Використання образів — прадавній звичай

«Образи́ відкривають шлях до святості та доброти Бога і Його Святих» (АВСТРАЛІЙСЬКА ГРЕКО-ПРАВОСЛАВНА АРХІЄПАРХІЯ).

СПЕКОТНИЙ серпневий день. Сонце розжарює бетонні східці, які ведуть до монастиря «Пресвятої Божої Матері», що на острові Тінос в Егейському морі. Хоча стоїть нестерпна спека, понад 25 000 побожних греко-православних прочан непохитно простують уперед. Усі вони хочуть побачити пишно оздоблену ікону Ісусової матері.

Ось на збитих до крові колінах повзе молода кульгава дівчина з розпачливим виразом обличчя; видно, що вона знемагає від болю. Трохи далі йде знесилена літня жінка. Ця пані прибула сюди з іншого кінця країни і зараз ледве переставляє стомлені ноги. Енергійний чоловік середніх літ, обливаючись потом, намагається протиснутись крізь густу юрбу. Мета усіх — поцілувати образ Марії й упасти перед ним ниць.

Ці дуже набожні люди, безсумнівно, щиро прагнуть поклонятися Богові. Але чи багато з них усвідомлює, що звичай вшановувати образи́ зародився давним-давно, за багато століть до ери християнства?

Повсюдне використання образів

У православному світі образи можна побачити всюди. Ікони із зображеннями Ісуса, Марії та багатьох «святих» займають чільне місце у церквах. Набожні люди часто вшановують ті зображення поцілунками, фіміамом і запалюванням свічок. До того ж майже всі православні відводять удома певне місце для образів, перед якими моляться. Православні християни, як правило, кажуть, що, поклоняючись іконі, вони відчувають близькість з Богом. Чимало з них вірить, що образи сповнені Божої благодаті й мають чудотворну силу.

Ті люди, мабуть, здивувалися б, довідавшись, що християни першого сторіччя не використовували в поклонінні образів. У книжці «Візантій» говориться: «Ранні християни, перейнявши з юдаїзму огиду до ідолопоклонства, не схвалювали жодного вшановування зображень святих». Та ж книжка продовжує: «Починаючи з V століття н. е., образи, тобто зображення... набували дедалі ширшого вжитку в публічному та особистому поклонінні». Якщо вшанування образів започаткували не християни першого сторіччя, то звідки ж походить ця традиція?

Куди сягає коріння

Дослідник Віталій Петренко написав: «Звичаї, пов’язані з використанням образів, виникли ще задовго до християнської ери й «сягають корінням у язичництво». Чимало істориків погоджуються з цим. За їхніми словами, поклоніння образам бере початок у релігіях стародавнього Вавилону, Єгипту та Греції. Зокрема в античній Греції зображеннями релігійного характеру були статуї. Люди тих часів вважали, що такі статуї наділені божественною силою. Навіть вірили, нібито декотрі з них не створені руками людини, а впали просто з неба. Під час особливих свят такі культові зображення носили в процесії, яка обходила довкола міста, і складали їм жертви. «Побожні люди вірили, що культове зображення і є божеством, хоча були спроби... утвердити різницю між божеством та його зображенням»,— сказав Петренко.

Але як такі уявлення та звичаї проникли у християнство? Той самий дослідник висловився, що протягом століть після смерті Христових апостолів «християнські вчення стикалися з «плетивом поганських вірувань» — сумішшю єгипетських, грецьких, юдейських, азіатських та римських звичаїв і уявлень, яких дотримувалися поряд зі сповідуванням християнства»; особливо це стосувалося Єгипту. Як результат, «ремісники-християни почали дотримуватися [міжрелігійного] стилю і стали надавати язичницьким символам християнського характеру, але при цьому не звільняли їх повністю від язичницького забарвлення».

Незабаром образи набули дуже великої ваги в приватному та громадському релігійному житті. У книжці «Вік віри» (англ.) історик Вілл Дюрант описує, як це сталося: «Число святих зростало, тому необхідно було якось їх розпізнавати та запам’ятовувати. Отже, почали виготовляти велику кількість зображень Марії і святих; що ж до Христа, то не лише Його вигадана подоба, а також Його хрест стали об’єктами благоговіння, а для наївних розумів — навіть чудодійними талісманами. Володіючи природною здатністю фантазувати, людина перетворила святі реліквії, картини і статуї на предмети обожнювання; перед ними почали падати ниць, палити свічки й курити фіміам, а також цілувати й заквітчувати їх та очікувати чуд внаслідок їхньої надприродної дії... Як Отці Церкви, так і члени церковних соборів неодноразово пояснювали, що зображення — це не саме божество, а тільки нагадування про нього, та люди не хотіли зважати на цю різницю».

Нині чимало людей, які використовують образи, теж стверджують, що лише виявляють до них пошану, а не поклоняються їм. Ці люди, можливо, запевняють, що картини релігійного характеру є належними, навіть необхідними помічниками в поклонінні Богу. Цілком імовірно, що так думаєте й ви. Але постає запитання: що думає про це Бог? Чи шанувати образи — це те саме, що й поклонятися їм? Чи в таких звичаях криється якась небезпека?

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 4]

Що таке образи?

На відміну від статуй, які дуже поширені серед римо-католиків, образи́ — це плоскі зображення Христа, Марії, «святих», ангелів, персонажів з Біблії та подій, описаних у ній чи які відбулися протягом історії православної церкви. Зазвичай образи малюють на невеликих дошках.

Як говориться в публікації, виданій православною церквою, «зображення Святих на Образах не схожі на подоби звичайних людей». Також на іконах можна помітити «зворотну перспективу» — об’єкти на задньому плані не стають меншими. Переважно на образах «немає тіней і ніщо не вказує, чи день на малюнку, чи ніч». Також люди вірять, що фарба й дерево, з яких зроблено образ, можуть «сповнитись Божою присутністю».

[Ілюстрація на сторінці 4]

Використання образів походить від поганських звичаїв.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

© AFP/CORBIS

Поклоняйтеся Богові «в дусі»

«Кому ви хочете уподобити Бога? Який образ йому надати?» (ІСАЇ 40:18, Хом.).

МОЖЛИВО, ви щиро вірите, що використовувати образи в поклонінні Богові — правильно. Ймовірно, вважаєте, що це наближає вас до Того, хто слухає молитви, хто є невидимим і може видаватися якоюсь безособовою, абстрактною силою.

Але чи ми вільні на власний розсуд вибирати, як приступати до Бога? Хіба ж не його думка має бути вирішальною в тому, що прийнятне, а що ні? Бог виявляє, як потрібно наближатися до нього. Про це сказав Ісус: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Івана 14:6). Вже самі ті слова забороняють використовувати образи чи будь-які інші святі речі.

Авжеж, Бог Єгова схвалює лише один вид поклоніння. Який саме? Ісус пояснив: «Наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:23, 24).

Чи Бога, котрий «є Дух», може представляти якесь матеріальне зображення? Ні. Хоч би якою вишуканою була ікона, вона ніколи не відтворить Божої слави. Тому жоден рукотворний образ Бога не стане його правдивим відображенням (Римлян 1:22, 23). Тож чи буде людина «вклонятися... в правді», якщо звертатиметься до Бога через рукотворний образ?

Чітке біблійне вчення

Божий Закон забороняв поклонятися зображенням. Друга з Десяти Заповідей говорить: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм» (Вихід 20:4, 5). Також у натхнених Християнських Писаннях є наказ: «Утікайте від служіння ідолам» (1 Коринтян 10:14).

Правда, багато людей твердить, що застосування зображень у поклонінні — це не ідолопоклонство. Зокрема православні християни часто заперечують, що поклоняються образам, коли б’ють поклони, стоять на колінах чи моляться перед образами. Певний православний священик написав: «Ми вшановуємо Ікони, оскільки то святі речі, а також робимо це, бо благоговіємо перед тим, що вони представляють».

Однак лишається відкритим запитання: чи Бог схвалює використання образів, навіть якщо ними послуговуються як так званими посередниками в поклонінні? У Біблії ніде не говориться, що це правильно. Коли ізраїльтяни зробили статую теляти, ніби для того, аби поклонятися Єгові, він дуже осудив їх, назвавши такий учинок відступництвом (Вихід 32:4—7).

Прихована небезпека

Використання зображень у поклонінні криє в собі небезпеку. Ця звичка може легко підштовхнути когось поклонятися не Богові, а речі, яка нібито його представляє. Інакше кажучи, образ стає об’єктом ідолопоклонства.

Подібне відбулося з багатьома предметами за днів ізраїльтян. Наприклад, під час їхнього переходу пустелею Мойсей зробив мідного змія. Спершу це зображення змія на жердині служило для зцілення. Ті, кого внаслідок кари покусали змії, дивилися на мідного змія й отримували Божу допомогу. Але коли народ оселився в Обітованій землі, він, здається, зробив з цієї жердини ідола, думаючи, нібито мідний змій сам по собі міг зцілювати. Ізраїльтяни кадили перед ним і навіть дали йому ім’я — Нехуштан (Числа 21:8, 9; 2 Царів 18:4).

Також ізраїльтяни хотіли використати ковчег заповіту як талісман, щоб врятуватися від ворогів, у результаті чого пожали згубні наслідки (1 Самуїла 4:3, 4; 5:11). А за днів Єремії мешканці Єрусалима звертали більше уваги на храм, ніж на Бога, якому поклонялися в цьому храмі (Єремії 7:12—15).

Тенденція поклонятися речам, а не самому Богові й далі дуже поширена. Дослідник Віталій Петренко сказав: «Образ... перетворюється на об’єкт поклоніння, і це може призвести до ідолопоклонства... Людина мусить визнати, що в основі поклоніння образам лежить, по суті, язичницьке уявлення, яке передалося через народні вірування». Щось подібне говорить у своїй книжці «Погляд на Грецьку православну церкву» греко-православний священик Деметріос Константелос: «Може трапитися, що християнин зробить ікону об’єктом свого поклоніння».

Твердження, наче образи тільки допомагають у поклонінні, дуже сумнівне. Чому? Хіба ж люди не вважають, що декотрі ікони Марії та «святих» достойні більшої шани й вирізняються сильнішою дією, ніж інші образи тих самих давно померлих осіб? Візьмімо для прикладу два певних образи Марії. Один з них на острові Тінос (Греція), а другий — в монастирі Сумела, у північний Греції. Кожен має своїх побожних православних шанувальників. Обидві групи поклонників упевнені, що їхній образ — вартніший і може чинити більші чуда, хоча на тих двох іконах зображено одну й ту ж особу, яка давно померла. Отже, насправді люди приписують деяким образам реальну силу і поклоняються їм.

Чи варто молитися до «святих» і Марії?

А як щодо вшановування Марії і «святих»? Ісус, відповідаючи на спокусливі слова Сатани, послався на Повторення Закону 6:13 і промовив: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Матвія 4:10). Згодом Ісус сказав, що правдиві поклонники будуть поклонятися лише «Отцеві» і більше нікому (Івана 4:23). Розуміючи це, ангел докорив апостолу Івану, коли той хотів поклонитися йому, і відказав: «Не роби цього... Богу поклонися» (Об’явлення 22:9, Хом.).

Чи правильно молитися до земної матері Ісуса або до певних «святих» і просити, щоб вони заступалися за нас перед Богом? Біблія дає ясну відповідь: «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми,— людина Христос Ісус» (1 Тимофія 2:5).

Бережіть свої взаємини з Богом

Використання образів у поклонінні суперечить чіткому біблійному вченню і не принесе Божого схвалення чи спасіння. Як сказав Ісус, аби здобути вічне життя, необхідно пізнавати єдиного правдивого Бога, навчатися про його незрівнянні риси, наміри та стосунки з людьми (Івана 17:3). Образи не можуть бачити, відчувати чи розмовляти, тому вони не допоможуть людині пізнати Бога і поклонятися йому у схвалений ним спосіб (Псалом 115:4—8). Це найважливіше знання про Бога можна здобути лише завдяки вивченню його слова, Біблії.

Окрім того що поклоніння образам не дає жодної користі, воно ще й загрожує духовною небезпекою. Чому? Передусім тому, що таке поклоніння може призвести до розриву стосунків з Єговою. Говорячи про ізраїльтян, які «чужими богами Його роздражнили», Бог передрік: «Лице Я Своє заховаю від них» (Повторення Закону 32:16, 20). А щоб відновити взаємини з Богом, їм необхідно було ‘відкинути свої срібні ідоли’ (Ісаї 31:6, 7, Кул.).

То якою ж слушною є біблійна порада: «Дітоньки,— бережіться від ідолів» (1 Івана 5:21).

[Рамка на сторінці 6]

Їм допомогли поклонятися «в дусі»

Олівера була щирою прихильницею православної церкви в Албанії. У 1967 році в цій країні наклали заборону на сповідування релігії. Усе ж Олівера потайки продовжувала дотримуватися своїх релігійних звичаїв. Майже всю свою мізерну пенсію вона витрачала на золоті та срібні образки, ладан і свічки. Вона ховала ці речі в ліжку й часто спала поряд у кріслі, боячись, щоб їх не побачили чи не вкрали. Коли на початку 1990-х років до Олівери завітали Свідки Єгови, вона збагнула: ті люди говорять правду з Біблії. Вона довідалась, що ця книга наказує, аби правдиві поклонники поклонялися «в дусі», а також зрозуміла, як Бог дивиться на використання образів (Івана 4:24). Жінка-Свідок, котра навчала її Біблії, бачила, що після кожної їхньої зустрічі в домі Олівери ставало дедалі менше образів. Зрештою прийшов час, коли не залишилося жодного. Після свого хрещення Олівера сказала: «Нині, замість ікон, які не приносять жодної користі, у мене є святий дух Єгови. Я дуже вдячна, що не потрібно жодних образів, аби його дух впливав на мене».

Атена, яка мешкає на острові Лесбос (Греція), була дуже активною парафіянкою православної церкви. Вона співала в хорі й ретельно дотримувалася всіх релігійних традицій, зокрема звичаю вшановувати образи. Завдяки Свідкам Єгови Атена усвідомила, що не все, чого її навчили, узгоджувалося з Біблією. Це стосувалося й використання у поклонінні образів та хрестів. Вона дуже хотіла сама дізнатися про походження цих релігійних атрибутів. Жінка звернулась до кількох довідників і після ґрунтовного дослідження вже не сумнівалася, що ті предмети запроваджені не християнами. Бажання поклонятися Богові «в дусі» спонукало її позбавитись образів, хоча вони мали високу вартість. Проте Атена була готова на будь-які матеріальні втрати, щоб поклонятися Богові духовно чистим та прийнятним способом (Дії 19:19).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Чи образи — це просто витвори мистецтва?

Останніми роками люди по цілому світі колекціонують православні образи. Зазвичай колекціонери вважають такі ікони не чимось святим, пов’язаним з релігією, а витворами мистецтва, пам’ятками візантійської культури. Нерідко трапляється, що численні образи прикрашають дім чи кабінет людини, котра називає себе атеїстом.

Однак щирі християни пам’ятають, яке головне призначення ікони. Вона — об’єкт поклоніння. Тоді як християнин не заперечує пра́ва інших людей мати образи, сам він їх не тримає, навіть для колекції. Це відповідає принципу, записаному в Повторення Закону 7:26: «Не внесеш цієї огиди [зображень, які використовують у поклонінні] до дому свого, і не станеш закляттям, як вона. Конче зогидиш її, і конче будеш бридитися нею».

[Ілюстрація на сторінці 7]

Бог не дозволяв у поклонінні використовувати образи.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Знання з Біблії допомагає поклонятися Богові в дусі.