ОБРАЗНА МОВА і приклади — це надзвичайно дієві навчальні знаряддя. Вони навдивовижу ефективно привертають та утримують увагу слухачів. Ці засоби стимулюють мислення, викликають почуття і завдяки цьому здатні активізувати сумління та зворушити серце. Іноді з їхньою допомогою вдається подолати упередженість. А крім того, ці засоби ще й допомагають запам’ятовувати. Чи вживаєш ти їх, коли навчаєш інших?

Вирази, ужиті в переносному значенні — це художні засоби, що не вимагають багатослів’я, зате створюють в уяві людини яскравий образ сказаного. Здебільшого значення таких вправно підібраних виразів є самоочевидним. Проте вчитель може посилити їхню дієвість, додавши коротке пояснення. Біблія містить дуже багато прикладів, з яких можна навчитись застосовувати цей художній засіб.

Почни з порівнянь та метафор. Порівняння — це найпростіший засіб образного мовлення. Якщо ти тільки вчишся уживати таке мовлення, то варто розпочати саме з порівнянь. Найчастіше порівняння висловлюються за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов та немов. Зіставляючи два цілком різних предмети або поняття, порівняння підкреслює їхні спільні ознаки. Святе Письмо сповнене образної мови, матеріалом для якої слугує твориво — рослини, тварини, небесні тіла,— а також людські знання. У Псалмі 1:3 сказано, що сталий читач Божого Слова є «як дерево, над водним потоком посаджене» — дерево родюче та нев’януче. Про лиху людину сказано, що вона «як лев», котрий чатує на свою жертву в укритті (Пс. 10:9). Єгова пообіцяв Аврааму, що його потомство стане таким численним, «немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря» (Бут. 22:17). А ось яким порівнянням Єгова проілюстрував близькі стосунки між ним та ізраїльським народом: «Як пояс прилягає чоловікові до стану, так я пригорнув до себе ввесь дім Ізраїля і дім Юди» (Єрем. 13:11, Хом.).

Метафори теж підкреслюють подібність між двома цілком різними поняттями, але роблять це яскравіше, ніж порівняння. Метафора — це надання одному поняттю властивостей іншого або перенесення певних ознак одного предмета на інший. Ісус сказав своїм учням: «Ви світло для світу» (Матв. 5:14). Змальовуючи шкоду, яку можуть завдати необдумані слова, учень Яків написав: «Язик — то огонь» (Як. 3:6). А Давид оспівав Єгову такими словами: «Ти скеля моя та твердиня моя» (Пс. 31:4). Уміло підібрана метафора здебільшого не потребує додаткових пояснень. Її сила — у лаконічності. Метафора допомагає слухачам запам’ятати думку таким способом, який годі осягнути простим викладом факту.

Гіпербола — це різке перебільшення властивостей зображуваного. До неї слід вдаватися з обережністю, бо аудиторія може неправильно витлумачити почуте. Ісус застосовував цей прийом, щоб створювати в уяві слухачів незабутній образ. Наприклад, він якось запитав: «Чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?» (Матв. 7:3). Перш ніж скористатися цим або іншим видом образного мовлення, вчися вправно застосовувати порівняння і метафори.

Використовуй приклади. Замість о́бразів ти можеш застосовувати у навчанні вигадані історії або реальні випадки з життя. Оскільки такими прикладами легко надуживати, їх належить застосовувати розсудливо. Ці засоби слід використовувати лише для того, щоб підтверджувати справді важливі думки. Наводити приклади потрібно таким способом, щоб слухач запам’ятовував не тільки розповідь, але й урок, який вона містить.

Не всякий приклад мусить змальовувати справжні події, але кожен повинен відображати реальні погляди або ситуації. Приміром Ісус, навчаючи правильного погляду на розкаяних грішників, навів приклад чоловіка, котрий зрадів, коли знайшов загублену вівцю (Луки 15:1—7). А чоловікові, котрий не зовсім розумів, що означає заповідь любити ближнього, Ісус розповів історію про самарянина, який, на відміну від священика та левита, допоміг пораненому (Луки 10:30—37). Якщо ти навчишся уважно спостерігати за діями і способом міркування інших, то зможеш уміло застосовувати приклади.

Щоб докорити цареві Давиду, пророк Натан розповів йому вигадану історію. Вона принесла бажаний результат, бо не давала Давидові місця для виправдання. У притчі йшлося про заможного, котрий мав багато овець, і про вбогого, котрий мав лише одну овечку, яку ніжно доглядав. Оскільки Давид сам колись був пастухом, він міг добре зрозуміти почуття вбогого чоловіка. Почувши про те, що багач забрав у вбогого улюблену овечку, Давид спалахнув гнівом. Тоді Натан сказав йому відверто: «Ти той чоловік!» Ця розповідь глибоко зворушила Давидове серце, і він щиро покаявся (2 Сам. 12:1—14). Регулярно тренуйся, і поступово навчишся розв’язувати питання емоційного характеру з потрібною вправністю.

Багато корисних повчальних прикладів можна почерпнути з подій, описаних у Святому Письмі. Одного разу Ісус скористався таким прикладом і сказав кількома словами: «Пам’ятайте про Лотову дружину!» (Луки 17:32). А розповідаючи про подробиці знаку своєї присутності, він послався на «дні Ноєві» (Матв. 24:37—39). В одинадцятому розділі Послання до євреїв апостол Павло згадав поіменно 16 чоловіків та жінок, поставивши їх у приклад віри. Ліпше знайомлячись зі Святим Письмом, ти зможеш черпати яскраві приклади з інформації про події та осіб, що викладена на його сторінках (Рим. 15:4; 1 Кор. 10:11).

Іноді ти бачиш, що дієвість уроку варто посилити, навівши реальний випадок із сучасного життя. Однак пильнуй, щоб такі випадки були правдивими, не бентежили нікого з присутніх і не привертали уваги до спірних питань стороннього характеру. Крім того, пам’ятай, що приклад з життя слід розповідати з конкретною метою. Не наводь зайвих подробиць, котрі відвертають увагу від головної мети твого виступу.

Чи зрозуміють твої слова? Усякий приклад або засіб образного мовлення повинен слугувати конкретній цілі. Чи вдасться її осягнути, якщо не показати їх зв’язку з темою?

Коли Ісус назвав своїх учнів «світлом для світу», він додав кілька слів про те, як використовують світильник, і пояснив, яку відповідальність це накладає на його послідовників (Матв. 5:14—16). А навівши приклад про загублену вівцю, він сказав, що на небі радіють, коли кається грішник (Луки 15:7). Коли Христос розповів притчу про доброго самарянина, він поставив слухачеві конкретне запитання, а потім дав йому пряму пораду (Луки 10:36, 37). На відміну від цього, приклад про різні види ґрунту та польовий бур’ян Ісус пояснив не натовпу слухачів, а лише тим, хто смиренно попросив про це (Матв. 13:1—30, 36—43). За три дні до своєї смерті Ісус розповів притчу про злочинних виноградарів. Він не пояснював її — це було зайвим. «Первосвященики та фарисеї... зрозуміли, що про них він говорить» (Матв. 21:33—45). Отже, щоб визначити, чи пояснювати образ або приклад і якою мірою це робити, зважай на його вид, настрій слухачів і свою мету.

Щоб навчитися вміло застосовувати образну мову та приклади, потрібно часу, але це варте зусиль. Добре підібрані приклади промовляють до розуму і зворушують серце. У результаті цього твої слова набувають такої дієвості, якої годі осягнути простим викладом фактів.

БЕЗ усякого сумніву, твої приклади і засоби образного мовлення повинні пасувати до матеріалу. Але щоб досягти найбільшого ефекту, однаково важливо, аби вони пасували і до твоїх слухачів.

Як склад слухачів може вплинути на добір прикладів? Як добирав приклади Ісус Христос? Коли він промовляв до натовпу або до своїх учнів, то не брав прикладів з життя людей, що жили поза межами Ізраїлю. Такі приклади були б незнаними для його слухачів. Ісус, скажімо, не розповідав про життя єгипетських вельмож або релігійні обряди жителів Індії. Попри це його приклади не були далекими від життя — вони ґрунтувались на звичайних справах, спільних для мешканців усіх країн. Ісус говорив про лагодження одягу, підприємницьку діяльність, втрату коштовної речі, відвідування весільних бенкетів. Він розумів, як люди поводяться за різних обставин, і послуговувався цим знанням (Марка 2:21; Луки 14:7—11; 15:8, 9; 19:15—23). Оскільки Ісус проповідував головно ізраїльтянам, його приклади найчастіше стосувалися предметів та занять їхнього побуту. Приміром, він говорив про рільництво, про те, як вівці реагують на голос свого пастуха, та про зберігання вина у бурдюках (Марка 2:22; 4:2—9; Ів. 10:1—5). Ісус також посилався на відомі історичні приклади: створення першого людського подружжя, Потоп за днів Ноя, знищення Содома і Гоморри, загибель Лотової дружини тощо (Матв. 10:15; 19:4—6; 24:37—39; Луки 17:32). А чи ти, добираючи приклади і засоби образного мовлення, так само уважно аналізуєш побут та культурні особливості своїх слухачів?

А що, коли ти звертаєшся не до великої групи, а лише до кількох осіб чи, скажімо, до однієї людини? Постарайся підібрати такий приклад, який пасує саме до цієї аудиторії. Коли Ісус свідчив самарянці біля криниці неподалік Сіхара, він уживав такі вислови: «жива вода», «прагнути не буде повік» та «джерело тієї води, що тече в життя вічне». Усе це — засоби образного мовлення, прямо пов’язані з працею тієї жінки (Ів. 4:7—15). Коли ж Ісус промовляв до чоловіків, що полокали рибальські сіті, він вибрав образ, котрий стосувався рибальства (Луки 5:2—11). У кожному з вищезгаданих випадків Ісус міг навести приклад з рільництва, адже ті люди жили у місцевості, де більшість займалася землеробством. Однак наскільки ж ліпшими були результати, коли, змальовуючи образну картину, Ісус посилався на рід занять саме його слухачів! Чи стараєшся так робити і ти?

Тимчасом як Ісус зосереджувався на «овечках загинулих дому Ізраїлевого», апостола Павла було послано не лише до них, але й до язичників (Матв. 15:24; Дії 9:15). Чи це якось вплинуло на характер Павлових слів? Безперечно. Пишучи до християн у Коринті, він посилався на знайомі язичникам речі: змагання з бігу, тріумфальні процесії, а також звичай їсти в ідольських храмах (1 Кор. 8:1—10; 9:24, 25; 2 Кор. 2:14—16, Хом.).

Чи наслідуєш ти Ісуса та Павла і чи старанно добираєш для навчання засоби образної мови та приклади? Чи враховуєш при цьому походження та щоденні заняття слухачів? Звичайно, з часу першого сторіччя у світі відбулось чимало змін. Через телебачення багато хто має доступ до новин з цілого світу. Нерідко такі люди добре обізнані з ситуацією в інших країнах. Якщо це стосується мешканців твоєї території, черпати для них приклади з таких повідомлень — цілком нормальна річ. І все ж, людей найглибше зворушують приклади, котрі стосуються саме їхнього життя,— приклади, пов’язані з домом, родиною, роботою, їжею, погодою в їхній місцевості тощо.

Якщо твій приклад потребує громіздких пояснень, він, мабуть, узятий не з того, що знайоме слухачам. Такий приклад легко затінює собою суть уроку. Унаслідок цього слухачі запам’ятовують твій приклад, а не біблійну істину, яку ти старався донести.

Ісус не вдавався до складних порівнянь, а брав за основу прості повсякденні справи. За допомогою малого він пояснював велике, а легкого — важке. Пов’язуючи духовні істини з повсякденними подіями, Ісус допомагав людям ліпше розуміти і запам’ятовувати його вчення. Який чудовий приклад для нас!