Деяких Божих служителів сьогодні знесилюють хронічні хвороби або емоційні страждання. Магдалені у віці 18 років поставили діагноз — системний червоний вовчак, захворювання, при якому імунна система людини, схоже, уражає її власні органи. «Я дуже налякалася,— розповідає Магдалена.— Час минав, а мій стан погіршувався і хвороба загострювалась через розлади травлення, виразки в роті і проблеми зі щитовидною залозою». Ізабела ж бореться з іншою хворобою, яка не є такою очевидною. Вона пояснює: «З дитинства я страждаю від депресії, через що маю приступи паніки, проблеми з диханням і спазми шлунка. Тому я зазвичай почуваюся виснаженою».

Усвідомлюй свої обмеження

Хвороба і кволість може позбавляти тебе радості. Коли таке стається, варто сісти і реалістично оцінити свою ситуацію. Змиритися з власними обмеженнями не завжди легко. Магдалена каже: «Моя хвороба прогресує, і я часто почуваюсь настільки виснаженою, що не можу встати з ліжка. Через непередбачуваний розвиток хвороби мені дуже важко щось планувати наперед. Найбільше мене пригнічує те, що я не в стані робити в служінні Єгові так багато, як раніше».

Збігнєв говорить: «З роками ревматоїдний артрит чимраз більше висотує мої сили, уражаючи один суглоб за іншим. Іноді суглоби сильно запалюються і я не в змозі виконати найпростішого завдання. Це мене засмучує».

Кілька років тому в Барбари виявили пухлину головного мозку, яка прогресувала. «Мій організм зазнає несподіваних змін,— розповідає вона.— Я відчуваю апатію, нерідко маю головний біль і не можу зосереджуватися. З огляду на обмеження я мусила все переосмислити».

Усі вищезгадані особи є присвяченими служителями Єгови. На перше місце в житті вони поставили виконання Божої волі. Ці люди повністю довіряють Богові та відчувають його підтримку (Прип. 3:5, 6).

Покладаючись у молитві на Бога, Магдалена бореться з виснажливою хворобою. Вона говорить: «Завдяки тому, що я виливаю Єгові серце, я відчуваю полегшення і відновлюю радість. Тепер я дійсно розумію, що́ означає кожного дня покладатися на Бога» (2 Кор. 1:3, 4).

Ось що розповідає Барбара про свою дочку та інших молодих сестер: «Вони підтримують мене в служінні. Їхня ревність зігріває мені серце». Збігнєв надзвичайно цінує допомогу дружини. «Вона виконує більшість домашніх обов’язків,— каже він.— Дружина також допомагає мені одягатися і нерідко носить мою сумку на зібрання та в служінні».

Одновірці. У товаристві братів і сестер ми отримуємо підбадьорення й потіху. А що, коли через хворобу ти не можеш відвідувати зібрання? Магдалена говорить: «Збір робить аудіозапис програми і таким чином дбає про те, щоб зібрання приносили мені пожиток. Брати і сестри часто телефонують мені, щоб дізнатися, чим ще можуть допомогти. Крім того, вони шлють мені підбадьорливі листи. Думка про те, що одновірці пам’ятають мене і цікавляться мною, допомагає мені боротися з недугою».

Ізабела, яка страждає від депресії, розповідає: «У зборі я маю багато “батьків” і “матерів”, людей, які слухають мене та намагаються розуміти. Збір — це моя сім’я; тут я відчуваю мир і радість».

Магдалена говорить: «Я з усіх сил намагаюся не зосереджуватись на своїх проблемах. Мені приносять радість ті дні, коли я почуваюся краще. Я підбадьорююсь, коли читаю життєписи людей, які залишаються вірними, незважаючи на хронічну хворобу». Ізабелу зміцнює думка про те, що Єгова любить її і цінує. Вона каже: «Я почуваюсь потрібною і маю для кого жити. До того ж у мене є чудова надія на майбутнє».

А ось що розповідає Збігнєв: «Хвороба вчить мене бути смиренним, виявляти слухняність, проникливість і розважність, а також щиро прощати. Я навчився черпати радість зі служіння Єгові і не мати звички скаржитися на свою долю. По суті, я відчуваю спонуку й далі робити духовний поступ».