Порятунок від смертоносного урагану!

Про спустошення, яке завдав ураган Мітч минулого року, повідомлялося на перших сторінках газет по всьому світі. Однак незначну увагу було приділено часто героїчним зусиллям, які доклали Свідки Єгови, щоб допомогти жертвам цього смертоносного урагану. Нижчеподана розповідь яскраво показує, як може торжествувати справжнє християнство й братерство навіть за найнесприятливіших обставин.

ДВАДЦЯТЬ другого жовтня 1998 року води на південному заході Карибського моря породили вбивцю. Він з’явився у вигляді тропічної депресії (зона пониженого тиску). У межах доби вона переросла у тропічний циклон, що отримав назву, яку довго згадуватимуть зі страхом і болем,— Мітч. Набираючи сили, Мітч попрямував на північ. Двадцять шостого жовтня це вже був ураган п’ятої категорії з безперервними вітрами, швидкість яких сягала 290 кілометрів за годину, а пориви вітру перевищували 320 кілометрів за годину.

Спочатку здавалося, що Мітч іде у напрямку Ямайки й Кайманових островів. Але вбивця звернув на захід і попрямував до узбережжя Центральної Америки — прямо на Беліз. Однак Мітч не поспішав нападати. Він грізно завис недалеко від північного узбережжя Гондурасу. А тоді раптом пішов у наступ. Тридцятого жовтня Мітч вторгся у Гондурас, залишаючи після себе смерть і руйнування.

Мітч уражає Гондурас

Мітч заявив про свою присутність заливним дощем. «Близько першої години ночі в суботу, 31 жовтня,— пригадує Віктор Авелар, повночасний благовісник, який живе в Тегусігальпі,— ми почули шум, подібний на гул сильного грому. Те, що раніше було струмком, тепер перетворилося на грізну ріку! Течія несла два будинки, з яких лунали крики їхніх мешканців, що опинилися ув’язненими у власних домах». В іншій частині міста під зсувом загинуло 32 чоловік, серед них було 8 осіб, які вивчали Біблію зі Свідками. Проте не загинув жоден охрещений Свідок.

Влада Гондурасу швидко відгукнулася на трагедію, надаючи жертвам притулки. Крім того, у дію вступила міжнародна бригада з надання допомоги, члени якої приїхали з понад 12 країн. Свідки Єгови також одними з перших почали докладати зусиль в організовуванні допомоги, пригадуючи біблійні слова: «Усім робімо добро, а найбільш одновірним» (Галатів 6:10). Так були створені комітети екстреної допомоги. Усвідомлюючи, наскільки розпачливим було становище у прибережних містечках, Свідки організували групу порятунку.

Свідок на ім’я Едґардо Акоста пригадує: «У суботу, 31 жовтня, ми роздобули невеликий човен і рушили до затопленої ділянки. Хоча нам і вдалося врятувати двох братівa, ми зрозуміли, що для того, аби забрати всіх братів із затопленої території, слід мати більший човен. Тому ми дістали вельбот і в неділю рано-вранці вирушили в другу подорож. Зрештою ми евакуювали всіх членів збору й деяких їхніх сусідів — разом 189 чоловік».

Хуан Альварадо допомагав проводити рятівні заходи недалеко від Ла-Хунти. Він згадує: «До нас доносилися крики: «Допоможіть! Рятуйте!» Це були найжахливіші моменти мого життя. Ті брати опинилися у повній безвиході. Багато з них шукали порятунку на дахах». Ось, що розповідає Марія Боніла, яка уціліла після катастрофи: «Води навколо нас нагадували океан. Ми всі плакали». Але рятівні заходи були успішними. Умберто Альварадо, що пережив катастрофу, говорить: «Брати не тільки врятували нас, але й надали притулок та забезпечили їжею й одягом». Умберто продовжує: «Один чоловік, який спостерігав за рятівними діями, сказав нам, що жоден з членів його церкви не намагався врятувати його — це зробили лише Свідки Єгови. Тепер він переконаний, що релігія Свідків Єгови правдива!»

У містечку Ла-Ліма група Свідків опинилась ув’язненою в домі. Оскільки вода піднімалася, вони зробили отвір у стелі й вилізли на балки перекриття. Свідок на ім’я Габі розповідає: «Ми мали достатньо харчів, аби протриматися декілька днів. Коли вони закінчились, один з братів, ризикуючи своїм життям скочив у воду, щоб зірвати кокоси. Аби полегшити наші страждання, ми співали пісень Царства». Хуан, службовий помічник, згадує: «Ми вже не думали, що лишимося живими. Отже вирішили провести вивчення «Вартової башти», журналу, заснованого на Біблії. Думаючи, що ми востаннє вивчаємо разом, всі почали плакати. Вивчення зміцнило нашу стійкість». Протягом восьми днів вони продовжували триматися, поки зрештою їх не врятували працівники державних служб.

Навіть ті, хто пережив повінь цілими та здоровими, пізніше стикнулися з гіркою дійсністю. Ліліан, яка є Свідком, зауважує: «Стає дуже боляче, коли подумаєш, що втратив особисті речі — одяг, меблі й сімейні фотографії. Коли я побачила свій дім, де повно бруду, сміття і навіть змій, мене просто охопив жах!» І знову-таки християнське братерство виявилося безцінним. «Брати прийшли на допомогу,— пригадує Ліліан.— Мій чоловік, який не є Свідком, запитав: «Як ми віддячимо їм за все те, що вони для нас зробили?» Одна з сестер відповіла мені: «Нема за що дякувати. Я твоя сестра!»

Лютість Мітчу відчуває Сальвадор

Просуваючись на захід у напрямку до Сальвадору, ураган Мітч втрачав свою міць. Але він усе ще мав силу вбивати. У той час Свідки Єгови в Сальвадорі активно вели приготування до обласного конгресу «Божа дорога життя». Очікувалося, що на ньому будуть присутніми понад 40 000 осіб. У міру наближення Мітчу, зростала ймовірність того, що далеко не всі брати зможуть відвідати конгрес. Річки вийшли з берегів, змивши врожай, затопивши головні дороги й будинки. Пагорби, ослаблені вирубуванням лісів, які колись вкривали їхні схили, перетворилися на величезні зсуви.

Головуючим наглядачем у зборі Свідків Єгови містечка Чіланґера був Нельсон Флорес. Прокинувшись у суботу зранку, 31 жовтня, і подивившись на той бік річки, де раніше стояло містечко Чіланґера, він не побачив нічого! П’ятсот будинків було змито! Охоплений страхом за своїх духовних братів і майже не думаючи про власну безпеку, Нельсон кинувся у розбурхану річку. «Коли я досягнув іншого берега,— згадує Нельсон,— то спробував зорієнтуватися. Я щодня проходив по цій території, проповідуючи від дому до дому, але тепер не міг знайти жодного знайомого орієнтира!»

Тої ночі в Чіланґері загинуло понад 150 чоловік. Серед них було декілька осіб, що вивчали Біблію зі Свідками Єгови. Проте жоден охрещений Свідок не втратив життя.

Невдовзі розпочали здійснювати рятівні роботи. Арістедес Естрада, який брав участь в організації таких заходів, пояснює: «Іти до Чіланґери нам не дозволили. Вода все ще піднімалася. Я ніколи не забуду, як люди кликали на допомогу, а рятівники були змушені самі втікати, рятуючи своє життя». Однак з часом усіх братів успішно евакуювали. Зали Царства слугували притулками для біженців. Крім того, Свідки постійно перебували в лікарнях, школах й інших місцях, де вони могли переглянути списки поранених і безпритульних, щоб відшукати серед них співвіруючих. Місцеві збори швидко надали те, в чому була потреба.

Проте доставляти необхідне до пунктів прийому було не завжди легко. Брати з містечка Корінто розпочали подорож, навантажившись продуктами з власних полів, але раптом вони наштовхнулися на зсув, який заблокував дорогу. Що робити? Вони почали прокопувати собі шлях! Спочатку за ними спостерігали скептичні глядачі. Але з часом вони були спонукані приєднатися й допомогти розчистити дорогу. Брати з Корінто досягли місця призначення, всі в грязюці, але щасливі, що змогли зробити свій внесок.

Філіал Товариства Вартової башти служив одним з осередків допомоги. Ґілберто, співпрацівник філіалу, який допомагав доставляти пожертвування, пригадує: «Відбувалося щось неймовірне! Приїхало стільки машин, що потрібно було призначати добровольців, аби скеровувати рух автомашин на стоянках і на вулиці перед філіалом». За приблизними підрахунками, пожертвували 25 тонн одягу й 10 тонн харчів. П’ятнадцять добровольців протягом цілого тижня сортували і відправляли одяг.

Мітч проходить повз Нікарагуа

Мітч пройшов досить близько від Нікарагуа, спричинивши і там спустошливі зливи. Було зруйновано тисячі домів, а головні дороги змито. Недалеко містечка Посолтеґа під зсувом були поховані цілі села, загинуло понад 2000 чоловік.

Коли Свідки з Нікарагуа дізналися про трагедію, вони організували широкомасштабну кампанію допомоги. Добровольці зголосилися виконати місію милосердя, пов’язану з труднощами й небезпекою,— знайти своїх братів. Дві групи Свідків — одна з Леона (містечка на південь від Посолтеґи) й інша з Чічіґальпи (на північ від неї) — відправилися до Посолтеґи. Кожен брат ніс важкий тюк з провізією. Робітники зі служби порятунку попередили, що туди майже неможливо пройти, але брати були сповнені рішучості подолати перешкоди.

Другого листопада, у понеділок, рано-вранці брати з Леона наповнили вантажівку провізією й доїхали до місця, де вода змила міст. Після того як брати розвантажили машину, вони сформували дві групи велосипедистів: одна повинна була їхати в Посолтеґу, а інша до затопленого містечка Теліка. Перед від’їздом брати помолилися. «Після молитви,— говорить один з рятівників,— ми відчули величезний приплив сили». І вона дійсно їм знадобилась. Вони мали перетинати великі канави, іноді обережно пробираючись через багно, а іноді несучи велосипеди на плечах. Дорогу часто блокували повалені дерева. Їм також потрібно було виявляти витривалість, коли перед ними поставало жахливе видовище мертвих тіл в ямах з водою.

Вражає те, що велосипедисти з Леона й Чічіґальпи прибули до Посолтеґи майже одночасно! Неріо Лопез, один з членів рятівної команди, згадує: «Шини на моєму велосипеді стерлися. Я думав, що зможу проїхати лише кілометр чи два». Однак велосипед якось витримав. Тільки на зворотному шляху обидві шини лопнули. В усякому разі, першими рятівниками, які прибули до місця призначення, були брати. Яку ж радість вони відчули, коли зустрілися з місцевими християнськими братами й сестрами! «Я дуже вдячна Єгові й нашим братам за їхню підтримку й допомогу,— сказала одна сестра.— Ми навіть не могли уявити собі, що наші брати так швидко прийдуть нам на поміч».

Це була лише перша з декількох експедицій, які здійснювалися на велосипедах, у затоплені містечка. І в багатьох випадках брати були першими прибулими рятівниками. Містечко Ларейнаґа стало свідком прибуття 16 братів на велосипедах! Їхні зусилля до сліз зворушили місцевих братів. Деколи велосипедистам доводилося везти на спині понад 20 кілограмів припасів. Два брати привезли більш як 100 кілограмів провізії у місто Ель-Ґваябо! Навантаживши на свій велосипед стільки, скільки було можливо, один велосипедист знаходив підтримку у роздумуванні над словами, записаними в біблійній книзі Ісаї 40:29: «Він [Єгова] змученому дає силу, а безсилому — міць».

Свідки з містечка Тонала послали кур’єра, аби повідомити відповідальних братів, що їхні харчові запаси майже закінчилися. Коли посланець прибув до місця призначення, то був здивований, почувши, що допомогу вже відправили! І коли він прибув додому, на нього вже чекала їжа. Марлен Чаваріа, який допомагав доставляти припаси до затоплених районів навколо Чінандеги, пригадує: «В одному містечку мешкало 44 сім’ї Свідків. Однак з допомоги скористалося 80 сімей, оскільки брати ділилися продуктами».

Заходи допомоги привернули увагу органів влади. Мер містечка Вамблан написав Свідкам такого листа: «Ми звертаємось до вас з проханням надати допомогу... Ми бачимо, як ви допомагаєте своїм братам і сестрам з Вамблана, і нам би хотілося взнати, чи можливо надати деяку допомогу і нам». Свідки Єгови відгукнулися тим, що надіслали їжу, медикаменти й одяг.

Ураган лютує у Гватемалі

Не встиг Мітч покинути Гондурас і Сальвадор, як його руйнівну силу відчули у Гватемалі. Сару Аґустін, Свідка, яка живе на північ від міста Гватемала, розбудив грізний шум вод. Потік бурхливої ріки почав затоплювати глибоку долину, де вона жила. Часто Сара стукала до своїх сусідів, щоб ділитися з ними біблійною правдою. Але тепер вона пішла від дверей до дверей, відчайдушно намагаючись розбудити їх! Пізніше зсув поглинув багато домів її сусідів. Схопивши лопату, Сара почала допомагати уцілілим, викопуючи з багна семеро маленьких дітей. Будучи за фахом акушеркою, Сара допомогла одному з цих дітей з’явитися на світ. На жаль, серед загиблих була дівчинка-підліток на ім’я Вільма. Сара незадовго до того залишила їй біблійну літературу.

Хоча лють Мітчу значно ослабла, великих збитків завдав дощ, який знищив урожаї, поруйнував мости й будинки. До місцевого філіалу Свідків Єгови у Гватемалі надійшла значна допомога, деяку частину котрої вирішили надіслати братам у Гондурас. Оскільки багато мостів було зруйновано, а аеропорт затоплено, допомогу треба було відправити водним шляхом. Фред Брун з філіалу згадує: «Ми орендували 8-метровий човен зі склопластику, наповнили його медикаментами та їжею, вага котрих становила майже тонну, і вирушили в дорогу. Після страшної подорожі по бурхливому морю, промоклі наскрізь, ми досягнули порту Омоа».

Наслідки Мітчу

Здавалося, що Мітч вщухне на південному сході Мексики. Однак, попрямувавши на північний схід, Мітч завдав свого останнього удару південній Флориді (США). Але невдовзі ураган ослаб. Він відступив до Атлантики й почав швидко вщухати. П’ятого листопада припинилися всі попередження про тропічний ураган.

Деякі спеціалісти назвали Мітч «найбільш смертоносним ураганом, що проносився над Західною півкулею за останні два століття!». Остаточна кількість тих, хто загинув, може становити аж 11 000 чоловік; тисячі пропали безвісти. Понад три мільйони чоловік залишилися без даху над головою або щонайменше зазнали серйозних збитків. Президент Гондурасу Карлос Флорес Факуссе з сумом сказав: «Ми втратили те, що поступово будували протягом 50 років».

Через Мітч чимало Свідків Єгови втратили своє житло. На жаль, у багатьох випадках ділянки землі, де стояли їхні доми, змило водою. Проте Свідки Єгови вжили заходів, щоб допомогти багатьом відремонтувати й відбудувати їхні домівки.

Жахливі катастрофи, такі, як спричинені ураганом Мітч, є зловісним нагадуванням про те, що ми живемо в «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1—5). Справжня охорона від таких катаклізмів прийде тільки тоді, коли нашою планетою керуватиме Боже Царство (Матвія 6:9, 10; Об’явлення 21:3, 4). І все-таки Свідки Єгови вдячні, що жоден з їхніх братів не загинув безпосередньо через Мітчb. Послух місцевим вказівкам про евакуацію та добра організація з боку місцевих зборів допомогли багатьом уникнути небезпеки.

Протягом минулих кількох місяців в уражених країнах Свідки Єгови важко працювали, щоб повернутися до своєї повсякденної духовної діяльності. Наприклад, у Сальвадорі було зроблено все, аби допомогти жертвам Мітчу відвідати обласний конгрес, який проводився лише через декілька днів після урагану. Для цього орендували автобуси й попіклувалися про тимчасове житло. Були навіть вжиті заходи, щоб провести лікування хворих і надати їм можливість також бути присутніми! Конгрес пройшов успішно. Найвища кількість присутніх становила 46 855 — набагато більше, ніж передбачалось. «Ми зазнали горя,— каже Хосе Рівера, брат із Сальвадору, який залишився бездомним і безробітним,— але після конгресу ми почувалися ліпше, адже відчули на собі гостинність братів». Згідно з повідомленням, у цих районах дуже зросла кількість присутніх на зібраннях Свідків Єгови — прямий результат спостережень сторонніх людей за нашими заходами допомоги.

Але, можливо, найбільше це вплинуло на Свідків. Карлос, котрий пережив повінь у Гондурасі, говорить: «Я ще ніколи не зазнавав нічого подібного. Я особисто відчув любов і прихильність моїх братів». Дійсно, збитки, яких завдав ураган Мітч, колись стануть справою минулого. Але любов, котру виявили Свідки Єгови, багато з яких ризикували своїм життям, щоб допомогти братам, ніколи не піде в забуття.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 19]

Свідки-сусіди подають руку допомоги

КОЛИ метеорологи повідомили, що ураган Мітч уразить Беліз, люди почали готуватися до удару стихії. Оскільки уряд видав розпорядження евакуювати людей зі всіх прибережних районів і низин, Свідки Єгови переправилися приблизно на 80 кілометрів углиб країни, до столиці Бельмопан, а також до інших містечок, що лежать на узвишшях.

На щастя, Беліз уникнув гніву головного удару Мітча. Але, почувши в якому становищі опинилися брати у Гондурасі, Нікарагуа та Гватемалі, брати з Белізу пожертвували харчі, одяг, питну воду й гроші.

Така реакція була типова і для братів із сусідніх країв. Свідки Коста-Рики надіслали чотири величезних контейнери з харчами, одягом і медикаментами. Брати з Панами організували чотири пункти для того, щоб одержувати, сортувати й пакувати пожертвування. У межах декількох днів було зібрано понад 20 000 кілограмів матеріальної допомоги. Один чоловік, який не є Свідком, сказав: «Я думав, що основну роль в організації допомоги відігравало військо. Але тепер бачу, що то були Свідки Єгови». У даний час Свідки регулярно відвідують цього чоловіка й діляться з ним біблійними істинами.

Брат, який займається транспортуванням товарів, попіклувався про напівпричіп і шофера (не-Свідка), щоб відвезти допомогу в Нікарагуа. Посадові особи Панами й Коста-Рики закрили очі на митні вимоги й дозволили вантажівці проїхати через їхні кордони. На одній бензозаправці було пожертвувано стільки пального, що вистачило б для двох баків вантажівки,— стільки, скільки необхідно для подорожі в обидва кінці! У Нікарагуа митники також дозволили вантажівці проїхати, не оглядаючи товару. «Якщо це від Свідків Єгови, то нам не потрібно робити перевірки,— сказали вони.— У нас ніколи немає з ними жодних проблем».

Однак перевезти допомогу в Гондурас по суші було неможливо. Тому одна християнська сестра, яка працює в гондураському посольстві, змогла вжити відповідних заходів, аби безкоштовно доставити допомогу літаком! Завдяки цьому було переправлено понад 10 000 кілограмів вантажу.

Заходи Свідків Єгови з надання допомоги спонукали до дій деяких людей, котрі не були Свідками. Деякі компанії пожертвували картонні коробки, клейку стрічку й пластмасові контейнери. Інші надавали грошову допомогу й пропонували знижки. Працівники аеропорту в Панамі були особливо зворушені, спостерігаючи, як понад 20 Свідків-добровольців допомагали вивантажувати пожертвування, що відправлялися в Гондурас. Наступного дня деякі з тих працівників аеропорту принесли пожертви, котрі вони зібрали серед своїх робітників.

[Рамка на сторінці 20]

Подібна допомога в Мексиці

МЕКСИКА майже не постраждала від урагану Мітч. Але лише декілька тижнів перед тим, як цей убивця вразив Центральну Америку, від повені постраждав штат Ч’япас. Шкоди зазнали майже 350 поселень; деякі містечка повністю зникли.

Звичайно, повінь спричинила чимало труднощів Свідкам Єгови у тій місцевості. Але швидка реакція з боку старійшин місцевого збору часто допомагала пом’якшити удар, якого завдав ураган. Наприклад, в одному маленькому поселенні старійшини відвідали кожного члена збору й повідомили їм, що в разі, коли дощ продовжуватиметься, вони можуть знайти притулок у Залі Царства. Вважалося, що зал був найбільш стійкою будівлею у тому селі. На світанку містечко затопили відразу дві річки, що вийшли з берегів! Свідки та чимало їхніх сусідів урятувалися від навали на даху Залу Царства. Жоден Свідок не втратив життя.

Однак коло 1000 Свідків у Мексиці були змушені рятуватися у притулках, які надав уряд. Було повністю зруйновано приблизно 156 домів Свідків, а 24 — пошкоджено. Крім того, дощенту знищено сім Залів Царства.

Для боротьби з наслідками стихійного лиха було організовано комітети допомоги, які надавали поміч Свідкам Єгови і їхнім сусідам. Швидко розподілялися харчі, одяг, ковдри й інша допомога. Коли місцеві влади дізналися про масштаб наданої матеріальної допомоги, вони сказали: «Навіть армія була б не в стані зробити це настільки швидко».

Свідки Єгови здавна відомі своєю чесністю, і це часто стає їм у пригоді. Наприклад, коли одна група людей попросила у місцевих влад допомогу, їх запитали, чи немає серед них Свідків Єгови. Після ствердної відповіді службовці сказали: «Тоді приведіть когось із них до нас, і ми дамо йому призначену допомогу!»

Місцевий старійшина збору добре підсумував це, сказавши: «Незважаючи на катастрофу, брати зберігали позитивний склад розуму. Ризикуючи своїм життям, багато братів з поблизьких сіл прийшли нам на поміч і принесли харчі й біблійні публікації, щоб зміцнити нас. Нам є за що дякувати Єгові».

[Карта/Ілюстрація на сторінці 14]

Мексика

Гватемала

Беліз

Сальвадор

Гондурас

Нікарагуа

Коста-Рика

[Ілюстрація на сторінці 15]

ГОНДУРАС

◼ Річка Ґвасеріке.

[Ілюстрації на сторінці 16]

САЛЬВАДОР

◼ Головна вулиця в Чіланґері.

◼ Уцілілі під час Мітчу Леонардо Амус з дочками біля Залу Царства, який теж встояв.

◼ Хосе Сантос Ернандес перед своїм зруйнованим домом.

[Ілюстрації на сторінці 17]

НІКАРАГУА

◼ Перша група велосипедистів, що їздили до Теліки.

◼ Свідки в Ель-Ґваябі з радістю отримали пакети з продуктами.

[Ілюстрації на сторінці 18]

НІКАРАГУА

◼ Перший з багатьох домів, відбудованих добровольцями.

◼ Свідки з місцевих зборів допомагали пакувати продукти.

[Ілюстрація на сторінці 18]

ГВАТЕМАЛА

◼ Сара допомогла врятувати з багна семеро дітей.