«Закінчено тривалу роботу»

П’ЯТДЕСЯТ років тому вже немолода лагідна жінка піднесла свій голос, і світ прислухався. Це сталося в Парижі 10 грудня 1948 року. Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй зібралась у недавно побудованому палаці Шайо, і саме тоді голова Комісії ООН з прав людини піднялась, щоб виступити з промовою. Елеонора Рузвельт — висока жінка, яка була вдовою колишнього президента США Франкліна Д. Рузвельта,— твердим голосом сказала усім присутнім: «Сьогодні ми стоїмо на порозі видатної події в історії Організації Об’єднаних Націй і всього людства; ця подія — прийняття Генеральною Асамблеєю Загальної декларації прав людини».

Після того як вона зачитала рішучі слова преамбули та 30 статей Декларації, Генеральна Асамблея прийняла той документa. Відтак члени ООН встали й гучними оплесками вшанували виняткове керівництво пані Рузвельт, яку тепло називали «Першою леді світу». Наприкінці того дня вона коротко записала: «Закінчено тривалу роботу».

Від багатьох переконань до одної декларації

За два роки до тої події, у січні 1947 року — невдовзі після того як почала працювати Комісія ООН — стало зрозуміло, що створити документ про людські права, з котрим би погодилися усі члени ООН, буде надзвичайно важко. Комісія з 18 членів із самого початку наштовхнулась на глибокі розбіжності й загрузла в нескінченних спорах. Представник Китаю вважав, що документ повинен містити філософію Конфуція, католицький член Комісії підтримував вчення Фоми Аквінського, Сполучені Штати Америки обстоювали американську Декларацію прав людини, а країни соціалістичного блоку хотіли включити ідеї Карла Маркса,— це лише декілька з твердих переконань, які були висловлені.

Безперервні суперечки членів Комісії піддали перевірці терплячість пані Рузвельт. У 1948 році на лекції у Паризькій Сорбонні вона зауважила, що гадала, ніби її діти — а пані Рузвельт мала велику родину — випробували її терпіння до краю. Проте «головування над Комісією з прав людини вимагало ще більше стриманості» — так, розповідають, на радість своїм слухачам висловилась пані Рузвельт.

І все ж її досвід матері вочевидь виявився корисним. Один репортер того часу написав, що обходження пані Рузвельт з членами Комісії нагадало йому матір «на чолі великої родини часто галасливих, деколи непокірних, але, по суті, добросердечних хлопців, яких час від часу слід твердою рукою ставити на своє місце» («Елеонора Рузвельт. Особисте та громадське життя», англ.). Однак пані Рузвельт поєднувала твердість із люб’язністю і вміла переконувати інших, не викликаючи ворожості з боку своїх опонентів.

У результаті після двох років зібрань, сотень поправок, тисяч заяв і 1400 турів голосувань з приводу майже кожного слова та кожного речення, Комісія уклала-таки документ з переліком тих прав людини, котрі, як вважалося, повинні бути надані всім чоловікам та жінкам будь-де у світі. Той документ назвали Загальною декларацією прав людини. Так завдання, що часами здавалося нездійсненним, було доведено до кінця.

Великі сподівання

Звичайно, ніхто не очікував, що мури пригноблення розваляться від звуку цієї першої сурми. Але прийняття Загальної декларації прав людини породило великі сподівання. Тодішній президент Генеральної Асамблеї ООН австралієць д-р Герберт В. Еватт передрікав, що «мільйони чоловіків, жінок і дітей по цілому світі, які живуть за багато кілометрів од Парижа та Нью-Йорка, звернуться до цього документа за допомогою, керівництвом та натхненням».

Відколи д-р Еватт промовив ті слова, збігло п’ятдесят років. Протягом цього часу багато хто справді дивився на Загальну декларацію прав людини як на дороговказ та вважав її мірилом, за яким можна визначати ступінь поваги до прав людини по цілому світі. І що ж виявило це вимірювання? Чи стан справ у країнах-членах ООН відповідає такому мірилу? Як сьогодні стоять справи з правами людини у світі?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 4]

Що таке права людини?

Організація Об’єднаних Націй визначає права людини як «ті права, що властиві нашій природі і без котрих ми не можемо існувати як люди». Права людини також називаються «спільною мовою людства» — і це відповідна назва. Як здатність навчатися розмовляти певною мовою є природженою особливістю, яка робить нас людьми, так само є й інші природжені потреби та особливості, котрі відрізняють нас від решти створінь на землі. Наприклад, люди мають потребу в знаннях, мистецькому вираженні та в духовності. Людина, якій відмовляють у задоволенні цих основних потреб, примушена вести майже тваринне існування. Щоб захистити людей від цього, за поясненням юриста-фахівця з прав людини, «ми використовуємо термін «права людини» замість «потреби людини», бо перед законом слово «потреба» не має такої сили, як слово «право». Називаючи це «правом», ми підносимо задоволення людських потреб до рівня того, на що кожна людина має моральне та законне право».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

Загальна Декларація прав людини

Письменник і лауреат Нобелівської премії Александр Солженіцин назвав Загальну декларацію прав людини «найліпшим документом», будь-коли створеним ООН. Коротко розглянувши її зміст, можна зрозуміти, чому багато хто з цим погоджується.

Провідна концепція декларації міститься у Статті 1: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».

На цій підвалині творці Декларації встановили дві групи прав людини. Основні принципи першої групи викладено у Статті 3: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Ця стаття утворює підґрунтя для громадянських та політичних прав людини, перелічених у Статтях 4—21. Друга група ґрунтується на Статті 22, котра почасти стверджує, що кожна людина має право на здійснення прав, «необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи». На цьому твердженні тримаються Статті 23—27, в яких перелічено економічні, соціальні та культурні права людини. Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом, у якому цю другу групу прав внесено до основних прав людини. Це був також перший міжнародний документ, де термін «права людини» вживався взагалі.

Бразильський соціолог Рут Роже дуже просто пояснює зміст Загальної декларації прав людини: «Немає значення, якої ви раси. Немає значення, чоловік ви чи жінка. Немає значення, якою мовою ви розмовляєте, яку релігію сповідуєте, які ваші політичні погляди, в якій країні ви народилися або хто ваші батьки. Немає значення, багаті ви чи бідні. Немає значення ані те, з якої частини світу ви походите, ані те, чи ваша країна є монархією чи республікою. З цих прав і свобод може скористатися кожний».

З часу прийняття Загальної декларації прав людини, вона була перекладена більш ніж 200 мовами й увійшла в конституції багатьох країн. Проте сьогодні деякі лідери вважають, що її треба змінити. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан не погоджується з цим. Один службовець ООН цитує слова Генерального секретаря: «Як немає потреби переписувати Біблію чи Коран, так само непотрібно змінювати Декларацію. Змінювати слід не текст Загальної декларації прав людини, а поведінку її послідовників».

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан.

Погляд з 29-го поверху

КОЛИ вийти з ліфта на 29-му поверсі будинку Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, то невеличкий блакитний знак вкаже вам дорогу до Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ). Це — зв’язкове управління, що представляє женевську штаб-квартиру УВКПЛ (Швейцарія), в якій ведеться основна діяльність ООН з прав людини. У Женеві це управління очолює Мері Робінсон, Верховний комісар з прав людини, а головою нью-йоркського представництва є уродженка Греції Ельза Стаматопулу. На початку цього року пані Стаматопулу люб’язно прийняла в себе одного з кореспондентів «Пробудись!» і пригадала те, що сталося за п’ять десятиліть діяльності, пов’язаної із захистом прав людини. Нижче подано деякі витяги з того інтерв’ю.

З. Яких успіхів у підтримці прав людини вдалося, на вашу думку, досягти?

В. Я наведу вам три приклади досягнутого. По-перше, 50 років тому концепція прав людини не згадувалася у планах міжнародних зустрічей, а сьогодні ця концепція повсюдна і діяльна. Уряди, які декілька десятиріч тому ще навіть не чули про права людини, сьогодні вже розмовляють про них. По-друге, у нас тепер є міжнародний звід законів, або кодекс, складений з численних конвенцій, де чорним по білому написано, які обов’язки уряди мають щодо своїх громадян. [Дивіться інформацію в рамці «Міжнародна хартія прав людини» на сторінці 7]. Щоб укласти цей кодекс, знадобилося багато років важкої праці. Ми надзвичайно пишаємось ним. По-третє, сьогодні більше людей, ніж будь-коли раніше, вступає до рухів за права людини та може вільно висловлюватися у питаннях, пов’язаних із цими правами.

З. З якими перешкодами ви зустрічаєтесь?

В. Пропрацювавши 17 років з програмами ООН з прав людини, я, звичайно, усвідомлюю прикрі проблеми, які повстають перед нами. Найгірше те, що уряди часто ставляться до прав людини як до політичного, а не до гуманітарного питання. Вони деколи не хочуть виконувати договори з прав людини, бо відчувають у цьому політичну загрозу. У таких випадках згадані угоди перетворюються на мертві папери. Іншим неуспіхом стало те, що ООН не змогла запобігти грубим порушенням прав людини у таких місцях як Руанда, колишня Югославія, а також зовсім недавно в Алжирі. Неспроможність ООН відвернути різанину в тих країнах, була жахливою невдачею. Права людини існують, але хтось повинен привести їх в дію. Хто це буде? Є країни, котрі можуть надати захист, але коли їхнім інтересам ніщо не загрожує, то їм часто бракує політичної рішучості виступити й покласти край порушенням.

З. Що ви бачите попереду?

В. Я бачу небезпеку й надію на шляху до прав людини, котрими користуватимуться всі. Мене тривожить небезпека, яка виникає з глобалізацією економіки, бо така глобалізація спонукує великі корпорації засновувати філіали у країнах з дешевшою робочою силою. Сьогодні ми можемо, якщо потрібно, звинуватити уряди у порушенні прав людини і піддати їх тиску. Але кого звинувачувати у порушеннях, коли багатосторонні торгові угоди дедалі більше перетягують владу від урядів до глобальних економічних сил? Оскільки ми не контролюємо ті економічні сили, це ослаблює позицію таких міжурядових організацій, як ООН. А для прав людини ця тенденція є руйнівною. Сьогодні дуже важливо, щоб приватний сектор виробництва підтримував рух за права людини.

З. А яка ж надія?

В. Розвиток всесвітньої культури прав людини. Я маю на увазі, що через освіту ми допоможемо всім ліпше познайомитися з правами людини. Безсумнівно, це грандіозне завдання, бо воно включає в себе зміну мислення. Саме для цього ООН десять років тому розпочала всесвітню кампанію громадської освіти, щоб навчити людей про їхні права, а держави — про їхні обов’язки. Крім того, ООН призначила 1995—2004 роки «десятиліттям освіти у галузі прав людини». Сподіваємось, що освіта змінить розуми та серця людей. Це може звучати майже як Євангеліє, але коли йдеться про освіту у галузі прав людини, я — справжня віруюча. Сподіваюсь, що в наступному столітті світ прийме культуру прав людини як свою ідеологію.

[Рамка на сторінці 7]

Міжнародна хартія прав людини

Крім Загальної декларації прав людини, існує також Міжнародна хартія прав людини. Як вони пов’язані?

Якщо порівняти Міжнародну хартію прав людини з книжкою, котра містить п’ять розділів, тоді Загальну декларацію прав людини можна прирівняти до 1 розділу. Другий та третій розділи — це Міжнародний пакт про громадянські та політичні права й Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. А розділи 4 і 5 містять Факультативні протоколи.

Тоді як Загальна декларація має моральне значення і підказує державам, що їм слід робити, інші чотири документи — це правові зобов’язання, і вони говорять, що́ держави повинні робити. Хоч праця над цими документами почалася у 1949 році, пройшли десятиріччя, поки вони всі набули чинності. Сьогодні ці чотири документи разом із Загальною декларацією утворюють Міжнародну хартію прав людини.

Крім Міжнародної хартії, ООН прийняла більше 80 інших угод з прав людини. «Тому не можна вважати, ніби права людини у Міжнародній хартії є важливішими за інші права,— пояснює один експерт з прав людини.— Наприклад, Конвенція про права дитини 1990 року є найбільш прийнятим і найпоширенішим документом ООН, але ця Конвенція не входить у Міжнародну хартію. Термін «Міжнародна хартія прав людини» було створено скоріше для популяризації, ніж як формальну концепцію. І ви, напевно, погодитеся, що ця назва дійсно привертає увагу»a.

[Примітка]

Права та кривди людини сьогодні

ПОБОРНИКИ прав людини недавно здійснили велике досягнення. По-перше, вони об’єднали понад 1000 організацій 60 країн у рух під назвою Міжнародна кампанія за заборону протипіхотних мін (МКЗПМ). Відтак вони проштовхнули міжнародну угоду, що забороняє цей вид зброї. Після цього МКЗПМ та її невтомний керівник американська активістка Джуді Вільямс отримали Нобелівську премію миру за 1997 рік.

Проте до згадки про ці досягнення додається протверезний коментар. За словами «Звіту Організації нагляду за здійсненням прав людини у світі на 1998 рік», всесвітність прав людини все ще «постійно зазнає нападів». І вина за це лягає не тільки на малі диктатури. «Великі держави,— говориться у звіті,— виявили чітку тенденцію до ігнорування прав людини тоді, коли ті права не співпадають з економічними або стратегічними інтересами країни; ця прикрість трапляється як у Європі, так і в Сполучених Штатах Америки».

Для мільйонів людей по цілому світі порушення прав людини аж надто наочні. Їхнє щоденне існування все ще затьмарене дискримінацією, бідністю, голодом, переслідуванням, ґвалтуванням, наругою над дітьми, рабством та насильницькою смертю. Вони можуть хіба що мріяти про багатонадійні умови, котрі обіцяє дедалі довший список пактів про права людини. По суті, для більшості людства навіть основні права, перелічені у 30 статтях Загальної декларації прав людини, залишаються несповненою обіцянкою. Щоб унаочнити це, розгляньмо коротко, наскільки досяжними у щоденному житті виявились декотрі права, згадані у Декларації.

Рівність для всіх?

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах (Стаття 1).

У чернетці Загальної декларації в Статті 1 говорилося: «Усі люди [men]... рівні». Оскільки англійське слово «men» можна зрозуміти і як «люди», і як «чоловіки», жінки-члени редакційної комісії наполягли на виправленні документа. Вони добилися свого, і спірне слово «men» замінили на вираз «human beings», що не допускає подвійного тлумачення. Але чи заміна слів у цій статті змінила становище жінок?

Десятого грудня 1997 року, у День прав людини, Гілларі Клінтон, Перша леді Сполучених Штатів Америки, сказала в ООН, що світ і надалі «обходиться з жінками, як з громадянами нижчого ґатунку». Вона навела декілька прикладів: 70 відсотків бідних у світі — це жінки. Дві треті зі 130 мільйонів дітей, які по цілому світі не можуть ходити до школи,— це дівчата. З 96 мільйонів неписьменних у світі дві треті становлять жінки. Вони також дуже страждають від домашнього та статевого насилля, і це залишається, за словами пані Клінтон, «одним з найпоширеніших порушень прав людини у світі, про яке до того ж найрідше повідомляють».

Деякі жінки стають жертвами насилля ще до народження. Особливо в певних країнах Азії матері часом роблять аборти, вбиваючи ненароджених дівчаток, бо воліють мати синів, а не дочок. Є місця, де через перевагу, яка віддається синам, процвітає генетичне обстеження на стать майбутньої дитини. Одна з клінік, яка займається визначенням статі, рекламувала свої послуги, твердячи, що ліпше сьогодні витратити 38 доларів США на аборт, ніж пізніше віддати 3800 доларів за дівчиною в придане. Така реклама досягає своєї мети. Вивчення, проведене в одній великій азіатській лікарні, показало, що після визначення статі утробного плоду 95,5 відсотка ненароджених дівчаток загинули через аборт. Але й в інших частинах світу дехто віддає перевагу синам. Колишній чемпіон США з боксу на запитання, скільки в нього дітей, відповів: «Один хлопець і сім помилок». У публікації ООН «Жінки та насильство» зауважується, що «поки людське мислення та ставлення до жінок зміниться, пройде багато часу — на думку багатьох, для цього знадобиться принаймні одне покоління, а може й більше».

Діти, позбавлені дитинства

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їхніх видах (Стаття 4).

На папері рабство вже мертве. Уряди підписали численні угоди, які роблять рабство незаконним. Проте, згідно з повідомленням Британського товариства проти рабства (що відоме як найдавніша у світі організація захисту прав людини), «сьогодні більше рабів, ніж будь-коли раніше». Сьогоднішнє рабство включає різні порушення прав людини. Однією з форм сучасного рабства, за повідомленнями, є примусова дитяча праця.

Сумним прикладом цього є Деріван, хлопчик з Південної Америки. «Його рученята зашкарубли від праці з грубим листям сизалю, рослинного волокна, з якого виготовляють матраци. Робота Дерівана полягає в тому, щоб переносити листя зі складу до обробної машини, відстань між якими приблизно 90 метрів. За кожен свій 12-годинний робочий день він переносить тонну листя. Деріван почав працювати, коли мав 5 років. Тепер йому 11 років» («Огляд світової преси», англ.).

За приблизними підрахунками Міжнародного управління праці, чверть мільярда дітей віком від 5 до 14 років сьогодні виконують чорну роботу; чисельність цієї армії маленьких робітників майже дорівнює кількості населення Бразилії та Мексики разом узятих! Багато дітей, позбавлених дитинства, трудяться в копальнях, тягнучи вагонетки з вугіллям; вовтузяться в грязюці, щоб зібрати врожай, або гнуть спини над ткацькими верстатами, на яких тчуть килимки. Навіть створюють бригади із зовсім малих діточок — по три, чотири чи п’ять років,— і малюки орють, сіють та збирають колосся на полях з ранку до вечора. «Діти,— говорить один землевласник з азіатської країни,— дешевші в утриманні, ніж трактори, і розумніші, ніж воли».

Вибір та зміна релігії

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію (Стаття 18).

Шістнадцятого жовтня 1997 року Генеральна Асамблея ООН отримала «попередній звіт про викоренення всіх форм релігійної нетерпимості». Цей звіт, підготовлений Спеціальним доповідачем Комісії з прав людини Аделфаттою Амором, перелічує постійні порушення Статті 18. Згадуючи багато країн, звіт посилається на численні випадки «нападів, погроз, наруги, арештів, затримань, зникнень та вбивств».

Бюро демократії, прав людини та праці Сполучених Штатів Америки підготувало «Повідомлення про права людини за 1997 рік», в якому також зауважується, що навіть країни з давніми демократичними традиціями «намагалися обмежити свободи релігійних меншин, зараховуючи їх усіх до групи «культів». Такі тенденції викликають тривогу. Віллі Фотрей, президент брюссельської організації Права людини без кордонів, говорить: «Релігійна свобода є одним з найліпших показників загального стану свободи людини у будь-якому суспільстві».

Натруджена спина і порожній гаманець

Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї (Стаття 23).

Робітники, що рубають цукрову тростину на островах Карибського моря, можуть заробити по три долари за день, але через витрати на житло та інструменти вони відразу стають боржниками плантаторів. Крім того, їм платять не готівкою, а ваучерами. А оскільки крамниця, що належить плантації,— це єдина крамниця поруч, то робітникам доводиться купляти там харчову олію, рис та боби. Проте, приймаючи ваучери робітників, крамниця вимагає за послуги 10—20 відсотків їхньої вартості. Білл О’Нейлл, заступник директора Правничого комітету захисту прав людини, сказав у радіопередачі ООН: «Під кінець збору врожаю у цих робітників на руках не лишається грошей, зароблених за тижні, місяці виснажливої роботи. Вони не можуть заощадити ані пенні й ледь дотягують до кінця сезону».

Медична допомога для всіх?

Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї (Стаття 25).

«Бідні латиноамериканські фермери Рікардо та Юстина живуть приблизно за 80 кілометрів од найближчого міста. Коли їхня донечка Емма захворіла, вони принесли маля до поблизької приватної лікарні, але там їх не прийняли, бо побачили, що Рікардо не зможе заплатити за лікування. Наступного дня Юстина позичила в сусідів грошей, щоб купити квиток на громадський транспорт, та поїхала до міста. Коли вона з донечкою врешті добралася до невеликої державної лікарні, їй сказали, що немає вільних ліжок, і попросили підійти наступного ранку. В Юстини не було ані родичів у місті, ані грошей, тож вона провела ніч на одному з ринкових прилавків. Жінка тулила дитину до себе, щоб заспокоїти та якось захистити її, але це не допомогло. Тої ночі маленька Емма померла» («Права людини та соціальна допомога», англ.).

По цілому світі кожна четверта людина животіє, отримуючи лише один долар США на день. Ці люди стикаються з тою самою смертельною дилемою, з якою зіткнулися Рікардо та Юстина: приватних закладів медичної допомоги досить, але за них неможливо заплатити, а державні заклади дешевші, але їх замало. Трагічно те, що понад мільярд бідних, хоча й мають «право на медичний догляд», не можуть ним скористатися.

Жахливий перелік зловживань правами людини не має кінця. Подібних до вищезгаданих випадків трапляється сотні мільйонів. Попри всі зусилля організацій захисту прав людини та попри самовідданість тисяч активістів, які буквально ризикують своїм життям, щоб поліпшити долю чоловіків, жінок та дітей по цілому світі, права людини, які були б досяжні для всіх, залишаються тільки мрією. Чи ця мрія колись стане реальністю? Обов’язково, але для цього повинні спершу відбутися деякі зміни. У наступній статті буде розглянуто дві такі зміни.

Права людини, досяжні для всіх всесвітня реальність!

«ЩО Є першопричиною порушень прав людини?» — запитали в одного досвідченого юриста, фахівця з прав людини. «Жадоба,— відповів він.— Жадоба політичної та економічної влади». А оскільки жадоба виникає у людському розумі, то й порушення прав людини тільки відображають стан розуму. Іншою причиною є націоналізм. Філософія, як-от моя країна в першу чергу, підтримує порушення прав людини. Тож права людини будуть реалізовані тільки тоді, «коли прийде до влади світовий уряд, котрий зможе забезпечити виконання своїх заходів», як говорить голландський професор права й економіки Ян Беркувер.

Іншими словами, щоб права людини стали реальністю у всьому світі, спочатку повинні статися принаймні дві зміни — зміна мислення та зміна уряду. Чи реалістично сподіватися цього?

Подвійна причина для змін

Призначене ООН Десятиліття освіти у галузі прав людини незабаром вступить у свій п’ятий рік, а тим часом міжнародна неурядова освітня програма вже багато десятиліть успішно змінює розуми мільйонів людей. Тепер ці люди з повагою ставляться до інших. Ця програма, яку проводять Свідки Єгови, функціонує в понад 230 країнах. Що ж зумовило її ефективність?

Насамперед те, що ця всесвітня програма біблійної освіти розширює розуміння людей про походження прав людини. Загальна декларація прав людини стверджує, що кожна особа має права, бо вона має розум і сумління.

Людина повинна була отримати цей дар розуму і сумління з вищого джерела. (Дивіться інформацію в рамці «Джерело прав людини» на сторінці 13). Якщо визнати це вище божественне джерело, то з’явиться сильна спонука поважати свого ближнього. Тоді ви шануватимете гідність інших не тільки тому, що так підказує сумління, але й тому,— і це найважливіше,— що повага і любов до Творця спонукуватиме вас шанобливо ставитися до його творива. Цей подвійний підхід ґрунтується на словах Ісуса Христа: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» та «люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37—39). Людина, яка глибоко поважає Творця, ніколи не порушить прав свого ближнього, бо вони є спадщиною від Бога. Порушник прав людини є грабіжником, який краде спадщину.

Освіта, яка справді впливає

Як біблійна освітня програма Свідків Єгови допомагає зменшити порушення прав людини? Найкращою відповіддю будуть її результати, бо, як сказав Ісус, «виправдалася мудрість своїми ділами» (Матвія 11:19).

Добре відомий напис на стіні майдану Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку звучить так: «І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни». Використовуючи цю цитату з 2 розділу, 4 вірша біблійної книги Ісаї, ООН вказує на те, що́ необхідно зробити, аби припинити масові порушення прав людини,— треба покінчити з війнами. Бо війна, за словами одної публікації ООН, є «антитезою прав людини».

ООН написала слова Ісаї на кам’яній стіні. Освітня програма Свідків Єгови просуває цю ідею ще на крок уперед. Вона «пише» слова Ісаї на людських серцях. (Порівняйте Євреїв 8:10). Як? Програма усуває расові та етнічні бар’єри і розвалює мури націоналізму; вона навчає людей біблійного погляду на расове питання: усі люди належать до одного людського роду (Дії 17:26). Ті, хто бере участь у цій програмі, розвивають бажання ‘бути наслідувачами Бога’, про якого Біблія говорить: «[Він] неупереджений. В кожному народі людина, яка шанує Бога й робить те, що правильно, прийнята Богом» (Ефесян 5:1; Дії 10:34, 35, СМ).

Отримавши таку біблійну освіту, мільйони людей сьогодні ‘більше не навчаються війни’. Зміна у розумі й серці справді відбулася. І вона продовжує відбуватись. (Дивіться інформацію в рамці «Освіта для миру» на сторінці 14). Тепер в середньому кожного дня понад 1000 людей завершує основний курс вивчення, який проводять Свідки Єгови, та приєднується до рядів цієї всесвітньої миротворчої сили.

Наскільки глибоко ця зміна і пов’язане з нею рішення поважати права людини й відмовитися від участі у війні вкорінюються у розумі людей? Дуже глибоко. Тільки один приклад: глибина поваги, яку Свідки відчувають до прав людини, була піддана важкому випробуванню під час Другої світової війни, особливо в нацистській Німеччині. Історик Браєн Данн сказав: «Свідки Єгови і нацизм були несумісними. Найбільше заважав нацистам політичний нейтралітет Свідків. Це означало, що жоден з віруючих не візьме зброї до рук» («Відгук церков на геноцид», англ.). Пол Джонсон написав у «Історії християнства» (англ.): «Багато було засуджено на смерть за відмову служити у війську... або потрапило до Дахау чи до притулків для божевільних». Незважаючи на це, вони були непохитними. Соціолог Анна Павельчинська описала тих Свідків, як «крихітний острів неослабного опору на грудях заляканої нації».

Тільки уявіть собі, наскільки менше порушень прав людини ставалось би сьогодні по цілому світі, якщо б усі люди зайняли таку позицію й ‘більше не навчались війни’!

Світовий уряд. Чи це «утопія»?

«Змінити мислення людей досить важко, але сформувати світовий уряд — це вже утопія»,— зауважила одна працівниця ООН. І справді, факт, що держави не хочуть поступитися своїм суверенітетом ані ООН, ані будь-якій іншій організації, підтверджує такий висновок. Однак ті, хто відмовляється від ідеї про всесвітній уряд, «мають моральний обов’язок вказати на інші способи вирішення світових проблем. Але альтернативних рішень немає», зауважує професор Беркувер. Людина справді не має таких рішень. Проте існує надлюдське розв’язання. Яке?

Так само як Біблія показує, що Творець є джерелом людських рис, на котрих ґрунтуються права людини, вона також повідомляє нам, що Творець є джерелом світового уряду, котрий забезпечує ці права. Цей небесний уряд невидимий, але реальний. По суті, мільйони людей, можливо несвідомо, моляться про цей світовий уряд, проказуючи молитву, котру звичайно називають «Отче наш»: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:10). Головою цього Царства є призначений Богом Князь миру, Ісус Христос (Ісаї 9:5).

Цей світовий уряд, крім усього іншого, назавжди знищить війну та зможе створити справжню всесвітню та тривалу культуру прав людини. Біблія передрікає: «Аж до краю землі припиняє Він [Творець] війни, ламає Він лука й трощить списа, палить огнем колесниці» (Псалом 46:10).

Коли ж це станеться по цілому світі? Програма біблійного вивчення, яку проводять Свідки Єгови, містить вичерпну відповідь на це запитання. Ми заохочуємо вас познайомитися з тією програмоюa. Якщо вас турбує питання прав людини, ви не розчаруєтесь.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 13]

Джерело прав людини

Стаття 1 Загальної декларації прав людини говорить, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Таким чином, людські права зображені як права, отримані при народженні, котрі передаються від батьків до дітей, наче вода, яку річка несе всім, хто мешкає на її берегах. Звідки бере початок ця річка прав людини?

Згідно із Загальною декларацією, люди мають права, бо «вони наділені розумом і сумлінням». В одній з публікацій ООН пояснюється: «Через те що людина є розумною і моральною істотою, вона відрізняється від усіх інших створінь на землі й тому має певні права та свободи, якими не користуються інші створіння» (курсив наш). Отже, розум і сумління, як сказано, є основою для володіння правами людини. Коли це так, то джерело людського розуму й сумління буде також джерелом прав людини.

У тих захисників прав людини, які дотримуються теорії біологічної еволюції, твердження про зв’язок прав людини з розумом і сумлінням викликає замішання. Написана на захист еволюції книжка «Розвиток життя» (англ.), визнає: «Коли ми запитуємо себе, яким чином процес [еволюції]... міг породити такі риси, як любов до краси та правди, співчуття, волелюбство й особливо багатство людського духу, то не знаємо, що відповісти». І це справедливо. Бо стверджувати, ніби людський розум та сумління беруть початок від предків тварин, які самі не мали ані одного, ані другого, це все одно, що стверджувати, ніби річка починається від висохлого колодязя.

Оскільки людський розум та сумління не можуть узяти початок із джерела, нижчого від людини, вони повинні були з’явитися з надлюдського джерела. Тільки люди наділені рисами, пов’язаними з правами людини, розумом і сумлінням, бо, на відміну від тварин, люди були створені «на образ Божий», як пояснює Біблія (Буття 1:27). Отже, за словами книжки «Права людини. Нариси про виправдання і застосування» (англ.), дійсна відповідь на запитання, чому люди мають моральні права, звучить так: «Їм притаманне відчуття гідності, і вони є... дітьми Бога».

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 14]

Освіта за мир

Декілька років тому, коли Балканський півострів роздирала війна, Бранко служив військовим охоронцем у шпиталі в хорватській частині Босніїb. Один лікар у тому шпиталі вивчав Біблію зі Свідками, і якось уночі він розповів Бранкові, чого навчився з Біблії. Почуте спонукало Бранка відкласти зброю. Через якийсь час, уже переїхавши до іншої європейської країни, Бранко відвідав зібрання Свідків Єгови і там зустрів Слободана.

Слободан також приїхав з Боснії. Він брав участь у тій самій війні, що й Бранко, тільки на протилежному боці. Слободан бився за сербів проти хорватів. Коли ці двоє чоловіків зустрілися, Слободан уже був охрещеним Свідком Єгови і запропонував Бранкові, своєму колишньому ворогу, вивчати з ним Біблію. Вивчення прогресувало, любов Бранка до Творця Єгови зростала, і невдовзі він вирішив стати Свідком Єговиc.

Сам Слободан також прийшов до Свідків за допомогою колишнього ворога. Як? Він залишив зону воєнних дій у Боснії, і через деякий час після цього до нього завітав Муйо, котрий сам теж був з Боснії, але виховувався у релігії, що дуже відрізнялася від віри Слободана. Проте тепер Муйо прийшов як Свідок Єгови. Хоч колись вони були ворогами, Слободан погодився на біблійне вивчення, яке запропонував йому Муйо, і пізніше вирішив стати Свідком Єгови.

Що ж спонукало цих людей подолати давні етнічні суперечки та замість ворогів стати друзями? За допомогою біблійного вивчення вони розвинули любов до Єгови. Відтак вони захотіли бути ‘від Бога навченими любити один одного’ (1 Солунян 4:9). Як професор Войцех Модзелевський зауважив стосовно Свідків Єгови взагалі, «головним фактором у їхній миролюбній позиції є думка про те, що слід вже тепер діяти за принципами, викладеними в Біблії».

[Примітки]