5. Приклади впливають на людей так, що вони показують своє справжнє обличчя — виявляють, чи вони щиро служать Богові. Коли Ісус сказав: «Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя», «багато учнів повернулися до своїх справ і більше з ним не ходили». Так Ісус відсіяв тих, хто насправді не вірив у нього (Ів 6:54, 60—66).

Цілі. Головна ціль усіх прикладів, як уже зазначалося,— навчити якоїсь істини. Але біблійні приклади також наводяться задля інших цілей.

1. Щоб добре зрозуміти якийсь приклад і зробити висновки, які торкнулися б серця, іноді потрібно докласти великих зусиль. Через це відсіюються ті, хто не любить Бога, має лише поверховий інтерес і не відкриває свого серця для правди (Мт 13:13—15). Бог не приводить до себе таких людей. Почувши приклади, смиренні люди просили пояснити їх, а горді цього не робили. Ісус сказав: «Хто має вуха, нехай слухає». Хоча більшість тих, хто слухав Ісуса, розходилися по своїх справах, його учні приходили до нього за додатковими поясненнями (Мт 13:9, 36).

2. Приклади приховують правду від тих, хто міг би використати її, щоб зашкодити Божим служителям. Коли фарисеї намагалися піймати Ісуса на слові, він навів їм приклад про монету, якою сплачують податок, і зробив такий висновок: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». Вороги Ісуса були змушені самі збагнути суть цього прикладу, а його учні чудово розуміли, що мова йде про принцип нейтралітету (Мт 22:15—21).

3. Оскільки слухачі мали самі зрозуміти, як приклад стосувався їх, у ньому можна було передати чітке попередження і навіть докір, але при цьому, так би мовити, обеззброїти їх, не даючи підстав помститися тому, хто його наводив. Коли фарисеї критикували Ісуса за те, що він їв разом зі збирачами податків і грішниками, той відповів: «Здоровим лікар не потрібний, а хворим потрібний. Тож ідіть і навчіться, що́ означають слова: “Я хочу милосердя, а не жертви”. Бо я прийшов покликати не праведних, а грішних» (Мт 9:11—13).

У Грецьких Писаннях. У Грецьких Писаннях теж міститься багато яскравих прикладів. Про Ісуса Христа казали: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». З усіх людей, що жили на землі, Ісус мав найглибші знання (Ів 7:46). Через нього Бог створив усе, що існує (Ів 1:1—3; Кл 1:15—17). Ісус чудово знав усе творіння. Тож не дивно, чому він наводив такі влучні порівняння і з глибоким розумінням описував людські почуття. Про нього можна сказати так, як про одного мудрого чоловіка давнини: «Наставник не лише сам став мудрим, але й постійно навчав людей того, що знав. Він роздумував та все старанно досліджував, щоб укласти численні прислів’я. Наставник старався підбирати приємні вислови і точно записувати слова правди» (Ек 12:9, 10).

Ісус доречно назвав своїх учнів «сіллю землі» і «світлом для світу» (Мт 5:13, 14). Він заохочував їх: «Поспостерігайте уважно за птахами небесними, навчіться з того, як ростуть польові лілії» (Мт 6:26—30). Ісус порівняв себе з пастирем, який з готовністю віддасть своє життя за овець (Ів 10:11—15). Звертаючись до Єрусалима, він промовив: «Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли» (Мт 23:37). Лицемірних релігійних лідерів він назвав «сліпими провідниками», які «відціджу[ють] комара, але ковта[ють] верблюда» (Мт 23:24). А про людину, яка стає каменем спотикання для інших, Ісус сказав: «Для неї було б ліпше, якби їй на шию повісили жорно і кинули її в море» (Лк 17:1, 2).

Деякі приклади Ісуса були короткими й стислими, так само як прислів’я і притчі, що наводяться в Єврейських Писаннях. Але більшість із них були довшими і нагадували історії з різними персонажами. Зазвичай в основу Ісусових прикладів лягало те, що він бачив довкола, буденні справи, реальні або правдоподібні ситуації, а також нещодавні події, які були добре відомі його слухачам.