Коли Ісус назвав своїх учнів «світлом для світу», він додав кілька слів про те, як використовують світильник, і пояснив, яку відповідальність це накладає на його послідовників (Матв. 5:14—16). А навівши приклад про загублену вівцю, він сказав, що на небі радіють, коли кається грішник (Луки 15:7). Коли Христос розповів притчу про доброго самарянина, він поставив слухачеві конкретне запитання, а потім дав йому пряму пораду (Луки 10:36, 37). На відміну від цього, приклад про різні види ґрунту та польовий бур’ян Ісус пояснив не натовпу слухачів, а лише тим, хто смиренно попросив про це (Матв. 13:1—30, 36—43). За три дні до своєї смерті Ісус розповів притчу про злочинних виноградарів. Він не пояснював її — це було зайвим. «Первосвященики та фарисеї... зрозуміли, що про них він говорить» (Матв. 21:33—45). Отже, щоб визначити, чи пояснювати образ або приклад і якою мірою це робити, зважай на його вид, настрій слухачів і свою мету.

Як добирав приклади Ісус Христос? Коли він промовляв до натовпу або до своїх учнів, то не брав прикладів з життя людей, що жили поза межами Ізраїлю. Такі приклади були б незнаними для його слухачів. Ісус, скажімо, не розповідав про життя єгипетських вельмож або релігійні обряди жителів Індії. Попри це його приклади не були далекими від життя — вони ґрунтувались на звичайних справах, спільних для мешканців усіх країн. Ісус говорив про лагодження одягу, підприємницьку діяльність, втрату коштовної речі, відвідування весільних бенкетів. Він розумів, як люди поводяться за різних обставин, і послуговувався цим знанням (Марка 2:21; Луки 14:7—11; 15:8, 9; 19:15—23). Оскільки Ісус проповідував головно ізраїльтянам, його приклади найчастіше стосувалися предметів та занять їхнього побуту. Приміром, він говорив про рільництво, про те, як вівці реагують на голос свого пастуха, та про зберігання вина у бурдюках (Марка 2:22; 4:2—9; Ів. 10:1—5). Ісус також посилався на відомі історичні приклади: створення першого людського подружжя, Потоп за днів Ноя, знищення Содома і Гоморри, загибель Лотової дружини тощо (Матв. 10:15; 19:4—6; 24:37—39; Луки 17:32). А чи ти, добираючи приклади і засоби образного мовлення, так само уважно аналізуєш побут та культурні особливості своїх слухачів?

А що, коли ти звертаєшся не до великої групи, а лише до кількох осіб чи, скажімо, до однієї людини? Постарайся підібрати такий приклад, який пасує саме до цієї аудиторії. Коли Ісус свідчив самарянці біля криниці неподалік Сіхара, він уживав такі вислови: «жива вода», «прагнути не буде повік» та «джерело тієї води, що тече в життя вічне». Усе це — засоби образного мовлення, прямо пов’язані з працею тієї жінки (Ів. 4:7—15). Коли ж Ісус промовляв до чоловіків, що полокали рибальські сіті, він вибрав образ, котрий стосувався рибальства (Луки 5:2—11). У кожному з вищезгаданих випадків Ісус міг навести приклад з рільництва, адже ті люди жили у місцевості, де більшість займалася землеробством. Однак наскільки ж ліпшими були результати, коли, змальовуючи образну картину, Ісус посилався на рід занять саме його слухачів! Чи стараєшся так робити і ти?

Ісус не вдавався до складних порівнянь, а брав за основу прості повсякденні справи. За допомогою малого він пояснював велике, а легкого — важке. Пов’язуючи духовні істини з повсякденними подіями, Ісус допомагав людям ліпше розуміти і запам’ятовувати його вчення. Який чудовий приклад для нас!