Доглядальники знаходять підтримку

Доглядальникам, які виконують таку необхідну роботу, обов’язково потрібна підтримка. Де її знайти? Наприклад, у своїй сім’ї. Кожен член сім’ї повинен взяти на себе частину цього тягаря і піклуватися про хворого. Йошіко розповідає про те, як сини підтримували її емоційно: «Вони слухали про мої проблеми, ніби про власні». Рідним треба здобути всю досяжну інформацію про те, як піклуватися про жертву інсульту та як ставитися до змін особистості близької людини.

Підтримка сім’ї та друзів

Ерікка три роки виконувала лікувальні вправи, навчаючись ходити та користуватися правою рукою так, щоб компенсувати непрацездатність лівої. Вона розповідає, що́ допомогло їй вистояти: «Найважливішою була вірність мого чоловіка та друзів. Я знала, що вони люблять мене, і це додавало сили, а їхні заохочення не здаватися стали добрим стимулом».

Разом з хворим процес одужання переживають і близькі члени сім’ї. Їм треба розпитати медперсонал та уважно придивитись до того лікування, яке, можливо, доведеться продовжувати вдома, щоб не втратити вже здобутих перемог над хворобою. Терпіння, доброзичливість, розуміння та любов рідних і друзів створюють безпечне емоційне середовище, в якому хворий знову вчиться говорити, читати й виконувати інші щоденні справи.

Намагаючись зберігати рівновагу між напористістю та догоджанням, Джон багато працював, щоб допомогти своїй дружині Еллен з її гімнастикою та лікуванням. Він розповідає про зусилля родини: «Ми не давали Еллен зануритись у жаль до самої себе. Деколи ми були суворими наглядачами, але при цьому завжди пам’ятали про її обмеження та приходили на допомогу. Вона стала більш уразливою, тож я намагаюся не створювати для неї стресу».

Коли Еллен під керівництвом логопеда знову вчилася розмовляти, Джон був поруч. «Спільне виконання справ було заохоченням, тож ми читали один одному Біблію, і це допомогло дружині покращити мову. Оскільки ми є Свідками Єгови, то почали теж потрошки брати участь у служінні. Так Еллен змогла ділитися з іншими нашою надією на майбутнє. Це вже саме по собі було для неї ліками». Через три роки Еллен почувала себе набагато ліпше.

Ні в якому разі не слід недооцінювати підбадьорення та підтримки друзів, бо їхня допомога може відіграти величезну роль в одужанні хворого. Медичний журнал «Інсульт» (англ.) повідомив, що вищий «ступінь суспільної підтримки, як виявилося, передвіщає швидше одужання та повніше загальне поліпшення функцій навіть у пацієнтів з важчим інсультом».

Берні дуже цінить підтримку своїх друзів. Він нагадує нам: «Відвідини друзів мають велике значення у боротьбі з хворобою. Співчутливі слова та турбота піднімають дух. При цьому не варто зосереджуватися на фізичних і розумових немочах людини, а дуже підбадьорює визнання будь-якого поліпшення». Що кожен з нас може зробити, аби надати підтримку тому, хто бореться з наслідками інсульту? «Принесіть квіти,— пропонує Берні,— або поділіться якоюсь біблійною думкою чи випадком. Мені це дуже допомагало».

Мелве, вже немолода жінка, яка перенесла інсульт, почувалася ліпше, коли з нею разом молився один з духовних братів. Ґілберт також радить так робити і пояснює: «Молячись разом з кимось, ви виявляєте дійсну турботу про цю людину». Пітер, який після інсульту перестав добре бачити, цінить, коли інші розуміють його стан та приділяють час, аби почитати йому вголос.

Допомогти комусь дістатися до реабілітаційного центру та повернутися звідти — це також прояв любові. Крім того, необхідно пересвідчитись, що хворий може безпечно почуватися вдома. Коли такому хворому важко втримувати рівновагу, він може впасти в будь-який момент. Ґілберт, наприклад, цінить чуйну підтримку друзів, котрі, крім усього іншого, для безпеки встановили йому в душовій поручень, за який можна триматись.

Вчіться підтримувати

Різкі зміни настрою та підвищена схильність до плачу може засмучувати хворих на інсульт та бентежити спостерігачів, котрі не знають, як відреагувати на це. Проте друзі, навчаючись підтримувати, можуть врятувати жертву інсульту від самотності, що чигає на неї. Зазвичай приступи плачу з часом з’являються дедалі рідше. Але коли хворому на очі навертаються сльози, залишайтеся спокійними і будьте з ним, говорячи те, що самі хотіли б почути на його місці.

Передусім розвивайте божественну любов до тих, в кого через хворобу змінилися особливості характеру. Такі люди відчувають ваше ставлення і реагують відповідно до нього. Ерікка зауважує: «Я, можливо, вже ніколи не буду такою, як колись. Але ніхто не повинен очікувати цього від жертви інсульту. Рідні й друзі мають навчитися любити людину такою, якою вона є. Якщо вони уважно вивчать її особистість, то відкриють, що риси, найпривабливіші у минулому, не зникли».

Людина, яка не може розмовляти або яку не розуміють, майже перестає поважати себе. Друзі можуть підтримати почуття власної гідності хворого з розладами мовлення, намагаючись розмовляти з ним. Такаші говорить: «Мої думки та сердечні почуття не змінилися. Проте люди схильні уникати мене, бо ми не можемо нормально розмовляти. Мені важко до когось підійти, але коли хтось підходить поговорити зі мною — це велике підбадьорення, і я почуваюся дуже, дуже щасливим!»

Нижче подані деякі поради, що можуть допомогти нам усім підтримувати та заохочувати хворих з розладами мовлення.

У більшості випадків інсульт не впливає на інтелект. Більшість людей після інсульту зберігають свої розумові здібності, хоч їхню мову іноді важко розуміти. Ніколи не розмовляйте з ними зверхньо та не вдавайтесь до дитячого белькотіння. Ставтеся до них з повагою.

Терпляче слухайте. Таким хворим деколи потрібно часу, щоб упорядкувати якусь думку або закінчити слово, фразу чи речення. Пам’ятайте, що найуважніший слухач це той, кому не бракує терпіння вислухати.

Не вдавайте, що ви розумієте сказане, коли це насправді не так. Привітно визнайте: «Даруй, але здається, що я цього не зрозумів. Може, спробуємо ще раз».

Говоріть повільно, чітко та нормальним тоном голосу.

Вживайте короткі речення та загальновідомі слова.

Використовуйте запитання, які б вимагали відповіді «так» чи «ні», та заохочуйте співрозмовника відповісти. Пам’ятайте, що він може не зрозуміти ваших слів.

Подбайте, щоб розмові не заважали сторонні звуки.