вона виявиться неприємною. Минуле іноді нагадує розарій: воно принадне, однак колюче, і може не лише полонити уяву, але й завдати болю.

У наступній статті ми розглянемо деякі аспекти історичних досліджень, що допоможуть нам визначити, наскільки достовірна певна інформація. Також поговоримо про те, яку користь може отримати проникливий читач з правдивих історичних відомостей.

[Ілюстрація на сторінці 3]

Чого можна навчитися з історії?

[Ілюстрація на сторінці 3]

Цариця Нефертіті.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 3]

Nefertiti: Ägyptisches Museum der Staatlichen Museen Preußischer Kulturbesitz, Berlin

Border: Photograph taken by courtesy of the British Museum

Чого можна навчитися з минулого?

«Для істориків немає нічого важливішого, ніж визначити причини й наслідки» ДЖЕРАЛЬД ШЛАБАХ, ДОЦЕНТ ІСТОРІЇ.

ІСТОРИКИ часто запитують, як і чому відбулися певні події? Наприклад, історія повідомляє про падіння Римської імперії. Але чому вона впала? Через корупцію та любов до розкошів? Чи через те, що імперією стало надто важко керувати, а утримання її армій обходилося задорого? А, може, ворогів Риму стало надто багато і римляни почувалися перед ними безсилі?

Ближче до наших часів у країнах Східної Європи несподівано впав комунізм, що колись був загрозою для Заходу. Що призвело до цього? І чого це нас вчить? Власне на такі запитання історики намагаються знайти відповіді. Однак наскільки на висновки істориків впливають їхні особисті упередження?

Чи можна довіряти історії?

Слід сказати, що історики більше нагадують детективів, ніж науковців. Вони досліджують документи минулого, піддаючи їх аналізу та сумнівам. Їхня мета — дізнатися правду, але предмет вивчення часто буває невиразний. Одна з причин полягає у тому, що історики вивчають життя людей, думки яких — особливо думки померлих — вони не можуть прочитати. Крім того, у істориків може скластися небезсторонній погляд або ж розвинутися упередження. Тож деколи навіть найліпша праця насправді є інтерпретацією автора, яка передає його суб’єктивні судження.

Однак те, що історик має власний погляд, не обов’язково означає, що його праця не варта довір’я. Хоча біблійні книги Самуїла, Царів та Хронік містять паралельні розповіді, написані п’ятьма особами, але в них немає жодних значних суперечностей чи неточностей. Те ж саме можна сказати про чотири Євангелія. Багато біблійних письменників навіть розповіли про власні помилки та нерозсудливі вчинки, що в світських працях трапляється дуже рідко (Числа 20:9—12; Повторення Закону 32:48—52).

Читаючи історичний твір, потрібно брати до уваги не лише упередження, але й мотиви автора. «Будь-який історичний запис, котрий зробили ті, хто при владі або добивається її, чи їхні друзі, потрібно піддавати великому сумніву»,— сказав Майкл Стенфорд у книжці «Посібник для вивчення історії». Сумнівність мотивів виявляється також тоді, коли в історичній праці простежується прихований або й відвертий заклик до націоналістичних чи патріотичних почуттів. На жаль, іноді це можна сказати навіть про шкільні підручники. В урядовій постанові однієї країни було досить відкрито сказано, що мета викладання історії — «зміцнити націоналістичні та патріотичні почуття у серцях людей... оскільки знання минулого народу — один з найдієвіших інструментів формування патріотизму».

Перекручення історичних фактів

Деколи події минулого викладають не лише тенденційно, але просто перекручують. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі «з усіх документів викинули ім’я Троцького, так що зник сам факт існування цього комісара», говориться у книжці «Правда в історії» (англ.). Ким був Троцький? Одним з вождів Російської більшовицької революції, другою особою після Леніна. Коли Ленін помер, Троцького через розходження у поглядах зі Сталіном виключили з Комуністичної партії й пізніше вбили. Саме ім’я комісара усунули з радянських енциклопедій. Подібні перекручення історії, що доходять навіть до спалення дисидентських книжок,— звичайна справа в країнах з диктаторським режимом.

Але перекручення історії — це дуже давній звичай, і коріння його сягає в глибину віків, принаймні до часів Єгипту та Ассирії. Пихаті, зарозумілі фараони, царі та імператори робили все можливе, щоб постати перед прийдешніми поколіннями в якнайліпшому світлі. Тому їхні досягнення зазвичай перебільшувалися, а те, що не приносило їм честі чи було ганебним, наприклад поразки у війні, применшувалось або іноді взагалі не згадувалося. Наскільки ж відрізняється від них історія Ізраїля, викладена в Біблії! У ній повідомляється і про помилки, і про шляхетні діла як царів, так і підданих.

Як історики перевіряють достовірність стародавніх документів? Вони порівнюють їх з податковими записами тих часів, кодексами законів, оголошеннями про аукціони рабів, діловими та приватними листами й записками, написами на глиняних черепках, бортовими журналами та речами, знайденими у могилах і гробницях. Все це часто проливає більше світла на офіційні документи або показує, що вони не відповідають дійсності. Коли ж існують якісь білі плями або ситуація не до кінця зрозуміла, чесні історики переважно кажуть про це, навіть якщо можуть запропонують власну версію доповнення інформації. У кожному разі розсудливі читачі, бажаючи отримати більш об’єктивне пояснення, звертаються не лише до одного джерела.

І хоча шлях історика до правди нелегкий, користь від його праці величезна. В одній книжці про історію говориться: «Попри те що писати про світову історію дуже складно... знати її важливо, а навіть необхідно». Завдяки історії можна не лише зазирнути в минуле, але й ліпше зрозуміти сьогоднішню ситуацію людства. Наприклад, не важко помітити, що древні люди багато в чому були подібні до наших сучасників. Власне ці схильності людського характеру, які проявлялися знову й знову, мали великий вплив на історичні події, і, можливо, тому народився вислів «історія повторюється». Але чи це узагальнення правильне?

Чи історія дійсно повторюється?

Чи можна на основі минулого безпомилково передбачити майбутнє? Деякі події справді повторюються. Наприклад, колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер сказав: «Кожна цивілізація, що колись існувала, обов’язково доходила до свого кінця». І додав: «Історія є низкою зусиль, що потерпіли невдачу, прагнень, що не здійснилися... Тож історик змушений жити з передчуттям неминучої трагедії».

Але ніколи не існувало двох імперій, які загинули б однаково. Вавилон впав 539 року до н. е. за одну ніч, підкорений мідянами та персами. Греція розпалася на кілька царств після смерті Александра Македонського й зрештою підкорилася Риму. Що ж до занепаду Римської імперії, то це питання залишається спірним. Історик Джеральд Шлабах запитує: «Коли ж насправді впав Рим? Та й чи він взагалі впав? Щось змінилося у Західній Європі між 400 та 600 роком н. е. Але багато залишилося таким самим»a. Безперечно, деякі аспекти історії справді повторюються, але інші ні.

Один з уроків історії, який постійно повторюється,— це неспроможність людини добре керувати. Протягом усіх віків зусилля добрих урядів зводилися нанівець через егоїзм, недалекоглядність, пожадливість, корупцію, непотизм й особливо через нестримне бажання здобути й утримати владу. Тому минуле заплямоване запеклим суперництвом, невдалими угодами, війнами, громадськими заворушеннями та насиллям, несправедливим поділом багатств та економічним крахом.

Розгляньмо, приміром, що говориться в «Колумбійській історії світу» (англ.) про вплив західної цивілізації на світ: «Коли Колумб та Кортес показали мешканцям Західної Європи, які можливості відкриваються перед ними, їхня жадоба прибутків, слави та новонавернених розгорілася з нечуваною силою і західна цивілізація, переважно насильно, була впроваджена на території, що охоплює майже цілу земну кулю. Спонукані нестримним бажанням поширити межі свого впливу й маючи набагато ліпше озброєння, завойовники перетворили решту світу в придаток великих європейських держав... Жителі цих континентів [Африки, Азії і Північної та Південної Америки] стали, коротко кажучи, жертвами безжалісної, нелюдської експлуатації». Які ж правдиві слова записані у Біблії в Екклезіяста 8:9: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї»!

Можливо, власне ці прикрі сторінки минулого спонукали німецького філософа сказати, що єдине, чого можна навчитися з історії,— це те, що люди нічого з неї не вчаться. У Єремії 10:23 говориться: «Не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком». Ця неспроможність людини кермувати своїм кроком повинна турбувати нас особливо сьогодні. Чому? Тому що ми стикаємося з проблемами, небувалими і щодо їхньої кількості, і щодо масштабності. Тож як з ними справитися?

Безпрецедентні проблеми

Ще ніколи в історії людства всій нашій Землі не загрожувало стільки проблем відразу: знищення лісів, ерозія ґрунтів, поширення пустель, масове зникнення видів рослин і тварин, зменшення озонового шару, забруднення, глобальне потепління, загибель океанів та бурхливий зріст кількості населення.

«Ще одна проблема, яка постала перед сучасним суспільством,— це сама швидкість змін»,— говориться у книжці «Зелена історія світу» (англ.). Ед Арц, редактор журналу «Ворлд воч», пише: «Ми зіткнулися з чимось настільки незнаним для всіх нас, що попри численність фактів не в стані зрозуміти цього феномена. «Незнане» — це злива біологічних і фізичних змін у світі, який підтримує наше життя».

З огляду на ці та споріднені з ними проблеми історик Падн Е. Тилинґгаст зазначає: «Напрямки розвитку суспільства стають незмірно складнішими, і багато з нас стикається з жахливими дилемами. Яке розв’язання може нині запропонувати спантеличеним людям професійний історик? Здається, ніякого».

Професійні історики справді можуть не знати, що робити або що порадити, але цього, безперечно, не скажеш про нашого Творця. Він навіть передрік у Біблії, що в останні дні світ переживатиме «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1—5). Але Бог зробив навіть більше — те, що історикам не під силу. Він, як ми побачимо у наступній статті, показав вихід із скрутного становища.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 5]

«Будь-який історичний запис, котрий зробили ті, хто при владі або добивається її... потрібно піддавати великому сумніву» ІСТОРИК МАЙКЛ СТЕНФОРД.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Імператор Нерон.

[Відомості про джерело]

Roma, Musei Capitolini

[Ілюстрації на сторінці 7]

Протягом усіх віків ‘людина панувала над людиною на лихо для неї’.

[Відомості про джерела]

«Переможці», П’єр Фрітел. (Зліва направо): Рамзес II, Аттіла, Ганнібал, Тамерлан, Юлій Цезар (у центрі), Наполеон I, Александр Македонський, Навуходоносор і Карл Великий. З книжки «The Library of Historic Characters and Famous Events», т. III, 1895; літаки: USAF photo

Чи достовірна біблійна історія?

ВОНИ осуджували правителів, критикували священиків, докоряли простим людям. Вони навіть виявляли перед іншими власні вади та гріхи. Їх переслідували й утискали, а декого за те, що говорив та писав правду, навіть вбили. Ким вони були? Біблійними пророками, багато з яких брали участь у написанні Святого Письма (Матвія 23:35—37).

Пейдж Сміт у книжці «Історик та історія» (англ.) пише: «[Євреї] були такі ж безжалісні до своїх героїв, як і до лиходіїв, не шкодували ані своїх ворогів, ані себе самих, бо писали під пильним оком Бога і, якби приховували факти, то нічого не набули б, але багато втратили». Сміт також сказав, що «порівняно з нудною хронологією войовничих царів Сирії чи Єгипту, розповідь про страждання та перемоги вибраного Богом народу... видається захопливою історією. Єврейські літописці виявили один із найважливіших елементів історії — її творять реальні люди з усіма своїми вадами та недоліками».

Крім того, біблійні письменники були точні навіть у найменших дрібницях. Проаналізувавши Біблію у світлі світської історії та археології, Вернер Келлер у передмові до своєї книжки «Біблія як історія» (англ.) написав: «З огляду на незліченну кількість достовірних, добре підтверджених фактів, наявних нині... в моєму розумі продовжують лунати слова: «І все-таки Біблія має рацію!»

Захоплива історія з яскравими уроками

Більшість біблійних письменників були простими людьми: рільниками, пастухами й рибалками. Однак те, що́ вони записали протягом близько 1600 років, вплинуло на людей сильніше, ніж будь-які інші древні чи сучасні твори. Крім того, їхні писання зазнавали нападок з усіх сторін, але зусилля противників були даремні (Ісаї 40:8; 1 Петра 1:25). Нині ціла Біблія або її частини доступні 2200 мовами — чого не скажеш про жодну іншу книжку! Чому ж вона така популярна? На це запитання допоможуть відповісти нижчеподані біблійні вірші.

«Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тимофія 3:16, 17).

«Все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Римлян 15:4).

«Усе це трапилось з ними [ізраїльтянами], як приклади, а написане нам [християнам] на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов» (1 Коринтян 10:11).

Дійсно, Біблія, бувши божественно натхненою та збереженою розповіддю про реальних людей — і тих, хто мав Боже схвалення, і тих, хто не мав,— стоїть вище за всі інші книжки. Її аж ніяк не назвеш сухим переліком наказів і заборон або збіркою цікавих оповіданнячок для дітей. Щоправда, Бог використовував людей, аби записати Біблію, але від цього вона стала лише привабливішою і ось уже впродовж багатьох століть зворушує серця читачів. Археолог Вільям Олбрайт сказав: «Глибокі моральні й духовні істини Біблії, які являють виняткове об’явлення Бога людям, представлене за допомогою прикладів з життя, сьогодні такі ж актуальні, як дві або три тисячі років тому».

Щоб проілюструвати неминущу цінність Біблії, повернімося до початку людської історії, куди нас може запровадити лише Біблія, і розгляньмо деякі уроки з книги Буття.

Своєчасні уроки зі стародавньої оповіді

У книзі Буття серед усього іншого можна знайти інформацію про початок людської родини, наприклад імена перших людей тощо. Стосовно цього питання жодна інша історична праця не подає стільки подробиць. «Але навіщо нам сьогодні знати про своїх перших предків?» — можете ви запитати. Бо, виявивши, що всі люди, незалежно від кольору шкіри, племені та національності, мають тих самих прабатьків, книга Буття усуває будь-яку підставу для расизму (Дії 17:26).

Крім того, ця книга подає керівництво у питаннях моралі. Вона містить розповідь про Содом, Гоморру та поблизькі міста, які Бог знищив через велике статеве зіпсуття їхніх мешканців (Буття 18:20—19:29). У 7-му вірші книги Юди говориться: «Содом і Гоморра та міста коло них... чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад». Бог не дав жителям Содома та Гоморри жодних моральних законів, однак наділив їх, як і всіх інших, сумлінням. Тому він мав право притягти цих людей до відповідальності за їхні вчинки (Римлян 1:26, 27; 2:14, 15). Подібно й сьогодні Бог покличе всіх людей до відповідальності незалежно від того, чи вони визнають його Слово, Святу Біблію, чи ні (2 Солунян 1:8, 9).

Урок історії щодо спасіння

Рельєф на арці Тіта в Римі зображає римських солдатів, які після зруйнування Єрусалима в 70 році н. е. виносять храмове священне начиння. З рук римлян загинуло понад мільйон євреїв. Але слухняні християни завдяки Ісусовому попередженню врятувалися: «Коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях,— хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти» (Луки 21:20—22).

Горе, яке спіткало Єрусалим,— це не просто стародавня історія. Воно є прообразом більшого горя, що незабаром прийде на цілий світ. Але знову будуть ті, що врятуються. Їх названо «натовп великий... з усякого люду, і племен, і народів, і язиків». Вони «прийшли від великого горя» завдяки своїй вірі у пролиту кров Ісуса — вірі, міцно вґрунтованій на Біблії та її пророцтвах (Об’явлення 7:9, 14).

Історія, яка вже ніколи не повториться

Сьогодні ми живемо в час панування Англо-Америки — останньої зі світових держав, згаданих у біблійному пророцтві. З історії видно, що ця держава, подібно до своїх попередниць, також повинна впасти. Але як? Біблія каже, що кінець її буде дійсно незвичайним. Ось що Слово Боже, вказуючи на 1914 рік, говорить про правлячі політичні держави, або «царства», у Даниїла 2:44: «За днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки».

Так, Боже Царство — його небесний уряд на чолі з Ісусом Христом — знищить в Армагеддоні, апогеї вищезгаданого «великого горя», всі сліди деспотичних людських урядів. І вже ніколи те Царство «не буде віддане іншому народові», тобто не буде повалене й не втратить своїх позицій. Його володіння сягатимуть «аж до кінців землі» (Псалом 72:8).

Нарешті закінчиться період жорстокого панування фальшивої релігії, деспотичної політики та пожадливої комерції. У Псалмі 72:7 дається така обітниця: «Праведний буде цвісти в його дні, а спокій великий — аж поки світитиме місяць». На нашій планеті царюватиме не егоїзм та гордість, а любов — найвидатніша Божа риса (1 Івана 4:8). Ісус сказав: «Любіть один одного». Щодо цього історик Вілл Дюрант зазначив: «Найважливіше, чого я навчився з історії, підтверджує слова Ісуса. (...) Найбільшу користь у світі приносить любов».

Любов до людей спонукала Бога натхнути написання Біблії. Лише ця книга змальовує минуле, сьогоднішнє і майбутнє в правильному світлі. Тож прийміть життєдайну звістку Біблії, приділяючи час на її вивчення. Щоб допомогти вам у цьому, Свідки Єгови, слідуючи Ісусовому наказу, діляться «Євангелією Царства» з усіма людьми. Незабаром проповідування цієї доброї новини стане чимось більшим, ніж пророцтво. Воно стане живою історією (Матвія 24:14).

[Вставка на сторінці 9]

«І все-таки Біблія має рацію!» ВЕРНЕР КЕЛЛЕР.

[Вставка на сторінці 11]

[Ілюстрації на сторінці 9]

Моавський камінь. Містить розповідь царя Меші про війну між Моавом та Ізраїлем (2 Царів 3:4—27), назви різних біблійних місцевостей та Боже ім’я, написане давньоєврейськими літерами.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris.

Срібний динарій. Зображено Тіберія Цезаря із короткою присвятою (Марка 12:15—17).

Хроніка Набоніда. Клинописна табличка, яка підтверджує несподіване падіння Вавилону перед Кіром (Даниїла, розділ 5).

[Відомості про джерело]

Фотографія з люб’язного дозволу Британського музею.

Кам’яна плита. Містить ім’я Понтія Пилата латиною.

[Відомості про джерело]

Photograph © Israel Museum, Jerusalem; courtesy of Israel Antiquities Authority.

Тло: сувій Мертвого моря. Вивчення тексту книги Ісаї засвідчило, що ця книга протягом понад 1000 років переписування залишилася майже без змін.

[Відомості про джерело]

Shrine of the Book, Israel Museum, Jerusalem.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Рельєф на арці Тіта підтверджує зруйнування Єрусалима в 70 році н. е.

[Відомості про джерело]

Soprintendenza Archeologica di Roma