‘Не сумуйте, як інші’

ЧИ ВИ колись бачили, як квітка схиляє свою голівку після грози? До деякої міри це зворушлива картина. Зрештою злива, певно, змушує багатьох тварин та людей (набагато міцніших створінь за будь-яку квітку) утікати під захисток. А закріплена корінням квіточка все ж таки не рушає з місця, витримуючи усе шаленство негоди. Що ж, вона ціла — похилена, але не зламана, вона виявила силу, що ніяк не пов’язується з її тендітним виглядом. Захоплюючись нею, ви хочете знати, чи повернуться до неї сили, щоб підняти свою милу голівоньку знову до неба.

Щось дуже подібне стається з людьми. У ці неспокійні часи ми переходимо через усякого роду життєві грози. Економічні проблеми, депресії, погане здоров’я, смерть любої людини — такі неприємності атакують нас у той чи інший час, і іноді ми не в змозі уникнути їх, як та квітка, що не може вирвати себе із землі і знайти собі захисток. Це завжди зворушливо спостерігати, як люди, котрі здаються досить слабкими, виявляють дивовижну силу і зносять такі удари. Як їм це вдається? Часто причиною є віра. Яків, Ісусів брат по матері, написав: «Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість» (Якова 1:3, Хоменко).

Іншою причиною є надія. Коли, приміром, смерть забирає дорогу серцю людину, надія відчутно змінює ситуацію живих. Апостол Павло написав християнам до Солуня: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають» (1 Солунян 4:13). Незважаючи на те що християн таки засмучує смерть, їхній смуток не такий. Вони мають точне знання про стан померлих і про надію на воскресіння (Івана 5:28, 29; Дії 24:15).

Знання дає їм надію. А надія у свою чергу мало-помалу втишує їхній сум. Це допомагає їм терпіти, і більше того — з часом, як квіти після грози, вони зможуть підняти свої голови, подолавши горе, і знову знайти радість і мету в житті.