Йоана Гіркана, позосталого сина Симона, попередили про спланований замах на його життя. Він взяв у полон свого потенційного вбивцю та посів місце свого батька, отримавши владу і ставши первосвящеником.

Подальша експансія та гніт

Спершу сирійські війська були справжньою загрозою для Йоана Гіркана, але у 129 році до н. е. династія Селевкідів зазнала поразки у вирішальному бою з парфянами. Про наслідки цієї війни для Селевкідів написав єврейський історик Менахем Штерн: «Фактично було зруйновано ввесь устрій цієї держави». Отже, Гіркан «зміг повернути назад цілковиту політичну незалежність Юдеї та розпочати експансію у різних напрямках». Дійсно, Гіркан використав нагоду поширити свою владу.

Тепер Гіркан, коли йому вже не загрожувала небезпека з боку сирійців, почав вторгатися на території, що не належали Юдеї, підпорядковуючи їх під свою владу. Мешканці тих теренів були змушені прийняти юдаїзм, інакше їхні міста знищували вщент. Так, приміром, сталося з ідумейцями. Щодо цього нападу історик Штерн зазначив: «Навернення едомлян було чимсь незнаним до того, оскільки нову віру прийняла ціла нація, а не лише кілька осіб». Однією з територій, які підкорив Гіркан, була Самарія; тут він дощенту знищив самарянський храм на горі Гарізім. Щодо такої політики примусового навернення, яку провадила династія Хасмонеїв, історик Соломон Ґрейзел іронічно зауважив: «Тут з’явився внук Маттатії [батька Юди Маккавея], котрий порушив найважливіший принцип, котрий попередні покоління так шляхетно захищали,— релігійну свободу».

Поява фарисеїв та саддукеїв

Йосиф Флавій уперше згадує про посилення впливу фарисеїв і саддукеїв, описуючи правління Гіркана.

Йосип Флавій зазначає, що Йоан Гіркан спершу був учнем та прихильником фарисеїв. Проте якось фарисеї докорили йому за те, що той погодився стати первосвящеником. Це був переломний момент у стосунках між ними. Гіркан видав релігійний указ, згідно з яким релігія фарисеїв вважалась незаконною. Ще одним покаранням стало те, що Гіркан примкнув до саддукеїв, котрі були опонентами фарисеїв.