Основою для виникнення усіх голосових звуків є струмінь повітря, який виходить з легенів. Легені діють наче міхи, що проштовхують повітря крізь трахею у гортань — голосовий апарат, що міститься нижче глотки. До протилежних стінок гортані прикріплено дві крихітні м’язові складки — голосові зв’я́зки. Це головні інструменти звукотворення. Коли повітря проходить крізь гортань, ці м’язові складки розмикаються і змикаються, впускаючи та випускаючи його; вони також захищають легені від потрапляння сторонніх тіл. Під час звичайного дихання струмінь повітря вільно проходить повз голосові зв’язки і жодного звуку не утворюється. Але коли людина хоче заговорити, м’язи гортані скорочуються, напружують голосові зв’язки, і ті під тиском повітряного струменя з легенів починають вібрувати. Так народжується звук.
Чим тугіше натягнені зв’язки, тим швидше вони коливаються і тим вищі звуки утворюють. І навпаки: що слабший натяг зв’язок, то нижчий тон звуку. З гортані звукова хвиля потрапляє у глотку, а звідти — у ротову і носову порожнини. Тут на основний тон звуку накладаються додаткові обертони, котрі видозмінюють та підсилюють цей тон. За допомогою спільних дій піднебіння, язика, зубів, губів та нижньої щелепи хвилі звукових коливань розбиваються і виходять назовні, творячи роздільне, зрозуміле мовлення.
Людський голос — це справжнє чудо. За багатогранністю властивостей він не має рівного серед жодних створених людиною інструментів. Голос здатний виражати найрозмаїтіші почуття та емоції: від найніжнішої любові до найлютішої ненависті. Належно розвинутий і правильно поставлений голос може охоплювати три октави і творити не лише гарні звуки музики, але й чудові зразки зворушливого мовлення.