Ефективність. Приклади і притчі є чудовим навчальним засобом. Вони допомагають досягти щонайменше п’ять цілей. 1) Приклади приковують увагу. Мало що викликає таке велике зацікавлення, як приклад з життя або якась історія. Хто не знає прикладів про блудного сина і про загублену вівцю? 2) Приклади стимулюють мислення. Коли ми намагаємося зрозуміти значення порівняння, збагнути глибоку істину, приховану в якомусь прикладі, то тренуємо свій мозок. І такі вправи вважаються дуже ефективними. 3) Приклади викликають сильні емоції і, оскільки слухачі чітко розуміють, для чого їх наводять, вони впливають на серце й сумління. 4) Приклади допомагають запам’ятати почуте, пізніше пригадати цілу історію і застосувати урок з неї у своєму житті. 5) Приклади сприяють тому, щоб істина була зрозуміла в усі часи, адже їх беруть з життя і вони не прив’язані до слів, значення яких може змінюватися. Це одна з причин, чому біблійні істини такі ж зрозумілі сьогодні, як і в часи, коли вони були промовлені або записані.

Цілі. Головна ціль усіх прикладів, як уже зазначалося,— навчити якоїсь істини. Але біблійні приклади також наводяться задля інших цілей.

1. Щоб добре зрозуміти якийсь приклад і зробити висновки, які торкнулися б серця, іноді потрібно докласти великих зусиль. Через це відсіюються ті, хто не любить Бога, має лише поверховий інтерес і не відкриває свого серця для правди (Мт 13:13—15). Бог не приводить до себе таких людей. Почувши приклади, смиренні люди просили пояснити їх, а горді цього не робили. Ісус сказав: «Хто має вуха, нехай слухає». Хоча більшість тих, хто слухав Ісуса, розходилися по своїх справах, його учні приходили до нього за додатковими поясненнями (Мт 13:9, 36).

2. Приклади приховують правду від тих, хто міг би використати її, щоб зашкодити Божим служителям. Коли фарисеї намагалися піймати Ісуса на слові, він навів їм приклад про монету, якою сплачують податок, і зробив такий висновок: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». Вороги Ісуса були змушені самі збагнути суть цього прикладу, а його учні чудово розуміли, що мова йде про принцип нейтралітету (Мт 22:15—21).

3. Оскільки слухачі мали самі зрозуміти, як приклад стосувався їх, у ньому можна було передати чітке попередження і навіть докір, але при цьому, так би мовити, обеззброїти їх, не даючи підстав помститися тому, хто його наводив. Коли фарисеї критикували Ісуса за те, що він їв разом зі збирачами податків і грішниками, той відповів: «Здоровим лікар не потрібний, а хворим потрібний. Тож ідіть і навчіться, що́ означають слова: “Я хочу милосердя, а не жертви”. Бо я прийшов покликати не праведних, а грішних» (Мт 9:11—13).

4. Навіть коли приклад використовується для виправлення, він допомагає людині прийняти його, а не відкинути, що могло б статися, якби на помилку вказали прямо. Так було тоді, коли Натан виправляв Давида через його гріх з Вірсавією і вбивство Урії (2См 12:1—14). Так сталося і у випадку зі злим царем Ахавом. Пророк використав приклад, щоб показати йому, які принципи він порушив, зберігши життя Божому ворогу, царю Сирії Бен-Гададу. Тож Ахав сам виніс собі вирок за непослух (1Цр 20:34, 38—43).

5. Приклади впливають на людей так, що вони показують своє справжнє обличчя — виявляють, чи вони щиро служать Богові. Коли Ісус сказав: «Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя», «багато учнів повернулися до своїх справ і більше з ним не ходили». Так Ісус відсіяв тих, хто насправді не вірив у нього (Ів 6:54, 60—66).

Правильний підхід до розуміння прикладів. Біблійні приклади не лише висвітлюють різні принципи і допомагають їх зрозуміти, але й часто мають пророче значення. Деякі з них містять пророцтва, які виконалися в той час, коли наводився приклад або невдовзі після того, а пророцтва з інших прикладів стосувалися також і далекого майбутнього.

Існує два основні неправильні погляди, які заважають належно розуміти біблійні приклади. Один з них — це те, що вони є просто цікавими повчальними історіями. Скажімо, дехто вважає приклад про блудного сина лише чудовим літературним твором, а приклад про багача і Лазаря — історією, яка навчає, що після смерті хтось отримує нагороду, а хтось покарання.

У зв’язку з цим слід сказати, що, хоча приклади бралися зі щоденного життя, вони не обов’язково були реальними історіями. Тож навіть ті з них, що починаються такими словами, як «один чоловік мав», «один землевласник», «один багатий чоловік», «якось» тощо, були всього лиш прикладами або притчами, придуманими під впливом святого духу (Сд 9:8; Мт 21:28, 33; Лк 16:1, 19). Про Ісуса Христа сказано: «Усе це Ісус розповідав натовпам за допомогою прикладів. І без прикладів він до них не говорив» (Мт 13:34; Мр 4:33, 34).

Інший хибний погляд полягає в тому, що кожна подробиця історії має символічне значення, яке можна тлумачити на власний розсуд.

Щоб правильно зрозуміти біблійний приклад, треба взяти до уваги контекст, тобто розглянути обставини та умови, за яких він наводився. Скажімо, коли про правителів та народ Ізраїля говориться як про «диктаторів Содома» та «жителів Гоморри», зрозуміло, що мова йде про закоренілих грішників (Іс 1:10; Бт 13:13; 19:13, 24). А коли псалмоспівець просить Єгову зробити з Його ворогами та ворогами Його народу «те саме, що з Мідіяном», пригадується цілковита поразка гнобителів Божого народу, коли загинуло 120 000 мідіянітян (Пс 83:2, 3, 9—11; Сд 8:10—12).

Розуміти приклади також допомагає знання Закону, звичаїв та ідіом, які використовувались у біблійні часи. Приміром, не знаючи Закону, було б важко зрозуміти приклад про невід (Мт 13:47—50). Те саме можна сказати про наочний приклад Ісуса з фіговим деревом. У стародавній Палестині фруктові дерева обкладалися податком, а неродючі дерева зрубувалися. Це пояснює, чому Ісус зробив так, щоб фігове дерево, на якому він не знайшов плодів, засохло (Мт 21:18—22).

І зрештою, подробиці прикладів ніколи не можна пояснювати довільно, на власний розсуд або спираючись на якісь філософські погляди. Християни повинні дотримуватися такого правила: «Ніхто не пізнав, що́ в Богові, крім духу Бога. Ми ж отримали не дух світу, а дух, що походить від Бога, аби розуміти все те, чим він нас великодушно обдарував. Про це ми і говоримо, причому не словами, яких навчає людська мудрість, а словами, яких навчає дух, бо пояснюємо духовні речі духовними словами» (1Кр 2:11—13).

Як працює це правило, видно з пророчого прикладу, записаного в 6-му розділі Об’явлення. Перший з чотирьох коней, згаданих у ньому, білий (Об 6:2). Що він символізує? Щоб зрозуміти це, можна розглянути контекст, а також інші частини Біблії. В Прислів’я 21:31 говориться: «На день битви готують коня». Білий колір часто символізує праведність. Божий престол — білий; небесні війська одягнені в біле й чисте вбрання з тонкого лляного полотна і їдуть на білих конях (Об 20:11; 19:14; пор. Об 6:11; 19:8). Тож можна зробити висновок, що білий кінь символізує праведну війну.

Вершник на вороному коні має в руці терези, щоб зважувати харчі (Об 6:5, 6). Очевидно, це символізує голод, оскільки в пророцтві про голод, яке було дане Єзекіїлю, Бог сказав: «Відважуй собі по 20 шекелів... хліба на день... тоді люди в тривозі їстимуть хліб на вагу та в жаху питимуть воду мірою» (Єз 4:10, 16). Отже, розуміння значення образів, згаданих у пророчих прикладах, як-от різних тварин, допомагає збагнути біблійні істини. (Див. ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ.)

Чимало прикладів, серед яких були також пророчі сцени, Біблія пояснює сама. Нерідко в ній міститься не лише приклад, а й розповідь про те, як зображені в ньому події відбуватимуться чи відбулись у реальному житті. Ось два з них: Єзекіїль робить у стіні діру і виходить через неї, закривши собі обличчя (Єз 12:1—16; 2Цр 25:1—7, 11; Єр 52:1—15); Авраам намагається принести в жертву Ісака, але Бог перешкоджає йому це зробити (ці реальні ситуації були пророцтвами, які сповнилися в майбутньому) (Бт 22:9—13; Єв 11:19). Ісус нерідко сам пояснював приклади, які наводив. Часто зрозуміти наведені в Біблії приклади допомагають події, які відбуваються сьогодні.

У Єврейських Писаннях. Єврейські пророки і письменники Біблії, керовані духом Єгови, записали безліч яскравих прикладів. Скажімо, в Буття міститься обіцянка Єгови зробити Авраамове потомство таким численним, «як зорі на небі і як пісок на березі моря» (Бт 22:15—18). Щоб підкреслити, в якому жалюгідному стані через свої гріхи перебувають юдеї, Єгова спонукав Ісаю написати, що вони ніби страждають від бридкої хвороби: «Уся голова ваша в ранах, а серце ваше хворе... Ваші порізи, синці й відкриті рани не очищені, не перев’язані і не змащені олією» (Іс 1:4—6). Царю Навуходоносору Єгова передав пророчу звістку, показавши йому у видіннях височенну статую і надзвичайно високе дерево, а Даниїл побачив деякі держави, зображені звірами (Дн 2, 4, 7).

Часто пророки використовували метафори — вживали слова або вирази в переносному значенні, бажаючи підкреслити окремі риси якихось осіб або груп людей. Скажімо, коли про Єгову говориться, що він «Скеля Ізраїля» і «твердиня», передається думка, що Бог є надійним джерелом безпеки (2См 23:3; Пс 18:2). Юду названо «молодим левом» (Бт 49:9). Про ассирійців написано, що вони — «палиця» Божого гніву (Іс 10:5).

Щоб підсилити свої слова, пророки нерідко розігрували сценки, в яких передавали доручену їм звістку. Єремія передрік лихо, яке насувалося на Єрусалим, і, щоб додати ваги своїм словам, розбив глечик на очах старійшин народу та священиків. Він також передбачив, що багато народів будуть служити Вавилону, і підсилив свої слова, розіславши пута і ярма царям цих народів (Єр 19, 27). Ісая ходив роздягнений і босий, аби показати ізраїльтянам, що в такому вигляді єгиптян і ефіопів, на допомогу яких вони покладаються, відведуть у полон (Іс 20). Єзекіїль накреслив на цеглині місто Єрусалим, насипав облоговий вал, поставив залізний лист між собою і тією цеглиною і, лежачи на боці обличчям до неї, зображав облогу Єрусалима (Єз 4).

Іноді, щоб підкреслити якусь думку, розповідали короткі історії. Так зробив Йотам, аби допомогти провідникам Сихема зрозуміти, наскільки немудро вони вчинили, вибравши своїм царем такого негідного чоловіка, як Авімелех (Сд 9:7—20). Історія про двох орлів і виноградну лозу, записана в книзі Єзекіїля, зображає стосунки між Юдою та Вавилоном і Єгиптом (Єз 17). А щоб показати, як поводилась Самарія (десятиплемінне царство Ізраїля) і Єрусалим (двоплемінне царство Юди), Єзекіїль розказав про двох сестер, Оголу й Оголіву, які стали повіями (Єз 23).

Це лише кілька прикладів, що згадуються в Єврейських Писаннях. Приклади використовували майже всі письменники Біблії і пророки. Деякі з них Бог показував їм у видіннях, деякі передавав на словах, а в інших випадках прикладами служили реальні речі, такі як намет, названий «наочним прикладом» (Єв 9:9).

У Грецьких Писаннях. У Грецьких Писаннях теж міститься багато яскравих прикладів. Про Ісуса Христа казали: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». З усіх людей, що жили на землі, Ісус мав найглибші знання (Ів 7:46). Через нього Бог створив усе, що існує (Ів 1:1—3; Кл 1:15—17). Ісус чудово знав усе творіння. Тож не дивно, чому він наводив такі влучні порівняння і з глибоким розумінням описував людські почуття. Про нього можна сказати так, як про одного мудрого чоловіка давнини: «Наставник не лише сам став мудрим, але й постійно навчав людей того, що знав. Він роздумував та все старанно досліджував, щоб укласти численні прислів’я. Наставник старався підбирати приємні вислови і точно записувати слова правди» (Ек 12:9, 10).

Ісус доречно назвав своїх учнів «сіллю землі» і «світлом для світу» (Мт 5:13, 14). Він заохочував їх: «Поспостерігайте уважно за птахами небесними, навчіться з того, як ростуть польові лілії» (Мт 6:26—30). Ісус порівняв себе з пастирем, який з готовністю віддасть своє життя за овець (Ів 10:11—15). Звертаючись до Єрусалима, він промовив: «Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли» (Мт 23:37). Лицемірних релігійних лідерів він назвав «сліпими провідниками», які «відціджу[ють] комара, але ковта[ють] верблюда» (Мт 23:24). А про людину, яка стає каменем спотикання для інших, Ісус сказав: «Для неї було б ліпше, якби їй на шию повісили жорно і кинули її в море» (Лк 17:1, 2).

Деякі приклади Ісуса були короткими й стислими, так само як прислів’я і притчі, що наводяться в Єврейських Писаннях. Але більшість із них були довшими і нагадували історії з різними персонажами. Зазвичай в основу Ісусових прикладів лягало те, що він бачив довкола, буденні справи, реальні або правдоподібні ситуації, а також нещодавні події, які були добре відомі його слухачам.

Книга Об’явлення. Ця остання біблійна книга містить більше символів і прикладів, ніж будь-яка інша книга Біблії. Апостол Іван, який написав її, сказав, що вона була представлена «у символічних образах» (Об 1:1). Тому можна впевнено стверджувати, що від самого початку і до самого кінця Біблія містить багато доречних прикладів.

Приклади Ісусових учнів. Письменники Грецьких Писань не лише записували приклади, які розповідав Ісус, але й наводили інші. В книзі Дії Лука записав цікаві приклади, які використав апостол Павло, розмовляючи в Афінах з неєвреями. Павло говорив про знайомі його слухачам святині, а також цитував їхніх поетів (Дії 17:22—31). У Листі до євреїв Павло (очевидно, що цей лист написав саме він) використав багато прикладів з історії стосунків Бога з Ізраїлем. А пишучи коринфянам, які були знайомі з грецькими видами спорту, він порівняв життя християнина з забігом (1Кр 9:24—27). Особливо яскравим є приклад про оливкове дерево, в якому Павло застерігає християн від самовдоволення і заохочує служити Богу, використовуючи свою здатність мислити (Рм 11:13—32; 12:1, 2).

Яків, Ісусів брат по матері, використовував у своєму листі чимало прикладів з повсякденного життя. Пояснюючи духовні істини, він говорив про чоловіка, який дивиться в дзеркало, про вудила для коня, про стерно, яким керують кораблем, тощо (Як 1:23, 24; 3:3, 4). Петро і Юда наводили приклади з написаних раніше натхнених книг, щоб зробити зрозумілішою звістку, яку вони передавали під дією святого духу. Завдяки усім цим яскравим прикладам, написаним під впливом духу Єгови, Боже Слово, Біблія, є живою книгою.